Гаррі Поттер і Викрадач магії

Сонце котилося на захід і майже сховалося за верхівками лондонських будинків. Липневе повітря було надто важким і задушливим. На площі Ґримо, 12, все ще було шумно. Гості по черзі апарували після закінчення бенкету на честь хрестин Джеймса, сина Гаррі і Джіні Поттерів.

Гаррі Поттер, молодий чорнявий чоловік у круглих окулярах (між іншим, наймолодший в історії заступник голови Британського Аврорату!!!), сидячи навпочіпки розмовляв зі своїм семирічним похресником Тедді. Сам Тедді був доволі високим худеньким хлопчиком. Ніжні риси обличчя час від часу змінювалися і ставали схожими на того, кому він в цей момент симпатизував. Те ж саме відбувалося і з його волоссям. У своєму ж звичному вигляді Тедді був більш за все схожим на покійного батька.

– Коли Джеймс підросте, ми будемо з ним гратися. Я навчу його літати на мітлі, яку ти мені подарував. Ти ж не будеш проти, якщо я буду частіше приходити до вас в гості? – Щасливі дитячі очі Тедді дивилися в серйозні очі Гаррі і ставали такими ж зеленими, як у хрещеного.

– Звісно не буду! В цьому домі тобі завжди раді. Ви з бабусею можете навідувати нас, коли захочете, - Гаррі обійняв похресника і подумав, що пора вже йому купити нову дитячу мітлу. Зі старої він давно виріс.

Гаррі Поттер любив маленького Тедді, як власного сина. Бачив у цьому хлопчикові самого себе багато років тому і намагався дати йому все те, чого сам був позбавлений. Щотижня Гаррі старався навідатись в гості до похресника або забрати його на кілька годин до себе. Під час цих зутрічей хрещений розповідав багато історій з життя Люпина і Тонкс. Розповідав, як Ремус Люпин навчив його викликати патронуса, як мило Німфадора Тонкс змінювала форму носа, чим веселила його друзів, і ще багато чого. Гаррі хотів, щоб Тедді знав своїх батьків, щоб знав, якими хоробрими і в той же час добрими вони були, як сильно любили свого сина, як раділи його народженню. Хотів, щоб для цього хлопчика мама і тато були чимось значно більшим, ніж рухомі зображення на фотокартках.

– Тедді, нам пора! Порошок флу вже наготові, – з першого поверху почувся голос Андромеди Тонкс.

– Біжу, бабусю! – крикнув Тедді і побіг вниз по сходах.

Після того, як Гаррі з допомогою містера Візлі і Рона виніс портрет Вальбурги разом із стіною, тут можна було кричати скільки завгодно. Та й взагалі за ті роки, що Гаррі прожив тут після перемоги на Волдемортом, дім значно покращав. Хоча дещо Гаррі все ж залишим собі на пам’ять, як от гобелен сімейства Блеків. Правда, тепер він висів на горищі. Ще від Блеків залишилися захисні заклинання, до яких молодий господар будинку додав власні.

Гаррі поглянув, як Тедді на бігу перестрибує через сходинку, і пішов вслід за ним. Внизу, розмовляючи з трохи посивілою за останні роки Андромедою, стояли Джіні, Рон і Герміона. Вслід за Гаррі у вітальню зайшов Крічер, тримаючи в руках пляшечку молока. Ельф був одягнений у святковий рушник з квітковим візерунком.

– Заснув, – тихо проскрипів домовик.

– Дякую, – відповіла Джіні.

Подружжя Поттерів обійнялись на прощання з Андромедою і Тедді й провели їх до каміна, в якому гості через кілька секунд зникли в зеленому полум’ї.

Гаррі піднявся нагору, а Джіні, залишившись, почула за найближчими дверима озлоблений шепіт Герміони:

–… Подумати тільки, подарувати двомісячній дитині іграшкові паличку, яка стріляє іскрами! І як таке прийшло в твою руду голову, Рональде Візлі?!  Це ж небезпечно! О Мерлінові панталони, ти будеш найгіршим з усіх можливих хрещених батьків.

– Зате хрещена мама у Джеймса просто золото! – із саркастичною усмішкою відповів Рон. – Відмінниця, яка в своєму Відділі таємниць відмінно знаходила хіба що неприємності на свою ж… голову.

– Фу, Рон, раніше ти так не висловлювався!

– Раніше і ти не зникала на місяці у відрядженнях по роботі, про яку нічого не можеш розказати!

– Ти ж розумієш, що це не моя забаганка! Я підписувала контракт про нерозголошення. І якщо ти не помітив, то я там більше не працюю.

– Помітив. Але це не відміняє того факту, що на тебе напали інфернали, коли ти літала «не-можу-сказати-куди, не-можу-сказати-навіщо». Або того, що ти перевірила на собі прокляття, накладені на сімейні брюліки когось там із Смертежерів. Я можу продовжити список, але скажи, для чого ці ризики?

– Хочеш сказати, що раніше ми не ризикували?! Звичайно, куди там Волдеморту, всім Смертежерам і половині тогочасного Міністерства до великого і страшного прокляття, накладеного на діамантову підвіску…

– Я говорю не про раніше, – перебив її Рон, – я говорю про тепер, коли ми перемогли в цій війні. Невже ми не заслужили на спокійне життя? Чого ти добивалася, коли пішла туди працювати? Чого ти добилася?

Насправді, влаштовуючись на роботу у Відділ таємниць Герміона добивалася тільки одного, і Рон це знав: вона хотіла дослідити таємницю Арки Смерті. Цією ідеєю вона загорілася після закінчення Гоґвортсу. Перше її робоче дослідження дійсно було присвячене Арці. Але вперше в житті Герміону чекало повне фіаско. Як сказав її керівник, містер Ґрінт: «Великий розум може осягнути все, окрім любові і смерті». Він же порадив Герміоні взятися за інші справи, а до цієї повернутися, коли з’являться нові ідеї. Ідеї не з’являлися, а роботи у відділі було навалом, враховуючи його маштаби і те, що після сумнозвіної битви в Залі пророцтв у нього була не найкраща репутація, через що там утворилася нехватка нових працівників. Кілька разів їй доводилося бувати у тривалих відрядженнях в місцях, які Рон іронічно прозвав «не-можу-сказати-де». Перед останньою подорожжю вони остаточно розсварилися. А тепер приводом для продовження сварки стала така дрібниця, як іграшкова паличка з асортименту «Відьмацьких витівок».

– Так, голуб’ятка, чи не хочете ви відкласти сварку до повернення додому? – у щойно прочинених дверях з’явилася Джіні.

– Ти ж знаєш, що ми повертаємося у РІЗНІ доми, – підкреслено відповів Рон.

– Джіні, ти зранку перевіряла пошту? – вслід за дружиною в кімнату зайшов Гаррі з величенькою купою листів і газет у руках.

– Якось не до цього було.

– Я зайшов погодувати Купера з Білугою і побачив, що в них гостює Куля Дадлі.

Купер і Білуга були сірою і полярною совою Джіні і Гаррі. Щодо Дадлі, то після року спільного проживання з Дідалусом Дінґлом він навчився користуватися совиною поштою і, що особливо нажахало в свій час дядька Вернона, завів невелику вухату сову Кулю.

– Дадлі дуже вибачається, що не зміг потрапити на хрестини Джеймса. Каже: побоявся, що це погано вплине на і без того хворе серце татуся, – сказав Гаррі, а про себе подумав, що скоріше на хвору голову, адже дядечко щоразу прикидався смертельно хворим, як тільки в його сім’ї заходила мова про те, щоб навідати Гаррі. – І ще він пише, що нарешті зустрів дівчину своєї мрії. Скоро Великий Де познайомить її з батьками. Мій безстрашний братик просить тримати за нього кулаки.

Дивовижно, але подорослішавши Гаррі і Дадлі постарались знайти спільну мову. Гаррі не бачив сенсу чаїти старі образи. Звісно, Дадлі досі іноді поводився як ідіот, але цей ідіот був йому рідним по крові. Та й тітку Петунію тепер цілком можна було стерпіти. Що й казати, навіть дядька Вернона Гаррі тепер сприймав цілком спокійно: концерти із хапанням за серце той влаштовував швидше по старій пам’яті.

– Я прочитав тільки цей лист. У решті, певно, написані з привітання з хрестинами зі всього магічного світу.

– Листів майже стільки ж, як було на нашому весіллі. Схоже, нам доведеться розбирати їх весь вечір. Роне, Герміоно, допоможете нам в цьому? – промовила Джіні і зараз же майже пожаліла про це, так як ці двоє дивилися один на одного, ніби готуючись вимовити непрощене закляття.

– Так, звичайно, – все ж відповів Рон.

– З радістю, – сказала Герміона, зиркнувши на Рона недобрим поглядом.

– От і прекрасно! Герміона саме «відпрацює» свою відсутність на нашому весіллі, - спробувала пожартувати Джіні, – тоді з вітальними листівками нам допомагали розбиратися Рон із Джорджем.

– Вибач! Я вже тисячу разів вибачалася. Коли наша група відправлялася в Тибет, то на весілля не було і натяку.

– Герміоно, це був жарт про відпрацювання! Я тебе ні в чому не звинувачую. Ми з Гаррі не збиралися одружуватися до твого повернення, але я завагітніла – і відкладати весілля вже не було куди.

Саме через цю подію Герміона й перевелася з Відділу таємниць у Відділ регулювання магічних популяцій. Вона пропустила весілля найкращих друзів і не пробачила би собі, якби їй через роботу довелося пропустити ще хоча би одну важливу подію в житті дорогих їй людей.

– Так, вистачить, йдемо у вітальню читати листи, – запропонував Гаррі.

Як і всі здогадувались, основна частина листів містила в собі привітання з різних частин Магічної Британії і не тільки. Також було кілька робочих записок; красномовне вибачення від Макґонеґел за те, що через термінові справи у Гоґвортсі не змогла побувати на хрестинах; і коротке повідомлення від Кінґслі: міністерські справи не підпускають на свято.

– От бачите, а ми за них хвилювалися, – сказав Рон, щойно прочитавши лист міністра.

На читання газет ні в кого з компанії не залишилось сил. Та й що могло статися за один день відсутності Золотого Тріо на роботі?

– Гаррі, прокинься, сова прилетіла!

– Жапвати їй, – Гаррі спав обличчям в подушку, через що відповідь звучала невнятно.

– По-перше, я годую Джеймса. По-друге, вона не захотіла віддавати мені листа. Видно, їй наказали віддати тобі особисто в руки.

– Якщо особисто в руки, то це з роботи. – Гаррі нишпорив по тумбочці біля ліжка і ніяк не міг знайти окуляри. – Акціо окуляри! І що їм від мене треба в неділю так рано?

Гаррі подивився на дружину. Вона сиділа в м’якому світло-коричневому кріслі навпроти ліжка і годувала грудьми – найспокійніша картина у світі. Годинник на стіні показував опів на сьому ранку. Сова гучно ухнула. Гаррі її впізнав – це був сич Кінґслі. Швидко відв’язавши листа від лапки, Гаррі пробіг я по ньому очима і змінився в обличчі.

– Що сталося? Погані новини?

– Ні…

– Ти не вмієш брехати, Поттере.

– Ну так, вибач. Просто не хочу, щоб ти зайвий раз хвилювалася. Я розберуся в ситуації і ввечері все розкажу. І як ти ставишся до того, щоб сьогодні погостювати в батьків?

– Нам загрожує небезпека?

– Просто не хочу, щоб ти залишалася сама. Збирайся.

Так і не отримавши ніяких пояснень, через 15 хвилин Джіні стояла зібрана з Джеймсом на руках перед каміном. А ще через хвилину вони з Гаррі вийшли з каміна в Барлозі.

– Мерлін, діти, що сталося? – з кухні вийшла місіс Візлі в квітковому халаті, тримаючи в одній руці чашку кави, а в іншій – паличку. – Чому ви вчора не попередили, що прийдете в гості?

– Вибач, мам, що налякали. Щось сталося, а Гаррі не каже… Тихо, Джимі, це просто сажа з каміна залетіла в носик.

Малюк Джеймс знайшовся плачем, і поки Джіні його заспокоювала, Молі затягла Гаррі на кухню.

– Так, дорогенький, розказуй, що сталося.

– Кінґслі надіслав листа. Хтось вкрав з могили Дамблдора Бузинову паличку. Поки що нічого не відомо, можливо, це хтось просто впоров дурницю, але мені буде спокійніше, якщо Джіні побуде тут. А мені треба в Міністерство. Може, до вечора щось прояснится, тоді і розкажу. Спробуйте заспокоїти Джіні.

– Звичайно, про це не хвилюйся.

Коли Гаррі повернувся до каміна, Джіні там не було. Напевно, пішла вкладати Джеймса. Він кинув пригорщу летючого пороху, ступив у камін і о сьомій годині ранку опинився в Атріумі Міністерства магії.

Першим, що бачив кожен, хто переступав поріг Атріуму, була статуя дракона в натуральний зріст, зроблена з білого мармуру. Нею замінили те неподобство, яке стояло тут у часи відродження Волдеморта. На спині дракона височіли три золотих статуї підлітків: Гаррі, Рона і Герміони. Спочатку Гаррі соромився, коли бачив свого золотого двійника, але потім звик. Сьогодні ж йому було зовсім не до статуї. Він пройшов через порожній, якщо не враховувати чергового аврора, Атріум і направився до ліфта. При виході з ліфта його вже чекав сам міністр Шеклболт.

– Добридень, сер.

– Привіт, Гаррі. Мені повідомили, що ти прибув у Міністерство. Йдемо до мене в кабінет і відразу до справи.

Вони пройшли по коридору. Минули кабінет першого заступника міністра Артура Візлі. Входу в сам кабінет міністра магії передував невеликий кабінет його помічниці Ліани Спраут (онуки Помони Спраут). Сьогодні тут було порожньо.

– Не став викликати дівчинку у вихідний. Заходь, – Кінґслі відчинив двері кабінету, – сідай. Як ти вже прочитав у листі, Бузинова паличка вкрадена.

– Коли це сталося?

– В ніч з п’ятниці на суботу.

– І мені цілий день ніхто про це не повідомляв?!

– Це моє рішення. Я особисто заборонив Робадсу викликати тебе. Не хотів зривати хрестини. Тому й повідомляю тобі про це зараз особисто. А щодо розслідування, то твій начальник же не дурень і вже встиг з аврорами опрацювати ситуацію на місці. Почну з того, що серед ночі спрацювали слідкувальні чари, накладені Макґонеґел на могилу Дамблдора. Видно, той, хто вкрав паличку, не знав про них. Але коли Мінерва разом з Флитвіком і Філчем прибігли до могили, там вже нікого не було.

– Є версії, хто це зробив?

– Поки ні. Ретроспективне закляття показало лише людину, закутану у мантію, яка вийшла із окраїни лісу, швидко зробила свою справу, повернулася, свідки прийшла й апарувала. Більше ніяких магічних слідів. Деталі запитаєш в Робадса. Він  навіть скористався допомогою маґлівської поліції. Вони зняли відбитки і зараз за цими відбитками вони шукають нашого крадія своїми методами. Звісно, пам’ять всіх маґлів, які вчора побували в Гоґвортсі, була змінена, і тепер вони впевнені, що шукають просто озброєного злодія. Також аврори опитали вчителів, які залишилися на канікули в школі, і привидів, але ніхто нічого не бачив. Тепер, Гаррі, діло за тобою. Нам важливо зрозуміти, чи визнає Бузинова паличка злодія як власника. Постарайся згадати, чи роззброювали тебе останнім часом?

– Звісно, роззброювали. Місяць тому на СОВ і НОЧІ. Як і в минулі чотири роки. - Гаррі останні п’ять років регулярно запрошували в Гоґвортс провести кілька уроків із захисту, а також як почесного члена екзаменаційної комісії. – Але ж паличка не може змінити власника в результаті навчальної дуелі.

– Може, якщо один з учасників цієї дуелі сприймав її як справжню, а не навчальну. Так що насамперед тобі потрібно написати список всіх, хто успішно застосовував до тебе Експеліармус. Це стосується і учнів, і аврорів, з якими в тебе були дуелі в академії.

– Підозрюєте своїх?

– Підозрюю всіх. Раджу скористатися Ситом спогадів, щоб нікого не упустити.

До вечора список Гаррі, складений за допомогою перегляду спогадів, налічував 23 людини. Серед них було кілька колег-аврорів, решта – учні. Всіх їх очікував візит в Міністерство. Але залишалося одне питання: чи не даремно він пише цей список? Як дізнатися, чи змінила Бузинова паличка, а разом із нею його рідна гостролистова, свого власника. Гаррі сидів і пробував різні побутові закляття. Паличка слухалася бездоганно. Ні, з цим йому самому ніяк не розібратися. Була без двадцяти хвилин дев’ята вечора, коли Гаррі надіслав листа з проханням про зустріч Олівандеру. Відповідь прийшла менш, ніж за годину. Майстер чарівних паличок запросив навідатись у його магазин, на ґанок якого Гаррі тут же апарував.

Поттер зайшов у крамницю, задзвенів дзвіночок. Майстер очікував гостя за прилавком. Гаррі не бачився з Олівандером декілька років. За цей час останній ще більше постарів, на зморщеному обличчі з’явилася старечі плями.

– Добрий вечір. Вибачте за настільки пізній візит.

– Ну що ти, Гаррі, я радий тебе бачити. Хоч як я розумію, тебе до мене привело зовсім не бажання провідати старого. Тож з яким питанням ти прийшов?

– Питання може здатися дивним. Скажіть, чи є я в даний момент власником цієї палички?

Гаррі дістав свою чарівну паличку і поклав на прилавок. Олівандер погладив її, потім акуратно взяв у руки і підніс до світла сфери, що замінювала майстру настільну лампу.

– Тобі слід краще доглядати за чарівною паличкою. Коли ти востаннє її полірував?

– Тиждень чи два тому. Може, три… Це якось стосується мого питання?

– Ні, просто чарівні палички для мене як діти. А батькам завжди приємно бачити своїх дітей доглянутими. А стосовно твого питання моя відповідь «ні». Ти більше не власник цієї палички.

Гаррі очікував на таку відповідь, але все одно відчув, як слова кольнули йому серце. Чарівна паличка була частиною його самого.

– Але вона слухається мене, як раніше, – ніби намагаючись довести це самому собі сказав Гаррі.

– Ти сильний, дуже сильний чарівник, Гаррі. Тебе буде слухатися будь-яка паличка. Але вона може зрадить в найважливіший момент. До того ж вона буде безпорадна, якщо ти захочеш застосувати її проти її нового власника. Але ти і сам це знаєш.

– А дивлячись на паличку Ви можете визначити, хто став її новим власником?

– Ні, цього ніхто не зможе визначити до тих пір, поки він не опинитися безпосередньо поруч з чарівною паличкою. І так як ти опинився без чарівної палички, то раджу купити нову. Можеш по черзі користуватися новою і старою.

– Так, напевно, нова паличка не буде зайвою.

– Тоді дозволь здійснити заміри.

Навколо Гаррі почали літати мірна стрічка і лінійка. Він заплющив очі і почав згадувати, як вперше купляв чарівну паличку. А коли розплющив, перед ним лежало десь 20 коробочок з чарівними паличками.

– Мені просто змахнути? – Гаррі поняття не мав, як купують палички дорослі маги.

– Краще буде сказати будь-яке просте закляття.

Гаррі вмикав світло, пускав струйки води і прикликав лінійки. Кожна паличка його слухалася і кожна була забракована Олівандером.

– Не те, знов не те. Ні, ця точно не підходить, – примовляв він. – Спробуй ці.

Олівандер поставив на стіл ще декілька коробочок. Але в них була та ж доля. Так продовжувалося до тих пір, поки із коробочок не виросла ціла гора. Коли майстер вже хотів забрати із рук чергову паличку, у Гаррі з’явилася ідея:

– Акціо чарівна паличка Гаррі Поттера, – сказав він і змахнув товстою і короткою дубовою паличкою.

З однієї із полиць злетіла коробочка, плавно прослизнула через всю крамницю і приземлилася на прилавок прямо перед Гаррі.

– Цікавий підхід, – потер лоба Олівандер.

– Сам не чекав, що спрацює.

– Ну що ж хм… неочікуваний вибір. Ялиця, 12 дюймів, серцева струна дракона. Цю паличку я виготовив минулої осені. Спробуй нею почаклувати.

Гаррі дістав паличку з коробки. Її деревина була світлою, вся вона була вкрита тоненькою різьбою у вигляді хвойних гілочок. Опинившись в руці, паличка відразу стала теплою, значно теплішою, ніж інші.

– Авіс! – із палички вилетіла зграйка птахів і розлетілася по магазину.

– Те, що треба, - схоже, Олівандер був повністю задоволений дією заклинання.

Гаррі розрахувався, подякував за допомогу і вийшов із крамниці. Паличку з ялиці він сунув у кишеню до гостролистової. Із кишені почулося шипіння. Схоже, паличці з гостролиста не сподобалася сусідка.

– Вибач, але так треба, – Гаррі легенько постукав по кишені і шипіння припинилося.

Дивно, наскільки довгими бувають деякі дні. Здавалося, від розмови у кабінеті Кінґслі пройшло не 16 годин, а декілька тижнів. Але як би там не було, а день все ще не закінчився. Після візиту до Олівандера Гаррі відправився до рідних у Барліг. Там на кухні зібралася купа народу. За столом ледве поміщалися Джіні, Артур і Молі, Біл і Флер, Персі, Анжеліна (колись Джонсон, а тепер вже Візлі), Рон і Герміона. Джордж через брак місця сидів на підвіконні. Було видно, що вечеря давно закінчилася. Всі про щось говорили, але Гаррі не чув голосів. Отже хтось поставив Глушилято, щоб не розбудити дітей. Помиті тарілки самі витиралися рушником і складалися на полицю. Гаррі переступив через поріг і згадав, що востаннє їв учора вверері.

Першим Гаррі помітив Джордж:

– Ми вже думали, що так і заночуємо тут, не дочекавшись тебе.

– Гаррі, нарешті, – Джіні так швидко встала зі свого місця, що перекинула стілець. – Розкажи вже нормально, що сталося? – питала вона, підбігаючи до чоловіка. – Бо моє терпіння вичерпалося. Ще й тато виявляється щось знає, а не розказує.

– Спокійно, Джіні, – Гаррі обійняв дружину, сідай, зараз все розкажу.

Він підняв стілець, посадив Джіні, а сам сів на підвіконні поруч із Джорджем.

– Тобто під підозрою зараз 23 людини? – перепитав містер Візлі, коли Гаррі закінчив розповідь.

– Так, і завтра Аврорат почне проводити з ними бесіди. Повнолітні підозрювані будуть з їхнього письмового дозволу допитані під дією Сироватки правди. Для допиту неповнолітніх потрібен дозвіл батьків. Надіюся, скоро ми знайдемо злодія.

– Звертайся, якщо буде потрібна допомога, – запропонувала Герміона.

– Звісно, – підтримав її містер Візлі, – пам’ятай, що в тебе є родичі і друзі в більшості відділів Міністерства.

– Дякую! Я пам’ятаю і справді дуже вам вдячний. А тепер дозвольте мені спитати: ви зібрали майже всю сімейну раду через викрадену паличку?

– Не зовсім, – відповів Джордж, – це я надіслав усім сови і запропонував зустрітися в домі батьків. Ти пропустив одну дуже важливу новину, – Джордж розплився в усмішці.

– Я вагітна, – теж усміхнулася Анжеліна, – Сьогодні зранку дізналася. В Мунґо підтвердили.

– Так що скоро стане на одного Візлі більше. І я просто не міг тримати в собі таку грандіозну новину, – продовжував радіти Джордж.

– Вітаю! – Гаррі потиснув руку Джорджу, потім обійняв його, далі обійняв Анжеліну. – А твої, Анжеліно, батьки теж вже в курсі?

– Поки що ні. Вони на відпочинку в Італії. Розкажемо їм, коли повернуться.

– Виходить, що «Холліхердські гарпії» вдруге за рік залишаться без загонича, – задумливо промовив Рон, – вони тільки відійшли від виходу з команди Джіні.

– Взагалі-то, я в наступному сезоні збираюся повернутися, – відповіла Джіні.

– Треба буде завтра навідатись Фреда і теж йому розказати, – говорячи це Джордж дивися на годинник зі стрілками членів сім’ї Візлі.

Стрілка Фреда назавжди зупинилася на позначці «Смертельна небезпека». Але Джордж збирався зовсім не на могилу брата. Справа в тому, що більш ніж через рік після перемоги над Волдемортом у Гоґвортсі з’явився новий привид – Фред Візлі. Сказав, що не зміг покинути свою менш красиву копію. Він справді не зміг, хоч дуже намагався, довгі місяці перебуваючи між двома світами і врешті обравши наш. Так, не всі привиди можуть відразу повернутися у світ живих. Плаксива Мірта з’явилася у своєму туалеті через день після смерті, Сірій Дамі знадобилося кілька тижнів, Кровавому Барону – на годину довше коханої, Товстий Проповідник роздумував декілька місяців, професор Бінс навіть не помітив власної смерті, а Фред – побив усі рекорди.

Спочатку всіх рідних і друзів Фреда захопило відчуття горя і радості одночасно. Але людина – створіння, здатне звикнути до чого завгодно. Ось і близькі Фреда звикли. Як звик і він сам до того, що назавжди прив’язаний з одного боку до брата, а з іншої - до Гоґвортсу. Звісно, він міг ненадовго переноситися і до решти рідних, але якась невидима сила завжди тягнула його назад. Звик він і до того, що всі рідні і друзі створять  власні сім’ї, будуть дорослішати, старіти і помирати, а він назавжди залишиться таким, яким був 2 травня 1998 року. «Зате я буду наглядати за племінниками, а потім за внуками і правнуками» – заспокоював він себе та інших.

– Якщо народиться хлопчик, назвемо його Фредом, – вирішив Джордж. – Ти ж не проти, Анжеліно?

– Я тільки за… Гаррі, це в тебе бурчить в животі?

– О Господи, Гаррі, ти ж голодний! – спохватилася місіс Візлі. – Сідай, в нас ще залишився пиріг. І Гаррі, Джіні, залишайтеся в нас на ніч. Не треба тягнути сплячого Джеймса через камін. Біле, Флер, ваші дівчатка також давно сплять, тому теж залишайтесь. Хто ще хоче заночувати в Барлозі?

– Дякую, мам, але ми додому, – відповів Джордж. – Рон, ти з нами?

– Так, зараз.

– Мені також треба додому, – сказав Персі, – завтра летиключем відправляюся в Фінляндію. Розумієте, службові справи.

– Що на цей раз? Встановлення міжнародних стандартів гучності чхання після виходу з каміна? – із вдаваною серйозністю запитав Джордж.

– Ні, є інформація, що фінські маги винайшли новий спосіб боротьби з розщепленням під час апарації.

– Герміоно, мила, хоч ти залишайся, – запропонувала місіс Візлі. – Чого будеш вертатися в порожній будинок?

– Дякую, але ні. І будинок не порожній.

– Твої батьки вже повернулися?

– Поки що ні. Їм треба дещо владнати в своїй олбанській стоматології. Не просто вести справи, живучи на дві країни і не користуючись камінами чи летиключами. Та й Річарду подобається бувати в Австралії. Він все таки там народився. Я мала на увазі, що в домі є Криволапик.

– Твій бгатик теж нагодився чагівником? – поцікавилася Флер.

– Річарду всього п’ять років, тож поки складно визначити.

БУХ!!! У дворі щось глухо гупнуло.

– Що це? – разом запитали Молі й Анджеліна.

– Піду подивлюся, – так само разом відповіли Артур, Біл і Гаррі.

Захопивши палички всі разом направились надвір. Джерело звуку знайшлося в садку. Трава там була прим’ята, ніби по ній хтось прокотився. Навколо валялися поламані прутики від мітли. Під деревом лаючись намагався встати чоловік.

– От драконяче гівно, щоб тебе. Та щоб я ще раз пив ті помиї. Та ніколи в житті.

– Манданґус! - упізнала його Молі. – Ти що тут робиш?

– Я… я, гик, зу… зустрічався з друзями тут недалеко, – Манданґус брів до господарів дому, чіпляючись за нижні гілки. – Перебрав, побоявся апарували, полетів на мітлі. Не долетів… Але ж в мене тут друзі, от і приземлився у вас.

– Друзі? Я тобі зараз покажу друзів, – як завжди, побачивши Манданґуса Флетчера, місіс Візлі починала закипати.

– З твоїм способом життя давно пора носити з собою антипохмільне зілля, - порадив Джордж.

– А у вас такого не знайдеться?

– Ходи, нещастя ти п’яне. Знайдеться, – Молі розвернулася в сторону будинку і показала йти за нею.

– Дяяякую, – протягнув Манданґус.

– Манданґусе, – гукнула Джіні, – Я тут знайшла рукоятку твоєї мітли. Вогнеблискавка-3? Ми в команді на таких грали. Звідки в тебе така дорога мітла?

– Мені це саме… подарували…

– Манданґусе, – на цей раз його гукнув уже Гаррі, – не забувай, що я аврор. Можу посадити і тебе, і твоїх дарувальників.

– Вона не крадена, все законно. Майже.

– Як щось може бути майже законним? – запитав Гаррі. – Очі б мої тебе не бачили, катастрофа ходяча! Вважай, тобі пощастило, що я зараз не при виконанні обов’язків.

Повернувшись у будинок всі стали розходитися по домівках чи спальнях. Гаррі пішов на кухню доїдати свій пиріг. Туди ж місіс Візлі повела Флетчера, щоб напоїти зіллям.

– Молі, мені здається, чи ти щось наплутала з цим зіллям? Мене все ще болить голова, – жалівся Флетчер.

– Ні, все правильно. Це зілля не передбачає зняття головного болю. Якщо голова буде боліти, то, можливо, ти не будеш забувати, що думати треба саме нею, а не іншими місцями, – парировала господиня дому.

Гаррі подавив смішок. Він згадав, як його теща відпоювала тим же зіллям Рона після Гарріної хлопчачої вечірки. Рон тоді посперечався з Джорджем, що зможе запросити на побачення першу зустрічну маґлу. У першої зустрічною в сумочці виявився перцевий балончик, яким вона бризнула п’яному Рону в обличчя. Ось так плачевно закінчився перший і поки що єдиний досвід спілкування Рона з маґлівськими дівчатами.

У понеділок 26 липня в Аврораті почалися допити з приводу Бузинової палички. Кожному з підозрюваних задавались одні і ті ж запитання: «Ви відкривали могилу Дамблдора з ціллю заволодіти Бузиновою паличкою? Хтось за Вашим наказом відкривав могилу Дамблдора? Ви застосовували Експеліармус до Гаррі Джеймса Поттера, аби заволодіти його чарівною паличкою? Ви є власником Бузинової палички? Ви знаєте ще якусь інформацію стосовно викрадення Бузинової палички?». І на всі запитання кожен чесно відповідав: «Ні». До п’ятниці були допитані всі 23 людини. Жодного результату.

Після останнього допиту Гаррі, надіючись, що хоч тут пощастить, вирішив дізнатися, чи відомо щось про крадіжку Бузинової палички по ту сторону закону. З цим питанням він відправився до Флетчера. Відправляти Манданґусу сову з попередженням про візит було марно, так як той відразу втік би від гріха подалі. Тож Гаррі просто апарував до його будинку, якщо цю облуплену халупу в шотландській глушині можна так назвати. Гоменум Ревеліо підказало, що дім не порожній.

– Манданґусе, відчиняй! Я знаю, що ти вдома! Я прийшов поговорити і збираюся тебе арештовувати! – Гаррі постукав металевим молоточком, що висів на дверях, із дашка над дверима посипалася тонесенька цівка пилюки.

Всередині дому почувся шум і скрегіт, ніби хтось ховає щось велике і металеве. Через хвилину-дві двері відчинилися, і на порозі з’явився трохи забіганий Манданґус:

– Гаррі, який сюрприз! Заходь, я завжди тобі радий!

– Я просто бачу, як ти радієш!

Гаррі ввійшов у брудний коридор. Зі стін звисали обідрані маґлівські шпалери. На стелі виднілася жовта пляма. Більша частина проходу завалена різними ящиками, дірявими казанами і пляшками з-під вогневіскі. Манданґус провів гостя в кімнату. Тут було не чистіше. Посеред кімнати стояв низенький столик, біля нього - запилений диван і пара стільців. Біля стін стояли все ті ж ящики. На столі валялись залишки печеної курки і ще одна пляшка з-під вогневіскі.

– Прошу, сідай, – Манданґус левітував все зі столу в смітник, що стояв тут же в кутку. – Так що привело заступника голови Аврорату в моє скромне житло?

– Бузинову паличку вкрали. Тобі щось про це відомо?

– Та ти що?! Ото новина! Не дивися на мене так, я справді перший раз чую. Хочеш, поклянуся?

– Ні, хочу, щоб ти сказав те саме під дією Сироватки правди.

– Я би з радістю, але не можу. Розумієш, алергія.

– Розумію. А я вже хотів закрити очі на твою контрабанду. Навіть на он ті банки в кутку, повні яєць доксі.

– Та що там, хіба я не пожертвую собою заради допомоги другу?! Давай свою Сироватку.

Манданґус випив, і Гаррі почав запитувати.

– Що ти знаєш про крадіжку Бузинової палички?

– Я знаю історію про те, як Ґріндевальд вкрав Бузинову паличку в Ґреґоровича, – заговорив Манданґус монотонним голосом. – А от Дамблдор Бузинову паличку не крав. Він отримав її в чесному бою. Видатний був чарівник. А який годинничок в нього був. Такий з планетами. От тільки лишав він кого, де попало. Скупники сказали «антикваріат». 700 галеонів за нього отримав…

– Так, конкретизую питання. Що ти знаєш про крадіжку Бузинової палички, яка сталася в ніч з 23 на 24 липня цього року?

– Нічого. Я тої ночі купляв в Ґойла велику партію пилку фей. Цілий тиждень тільки його і продавав.

– Таксссс… Цікава інформація, але не по ділу. Куди скотився Ґойл… Треба буди і до нього теж заглянути в гості. До тебе долітали ще якісь чутки про крадіжку Бузинової палички?

– До мене долітають різні чутки, але не про Бузинову паличку. Чув, що через три дні в Ірландію готується нелегальна поставка шкіри бумсланга. Кажуть, один американський браконьєр активно забуває свою продукцію. Ще кажуть, що в «Борждині і Берксі» з’явилася цікаві чорномагічні книжечки. Дорогущі. А ще в Ноктерні з’явилися нові нічні метелики. Вчорашні випускниці Гоґвортсу. Сам поки не бачив, але які відгуки про їхні вміння… Кажуть, вони…

– От тут зупинися. Краще розкажи мені, де буде відбуватися поставка шкіри бумсланга, і як звати браконьєра? – Гаррі зрозумів, що Манданґус справді нічого не знає про крадіжку Бузинової палички, і вирішив дізнатися хоч щось корисне.

– Його справжнього імені я не знаю. Він називає себе Змієловом. Поставка буде на острові Літл Скелліг. Точний час не знаю.

– Покупець ти?

– Ні. Звідки в мене такі гроші? Я людина маленька. Так, там побачив, тут почув. Покупці з місцевих.

Гаррі подумки зробив замітку, що треба повідомити про майбутню поставку Ірландському Аврорату і особисто Шеймусу Фініґану. Той в себе в Ірландії справлявся не гірше, ніж Гаррі, і в 24 роки теж вже став заступником голови Аврорату.

– Звідки знаєш про Борджина? – продовжував допитувати Гаррі.

– Одноокий розказував, коли продавав мені крадені золоті казани, терези і фляжки, що молодий Нот збуває батькові речі. Як на мене, то не найкращий спосіб позбутися чорномагічних артефактів і такої ж за кольором репутації татка.

– Тут я з тобою згоден. Та й Борджину після п’яти років в Азкабані за збут темних артефактів слід обережніше ставитися до вибору товарів для свого магазину. Що там в нього ще є, крім книг?

– Ще є прикраси з прокляттями на будь-який смак.

– Теж від Нота?

– Ні, з дому Паркінсонів. Ті, як відомо, захотіли поїхати з Британії.

– Це я знаю. При чому тут прикраси?

– Не змогли їх вивезти, от і продали.

– А тепер пройдемося по Одноокому. Ти сказав, що він тобі продав золоті казани, терези і фляжки. Де вони?

– Казани перед тобою?

– Ці діряві?

– На них накладені чари ілюзії. Терези і фляжки в ящиках.

– Ясно. В твого Одноокого є нормальне людське ім’я?

– Джон Пулл.

– Не чув про такого. Звідки він?

– Він родом з маґлів.

– Як його знайти?

– Точно не знаю. Він сам завжди мене знаходить. Знаю, що живе в маґлівському Лондоні. Але його легко впізнати. В молодості йому вибили в бійці око.

– Пошукаємо. Терези, фляжки і казани – це все, що в тебе є краденого?

– Ще є різні золоті цяцьки і телефони.

– Телефони?! – здивувався Гаррі. – Крадеш у маґлів?

– Так, балуюсь. А що, зручно: одне Акціо – і телефончик чи прикраса в мене. Потім маґлам же і продаю, гроші міняю в Ґрінґотсі. А якщо нагряне маґлівська поліція, то стукну їх разок Конфундусом і торгую собі далі.

– Стукнути би тебе чимось потяжче. Звідки в тебе яйця доксі?

– Випадково наткнувся на їхнє гніздо.

– Та тут разів десять треба було випадково наткнутися. Що ти ховав, коли я стукав у двері?

– Нічого я не ховав. Прибирав сміття.

Тут Гаррі помітив, що погляд Манданґуса став більш сфокусованим, хоч той і продовжував говорити монотонним голосом.

– Ах ти ж старий обманщик! – засміявся Гаррі. – Думав, я не побачу, що дія Сироватки правди закінчилася?

– Ти теж мене обманув, – заговорив Манданґус своїм звичайним голосом, – обіцяв, що закриєш очі, а сам став розпитувати мене про справи.

– Та я з самого початку роботи в Аврораті тільки те і роблю, що закриваю очі і прикриваю твій зад! Казала мені Герміона, що треба тебе посадити на рік-два в Азкабан. Може, і розуму в тебе би побільшало. А Герміона, між іншим, найрозумніша людина зі всіх, кого я знаю. Дарма я її не послухався.

– Нічого не дарма!

– Якщо не дарма, то виправляй ситуацію. Маґлівські речі треба віддати маґлам.

– Думаєш, я знаю, де їх знайти?

– А ти підкинь телефони з прикрасами під маґлівський відділ поліції. Вони там самі розберуться, що з цим робити. І не доведи Мерлін я завтра не почую в маґлівських новинах про злодія, який розкаявся і віддав усе вкрадене поліції. Тепер те, що ти купив у Пулла. Це добро хай залишається в тебе на зберіганні. Не смій нічого продавати! Знайдемо Пулла, тоді і розберемося. На ті банки з яйцями доксі я, так вже й бути, закрию очі. Конфісковувати не буду. Мій робочий час вже закінчився, так що вважай, що в нас була дружня бесіда. Бачиш, не збрехав, – Гаррі стиснув праву руку в кулак, і на ній стало чітко видно напис «Я не повинен брехати». – І все таки що ти там ховав?

– Нічого.

– Дивися, вляпаєшся – рятувати не буду. Моя тобі порада: йди на роботу. Ти ж не найгірший чаклун, тільки займаєшся чорт знає чим.

– Та мене знайомі засміють!

– Звичайно, твої ж знайомі – вершина суспільства. Куди нам – людям, які щодня йдуть на роботу?! А тепер я попрошу тебе підписати контракт про нерозголошення. Нічого тобі перед своїми знайомими ляпати язиком про Бузинову паличку.

– А взамін що?

– Взамін я не буду розказувати своїм знайомим про те, що в тебе побачив.

– А якщо з мене захочуть силою витягнути інформацію? Якщо мене будуть катувати, і я все розкажу, то як подіє контракт? Я помру?

– Та кому ти треба, щоб тебе катували?! Боїшся, що п’яний проговоришся? Не бійся, жити будеш. Просто не встигнеш нічого сказати, як тут же повністю забудеш про нашу розмову. На контракт накладений відтермінований Облівіейт.

– Тоді нехай, – Флетчер підписав контракт і віддав один екземпляр Гаррі.

– До зустрічі, Дангу! Якщо хоч щось почуєш про Бузинову паличку, відразу шли мені сову, – з цими словами Гаррі встав і направився до виходу, а Манданґус залишився весь вечір корити себе за те, що йому дістанеться якщо не від Пулла, то від Борджина.

– Джіні, я вдома! – гукнув Гаррі, переступивши поріг дому на Ґримо.

– Дуже добре! – роздався з кухні голос Джіні, – перевдягайся і йдемо.

– Куди йдемо? – озадачено запитав Гаррі, заходячи на кухню, і подивися на дружину.

Та, на думку Гаррі, виглядала розкішно. На ній була пишна смарагдова сукня в дрібні квіточки зі спідницею нижче коліна, яка красиво відтіняла руде волосся, завите у хвилеподібні кучері.

– В «Дірявий Казан», звісно! Ми і так запізнюємося майже на годину, – подивилася на маленький наручний годинничок Джіні. – Я вже і Джеймса відправила до мами, і сама зібралася, а тебе все нема.

– Звичайно, – хлопнув себе по лобі Гаррі. – З цими допитами я забув, яка сьогодні дата.

Сьогодні було 30 липня, і чотири дні тому Невіл надіслав листа із запрошенням на день народження. Гаррі спочатку здивувався, адже Невіл зазвичай не святкував дні народження, або святкував їх разом з родичами. Але не прийняти запрошення було би неправильно, як неправильно і прийти без подарунка.

– Подарунок! – ще раз хлопнув себе Гаррі. – В нас нема подарунка!

– Є, – заспокоїла його Джіні, – я того ж дня відіслала Купера до Луни, вона саме вивчає чарівних тварин тропічної Африки, і попросила прислати якусь корисну екзотичну рослину. Сьогодні прийшла посилка з цим, – Джіні вказала на горщик з ґрунтом, що стояв на столі.

На горщичку був виведений напис «Dracophytum Sanatio». В самому горщику  лежав круглий сірий камінчик.

Джіні вловила скептичний погляд Гаррі:

– Надіюся, під камінчиком посаджене насіння цього самого Дракофітума Санатіо, – сказала вона, – але раптом що, ми з Крічером ще спекли торта.

– Крічер спік, хазяйка прикрасила, – на кухні неочікувано з’явився ельф-домовик. – Свій перший торт хазяйка спалила.

Джіні почала червоніти.

– Все одно ти золото! Що б я без тебе робив? – запитав Гаррі і поцілував дружину. – Ти теж молодець, Крічер, – додав Гаррі після поцілунку, але домовика вже не було.

– Як минув твій день? Знайшли злодія? – запитала Джіні.

– Ні, ніхто з 23 людей нічого не знає. Я навіть до Флетчера навідався на всякий випадок. Раптом в його колах щось відомо. Нічого. Поки що ми в глухому куті. Залишається тільки чекати і дивитися, чи не випливе де Бузинова паличка. Ти теж будь уважною і обережною. Хто його знає, до чого все це призведе…

– Постійна пильність?

– Ну так.

– Нічого, нам не звикати. Йди перевдягайся, я все приготувала.

У «Дірявому Казані» Гаррі з Джіні з’явилася останніми. За барною стійкою ліниво попивали зі своїх склянок кілька останніх відвідувачів, але основна частина народу сиділа в центрі залу за зсунутими в один великий стіл маленькими столиками. Тут вже були Герміона, Рон, Шеймус, Дін і подружки Анни Ебот – дівчини Невіла і нової господині «Дірявого Казана» – Меґан Джонс і Сьюзен Боунз (тобто вже Бут, подумки виправив себе Гаррі). Сама Анна сиділа разом із Невілом в центрі столу. Це була мила худенька блондинка. Вона дзвінкіше за всіх сміялася, коли Меґан – круглолиця темноволоса і трохи схожа схожа на свою двоюрідну тітку Гестію Джонс – щось розповідала.

– Уявляєте, йому дружина начаклувала баранячі роги, а людську мову перетворила на бекання. І як себе розчаклувати, якщо замість заклинань в тебе виходить суцільне «беее»?! Довелось йому йти до нас в Мунґо. Так що ніколи не зраджуйте дружині, якщо вона у вас – відьма! - продовжувала розповідати Меґан, коли Гаррі з Джіні підійшли до столу.

– Привіт! – привіталася Джіні.

– Привіт, – повернувся до них Невіл, – радий, що ви прийшли.

– Ми трохи запізнилися, вибач, – сказав Гаррі.

– Що ви, ми щойно сіли за стіл, – відмахнувся Невіл. – Сьюзен он теж прийшла десять хвилин тому.

Сьюзен, колишня учасниця Дамблдорової Армії, помітно погарнішала за останні роки. Зараз її темно-руде волосся, зазвичай сплетене в косу, було розпущеним. На шиї висіла велика підвіска у вигляді серця, очевидно, подарунок від чоловіка – Террі Бута. Гаррі знав, що вони з чоловіком обоє працюють у Міністерстві Магії: Сьюзен у Відділі магічного правопорядку, а Террі – в Аврораті.

– Тож, з днем народження! – продовжував Гаррі. – Це від нас з Джіні, – Гаррі протягнув горщик із камінчиком, а Джіні поставила на стіл торта.

– Дракофітум Санатіо?! – здивувався Невіл.

– Так, надіюся, він зійде, – невпевнено мовила Джіні. – А ти не знаєш, для чого цей камінь? Я його не прибирала.

– Ти що? Це не камінь. Це і є Дракофітум Санатіо. Дивовижна тропічна рослина, – Невіл любовно погладжував «камінчик» вказівним пальцем. – Де ви його знайшли?

– Луна прислала з Африки, – відповіла Джіні. – Що в ньому такого дивовижного?

– Його властивості. В народі його ще називають дряконячим каменем, – поставивши горщик на стіл і кивнувши Гаррі з Джіні, щоб ті сідали, Невіл почав розповідати. – Сік цієї рослини – основний інгредієнт зілля для розгладжування шрамів від віспи. Достатньо проколоти шкірку – і можна збирати лікувальний сік в пробірку. Поки рослина маленька, її можна проколювати звичайною голкою, а коли підросте, і шкірка стане значно товстішою, то прокол можна буде зробити тільки шипом чи кігтем дракона. До речі, Дракофітум Санатіо настільки рідкісний саме через свою непомітність. Мало який маг зможе відрізнити його від звичайного камінця.

– Прекрасна лекція, Невіле, – підсумував Дін Томас, – але давайте вже зробимо те, заради чого ми тут зібралися – давайте вип’ємо.

– Зачекайте, – зупинив Невіл, – насправді я зібрав найкращих друзів не тільки на честь свого дня народження. Я хочу, щоб всі ви стали свідками того, що я скажу. Зазвичай я небагатослівний у всьому, що не стосується ботаніки, але є одна дівчина, про доброту і красу якої я готовий розказувати вічно. Зустріч з нею – найкраще, що могло статися в моєму житті. І я хочу розділити з нею все своє життя. Анно, – Невіл став на коліно і дістав каблучку, – ти вийдеш за мене заміж?

– Так, – просто відповіла дівчина.

Бар заповнили гучні оплески. «Ура!», «Браво!», «Вітаємо!» викрикували друзі, перекрикуючи шум аплодисментів.

– Цілуйтеся вже, – кричав Шеймус Фініґан.

Невіл з Анною подивилися на Шеймуса, засміялись, а потім поцілувалися.

– От тепер можна і випити, – озвався Дін, коли всі хоч трохи затихли.

Гучна вечірка продовжувалася до пізньої ночі. Історії Анни про те як мило і незграбно залицявся до неї Невіл, перемішалися з історіями Меґан про найдивніших пацієнтів лікарні Святого Мунґо, яких їй як помічниці цілителя доводилося лікувати. Всередині вечірки Гаррі вдалося вибрати момент, щоб накласти навколо дальнього столика Глушилято і обговорити з Шеймусом і Діном, який теж працював в Ірландському Аврораті, інформацію про Змієлова і про Бузинову паличку. Замість дому Гаррі й Джіні відправилися ночувати в Барлогу до сина.

Ранок 31 липня видався дощовим, і Гаррі з Джіні кілька годин провалялися в ліжку. Ліжко було тим самим, на якому Джіні спала все дитинство. Гаррі збільшував його чарами щоразу, як вони ночували в Барлозі. Сама кімната теж мало змінилася з того часу, як Джіні закінчила Гоґвортс: все ті ж плакати квідичних команд і музичних гуртів на стінах, ті ж полиці зі шкільними підручниками і старими конспектами, той же стіл з темного дерева, та ж шафа, ті ж дівчачі дрібнички біля дзеркала. Розглядаючи кімнату Гаррі ніби переносився у минуле. В теперішнє його повертало хіба що нечасте хникання Джеймса, якого Джіні вклала на ліжку між ними.

– Як добре, що я не затівав ніякої вечірки в свій день народження, – озвався Гаррі, коли Джеймс, трохи поплакавши, в чергове мирно засопів, – весь день би так пролежав.

– Ти не затівав, а от мама затіяла, – усміхнулась Джіні.

– От так новина!

– Знаєш, вона сумує за тим часом, коли влітку в Барлозі жила купа народу, от і шукає причин, щоб всіх зібрати.

– Так, розумію. Тоді треба їй допомогти.

– Обов’язково! Зараз поснідаємо, потім загляну додому, візьму нам з тобою одяг на вечір і буду допомагати. Тому сьогодні Джиммі на вас з татом.

– Поклич Крічера, хай теж вам допоможе.

День минув спокійно, якщо не враховувати промоклих сов, що час від часу приносили вітальні листівки. До вечора дощ припинився, і стіл вирішили поставити в садку. Було трохи прохолодно, тому навколо розкидали зігрівальні чари.

Першими прибули Біл і Флер з дочками, такими ж красивими і білявими, як мама, і в таких же світло-блакитних платтячках. Чотирирічна Віктуар і півторарічна Домінік відразу почали ганятися за гномами. Самі гноми були не проти: бігали між ногами дітей, йшли їм прямо в руки і тільки в останній момент, коли чіпкі дитячі пальчики майже змикалися на гномі, відскакували і з вереском втікали.

Наступним прийшов Персі зі своєю дівчиною Одрі, яка теж мала прізвище Візлі. Одрі, на відміну від більшості Візлі, мала каштанове волосся, як у її мами-маґли, і таке ж обличчя в ластовинні, як і в батька Ендрю – сина покійної тітки Мюріель. Далі з’явилася Джордж з Анджеліною, а з ними і Рон. Потім – Герміона.

– Тобі пасує червоний, – сказав Рон, вказуючи на сукню Герміони.

– Це бордовий, дякую, – відповіла та.

– О, ви вже помирилися?! – здивувалася Джіні, яка саме, перевдягнувшись у святкову бузкову сукню, левітувала в садок ліжечко із Джеймсом.

– Так, ми вчора на дні народження Невіла поговорили і вирішили, що як дорослі люди, можемо залишатися друзями навіть після розставання, – відповіла Герміона.

– Отже, друзями, – багатозначно подивилася на них Джіні.

У цей момент в сад апарував Кінґслі Шеклболт.

– Мамо, ти змогла відірвати від справ самого міністра?! – запитав Джордж у місіс Візлі, яка в цей момент ставила на стіл останні тарілки.

– В міністра теж бувають вихідні, - відповів замість неї Кінґслі і направився до Гаррі.

– Я ще запрошувала Андромеду з Тедді, Макґонеґел і Геґріда, – сказала Молі, – але Рубіуса не буде. Він зараз у Франції в гостях у мадам Максім. Макґонеґел під питанням. Вона, як завжди в цю пору, зайнята майбутніми першокласниками з маґлівських сімей. А ще я надіюся, що Фред теж з’явиться.

– А я запросила Невіла з Анною, – озвалась Джіні.

Тільки Джіні про них згадала, як Невіл й Анна апарували на ґанок.

– А ви знаєте, що вчора Невіл зробив Анні пропозицію? – розповідала Джіні всім, хто ще не чув цієї новини, поки самі Анна і Невіл вітали Гаррі.

– Так, – підтвердила Анна, показуючи всім каблучку на пальці, – і ми сьогодні вже встигли розказати про це Невіловій бабусі.

– Чуєш, Персі, бери приклад з Невіла, – звернувся до брата Джордж. – Скільки ще будеш мучити бідну Одрі? Скільки там ви вже зустрічаєтеся? Три роки?

– Чотири, – виправила Одрі, при цьому її щоки почервоніли не гірше її ж мантії.

– Особисто я вважаю, – почав Персі, – що спочатку треба стати на ноги, завоювати високу позицію в суспільстві, а потім створювати сім’ю.

– Ти і так голова Відділу міжнародної магічної співпраці. Хіба це не висока позиція? – запитав Біл.

– Напевно, наш братик одружиться тільки тоді, коли стане міністром магії, – припустив Джордж.

– Боюся, я поки не збираюся звільняти свій пост, – усміхнувся Кінґслі.

– Так, досить, – перебила їх місіс Візлі, – краще гляньте, хто прийшов.

Від будинку, очевидно тільки що вийшовши з каміну, до саду йшли Андромеда й Тедді. Коліна Тедді були змащені чимось коричневим, що, в принципі, не заважало йому, побачивши Гаррі, перейти на біг. Така ж коричнева пляма виднілась і на подолі сірої Андромединої мантії.

– Що з твоїми колінами? – запитав Гаррі, коли похресник завершив щебетати привітання.

– Впав, - відвовів Тедді, – бабуся намастила йодом.

– А чому не вилікувала? – здивувався Гаррі.

– Тому що дитина повинна мати уявлення про небезпеку і її наслідки, – відповіла Андромеда. – І ти теж не смій цього робити, – попередила вона Флер, коли та почала діставати паличку.

– Тільки хотіла пгибгати пляму на Вашій мантії, – виправдовувалася Флер.

– Ой, не помітила. Терґео!

Почувся новий звук апарації. В садку з’явилася Макґонеґел, а відразу після неї беззвучно виник Фред. Тепер зібралася вже вся компанія. Дорослі сіли за стіл, діти продовжували ганяти гномів, Тедді вчив Віктуар правильно розкручувати цих шкідників, Фред завис над столом.

– Ви уявляєте, – жалівся Фред, – ледве зміг витягнути шановну директорку з її кабінету. З цими справами вона зовсім забула, як відпочивати.

– Звичайно, – підтвердила Макґонеґел, – особливо якщо врахувати, що один милий привид, – вона вказала на Фреда, – постійно додає мені цих справ. Я вже втомилася слухати скарги професора Бінса, заспокоювати його і обіцяти вирішити проблему.

– Які можуть бути проблеми в професора Бінса? І до чого тут наш син? – запитав містер Візлі.

– Дуже навіть до чого! В минулому навчальному році ваш син додумався заявлятися на заняття професора Бінса і постійно його перебивати.

– Не перебивати, а в гумористичному жанрі коментувати історичні події, що вивчаються на лекції, – уточнив Фред.

– Так, але професор Бінс не звик працювати в такій обстановці, – продовжувала показово злитись директорка, але по її очах було помітно, що в душі вона підтримує Фредову ініціативу.

– Зате учні перестали спати на історії магії, – продовжував Фред.

– Ну, повинна відмітити, що середній бал на СОВ і НОЧІ з історії магії в цьому році зріс із З до Д, – визнала Макґонеґел.

– Так що наступного року я планую продовжувати удосконалювати програму викладання професора Бінса.

– Дядьку Фреде, ти що теж станеш професором? – запитав, підбігши до столу, Тедді.

– Ні, а хоча… непогано звучить «професор Візлі», – задумався Фред.

Всі засміялися.

– Гаррі, як минає розслідування викрадення Бузинової палички? – запитала Герміона. – Це зробив хтось із учнів?

– Ні, принаймні всі учні зі списку повністю виправдані, – відповів Гаррі.

– Я думала про цю ситуацію. Можливо, ти не пам’ятаєш того, хто тебе роззброїв. Що як в тебе змінені або стерті спогади про цей день?

– Розумна думка, – одобрив Герміонине припущення Кінґслі. – Тоді потрібен хороший леґілімент, здатний відрізнити підробний спогад від справжнього.

– Можливо, я знаю такого, точніше таку, – сказав Невіл. – Лора Браун, мама Лаванди. Вона вміє відновлювати зруйновані магією спогади і, як би правильно сказати, повертати людей до тями. Зараз вона пробує допомогти моїм батькам. І знаєте, вона перша цілителька, в якої це, схоже, виходить. Принаймні, у випадку з мамою. Мама вже двічі називала мене на ім’я, і погляд став якимось більш осмисленим. Думаю, вона і тобі зможе допомогти.

Решту вечора говорили про роботу, квідич та дітей. Джордж з Роном представляли новинки з магазину «Відьмацьких витівок»: спрей «Собачий нюх», який робив нюх того, хто його прийме, чутливим, як у собаки, і порошок «Мовчун» (при вживанні з їжею порошок робив, того, хто його вжив, німим на одну годину). Фред пропонував ідеї їхнього вдосконалення. Гаррі більше слухав, ніж говорив. Думки його були зайняті тим, що сказала Герміона: його пам’ять може бути змінена чи стерта.

Смерклося. Діти перестали ганяти гномів і, повечерявши, заснули на руках у дорослих.

Місіс Візлі, як завжди, запропонувала всім, хто прийшов з дітьми, залишитися на ніч у Барлозі. Андромеда відмовилася, а Біл з Флер і Гаррі з Джіні з радістю погодилися. Гості почали розходитися. Біл з батьком понесли вкладати у ліжка сплячих дівчаток. Гаррі вслід за ними левітував у будинок ліжечко Джеймса і купу подарунків. Джіні і Флер залишилися, щоб допомогти місіс Візлі прибрати зі столу.

Коли Джіні, завершивши справи, зайшла в кімнату, Гаррі спав сидячи, впершись у Джеймсове ліжечко. Вона чарами перенесла чоловіка на ліжко і через кілька хвилин теж заснула.

Гаррі було несила чекати початку робочого тижня, аби потрапити до Лори Браун. Тому як тільки вони з Джіні і Джеймсом повернулися додому, він відправив Білугу цілительці Браун з проханням назначити дату прийому.

Чекаючи відповіді на листа, Гаррі з Джіні почали розбирати вчорашні подарунки. Першим Гаррі звісно ж розпакував подарунок від коханої дружини. Джіні подарувала зачаровану фоторамку, на якій одна за одною змінювалися їхні сімейні фотографії.

– Поставиш на столі на роботі, щоб ми завжди були поруч, – запропонувала Джіні.

Рон із Джорджем подарували флакончик того самого «Собачого нюху», яким вони вчора хвалилися. «На випадок, якщо доведеться винюхувати злочинця» – вказував напис на обгортці.

– Явно ідея Джорджа, – засміялася Джіні.

Анджеліна до Джорджової ідеї не приєдналася і подарувала календар-нагадування із датами усіх квідичних ігр британських команд у наступному сезоні. Вона, як і Гаррі з Джіні, уважно слідкувала за результатами кожної гри.

Герміона була у своєму стилі і подарувала якийсь рукопис чи то китайською, чи японською. До обкладинки була прикріплена записка зі словами: «Щоб прочитати книжку, тричі торкнися до потрібної сторінки чарівною паличкою і промов: «Патетіс»». Гаррі, виконуючи інструкцію, торкнувся до обкладинки. Ієрогліфи зараз же розпливлися, замість них з’явився напис англійською: «Масао Фудзіта «Методи роботи із речовими доказами. Короткий опис досвіду Японського Аврорату»».

Від Біла і Флер дісталося кілька пляшок хорошого вогневіскі. Від Невіла й Анни – теж алкоголь з асортименту «Дірявого Казана». Від Персі й Одрі - запонки гоблінської роботи. Від Кінґслі – кенійський амулет від дрібних проклять і перестрітів. Від Макґонеґел – набір, що складається із чорнил-непроливайок і самопишучого пера. Від Тедді й Андромеди – саморобна листівка і коробка солодощів. Місіс Візлі теж порадувала своєю фірмовою випічкою з накладеним на неї закляттям незачерствіння.

Ще один неочікуваний «подарунок» Гаррі отримав від Ріти Скітер. Він його побачив, як тільки взяв у руки ранковий випуск «Щоденного Віщуна». На титульній сторінці красувалося фото тижневої давнини, коли він доступно пояснював репортерам, чому їм краще забратися куди подалі з хрестин його сина, а над ним величезний заголовок: «Гаррі Поттеру 24 роки».

Далі був написаний такий текст:

«Вчора національний герой магічної Великобританії, кавалер Ордену Мерліна І категорії і заступник голови Аврорату Гаррі Джеймс Поттер відсвяткував свій 24 день народження. Що відомо про сьогоднішнє життя переможця Того-Кого-Не-Можна-Називати? Про це та інше розповідає спеціальний кореспондент «Щоденного Віщуна» Ріта Скітер.

Нагадаємо, що в теперішній час Гаррі Поттер разом із дружиною Джіневрою Поттер, у дівоцтві Візлі, і новонародженим сином Джеймсом проживають у Лондоні в помісті роду Блеків, яке дісталося Поттеру у спадок від хрещеного батька Сіріуса Блека.

Як відомо, Гаррі Поттер стрімко піднімається кар’єрою драбиною і рік тому став наймолодшим із усіх заступником голови Аврорату. Найгучнішими його справами за останній рік став арешт вампіра-маніяка, який орудував в Уельсі, і спільна з Ірландським Авроратом операція із перекриття каналів контрабанди рідкісних зіль із США. Про ці та інші справи Аврорату «Щоденний Віщун» писав у своїх попередніх випусках.

Також ходять чутки, що скоро Поттер замінить на посту теперішнього голову Аврорату Гавейна Робадса. Чи означає це, що подорослішавши, Хлопчик-Який-Вижив став кар’єристом і готовий піти по головах? Про це ми запитали містера Робадса. «Не лізьте не у своє діло. Якщо ми з Гаррі Поттером поміняємося посадами, це буде внутрішнє рішення Аврорату» – відповів він (жахлива неповага до журналістів).

Не менш відомий і той факт, що містер Поттер позитивно поставився до рішення кращого друга Рональда Візлі покинути Аврорат. Можливо, це означає, що відомий герой побоявся конкуренції зі сторони іншого учасника Золотого Тріо і був радий його самоусуненню? Або ж Рональд Візлі виявився таким нікудишним аврором, що ганьбив репутацію друга, і його довелося прибрати? Відгуки колишніх колег-аврорів про Рональда Візлі, а також відомості про його роботу в магазині «Відьмацьких витівок» читайте на ст. 4.

Що стосується ще однієї учасниці Золотого Тріо Герміони Ґрейнджер, точно невідомо, якою була реакція Гаррі Поттера на її переведення із Відділу таємниць у Відділ регулювання магічних популяцій. Як невідомо й про причину цього переведення. Хоча багато хто вважає, що таким чином міс Ґрейнджер боролась із депресією після розриву з юнацьким коханням Рональдом Візлі. Про проект, над яким Герміона Ґрейнджер працює в новому відділі, і про її можливе нове кохання читайте на ст. 6.

Гаррі Поттер продовжує підтримувати стосунки і з іншими шкільними друзями. Так днем раніше власного дня народження його з дружиною помітили в «Дірявому Казані» на дні народження Невіла Лонґботома. У цей день містер Лонґботом вирішив зробити пропозицію своїй дівчині Анні Ебот. Подробиці цієї події разом з історією кохання Невіла Лонґботома та Анни Ебот ви знайдете на ст. 7.

В продовження теми сімейних відносин скажемо, що Гаррі Поттер був неодноразово помічений разом із своїм похресником Тедді Люпином, сином загиблих у битві за Гоґвортс перевертня Ремуса Люпина та аврора Німфадори Тонкс. Зараз Тедді виховує його бабуся Андромеда Тонкс, але Гаррі Поттер також приймає активну участь у його вихованні. Їх бачили разом на іграх команди «Холліхердські гарпії», на алеї Діаґон і навіть у маґлівському Лондоні. Цікаво, чи не буде ревнувати батька до чужого хлопчика Джеймс, коли підросте? Чи тепер, коли в Гаррі Поттера є власна дитина, його інтерес до сироти поменшає?..»

Не дочитуючи до кінця, Гаррі перегорнув сторінку. Друга і третя сторінки традиційно розповідали новини зі всього магічного світу: вибори нового Міністра Магії в Німеччині; ріст курсу ґалеона відносно маґлівських долара і євро; суд над продавцем фальшивих лікувальних зіль у США; інтерв’ю з магом-винахідником із Бразилії, який стверджує, що створив часоворот, здатний переносити в майбутнє; пророцтво чилійської провидиці про наближення кінця світу та інші дурниці.

На четвертій сторінці Гаррі прочитав повну маячні статтю про Рона. Навіть позитивні відгуки про нього інших аврорів Скітер змогла подати так, ніби в Аврораті замовчують його можливі промахи або конфлікти. Причиною таких висновків стали «занадто стримані коментарі». Продукцію «Відьмацьких витівок» так взагалі було подано як таку, що негативно впливає на виховання юних чарівників.

Трохи бруду дісталося і Гавейну Робадсу. На п’ятій сторінці Скітер пригадала суспільству про те, як Робадс, готуючи навесні 1998 року таємну операцію проти Волдеморта, «був настільки повільним, що його випередили троє підлітків».

Це тепер вже Гаррі стало відомо, що він не був таким унікальним у своєму бажанні перемогти Волдеморта. Більша частина Аврорату (та, яка зараз не сиділа в Азкабані за сприяння Темному Лорду) теж готувала план його усунення. Так як вони нічого не знали про горокракси, то їхній план передбачав зв’язування сил Того-Кого-Не-Можна-Називати і спробу знищення його тіла. Якби ж Гаррі знав про плани Аврорату у свої 17…

Ще Скітер розкритикувала занадто велике фінансування Аврорату і застарілі методи роботи («Ніби вона щось знає про їхні методи», – подумав Гаррі). Дочитавши до кінця, він зробив висновок, що стаття була помстою за «не лізьте не у своє діло».

Гаррі перегорнув ще одну сторінку. На ній було дві фотографії. На першій Герміона, стоячи в коридорі Міністерства, щось говорила в камеру. По губах читалося: «Без коментарів». На другій, зробленій здалеку і зі спини, кучерява дівчина, дуже схожа на Герміону, йшла під руку з високим підтягнутим хлопцем. У самій статті говорилося про Герміонин проект із захисту прав ельфів і про те, що «ймовірно, переживши тривалу депресію, Герміона Ґрейнджер знайшла втіху в новому коханні - маґлі-спортсмені Крістофері Льюїсі».

«Маячня», – подумав Гаррі і перейшов до читання «Історії кохання Невіла Лонґботома та Анни Ебот». Стаття була більш-менш об’єктивною. Перш за все тому, що її автором був помічник Ріти Скітер, Джефрі Хупер, а не вона сама. На фотографії, що супроводжувала статтю, була зазнята Анна за роботою в «Дірявому Казані». На задньому плані по сходах на другий поверх швидко піднімався Невіл.

Наступні статті належали перу менш скандальних журналістів, тож там не було нічого, крім інтерв’ю капітана «Уінбурдських ос», порад для пришвидшення росту мандраґор, оголошень про вакансії, купи реклами мітел, казанів, зіль та інших дрібниць.

Сова повернулася пополудні. Цілителька Браун написала, що сьогодні вона чергує в Мунґо, і порадила прийти ближче до вечора, коли інших пацієнтів буде по-мінімуму.

Біля п’ятої години вечора Гаррі апарував прямо у приймальню лікарні. На рецепції чергувала кучерява гостьвідьма в характерному для Мунґо лимонному халаті. До халата був причеплений бейдж з ім’ям Сара. Її обличчя здалося Гаррі трохи знайомим. Воно й не дивно, адже Гаррі постійно перетинався з колишніми учнями Гоґвортсу.

Відьма намагалася на пальцях пояснити галасливій групі китайських чаклунів, в одного з яких руки виросли до неймовірних розмірів і вже волочилися по підлозі, що їм потрібно на п’ятий поверх. Гаррі почекав, поки китайці підуть до ліфта, тоді підійшов до рецепції:

– Добрий день! Підкажіть, як потрапити до цілительки Браун?

– Здрастуйте, містере Поттере, – усміхнулася відьма, – вона сьогодні чергує на п’ятому поверсі у Відділені недуг від заклять. Але раджу Вам трохи почекати тут, поки наші китайські друзі перестануть шуміти на все відділення і знайдуть потрібний кабінет.

– Дякую за пораду, – Гаррі сів на один із стільців під стіною. – Поки чекаю, дозвольте запитати. Ви знаєте моє прізвище, а я не знаю Вашого. А Ви мені здалися знайомою.

– Моє прізвище Зеллер. Я навчалася на Гафелпафі, 1997 рік випуску. Як-не-як ми щодня перетиналися у Великому залі.

– А Роза Зеллер…

– Моя молодша сестра. Зараз навчається у Франції на цілителя.

– Я приймав у неї екзамен із Захисту на НОЧІ. Бойова дівчина. Я навіть пропонував їй вступати в Аврорську Академію.

– Вона не наважилася порушити сімейну традицію. Але про Вашу пропозицію розповідала.

Тут у приймальню ввалилася ще одна галаслива компанія. На цей раз це були хлопці-підлітки. Троє з них вели під руки двох інших, які були у повному неадекваті і навперебій торочили про якусь Хлою. Кожних кілька секунд один із неадекватних викрикував: «Хлоя моя!», а інший намагався вирватися і кинутися на нього з кулаками. Гаррі впізнав дію любовного зілля. Сара спокійно окинула їх всіх оком і короткими помахами чарівної палички знерухомила обох забіяк. На шум прибігли двоє молодих цілителів, які і взялися левітувати нових пацієнтів до ліфту. Хлопці, які привели постраждалих, теж пішли за ними.

– Напевно, Вас тут нічим не здивуєш, – звернувся Гаррі до Сари.

– Мене можна здивувати хіба що днем без пацієнтів, постраждалих через тупі жарти друзів, любовну магію чи власну дурість, – засміялася та.

– Думаю, мені вже час іти до цілительки Браун. Надіюся, на п’ятому поверсі все спокійно, – сказав Гаррі.

На п’ятому поверсі, зокрема у кабінеті цілительки Браун та її помічниці Патриції Стімпсон дійсно все було спокійно. Власне, Патриції зараз тут не було. А Лора Браун, русява круглолиця жінка років 45-ти з виразними очима і приємними рисами обличчя, чекала його за столом, заповнюючи документи.

Гаррі розповів про свою проблему.

– Думаю, мені краще почати проглядати Ваші спогади, починаючи із вечора 23 липня, у зворотному порядку до тих пір, поки не наткнуся на щось підозріле у Вашій пам’яті, – вислухавши, сказала цілителька.

– Ви будете детально продивлятися кожну хвилину мого життя? – запитав Гаррі.

– Я переглядатиму спогади прискорено. Коли з пам’яттю щось не так, це помітно при будь-якій швидкості перегляду. Якщо ж Ви хвилюєтеся, що я побачу якусь із Ваших професійних таємниць чи занадто особисті, я би сказала інтимні, спогади, то вкінці будь-якого із сеансів Ви можете попросити мене вилучити із власної пам’яті спогади про весь або частину сеансу і віддати Вам. Вам підходить такий спосіб співпраці?

– Цілком.                   

– Тоді перший сеанс можемо розпочати просто зараз. Сядьте зручно, заплющіть очі, розслабтеся і постарайтеся ні про що не думати. Можете зосередитися на цьому моменті і своїх відчуттях.

Гаррі відкинувся на спинку шкіряного крісла, у якому сидів, і постарався виконати усі вказівки. І раптом перед його очима буквально за секунду пролетіли спогади останнього тижня і зупинилися на вечорі 23 липня. Ось він разом із Джіні останній раз перевіряє, чи все готово до хрестин, ось вечеряє, ось Джіні зустрічає його з роботи, ось він прощається з черговим аврором і повертається додому, ось дописує тижневий звіт… Ще перед початком сеансу Гаррі думав, що побачить, як його спогади «відмотуватимуться» назад секунда за секундою, ніби на старому відеомагнітофоні. Але цього не було. Кожен спогад з’являвся ніби суцільною картиною, прив’язаною до конкретної ситуації, але не прив’язаною до перебігу часу. Останнім, що Гаррі побачив, був сонячний ранок чотирьохтижневої давності, коли він після безсонної ночі із Джеймсом на руках ледь не проспав роботу.

– Думаю, для першого разу достатньо, – почув Гаррі голос цілительки і розплющив очі.

У голові злегка паморочилося.

– Перший раз після такого тривалого сеансу можуть виникнути неприємні відчуття, – пояснила цілителька Браун, – все таки ми переглянули три тижні за одну годину. Відразу скажу, що протягом цих трьох тижнів у Вашу пам’ять не втручалися. Попийте води – і все мине, – порадила вона, вказуючи на журнальний столик поруч із їхніми кріслами, де стояла вочевидь заздалегідь приготовлена склянка з водою.

– Дякую, це ніщо, порівняно із моїм попереднім досвідом леґілеменції, – відповів Гаррі, беручи склянку. – До Вас у мою свідомість проникали двоє людей: Волдеморт і Северус Снейп. І жоден з них при цьому не турбувався про моє самопочуття.

Багато хто і тепер, почувши ім’я Волдеморта, здригався. Але не Лора Браун. Вона лише злегка скривилася, ніби почула про щось гидке чи непристойне. Гаррі така реакція сподобалася.

– Я знала Северуса Снейпа ще зі школи, – підтримала розмову вона, – він був значно сильнішим леґілементом, ніж я. А моя Лаванда на перших курсах боялася його, як вогню.

«Цікаво, Лаванда теж леґілемент?» – подумав Гаррі. «Та ні, – заперечив він сам собі, – тоді вона на шостому курсі вбила би Рона на місці, не встиг би той навіть подумати про Герміону». І Гаррі мимоволі уявив, як Лаванда кричить: «Ти негідник, Вон-Вон» і, заливаючись слізьми, лупить Рона всім, що потрапляє під руку.

– Ні, Лаванда не має здібностей до леґілеменції. Вся в батька, – усміхнулася цілителька Браун. – Вибачте, я просто все ще налаштована на Ваші думки.

Гаррі почав червоніти.

– Та годі Вам, – сказала цілителька, – нічого соромитися. Чого я там не бачила любовних справах своєї дочки? Зустрічатися з хлопцями вона почала значно раніше, ніж закривати свідомість. А от міс Ґрейнджер я так і не мала нагоди подякувати. Це ж вона її врятувала?

– Так, це Герміона. Сподіваюся, зараз у Лаванди все добре?

– Навіть дуже! Вона разом з Парваті Патіл подалася в журналістику, працює в редакції «Відьминого дозвілля». Пише романтичні історії для таких же наївних дівчаток, якою недавно була сама, і, по-моєму, почувається абсолютно щасливою.

– Я радий за неї, – щиро сказав Гаррі. – Як щодо наступного сеансу? Коли ми зможемо продовжити?

– Думаю, в середу о цій же порі, якщо Вам буде зручно.

– Так, звичайно.

– Більше двох сеансів в тиждень проводити не раджу, інакше може розпочатися мігрень.

Наступний день традиційно для понеділка розпочався із наради у кабінеті Робадса. Кабінет голови Аврорату повністю відповідав характеру його господаря: простий і строгий, ідеальний порядок, мінімум особистих речей, за вікном завжди трохи хмарно (спеціально на замовлення Робадса). Гавейн Робадс, 38-річний підтягнутий чорнявий чоловік середнього зросту, слухаючи звіти підлеглих, проходжувався перед письмовим столом.

Гаррі доповів про просування (точніше не просування) справи Бузинової палички, в тому числі про ідею Герміони з леґілеменцією, а також про інформацію щодо Ґойла, Борджина, Пулла та Змієлова, отриману із анонімного джерела.

– Знаємо ми всі ім’я твого «анонімного джерела», – з ухмилкою сказав Робадс.

Справи Ґойла, Борджина і Пулла було вирішено офіційно передати Відділу магічного правопорядку та його голові Гестії Джонс.

Далі звітував старший аврор Роберт Вільямсон, керівник Сектору кримінальних розслідувань.  Згідно його звіту, на Карибських островах зафіксовано випадки нападів на людей келпі, яких не повинно водитися у тій місцевості, та й взагалі у жодній іншій місцевості, окрім Британії та Ірландії. Тож Вільямсона, разом із його оперативною групою, аврорами Стебінсом, Фосет і Волпертом, в цей же день було відправлено на острови для допомоги у розслідуванні.

Самому Вільямсону таке відрядження пророкувало не лише розкриття справи, але й можливий роман із якоюсь екзотичною острів’янкою. Адже з його яскравою зовнішністю (атлетична статура, красиве, як на його 50 років, завжди гладко вибрите обличчя, довге русяве волосся, зібране у кінський хвіст), любов’ю до яскравих речей і репутацією ловеласа, йому однозначно судилося стати помітною фігурою серед корінних жителів.

Ентоні Голдстейн, високий підтягнутий русявий молодий чоловік, колишній учасник ДА, а тепер керівник Сектору боротьби з організованою злочинністю, отримавший цю посаду відразу після підвищення із неї Гаррі Поттера, звітував про невдале переслідування залишків стада Ґрейбека: зо два десятки молодих перевертнів зникли в шотландських лісах і поки що не проявляли жодної активності. Про себе аврори називали їх вовченятами. У 1998 році вони ще були підлітками, що не заважало їм співпрацювати з хапунами і здійснювати для них розвідку в лісах. Усі розуміли, що після потрапляння в банду, у цих дітей не було вибору, чим займалися. Але разом із тим ніхто не знав, чого в майбутньому чекати від цих діток, якщо їх не відшукати.

Керівник найчисленнішого в Аврораті Сектору охорони громадського правопорядкку Адам Праудфут, невисокий, товстуватий, сивіючий і лисіючий чоловік, якого в колективі називали не інакше, як Добряком, звітував про вчорашнє вилучення у сассекських карг п’ятнадцяти бочок Багатозільної настійки, яку ті незаконно збували на алеї Ноктерн, і яким активно користувалися дрібні злочинці, стаючи таким чином невловимими. Попутно Добряк показував сліди від бородавок, які йому начаклувала одна особливо мстива карга.

– Марчбенксу і стажеру Боуду, які були зі мною, теж дісталося. Стара зараза добре обдарувала нас бородавочним прокляттям, перш ніж ми відправили її в камеру. Решта групи неушкоджені, – вже у неофіційній манері розповідав Праудфут.

– Так буває, що винуватець події один, а «подарунок» дістається всім відразу. Правда, Поттере? – запитав Робадс.

Гаррі не одразу зрозумів, до чого це питання, тож кілька секунд просто стояв і здивованими очима дивився на Робадса, який відверто насолоджувався моментом.

– Це ти про вчорашню статтю у «Віщуні»? – нарешті дійшло до Гаррі. – Так, подарунок від Скітер був досить оригінальним. Знатно по всіх пройшлася.

– Шкода, що тут немає складу злочину. Я би теж радо взяв у неї інтерв’ю в одній з наших камер, – сказав Робадс і спародіював, як Скітер пише швидкописним пером.

Пародія вдалася досить точно, аврори, як і сам Робадс, не стримали сміх.

Останнім звітував керівник Сектору розслідування особливо важких злочинів Девід Севідж, високий, широкоплечий, із коротким каштановим волоссям і такими ж короткими вусами, чоловік, ровесник Вільямсона. У його робочому секторі все було спокійно.

Після наради Гаррі вже втретє від минулого понеділка під виглядом маґлівського інспектора навідався у поліцейське відділення, яке займалося розслідуванням крадіжки Бузинової палички або, як вони вважали, антикварних прикрас. Успіхів у маґлів у цій справі було не більше, ніж у чарівників.

Під час обіднішньої перерви Гаррі з Герміоною, як вони часто це робили, вирішили навідатись у маґлівське кафе, розташоване поруч із Міністерством. На цей раз до них приєдналася Гарріна безпосередня підлегла Кеті Бел. Вони сіли за улюблений крайній столик, відгородилися глушилятусом і чекали на своє замовлення.

– Здається, що від цього архівного пилу в мене почалася алергія, – потираючи носа розповідала Кеті, – треба зайти в аптеку купити зілля.

Дві години тому Кеті подала Гаррі ідею, що Бузинову паличку, вважаючи її своєю по-праву, міг викрасти хтось із нащадків її колишніх власників. Щоб відшукати імена цих самих нащадків, потрібно було перелопатити добру половину усього міністерського архіву. Саме туди Кеті й була відправлена разом зі своєю ідеєю, а також із помічниками-колегами з оперативної групи братами Кресвел і кількома стажерами. Сам Гаррі теж по можливості збирався до них приєднатися.

– Я минулого тижня теж працювала в архіві, – сказала Герміона, - шукала задокументовані випадки жорстокого поводження з ельфами-домовиками. Можу сказати дві речі. По-перше, чарівники віками вважали нижче своєї гідності документувати, а то й озвучувати такі випадки. Їх просто немає в нашому архіві. По-друге, порівняно із архівом Міністерства, у Гоґвортській бібліотеці стерильно, як в операційній.

– Як ДЕ? – перепитала Кеті.

– Скажімо так, як в Мунґо, – пояснила Герміона. – До речі, я теж чхала від цього пилу. І користувалася маґлівським спреєм. Теж чудово допомагає.

Кеті з недовірою подивилася на Герміону: чи то через її слова про ефективність маґлівських ліків, чи через розповідь про те, чим вона зараз займається.

– Гаррі, ти не проти, якщо я на днях прийду до вас в гості, поговорити з Крічером? – продовжувала Герміона.

– Приходь, звісно. Дивно тільки, що ти прийдеш саме до Крічера.

– Нічого дивного. Якщо я не змогла знайти старих письмових свідчень побоїв чи знущань над ельфами, то треба записати нові. Сподіваюся, Крічер, поділиться зі мною своїми спогадами про колишніх власників. Він може подати хороший приклад іншим домовикам. До того ж спілкування з ельфами допоможе мені краще зрозуміти їхні потреби і максимально вдосконалити свій проєкт Декларації прав ельфів-домовиків. Поки що той включає гарантію основних прав, таких як право на захист життя і здоров’я, а також право на оплату праці, виплату пенсії, вихідні, відпустки та лікарняні, право на звільнення за власним бажанням і, що важливо, право на створення сім’ї і декретну відпустку. Ви знали, що чисельність ельфів-домовиків невпинно зменшується саме через те, що в них майже немає можливості створювати власні сім’ї і народжувати дітей? Ще 200 років тому, коли у великих помістях жили цілі родини домовиків, ними принаймні обмінювалися, задля продовження ельфійського роду. Але цього було недостатньо, і тепер, коли навіть найбагатші сім’ї володіють максимум 2-3 домовиками, обмін не проводиться, і нащадки народжуються або хворими, або не народжуються взагалі. Про шлюби через кохання серед ельфів я взагалі мовчу.

Гаррі мимоволі підняв брови. Звісно, спосіб розмноження ельфів-домовиків не став для нього новиною. Просто він ніколи не задумувався про цей аспект їхнього життя.

– А в Гоґвортсі народжуються нові ельфи-домовики? – запитав він.

– Ще й як! – підтвердила Герміона. – Напевно, якби не Гоґвортс, то у всій Великій Британії ельфів-домовиків можна було би перерахувати на пальцях. Але тут постає ще одна проблема: ельфи народжуються і живуть у школі, самі при цьому залишаючись неосвіченими. Я вважаю, що варто запровадити освіту для ельфів. Це буде наступним моїм кроком у захисті їхніх прав.

– Я ні разу не бачила в нас у Гоґвортсі дітей-домовиків, – сказала Кеті, – хоча й бувало прокрадалася на кухню разом з Фредом і Джорджем і рештою нашої компанії.

– Поки ельфенята зовсім малі, їх не допускають до роботи на кухні, тож ви й не могли їх побачити. Натомість їх з трьох років вчать прибирати, прати і шити. У вісім років, коли ельфи досягають підліткового віку, вони починають допомагати готувати. Але ви навряд чи так добре знаєте домовиків, щоб відрізнити підлітка від дорослого. Тож що це, якщо не експлуатація дитячої рабської праці?

– Думаю, ти зможеш змінити цю ситуацію, – підтримав подругу Гаррі. – Знаєш, я тебе хотів запитати от про що, – продовжив Гаррі розмову, перервану отриманням замовлення, – Ріта Скітер ще жива після тієї брехні, що вона понаписувала про тебе? Ти їй ніякої отрути поштою не надіслала?

– Жива і навіть далі пише. Сьогодні я читала її статтю про майбутні заручини Мелфоя з Асторією Ґрінґрас. Я не настільки жорстока, щоб надсилати отруту. Я надіслала їй банку.

– Яку ще банку? Навіщо? – здивовано запитала Кеті.

– Звичайну таку дволітрову. Вона зрозуміє, навіщо, – хитро усміхнулася Герміона. – А взагалі, вона написала правду. Не про депресію, звісно, тільки про Кріса.

– Що??? – тепер настала черга Гаррі дивуватися, – ти правда зустрічаєшся з маґлом? Це справді ти була на фото?

– Так і так, – підтвердила Герміона. – Маю ж я право теж відчути себе жінкою? Хоча якби я тоді бачила, що за нами слідкують, то повидряпувала би Рітиному фотографу всі очі.

– А цей Кріс знає, що ти чарівниця? – запитала Кеті.

– Поки що ні.

– Коли ти з ним встигла познайомитися? – продовжувала допитуватися Кеті.

– Він мій сусід. В мене днів десять тому вдома зламався електрощиток. Електрика зовсім не дружить із магією. Вирішила попросити допомоги в сусідів. А тут він. Запросив на побачення. Думає, що я звичайна працівниця офісу. Все банально.

– З тією поправкою, що ти будь-коли можеш перетворити його на жабу, – засміялася Кеті. – А взагалі мені би теж було цікаво позустрічатися з маґлом. Так, для різноманітності.

***

Останній літній місяць пролетів дуже швидко. Гаррі разом із підлеглими розгрібав архіви, допитував нових підозрюваних, піклувався про дружину, сина і похресника, ходив на прийоми до Лори Браун, ще разок навідався до Флетчера, щоб конфіскувати вкрадене Пуллом добро – Відділ магічного правопорядку успішно розкрив його справу. Всередині місяця Гаррі викраїв одні вихідні, щоб разом із Джіні відсвяткувати її день народження у Франції (це була одна з її маленьких мрій, хоч вона б ніколи не зізналася у цьому в присутності Флер).

Наприкінці серпня він, як і щороку, отримав запрошення від директорки Макґонеґел провести тиждень уроків захисту від темних мистецтв. Тож у понеділок третього тижня вересня Гаррі за пів години до Гоґвортського сніданку апарував до воріт, за якими починалася територія школи – його другого, ні, найпершого дому.

Коли мені виповниться 80 років,

і я сидітиму в своєму кріслі-гойдалці,

я буду читати «Гаррі Поттера».

І моя сім’я запитає мене:

«Аж через стільки часу?»

І я відповім: «Завжди».

Алан Рікман

– Хвилиночку уваги! – сказала Макґонеґел, вставши зі свого місця у Великій залі, коли там саме починався сніданок. – Як ви всі знаєте, цього тижня уроки захисту від темних мистецтв вестиме містер Гаррі Поттер. Прошу привітати його в стінах нашої школи.

Велика зала вибухнула аплодисментами. Гаррі встав зі свого місця між Геґрідом і Вілдомом Тофті, древнім, невисоким, лисим й кістлявим вчителем захисту від темних мистецтв, і привітав учнів кивком.

– Гаррі, заходи після уроків до мене на чайочок, – запропонував Геґрід вкінці сніданку, – розкажеш новини, побачиш Бакбика.

– Обов’язково, – пообіцяв Гаррі.

Перший урок Гаррі мав проводити у шестикласників із Рейвенклова та Гафелпафа. Професор Тофті дорогою до учительської трохи проінструктурував Гаррі, які із бойових і захисних заклинань вже підкорилися його учням, а над якими ще варто попрацювати.

– Знаєте, містере Поттере, я невимовно радий, що цих два тижні зможу спокійно позайматися своєю улюбленою артефакторикою! Все-таки я людина науки, а не педагогіки, – мрійливо усміхався старий професор, коли вони вже зайшли в учительську, – хоч і не зміг відмовитись від пропозиції шановної директорки, поки професор Стрейдж, чи як його, удосконалює свої бойові навички в Африці. Ех, молодь! Йому ще є куди рости. Між іншим, колись я вже викладав тут на запрошення директора Дамблдора. Як давно це було! Майже пів століття тому, а пам’ятаю, ніби вчора. Що ж не буду Вас затримувати своїми старечими розповідями. От-от розпочнеться урок.

Кабінет захисту від темних мистецтв Гаррі відімкнув за секунду до дзвону. Кілька хлопців, які до цього сиділи на підвіконнях, поспішно зіскочили з них.

Цього року, відколи професором захисту став Тофті, цей кабінет максимально наповнився різноманітними артефактами, функцію більшості з яких Гаррі не знав.

– Радий знову вас бачити і радий, що майже весь клас успішно склав СОВ і продовжив відвідувати уроки Захисту, – привітав учнів Гаррі, коли всі вони розсілися за парти.

– Ми теж раді знову Вас бачити, сер, – сказав Гарольд Терпін, староста Рейвенклову.

– Містере Поттере, – підняла руку кучерява рейвенкловка Холлі Брокелгерст, – це правда, що Вашу Бузинову паличку викрали?

«От вам і таємниця слідства» – подумав Гаррі.

Він також помітив, як на цих словах стрепенулися круглолиця гафлпафка Елінор Колдвел і низенький рейвенкловець Кевін Екерлі, які влітку були у списку 23 підозрюваних, і як і всі решта, були змушені з’явитися на допит. Ці учні точно не могли нічого розповісти друзям, адже були зв’язані договором про нерозголошення.

– На жаль, так. Зараз іде розслідування цієї справи. Хотів би я знати, міс, звідки у Вас ця інформація, – поцікавився Гаррі.

– Моя старша сестра Менді зустрічається з кимось із Міністерства, – відповіла та.

– Комусь із Міністерства варто би відповідальніше ставитися до збереження робочих таємниць, – сказав Гаррі. – Хоча чим далі, тим менше сенсу я бачу в тому, щоб берегти факт викрадення в таємниці.

Учні згідно закивали.

– Що це все означає? – запитала Тіна Кверк, рейвенкловка із тонесеньким голоском, величезними очима і пшеничний волоссям. – Це зробив хтось, пов’язаний з Відомо-Ким? Вони знову щось задумали?

– Ну ви ж не думаєте, що Волдеморт і його прибічники були єдиними злочинцями за всю історію магічного світу? Майже всі вони зараз або на тому світі, або ж в Азкабані, тож навряд чи ця подія має до них якесь відношення, – заперечив Гаррі. – Темні маги існували і до смертежерів, і, на жаль, будуть існувати і після. Не можу озвучувати здогадок Аврорату з цього приводу. Краще скажу вам, що ваші власні палички можуть чаклувати не гірше Бузинової, і ви не гірше мене чи будь-кого іншого можете протистояти темним чарам. Тож до справи. Може трапитися так, що вам доведеться захищати не тільки себе, але й територію навколо себе та людей на ній. Найпростішим способом зробити когось чи щось непомітними є дезілюмінація. Тож сьогодні ми повправляємося в дезілюмінаційних чарах, а на наступних уроках спробуємо накласти на дезідюміновану територію захисні заклинання.

До кінця уроку восьмеро учнів змогли повністю дезілюмінувати свої парти, а Холлі Брокелгерст дезілюмінувала навіть сусідку по парті Ейпріл Телбут, за що Гаррі нагородив її факультет десятьма балами. Учням, які виявилися менш вправними, було дано завдання потренувати дезілюмінаційні чари до наступного уроку.

Наступними цього дня були знову шестикласники уже із Ґрифіндору і Слизерину. Гаррі подумки нагадав собі бути об’єктивним у ставленні до обох факультетів. Хоча на цей раз це було не надто складно. Уроки захисту продовжили відвідувати тільки троє слизеринців, і всі троє були маґлонародженими (власне, тепер на Слизерині, було чимало маґлонароджених). Ґрифіндорці ж продовжили вивчати захист у повному складі із дванадцяти учнів класу. Звісно, бравий Ґрифіндор теж знав про Бузинову паличку і не оминув можливості розпитати про все Гаррі. Гаррі не міг винуватити учнів у зайвій цікавості, адже добре пам’ятав, як сам у їхньому віці злився, коли від нього щось приховували.

Ґрифіндорці працювали на уроці Гаррі особливо старанно, намагаючись довести своєму вчителю, що вони гідні навчатися на його факультеті. Слизеринці теж старалися, намагаючись позбавити свій факультет слави пропащого.

Наступними цього дня були першокласники зі всіх факультетів по черзі. Ще зовсім малі наївні діти, які дивились на нього, Гаррі, своїми дитячими очима і ловили кожне його слово. Принаймні  рейвенкловці, у яких Гаррі провів уроки до обіду, були саме такими. Вони старанно вправлялися у найпростіших щитових чарах (основа основ: перш ніж вчитися нападати, потрібно навчитися захищатися). Роль атакувальний заклинань виконували тенісні м’ячики, яких Гаррі приніс на урок цілий ящик, і якими учні по черзі метали один в одного. Заодно юні чистокровні чарівники дізналися, як ці жовті штуки використовуються у маґлівському світі. Дехто був настільки вражений, що Гаррі пообіцяв принести на наступний урок ракетки і навчити їх грати у теніс.

Несподіванка чекала на Гаррі під час обіду. Макґонеґел пересіла зі свого директоського місця за обіднім столом на місце професора Тофті (той вже давно апарував у свою лабораторію і до наступного тижня з’являтися у Гоґвортсі не збирався) і завела розмову:

– Бачиш того чорнявого хлопчика-першокласника? – Макґонеґел вказала на худенького непоказного хлопчину, що згорбившись обідав за слизеринським столом. – Його прізвище «Редл». – Гаррі здивовано на неї поглянув. – Він маґлонароджений. Вирішила попередити перед уроком. Жодного зв’язку із Томом Редлом він не має, я особисто перевіряла.

– Не пощастило хлопчику із прізвищем, – мовив Гаррі. – Як до нього ставляться однокласники? Він виглядає подавленим?

– Власне, про це я і хотіла поговорити. Одні бояться з ним дружити, а інші (Гаррі не сумнівався, що інші – це ґрифіндорці) намагаються зачепити чи принизити. І все через прізвище. Я вперше пожаліла, що справжнє прізвище Волдеморта стало відомим. І я боюся, що це може зламати невинну дитину, посіявши в його серці зло і бажання помститися шкільним недругам. З цим треба щось робити. І мені потрібна твоя допомога, адже у всьому, що стосується Редла, ти маєш більший авторитет, ніж я.

– Я розумію, зроблю все можливе. І насамперед, я би хотів провести спільний урок для Ґрифіндору і Слизерину.

– Не заперечую. Піду попореджу мадам Гуч, що зараз у Ґрифіндору буде захист замість польотів.

Директорка залишила Гаррі, і той став обмірковувати план дій.

Ґрифіндорські першокурсники були у захваті, коли до них за обіднім столом підійшов сам Гаррі Поттер і повідомив, що прямо зараз, а не через півтори години, у них буде урок захисту від темних мистецтв. Іще в більший захват їх привело те, що цей урок буде спільний із Слизерином. Маленькі ґрифіндорці і мріяти не могли, що зможуть на власні очі побачити, як переможець одного Редла вкаже іншому Редлу на його місце.

***

Редл. Він наче спеціально був останнім у списку слизеринських першокласників.

– …Шеллі Прайс.

– Є!

– Алан Квін.

– Тут!

– Джефрі Редл, – завершив читати Гаррі.

Відповіді не було. Гаррі подивився на хлопчика. Той сидів сам за останньою партою, при чому з’їхавши на стільці настільки низько, наскільки тільки міг. І якби викладацький стіл не стояв на підвищенні, Гаррі міг би зовсім його не побачити.

– Редле, коли до тебе звертається викладач, треба відповідати! Чи тебе цього не вчили? – уїдливо запитав один із ґрифіндорців.

– Якщо я не помиляюся, Ви Брендон Стамп, – звернуся до ґрифіндорця Гаррі.

– Так, сер, – відповів той.

– Містере Стампе я, звісно, не заядлий прихильник ідеального порядку, але викрикування під час уроку теж суперечить шкільним правилам.

– Пробачте, – знітився малий ґрифіндорець.

Гаррі тим часом вийшов з-за свого місця, став поближе до учнів, спершись об стіл, і продовжив:

– Зараз я мав би розповісти вам про щитові чари, проте спершу я хочу розповісти одну історію. За кілька років до вашого народження у Гоґвортс вступив хлопчик. Цей хлопчик з першого погляду не сподобалася одному професору. Професор вирішив на першому ж уроці поставити хлопчика на місце, показавши, як мало той смислить у його навчальному предметі. І це був не єдиний випад професора проти учня. Конфлікт між учнем і професором тривав роками. Учень зненавидів професора, адже професор абсолютно точно терпіти не міг учня, хоч учень і не розумів, чому. Ішов час, і одного разу учень дізнався причину професорової ненависті. Колись професор навчався разом із батьком того самого учня. В той час професор був дуже бідним і сором’язливим хлопцем. А батько учня був популярним юнаком, лідером і затійником компанії жартівників і хуліганів, які бувало влаштовували не найвдаліші жарти із тими, хто не в силах був дати відсіч, із таких, як майбутній професор. Майбутньому професору постійно перепадало від цієї компанії. Одного разу батько учня, бажаючи повеселитися, настільки сильно принизив майбутнього професора, що спогад про цей день став одним із найгірших спогадів у професоровому житті. Але це ще не все. Батько учня закохався дівчину, яку той також любив із самого дитинства, і одружився з нею. Професор зненавидів свого противника і бажав його смерті. Мушу визнати, що його бажання збулося. Батько учня був вбитий, і, на привеликий розпач професора, матір також. Але в них залишився син – зовні точна копія свого батька. І ось професор багато років поспіль виміщав свою ненависть, свою лють і свій біль на синові свого ворога. Для професора це було логічно, адже син, з його точки зору, був таким само противним і зарозумілим, як і батько. А тепер подумайте і скажіть, чи правильно вчиняв професор, коли мстився синові найненависнішого для нього чоловіка?

З пів хвилини у класі панувала тиша. Гаррі і далі стояв у невимушеній позі, спершись об стіл, і не підганяв учнів із висновками. Потім тишу порушило ледь чутне перешіптування. І нарешті перша з учнів – чорнява кучерява ґрифіндорка – підняла руку.

– Прошу, міс…

– Каміла Крег. Я думаю, що професор вчинив неправильно. Хлопчик, яким би схожим на батька він не був, нічого поганого професорові не зробив. Все відбулося ще до його народження. І взагалі діти не повинні страждати через вчинки батьків.

– Дякую, міс Крег. Можливо, у класі є хтось, хто має іншу думку? – запитав Гаррі.

Всі похитали головою.

– Отже, всі ви, як один, вважаєте, що професор не мав мститися своєму учневі за те, що зробив його батько? Навіть, попри те, що я описав учня, як противного і зарозумілого (в очах професора) юнака?

Кивки підтвердження.

– Що ж, я радий, що ви змогли справедливо розсудити цю ситуацію і зрозуміли, що діти не відповідають за вчинки батьків, навіть якщо вони схожі на них зовнішністю чи характером. І ніщо: ні батьківське прізвище, ні спільна кров не може бути причиною для помсти дітям. За будь-який вчинок несе відповідальність лише, той хто його вчинив. А тепер на секунду озирніться назад на останню парту у ряду Слизерину.

Учні слухняно озирнулися. Джефрі сидів затамувавши подих.

– Разом із вами вчиться хлопчик. Він нікому не причинив зла. Йому лиш непощастило носити сумнозвісне у магічному світі прізвище – Редл. Прошу звернути увагу, що Джефрі не має нічого спільного із Томом Редлом. Ви самі підтвердили, що діти не повинні відповідати за вчинки батьків, а Том Редл навіть не батько Джефрі. Вони абсолютно точно не родичі. Більше того, я впевнений, що до того дня, коли Джефрі, маґлонароджений хлопчина, вперше переступив поріг Гоґвортсу, він навіть ніколи не чув про Тома Редла чи Волдеморта. Я правий, Джефрі?

Джефрі Редл, не в силі вимовити ні слова, лише кивнув головою.

– Так чому Джефрі має страждати через вчинки абсолютно незнайомої йому людини?

Клас переглянувся.

– Запам’ятайте на все життя, – голос Гаррі зазвучав голосно і переконливо, – судіть людину лише за її вчинками. Не смійте ламати комусь життя через такі речі, як прізвище, або зовнішність, або приналежність до факультету або через будь-що ще, що напряму не пов’янане з тим, ким є ця людина. Так само і боятися дружити з людиною через її прізвище не варто. Думаю, до цієї хвилини до вас уже дійшло, що «Редл» не дорівнює «Темний Лорд». Повірте, я знаюся на темних лордах. Вони виглядають не так, – Гаррі усміхнувся Джефрі, і той нарешті вільно сів на стільці і вперше за весь урок спокійно подивився на Гаррі. – Сподіваюся, що цей короткий урок був для вас корисним. А ще я маю надію на дві речі. По-перше, я надіюся, що ви передасте мої слова іншим учням Гоґвортсу. По-друге, я надіюся, що кожен, хто через свої упередження завдав неприємностей Джефрі чи будь-кому іншому, знайде у собі сили визнати помилку і перепросити. А тепер, якщо у вас нема питань…

Каміла Крег знову підняла руку.

– Так, міс Крег.

– Ким були ті хлопчик з професором, про яких Ви розповіли?

– Хлопчик – я. А професор – вчитель зіллєваріння та попередній директор Гоґвортсу Северус Снейп.

Дехто у класі охнув.

– Ви досі його ненавидите? – невпевнено запитала Каміла.

– Ні, я шкодую, що не подякував йому за багато чого і не зробив нічого, щоб хоч спробувати його врятувати від загибелі.

Учні дивились на нього здивованими очима.

– Нас з професором Снейпом пов’язувало значно більше того, про що я щойно розповів. Але про деякі речі вам ще зарано розказувати. Отож, перейдімо до вивчення щитових чарів…

Спадок, який залишили ці фільми,

перейде від покоління моїх дітей до їхніх дітей.

Тому його дивитимуться і через 50 років.

Шкода, що мене вже не буде.

Але Геґрід буде, так.

Робі Колтрейн

Ввечері того ж дня Гаррі, як і обіцяв, завітав на чашку чаю до Геґріда. Навчений гірким досвідом поїдання черствих кексів, перед відвідинами він викликав Крічера і попросив принести з дому випічки. Тож тепер молодий чоловік стояв перед дверима Геґрідової хижини із величенькою упаковкою Крічерових коржиків і тістечок.

Надворі вже темніло. Тіні позолоченого удень, а зараз сірого і, як завжди, загадкового Забороненого лісу складалися у предивні візерунки на стінах і даху домівки лісника. Перед хижиною лежали звалені у величезні купи круглі, наче голови, гарбузи. На верхньому гарбузику найдальнішої кагати сиділа поглядаючи на Гаррі ворона.

– Геґріде, ти вдома? – постукав Гаррі у двері.

– Туточки, заходи! – почулося з-за дверей.

Гаррі ввійшов у заново відбудовану, як і раніше круглу хижину.

– Став отойво, – Геґрід вказав на упаковку в руках у Гаррі, – на стіл і ходи сюди.

Велетень схилився над лежанкою біля свого ліжка. Лежанка була невеличкою, з високими бордовими бортиками і новою (колись тут була величезна лежанка Ікланя, але той вже п’ять років як пас на райдузі примарних єдинорогів), а шерстяна ковдрочка на ній, здається, ледь помітно рухалася.

– Геґріде, будь ласка, скажи, що там всього лише кнізл чи один із твоїх ніфлерів. Там же не дракон?

– Нє, там… диви…

Геґрід підняв ковдрочку. На лежанці, згорнувшись калачиком, лежало маленьке, трохи більше за долоню, змієподібне створіння, вкрите лускою кольору морської хвилі. Гаррі пригледівся і побачив на тулубі «змійки» невеличкі, вкриті яскраво фіолетовим пір’ям, крильця і такого ж кольору чубчик на голові. Замість зміїної пащі у створіння був поки що зовсім крихітний орлиний дзьоб. Маля спало і вві сні стискало і розтискало свої кільця.

– Це…

– Маленька окама, – любовно сказав Геґрід. – Глянь, як мило спит, аж сопе.

– Маленька?.. – Гаррі присів біля лежанки навпочіпки. – Я хоч і не вивчав догляд за магічними тваринами у шостому класі, але знаю, що маленькі оками виростають до 15 футів у довжину і здатні мимовільно збільшуватися, опиняючись у достатньо великому просторі. В тебе тут поміститься 15-ти футова манюня? А ще вони кусаються.

– Дарсі мамцю не вкусит. А в мене тут ше й миші на осінь стали лізти до хати. Дарсі підросте і хутко наведе порядок.

– Де ти її взяв?

– У Франції, – гордо відповів Геґрід. – На алеї Сомбр. То як наша Ноктерн. Купив яйко – врятував манюню. Ти ж знаєш, шо їхні яйця продают заради срібної шкаралупи. От так просто розбивают яйко, ніби якоїсь курки, а шкаралупу перепродают. А мені срібла не тре: он шкаралупа лежит на полиці. Дарсі підросте – буду їй показувати, відки вона си вилупила.

– Оками – заборонені для вільного продажу і незареєстрованого ввозу у Велику Британію тварини. Вітаю, Геґріде, ти привіз контрабанду. І що мені з цим робити?

– Та ніц. Ти ж зараз не на службі. Ходи краще на Бакбику си покатаєш, поки не зовсім стемніло. І цейво, я тут наготував гостинців для Ґропика, – на цих словах Геґрід вийняв з-за печі величезний мішок, від якого пахло в’яленим м’ясом, – передай, поки будеш літати. Бікі знає, куди летіти.

– А де зараз Ґроп? – запитав Гаррі, левітуючи поперед себе мішок. Про окаму він вирішив подумати пізніше.

– Та насилу знайшли йому роботу. А то нудився бідолаха без діла. Аж тут акромантули зовсім си розходили – стали виходи за межи виділеного їм лісу. Кентаври си злили. То Макґонеґел вирішила призначити Ґропа сторожем і пастухом акромантулів. Ми помогли зробити йому файну велику хижину на межі території акромантулів і кентаврів. Акромантули його си боят. А він си тішит, шо тепер при ділі.

Бакбик, який вже чекав на Гаррі за грядками капусти, так зрадів, коли побачив свого законного господаря, що аж сам першим уклонився. Гаррі вклонився у відповідь, потім почухав пернатий загривок старого друга, а Геґрід пригостив гіпогрифа шматком в’яленого м’яса. Той заковтнув не прожовуючи і опустився на землю чекаючи, щоб Гаррі його осідлав.

Якщо того вечора хтось із учнів Гоґвортсу вирішив визирнути у вікно в сторону Забороненого лісу, він міг побачити, як зазвичай серйозний аврор Гаррі Поттер (а що це саме він було видно здалеку по його темно-бордовий аврорській мантії, в якій він кілька годин тому проводив уроки) намотував кола над лісом, озером і самим Гоґвортсом верхи на гіпогрифі. До тулуба гіпогрифа був міцно прив’язаний здоровенний мішок, повний м’яса. Гаррі дозволив Бакбику вдосталь налітатися, а потім скерував до хижини Ґропа. Тут, на висоті пташиного (чи гіпогрифового) польоту, хижину було чітко видно – вона височіла в дальній частині лісу як невелика гора, здіймаючись вище крон найвищих дерев.

Коли Бакбик приземлився на розчищеній галявині перед хижиною, Ґроп саме розламував об коліно старе сухе дерево – заготовляв собі дрова. За роки спілкування з Геґрідом Ґроп не лише більш-менш вивчив людську мову, але й загалом олюднився: навчився жити в хижині, розпалювати піч, готувати і їсти таку-сяку людську їжу, купатися й умиватися і носити який-не-який людський, якщо такий розмір можна назвати людським, одяг (зараз на ньому були лише величезні сірі лляні штани).

– Гаааррі, – радісно загудів велетень, – не бачити тебе давно.

– Привіт! Тобі тут Геґрід передав гостинці, – сказав Гаррі, від’вязуючи мішок. – Як поживаєш?

– Добре! Павуків пасу. А ти?

– Аби не гірше, – Гаррі вже чарами переносив мішок гостинців у хижину, Ґроп прочинив перед ним велетенські двері. – Бачиш, прибув у Гоґвортс провести кілька уроків малим бешкетникам. І тебе випала нагода побачити.

Гаррі зайшов у хижину велетня. Тут була помітна рука Геґріда. Все було надзвичайно схожим на його домівку, лише у кільканадцять раз більше. Гаррі стояв і дивився знизу вгору на стіл, ніжки якого були зроблені із суцільного необробленого стовбура дерева. Підлогу вкривав килим кольору лісового моху, і він навіть був чистим. Ґроп явно був вдячний Геґріду і Макґонеґел за гарний дім, тому доглядав за ним. Гаррі подумав, що треба було захопити з собою мітлу, щоб мати змогу злетіти на стілець, але господар дому дістав невідомо звідки стільчик людського розміру і двома пальцями подав його Гаррі.

– Геґрід казати, в тебе син.

– Так, в нас із Джіні народився син. Йому вже чотири місяці.

– Яке ім’я?

– Джеймс Сіріус. На честь моїх покійних батька і хрещеного.

– Гаарно! А як Гермі? – запитав велетень. З усього Золотого Тріо Герміону він любив найдужче.

– Герміона зараз дуже зайнята – завершує писати законопроект, який захищатиме права ельфів, скоро затвердження.

– То шо таке?

– Законопроект – то такий папірець, на якому записано щось, чого всі мають дотримуватися. Щоб він став законом і його дотримувалися, його має одобрити Міністр. Для цього треба розумно все написати.

– Гермі розууумна. А в них з Роном дитина є?

– Ні, вони посварилися.

– Рон дурний, передай йому!

– Передам, – засміявся Гаррі.

Назад Гаррі повернувся, коли вже зовсім стемніло, а додому після чаювання з Геґрідом потрапив пізно вночі, коли Джіні з Джеймсом давно спали.

Наступні два дні минули спокійно: Гаррі навчав другокласників роззброювати противника; п’ятикласників – викликати патронуса (сам він тепер викликав патронуса спогадом про те, як вперше взяв на руки Джеймса); шестикласники, навчившись дезілюмінувати територію класу, вчилися накладати на неї вже відомі їм захисні заклинання; семикласники ознайомлювалися з вищим мистецтвом накладання закляття довіри.

У вівторок Гаррі виконав обіцянку, дану першокласникам, і приніс тенісні ракетки. Після уроків він з допомогою старост зібрав усіх бажаючих навчитися грати в теніс у класі захисту, попередньо прибравши усі парти в коридор і трансфігурувавши сітку з одного із стільців. Не сказати, щоб Гаррі був великим майстром гри в теніс, але деякі основи маґлівських ігор він пам’ятав ще з дитинства. До того ж він пообіцяв, а обіцянки необхідно виконувати.

На цей «урок» зібралися не лише першокласники, а й учні старших класів, навіть деякі нащадки чистокровних сімей прийшли пограти в маґлівську гру. Місця катастрофічно не вистачало, і Гаррі дуже пожалів, що Кімната-на-вимогу більше не з’являлася. «Ти чарівник чи хто?» – пролунав у голові голос Рона, і Гаррі, усміхнувшись власній думці, непомітно наклав на клас закляття Незримого розширення.

В якийсь момент «навчальний процес» вирішив зірвати Півз – прочинив двері і з коридору, так щоб ніхто, особливо Гаррі, не дістав його заклинанням, з криком «Як вам ось такі м’ячики?!» закинув у клас кілька какобомб. Гаррі швидко нейтралізував дію смердючих забавок, а Фред, який теж не оминув можливість заглянути на незвичайну забаву, відомим лише йому методом угомонив Півза.

Кілька годин гри минули, як одна мить. М’ячі літали у всі сторони, добре, що вікна у Гоґвортсі були зачакловані від розбивання. Учні сміялися, коли промахувалися ракеткою, кривлялися, коли одна маленька першокурсниця їх фотографувала, розпитували маґлонароджених, які ще ігри існують у маґлів, але врешті постановили, що квідич таки кращий за будь-яку маґлівську гру, і Гаррі не міг з ними не погодитися.

Четвер дещо випробував нерви Гаррі на міцність. Спершу він прокинувся не у найкращому настрої через те, що черговий прийом у Лори Браун учора ввечері не приніс результатів: за майже два місяці вона встигла переглянути Гарріні спогади до кінця жовтня минулого року і досі не помітила ніякого стороннього впливу на пам’ять. Гаррі, попри попередження про небажаність частого ментального впливу, переконав її збільшити кількість прийомів до трьох на тиждень. Якийсь внутрішній голос підказував йому, що розгадка вже близько, чи, може, Гаррі просто хотілося в це вірити.

Далі виявилося, що один із чотирьох ховчиків, які були потрібні для уроків третьокласників, і яких на дружнє прохання Гаррі завчасно зловили у Відділі таємниць (тут постійно водилася всяка нечисть), утік. Його шукали дві години, через що Гаррі спізнився на Гоґвортський сніданок і був змушений просити Крічера принести швидкий перекус.

Гаррі близько року не мав справи з ховчиками і не був певен, який вигляд той матиме для нього на цей раз. Все виявилося очевидно просто: коли Гаррі, відпрацювавши з рейвенкловцями, у яких того дня урок захисту був першим у розкладі, всі рухи чарівною паличкою та інші дії, необхідні для виконання заклинання «Рідікулус», і скинув з клітки з ховчиком накидку, то побачив за решіткою мертву Джіні, поруч із якою заходився беззвучним плачем трішки старший, ніж насправді, Джеймс. КЛАЦ! – і ось вже Джеймс лежить біля плеча Джіні такий же мертвий… Гаррі знав, що це всього лише мариво, але йому хотілося в той момент кинутися до клітки, розтрощити залізні пруття на друзки, якщо треба, розтрощити весь світ, аби тільки врятувати їх… «Це не вони, з ними все добре», – сказав собі Гаррі і відступив убік, щоб перша з рейвенкловців – темношкіра Біллі Мор – змогла випробувати закляття.

КЛАЦ! – і в клітці з’явився інфернал.

«Рідікулюс!» – закричала Біллі, й інфернал, вкрившись з ніг до голови густим рожевим пушком, стояв і здивовано розглядав себе.

– Наступний! – скерував Гаррі.

До клітки підступив чорнявий Еверет Вектор. КЛАЦ! – рожевий інфернал перетворився на величезну змію. «Напевно покійна професорка Вектор колись мала необережність розповісти племіннику про Василіска», – подумалось Гаррі. «Рідікулюс» – змія зав’язалася у вузол, а на її очах з’явилася пов’язка з непристойним написом. Клас захихотів.

Ховчик ще кілька разів перетворювався у смертежера в масці, закривавлену примару і ще якесь зубчасте чудовисько, аж поки не став метатися між учнями і не перетворився на напів зомбі напів перевертня. Гаррі ще раз підійшов до клітки – у ній знову з’явилися мертві Джіні і Джеймс, на цей раз напівпрозорі, бо ховчик майже втратив свою силу.

– Бомбарда Солем, – промовив Гаррі.

З його палички вирвався сліпучо-біла палаюча куля. Вона полетіла у бік ховчика і на мить проникла всередину нього. Той на секунду засвітився десятками променів, потім вибухнув, розірвавшись на тисячі майже прозорих сяючих уламків, і врешті остаточно зник.

– А це вам урок, що робити з цією нечистю, якщо ви не в змозі посміятися над власним страхом. Такі комбінації заклинань ви вивчите у старших класах, якщо продовжите вивчати захист на рівні НОЧІ. По п’ять балів кожному, хто боровся з ховчиком.

Провівши такий урок чотири рази для кожного з факультетів, Гаррі був геть виснажений. Звичайно, він міг, як запрошений викладач, обрати зовсім іншу тему для уроку – розповісти учням про небезпеку червоних ковпаків абощо – але його ховчик теж був частиною уроку: учні мали зрозуміти, що боятися нормально, у кожного, навіть у героя, є свої страхи. І ось тепер Гаррі йшов коридором Гоґвортсу, мріючи, що зараз він повернеться додому і обійме справжніх (живих!) дружину й сина.

Коли Гаррі, зайшов у спальню, Джіні сиділа у ліжку, вклавши поряд із собою Джеймса, і читала казку. Читала вона швидше самій собі, адже Джеймс міцно спав.

– «Брязкаючи обладунками, лицар в останніх променях сонця ступив уперед і скупався в фонтані фортуни, дивуючись, що саме його обрано з сотень інших, і відчуваючи, як паморочиться йому в голові од неймовірного щастя…» Гаррі, я не помітила, як ти повернувся, – перервала читання Джіні.

– Почитай ще мені. В мене був виснажливий день, – попросив Гаррі і акуратно, щоб не розбудити сина, ліг поперек ліжка, поклавши голову Джіні на ноги.

– Добре, слухай. Це моя улюблена казка: «…Коли сонце вже сіло за обрій, сер Безталанний вийшов з води, сяючи з радості, і в своїх заіржавілих обладунках бухнувся навколішки біля Аматиних ніг. Такої вродливої й ласкавої жінки він ще не бачив. Переповнений щастям, він освідчився їй, і Амата, радіючи не менше, ніж він, зрозуміла, що знайшла собі гідного чоловіка. Три відьми й лицар зійшли з гори разом, тримаючись за руки, і всі четверо жили довго й щасливо, і ніхто з них так і не дізнався й не запідозрив, що та джерельна вода фонтана не мала в собі ніяких чарів.» – Завершила Джіні, схилилася і поцілувала Гаррі…

***

Вишенькою на торті клопот того дня стала окама. Вона таки вибралася із лежанки, поки Геґрід ходив до лісу, мимовільно збільшившись, розтрощила половину його хатнього начиння й ледь не проковтнула його самого, коли той намагався присмирити улюбленицю і змусити знову зменшитися. Про це дізналася Макґонеґел і категорично заборонила Геґріду утримувати вдома небезпечну тварину. Після тривалих роздумів директорка вирішила передати окаму в магічний екопарк Південно-Західної Англії – єдиний екопарк у Великій Британії, в якому утримували тварин 5 рівня небезпеки, і власником якого був син Ньюта Скамандера – Альберт Скамандер.

Про це Гаррі дізнався з вечірнього листа Геґріда. Лист був написаний кривим і нерозбірливим почерком, із чого Гаррі встановив, що Геґрід або пив, або ридав, або те й інше. І що йому залишалося робити в цій ситуації? Звісно, він узяв вдома кілька пляшок «Оґденського» і вирушив пів ночі втішати старого друга.

П’ятниця була останнім у цьому семестрі днем Гарріного вчителювання. Наступна нагода повчити юне покоління його чекала аж навесні – незадовго до річних іспитів.

Сьогодні він на окраїні лісу тренував четвертокласників застосовувати Бомбарду на трухлявих пеньках, і краєм ока позирав на те, як Геґрід кілька разів виходив зі своєї хижини, опускав голову в діжку з водою і повертався назад. На жаль, антипохмільне зілля, яке Гаррі випив зранку, не діяло на напіввелетнів.

Ще щоп’ятниці після уроків у Гоґвортсі збирався відновлений Клуб дуелянтів, на якому Гаррі мав виступити у ролі запрошеного майстра дуелі. Така честь випадала Гаррі не вперше і зазвичай на показових дуелях він змагався або з вчителем захисту, або із професором Флитвіком. Але за обідом до нього підійшла Софі Айві, нова викладачка маґлознавсва, і попередила, що сьогодні вона буде його опоненткою. Що ж, напевно, на цей раз видовищної дуелі не буде. І нащо, цікаво, спокійній і тендітній міс Айві дуель?

О шостій вечора усі зібралися у Великій залі. Спеціально для учасників Клубу дуелянтів тут щотижня вичакловувався довгих поміст. Коли всі глядачі зайняли свої місця навколо помосту, Гаррі Поттер і Софі Айві зійшли на нього і привітали один одного традиційним поклоном.

Гаррі не любив дуелі з жінками. Звісно, він знав багатьох сильних бойових чаклунок. Взяти хоча би директору Макґонеґел, місіс Візлі або всіх тих авророк, з якими йому доводилося працювати. Його власна дружина теж могла дати фору будь-якому чоловікові. А Герміону у гніві він побоювався навіть тоді, коли та не мала при собі чарівної палички.

Але на відміну від них Софі Айві була з виду геть не грізною. Ще зовсім молода 20-річна дівчина, вона була невисокою на зріст, худорлявою і спокійною. Волосся міс Айві було білявим, коротким, до плечей, і злегка кучерявим. Очі виразні, губи тонкі. Випускниця Рейвенклову, вона почала працювати у Гоґвортсі два роки тому – відразу після його закінчення.  Наскільки Гаррі міг судити, вона була вмілою чаклункою, але чи вправною в дуелях - поняття не мав, бо ні разу не бачив її у поєдинку. Макґонеґел прийняла цю дівчину на роботу, адже та була маґлонародженою і краще за всіх інших кандидатів знала про життя маґлів. А ще вона вдало користувалася усіма вигодами як чаклунського, так і маґлівського світів. Навіть зараз свою атласну синю мантію вона поєднала із джинсами, вважаючи, що так їй буде зручніше боротися в дуелі.

– Б’ємося до роззброєння! – оголосив Гаррі.

– Ні, до першої крові, – заперечила міс Айві.

Гаррі не хотів би зробити їй боляче. Проте відкидати виклик – не у правилах традиційної дуелі.

– Тоді за Вами право першого удару, – змушений був погодитися Гаррі.

– По руках!

Професорка Айві зайняла бойову стійку, Гаррі зробив те саме.

– Баубіліус, – вигукнула Софі і зробила різкий випад рукою.

На показових дуелях зазвичай використовували вербальні заклинання, за винятком випадків, коли заклинання виконувалось виключно невербально, щоб учні могли їх переймати і вчитися. Із абсолютно білої палички вчительки Маґлознавства вилетіла тонка світло-жовта блискавка. Заклинання, якщо воно влучить у ціль, неприємне, схоже на слабкий удар струмом, але не страшне. У Гаррі воно, звісно, не влучило. Він навіть щита не виставляв, лише пригнувся, і блискавка полетіла в стіну.

Настала черга випустити заклинання у відповідь.

– Таранталеґра! – Гаррі навмання обрав безпечне заклинання, яке умовно можна було назвати бойовим.

Софі ухилилася.

– Інфлетус!

Тут вже Гаррі довелося серйозно ухилятися. Він помітив, що Софі, закінчуючи рух паличкою, підкручує заклинання, повертаючи зап’ястя, від чого траєкторія самого заклинання ставала непередбачуваною. А йому б не хотілося бути роздутим ще на початку дуелі.

– Ріктусемпра!

– Протеґо! Коллошу!

Трясця! Таки потрапила! Одна нога Гаррі приклеїлася до підлоги. «Підкручування» спрацювало.

– Фініте! Локомотор Віблі! – гукнув Гаррі.

– Вердіміліус!

– Протеґо, – різнокольорові іскри закляття розбилися об його щит. – Імпедімента!

– Інкарцеро!

Мотузки, начакловані міс Айві пробилися крізь його заклинання поміх, але не дісталися до Гаррі.

– Тітіландо!

Нарешті потрапив! У праву руку. Ще трішки і влучив би просто у чарівну паличку. Але схоже, лоскоту Софі не боялася, та й ослабити її це заклинання не змогло. Мить – і ось вона вже, перекинувши паличку у ліву руку, цілиться у відповідь:

– Петрифікус Тоталус!

– Ступефай!

– Еверте Статум!

Софі Айві виявилася блискавично швидкою. Гаррі ледве встиг відбити останнє заклинання – воно влучило в кубок у ніші і перевернуло його в повітрі. Гаррі так і кортіло перейти на невербальні заклинання – промовляння забирало забагато часу. Дуель, яка починалася як гра, набирала обертів.

– Іммобулюс!

– Аер Клайпеус! – Софі утворила перед собою величезний повітряний щит, він ввібрав у себе заклинання Гаррі і залишився неушкодженим. – Мелофорс!

Гаррі повторив заклинання повітряного щита. Тепер їм обом було важче досягнути один одного.

– Петрифікус Тоталус Дуо! – Гаррі цілив у ноги, єдине не захищене щитом місце, проте Софі вправно ухилялася.

– Ступефай!

– Петрифікус Тоталус Тріа! – Гаррі випустив відразу три паралізуючі закляття, проте Софі змахнула їх всіх своїм щитом.

– Фріз!

Поміст між дуелянтами вкрився льодом і Гаррі відскочив назад, аби його ноги не примерзли до підлоги. Софі теж довелося зробити кілька кроків назад, і Гаррі скористався моментом:

«Левікорпус!» – подумки вимовив Гаррі. Софі полетіла угору, підчеплена за ногу невидимим гаком, за мить до цього вимовивши:

– Пунктум Акус!

Гаррі вперше почув таке заклинання. Воно не залишало в повітрі видимого сліду і, як подумалось Гаррі, пройшло повз. Саме час завершувати дуель. Гаррі вже знав, як зробити це, не завдаючи суперниці шкоди. Він націлив свою ялівцеву паличку на Софі, але раптом побачив, що хвойна різьба біля його пальців наповнилася кров’ю. Схоже, його випередили. Міс Айві таки влучила у ціль, зробивши крихітний, наче голкою, і невідчутний прокол у його вказівному пальці. Вдача і точність, якій можна позаздрити. А ще впевненість у собі. Навіть зараз, висячи вниз головою, вона точно знала, що вже перемогла: замість того, щоб намагатися звільнитися, вона наклала на свою мантію закляття прилипання до тіла (тепер поділ мантії не спадав їй на голову), схрестила руки на грудях і ефектно висіла, наче летюча миша у печері. Хитра білява летюча мишка, яка щойно перемогла Гаррі Поттера.

«Ліберакорпус» – повернув її на землю Гаррі, пом’якшив опускання Левіосою.

Глядачі ще не зрозуміли, що трапилося, і чому дуель припинилася, тому Гаррі, сховавши паличку в кишеню, показав праву руку, щоб всі побачили червоний слід на кінчиках пальців.

– Вітаю з перемогою, професорко Айві! – перевівши подих, сказав він, потім підійшов і потис їй руку. – Зізнаюсь чесно, я не очікував, що Ви будете такою вправно противницею.

– Колись натренувалася, відбиваючись від хапунів.

«Ну звісно, – подумав Гаррі. – Маґлонароджена, вона ж мусила ще зовсім юною дівчинкою цілий рік десь переховуватися. Нехай буде ще раз проклятою війна, яка змушує дітей боротися за своє життя».

– До речі, професоре Барнете, Ви тепер мені винні, – зиркнула на свого колегу Софі. – Я кинула виклик наспір із професором, – пояснила вона Гаррі.

Професор Барнет, Гоґвортський вчитель числомагії, який разом з іншими вчителями спостерігав за дуеллю, піджав губи.

Дірк Барнет, майже тридцятирічний чорнявий худощавий чарівник, був родом з Америки і ось вже другий рік викладав нумерологію на місці загиблої у Битві за Гоґвортс професорки Вектор. І схоже, що між двома молодими професорами пробігла чорна кішка. Гаррі подумав, що це якось не по-чоловічому з боку професора Барнета змушувати дівчину наспір брати участь в дуелі.

Але часу довго над цим думати не було. Заняття в Клубі дуелянтів було у самому розпалі. Учні від споглядання дуелі перейшли до вправляння у деяких із побачених бойових заклинань. Укінці заняття, коли всі учні, втомлені, але задоволені, розходилися, Гаррі запитав у Софі:

– Бій до першої крові теж був умовою вашого з професором Барнетом парі?

– Ні умовою було роззброєння. Але я не люблю, коли мені ставлять умови.

– Якби я не знав, що Ви навчалися у Рейвенклові, то назвав би Вас істиною ґрифіндоркою. Це там люблять порушувати умови і правила. По собі знаю, – пожартував Гаррі і хотів ще сказати кілька слів про дуельну майстерність Софі, але раптом йому запаморочилося в голові, він перечепився через забутий кимось з учнів на підлозі портфель і ледь не впав.

– Обережніше, містере Поттер, - підхопив  його за лікоть професор Барнет. – Стампе, якого Мерліна твій портфель робить на підлозі? Підбери негайно, нечупаро! – гукнув він і пішов далі.

«Це летюча мишка з мене всі сили вижала чи  вчорашнє вогневіскі знову дає про себе знати?» – подумалось Гаррі.

***

Того ж вечора Гаррі, як і чотирнадцять разів до цього, прийшов до Лори Браун на прийом. Сьогодні цілителька Браун проглядала минулорічні жовтневі спогади Гаррі, в тому числі і спогади про його весілля.

О, це був один із найпрекрасніших днів у його житті. Ось їх перша ніч у ролі чоловіка і дружини. Вони обоє трохи втомлені, але такі щасливі. Стоячи позаду Гаррі цілує ластовиння на її худеньких плечах. Вогняне волосся, зібране в легку зачіску, лоскоче його обличчя. Кляті зав’язки на білій шовковій сукні ніяк не піддаються (хто і для чого їх вигадав?).

У спальню Гаррі заносив Джіні на руках. Вона сміючись прочиняла чарівною паличкою двері.

Весілля гуляли в Барлозі до пізньої ночі. Місіс Візлі образилась би, якби вони обрали  інше місце для бенкету. Завершував святкування чарівний салют, який вимальовував у небі образи Гаррі й Джіні, миготливі сердечка та інші романтичні картинки.

Гості ледве поміщалися у довжелезному шатрі. Чого варті лише численні тітки, дядьки та кузени Візлі! Застілля чергувалися із танцями. Місіс Візлі, будучи впевненою, що це буде чудовим подарунком, запросила виступити свою улюблену Целестину Ворбек.

Найстійкіші гості ще кружляли у танці під «Сильну любов» уже немолодої темношкірої співачки, а Джіні, піймавши момент, щоб скинути туфлі, сиділа за круглим столом молодят. Луна, подружка нареченої, та Рон, шафер нареченого, сиділи поруч з нею. Гаррі саме повернувся з саду, куди виходив на кілька хвилин.

– Гаррі, в тебе дуже дивний вигляд, – сказала Луна, – і рукав брудний.

– Брудний? Зараз приберу, – розгублено сказав Гаррі. – Ой, а де моя чарівна паличка?

– Ти загубив чарівну паличку? Коханий, ну ти даєш! Терґео! І Акціо Гарріна чарівна паличка, - сказала Джіні, – Видно, випала, поки ти був у саду.

Проте Джініне Акціо не дало результату.

– Давайте я спробую, – запропонувала Луна. – Акціо чарівна паличка з гостролисту! Дивись, он вона летить.

Гаррі впіймав паличку і сховав за ремінь.

– Це не схоже на тебе, Гаррі, – продовжувала Луна, – тебе ніби Конфундусом вдарили.

– Луно, припини, – озвався Рон. – Його вдарило щастям. Він сьогодні одружився з моєю сестрою. Ти ж щасливий, Гаррі?

– Як ніколи, – відповів той.

– Луно, ходи потанцюємо, – підплив до столу Фред. – Ти ж не боїшся танцювати з привидом?

– Нітрохи, – усміхнулася та і простягнула руку, ніби кладучи її на прозору долоню Фреда.

– Хто б казав про дивний вигляд, - зауважив Рон, дивлячись, як Луна кружляє навколо Фреда у своїй блискучій салатовій у жовту смужку мантії. Її зачіску прикрашав вінок із великих білих півоній.

Всі троє за столом засміялися.

Спогади невпинно відмотувалися назад. Ось Гаррі тільки повертається із саду до шатра. Ось виходить надвір. Між цими спогадами – пробіл. ОСЬ воно! Щось, чого Гаррі не пам’ятає. Щось, що його змусили забути.

Цілителька Браун почала шепотіти заклинання відновлення пам’яті, і в свідомості Гаррі стали спливати спогади.

Він вийшов у сад, щоб перевірити, чи все готово для запуску салюту, але, як тільки ступив кілька кроків поза шатром, його увагу привернуло миготіння повітря за кілька метрів праворуч від нього. Гаррі миттєво розпізнав наближення людини у не надто якісній мантії-невидимці і потягнувся за паличкою. Але не встиг він навіть торкнутися своєї чарівної палички, як у його свідомість ввірвалися і наказали йти за невидимкою. Гаррі намагався противитися Імперіусу, але заклинання було сильнішим за всі, які він колись на собі відчував.

Вони вийшли за межі саду. Гаррі нарешті зумів скинути Імперіус, вихопив паличку і… впав, підшорений ймовірно потужним Конфундусом. Луна, сама того не знаючи, була права…

«Експеліармус», почув Гаррі шепіт і не втримав паличку в руках, вона полетіла у сторону противника. З-під мантії-невидимки показалася жіноча рука і впіймала Гарріну паличку. Невидимка скинула капюшон, і Гаррі побачив біляве волосся й обличчя нападниці. Обличчя Софі Айві.

– Дивись-дивись, – презирливо скривилася Софі, – ти все одно забудеш все, що бачив. Облівіейт!

Коли Гаррі піднявся, нікого поруч не було, а він зовсім не пам’ятав, як тут опинився. Піднявшись, він побрів до шатра, через хвилину забувши і про це…

– Містере Поттере, отямтесь.

Гаррі почув десь неначе здалеку голос цілительки Браун й із зусиллям розплющив очі.

– Софі… – хрипло сказав Гаррі. – Як?

– Як почуваєтесь? – запитала Лора Браун.

– Огорошено…

– Не подобаються мені ці спогади.

– А мені вони як не подобаються!

– Я про інше. З ними щось не так. Потрібно буде ще раз їх переглянути. Але наступного сеансу. Бо відновлення спогадів забрало забагато сил в нас обох. Я тим часом попрацюю із тим, що вдалось побачити у Вашій пам’яті, за допомогою Сита спогадів.

Пізнього вересневого вечора, менш ніж за годину після завершення сеансу леґілеменції, Гаррі разом з Кеті Бел вийшли з каміну в кабінеті директорки Макґонеґел.

– Здрастуйте, пані директорко! – привіталася Кеті. – Директори, – кивнули вони з Гаррі єдиним у кабінеті портретам, які не прикидалися сплячими – портретам Дамблдора і Снейпа. – Сподіваюся, Ви отримали сову з попередженням про наш візит.

– Так, кілька хвилин тому, – директорка сиділа за своїм столом і вкотре перечитувала нещодавно отриманий лист. – Повірити не можу, що прийняла на роботу злочинницю.

– Ви не перша із директорів стикається з такою проблемою, – зауважив з портрета Снейп.

– Щось мені від цього не стало радісніше, – відповіла директорка. – Міс Айві зараз в своїй кімнаті, за виходом з кімнати наглядає Філч.

– Добре, – кивнув Гаррі, – аврори Кресвели надворі караулять виходи зі школи.

– Тоді не втрачаймо часу, ходімо, – сказала Макґонеґел і першою рушила до виходу.

Софі Айві завершувала перевірку учнівських робіт, коли в її двері постукали. Відчинивши, вона пробачила у дверях директорку Макґонеґел, Гаррі Поттера і ще одну незнайому їй аврорку. З-за плеча Макґонеґел презирливо поглядав Арґус Філч.

– Що трапилося? – спантеличено запитала Софі.

– Софі Мейбл Айві, – почала аврорка, – Вас заарештовано за підозрою у незаконному заволодінні Бузиновою паличкою.

– Що? – скрикнула Софі, – Це що жарт?!

– Це не жарт, – відповів Гаррі. – Прошу здати Вашу чарівну паличку та повідомити, де Ви зберігаєте Бузинову паличку, викрадену з могили Албуса Дамблдора.

– Я не… Я нічого не зберігаю!

– В такому разі ми вимушені здійснити обшук у Вашій спальні та кабінеті в Гоґвортсі, а також у Вашому домі в Бреконі, – продовжувала Кеті Бел.

– Шукайте. В мене нічого нема! А в Бреконі… Там живуть мої батьки. Не зашкодьте їм!

– Повірте, ми нічого не заподіємо Вашим батькам, – сказав Гаррі.

– Вашу паличку, – нагадала Бел.

Софі слухняно простягнула свою чарівну паличку, і по її обличчю покотилися сльози.

– Бел, проведи затриману та знайди для неї вільну камеру в Міністерстві, – скомандував Гаррі. – Директорко Макґонеґел, Ви ж не будете проти, якщо Бел скористається Вашим каміном для доставки підозрюваної в Аврорат? Ми з Кресвелами тим часом розпочнемо обшук.

***

– «Милій Софі від Чарлі», – пробурмотів Ерік Кресвел, чорнявий довгов’язий хлопчина, діставши з книжкової полиці Софі Айві конверт із листом. – Виявилося, що не така вона вже й мила, дорогий Чарлі…

– Придурок! – стусонув того в потилицю старший брат Мартін, такий же високий і чорнявий. - Ти прийшов робити обшук чи читати любовну переписку.

– Що знайшов, те й читаю. Ми тут все одно нічого путнього не знайдемо. Вже дві години шукаємо. Тре“ валити в Брекон і перевірити вдома в її старих. І, може, ще в її дружка Чарлі, га, як думаєш?

– Зав’янь, малий!

– Повністю згоден з «малим», – у спальню з кабінету міс Айві зайшов Гаррі. – Але ви «повалите» хіба що додому. У вас завтра вихідний. А от в Бел чергування. З нею ми і вирушимо на обшук в Брекон, а потім пошукаємо «дорогого Чарлі». Листи упакуйте. Якщо вони спільники, там може бути якась інформація.

Щодо Гарріного вихідного, то він, схоже, відмінявся.

***

Ранковий обшук дому Патріка і Мейбл Айві не приніс бажаного результату.

– Де вона могла заховати ту бісову паличку? Сейфу у Ґрінґотсі в неї нема. Залишається хіба що той залицяльник, з яким вони переписуються, – перебирала варіанти Кеті, поки вони з Гаррі йшли коридором Аврорату.

– От про це її і спитаємо, – сказав Гаррі.

– Думаю, допит краще проводити мені.

– Угу, а я займусь перевіркою її палички.

Вони зайшли за поворот і побачили, що перед дверима Гарріного кабінету нервово походжає Чарлі Візлі.

– Щось трапилося? – запитав Гаррі, простягаючи йому руку для привітання.

– Трапилося те, що ти арештував мою дівчину, – сказав Чарлі.

– Дівчину? – перепитав Гаррі.

– Софі.

– Отже, це ти той Чарлі, з яким вона листувалася?

– Як бачиш.

– Я не знав, що ви зустрічається, інакше би повідомив тобі про арешт. До речі, а як ти дізнався?

– Ми поки не афішували стосунків. Про арешт мені розказав Фред. Це він нас торік познайомив. Я дізнався, що її затримали за підозрою у викраденні Бузинової палички. Це нісенітниця! Для чого їй це?!

– Ми це з’ясовуємо. Бел саме йде її допитувати. А тебе, з огляду на нові обставини я маю допитати як свідка.

– Питай. Але я хочу її побачити.

– Після допиту.

– Нехай, – погодився Чарлі, заходячи до Гаррі в кабінет.

Робочий кабінет Гаррі Поттера був невеликим і стриманим: бордові смугасті шпалери, шафа і стіл з темного дерева, камін, обрамлений сірим каменем, на столі й широкому підвіконні – фотографії Джіні і Джеймса.

– 18 вересня 2004 року. Десята сімнадцять ранку. Заступником голови Аврорату Великої Британії Гаррі Джеймсом Поттером розпочато допит свідка у справі Софі Мейбл Айві, Чарльза Септімуса Візлі, – Гаррі диктував скорописному перу протокол допиту.

– Як давно ви з Софі Айві знайомі?

– Майже рік. Познайомились перед твоїм весіллям, коли я навідувався в Гоґвортс в гості до Геґріда.

– Чи відома їй адреса Барлоги?

– Так.

– Отже, вона мала можливість з’явитися на весіллі. Коли ви востаннє з нею бачилися?

– Ще в липні. Але ми постійно листуємося.

– Чи ділилася вона при зустрічі або в листах своїми планами щодо викрадення Бузинової палички?

– Ні, бо в неї не було таких планів.

– Допустимо, що все ж були. З ким, на твою думку, вона могла би поділитися цими планами?

– Не знаю, вона мало з ким спілкується. Її батьки – маґли. Про подруг я нічого не знаю. З колишнім, точніше з хлопцем, якому вона відмовила, вона навряд чи ділилася би бодай якими планами.

– Хто цей хлопець, якому вона відмовила? Цього не пиши, – скомандував він перу.

– Професор Барнет.

– Поглянемо на ситуацію з іншої сторони. Чи міг хтось змусити міс Айві це зробити.

– Я не знаю…

– Можливо, хтось її шантажував чи залякував?

– Не думаю. Вона постійно виглядала такою життєрадісною. Не схоже, щоб її хтось залякував.

– Не будемо поки що відкидати цю теорію. В міс Айві є вороги, які могли би якими б то не було шляхами змусити її зробити протизаконний вчинок?

– Ні. На скільки я знаю, Софі ні з ким не ворогує.

– Поки що це всі запитання. Прочитай і підпиши ось тут, – Гаррі протягнув пергамент із протоколом допиту Чарлі. – Я тебе відведу до Софі одразу, як тільки Бел закінчить допит.

***

– Що вдалося дізнатися? – запитав Гаррі у Кеті, коли та вийшла із кімнати для допитів на одинадцятому рівні Міністерства Магії, і Гаррі впустив туди Чарлі.

Вони разом з черговим сторожем, підстаркуватим містером Подмором, спостерігали за побаченням Софі й Чарлі через зачароване звуконепроникне вікно.

– Нічого не вдалося дізнатися.

– Це як?

– Ось так. Міс Айві під дією Сироватки правди розповіла, що не була на твоєму весіллі, ніколи в житті не роззброювала тебе і не викрадала Бузинову паличку. Але Сироватку правди можна обманути, якщо заздалегідь вилучити з пам’яті потрібні спогади.

– Це вже робота для леґілемента. Не знаєш, хто зі штатних леґілементів сьогодні чергує?

– Здається, містер Шарп.

– Поклич його, щойно закінчиться побачення. Хай попрацює з міс Айві. А я нарешті перевірю її паличку.

Гаррі забрав чарівну паличку Софі Айві зі сховища доказів у свій кабінет і розпочав роботу.

«Десять з половиною дюймів. Береза й волосина єдинорога. У вжитку десять років» – такий напис на упаковці зробив учора черговий аврор, який приймав її у сховище.

Гаррі поклав паличку на стіл, дістав свою ялівцеву чарівну паличку, промовив «Пріорі Інкантатем» і став терпляче спостерігати за заклинаннями, які відтворювалися одні за одними. В основному це були побутові заклинання, на фоні яких яскраво виділялися заклинання з їхньої вчорашньої дуелі. Гаррі побачив зо сім тисяч заклинань, поки не впевненився, що переглянув їх всі за останній рік. Жодного Експеліармусу серед них не було. Як не було й «Акціо Бузинова паличка» чи ще чогось у цьому роді.

Закінчив перевірку Гаррі вже пополудні. Після цього викликав до себе Кеті Бел і Мордекея Шарпа.

Мордекей Шарп був худим згорбленим чоловіком дуже поважного віку. Із рідким сивим волоссям до плечей, проте без бороди. Сім’ї не мав, тому й на пенсію не збирався. А позаяк хороші леґілементи були великою рідкістю, то на роботі його поважали й цінували.

– Отож що вдалося з’ясувати на даний момент? – запитав Гаррі.

– Я не побачив жодних слідів впливу на пам’ять міс Айві у вказаний міс Бел період, – відповів Шарп.

– Це означає, що цього впливу нема? – уточнив Гаррі.

– Або що спогади змінював або вилучав кращий за мене майстер. Я вже старий і поступово втрачаю хватку.

– Ці спогади могла змінити чи вилучити сама міс Айві?

– Ні, інакше залишився би, перепрошую за каламбур, спогад про стирання спогадів.

– Отже, вона могла скористатися чиєюсь допомогою. Пора і нам скористатися допомогою ззовні. Я, на відміну від міс Айві, чітко пригадав, як вона мене роззброїла. Все завдяки цілительці Лорі Браун. Думаю, варто залучити її до цієї справи як консультанта. Зараз же напишу їй листа. Бел, допитай ще раз міс Айві. На цей раз постав питання, чи користується вона ще якоюсь паличкою, окрім тієї, яку ми вилучили під час затримання. Містере Шарпе, дякую за допомогу.

Гаррі, як і планував, написав цілительці Браун. Проте, коли сова через пів години повернулася назад, лист абсолютно точно не був прочитаний.

– Білуго, ти не змогла знайти цілительку Браун?

Білуга сумно ухнула і схилила голову.

– Я тебе не сварю. Нехай Купер спробує її пошукати.

Гаррі перемістився каміном додому, узяв Джініного Купера і спробував надіслати листа ним, проте результат був той самий. Тоді він вирішив відправити патронуса з повідомленням, проте його олень покрутився на місці і розчинився, не знаючи, куди йти.

Лора Браун не виходить на зв’язок. Відчуваю, що щось трапилося. Іду її шукати.

Для Кеті Бел

ГП

Написав Гаррі на аркуші пергаменту і запустив його літачком по коридору Аврорату, а сам вирушив каміном у лікарню Св. Мунґо. Там, чого й слід було чекати, Лори Браун не виявилося. Привіт-відьма Сара Зеллер повідомила, що та вчора покинула лікарню тоді ж, коли зазвичай, а сьогодні у неї вихідний. Гаррі дізнався у міс Зеллер адресу цілительки (виявилося, що вона живе у сусідньому з алеєю Діаґон кварталі) і апарував неподалік від її дому.

Погода була не із кращих: моросив дощ і підвивав вітер. Тож Гаррі, звівши комір пальто, поспішив якнайшвидше перетнути кілька вулиць і опинитися перед потрібним йому будинком.

Будинок сім’ї Браун виглядав цілковито по-маґлівськи: триповерховий із коричневими цегляними стінами і сірим дахом, вікна високі і білі, двері чорні і виходять на вулицю з активним рухом транспорту. Хоча навряд чи з цього дому часто виходять саме через двері.

Гаррі постукав дверним молоточком, через хвилину-другу двері відчинив товстий чоловік з волоссям мишастого кольору, що був одягнений в синій смугастий халат.

– Чого вам? – пробасив той і в наступну ж секунду вигукнув: – О Мерлін, Ви ж Гаррі Поттер! Заходьте! – пропустив він візитера всередину.

Гаррі ступив за поріг. Всередині дім вже не здавався маґлівським: на стінах коридору висіло зо п’ять рухомих картин, а вкінці коридору, розлігшись на підлозі, гризло іграшку біле з коричневими плямами цуценя крупа. Хвостів у цуцика поки що було два.

– Я – Бенедикт Браун, – вони потисли руки. – Чим зобов’язаний візиту?

– Я шукаю Вашу дружину.

– Вона на роботі. Проходьте у вітальню.

– Я щойно був у лікарні. Мені повідомили, що у Вашої дружини сьогодні вихідний.

– Не може бути! – містер Браун зупинився на пів дорозі до вітальні. – Точніше, в Лори мав бути вихідний, але вчора ввечері вона надіслала листа, в якому написала, що через одного з пацієнтів мусить цілу ніч чергувати в лікарні. Вона досі не поверталася.

– Тоді маю до Вас таке прохання. Чи можете Ви відіслати їй патронуса із повідомленням?

– Можу. З яким повідомленням?

– З будь-яким. Потрібно перевірити, чи Ваш патронус взагалі піде її шукати.

Містер Браун закрив очі і вичаклував величезного ікластого кабана.

– Передай Лорі: кохана, тебе шукає Гаррі Поттер. Повідом, де ти, – сказав він своєму патронусу.

Кабан кілька секунд покрутився навколо містера Брауна, а потім розчинився, так нікуди й не попрямувавши.

– Що це в біса означає? Чому мій патронус не пішов шукати мою дружину?

– Не будемо квапитися із висновками. Вона могла сама з якихось причин заблокувати пошукові чари.

– Або з нею щось трапилося. Щось жахливе… – здогадався чоловік. – Вона ж жива? Скажіть, що моя Лора жива! – Від найгірших здогадок в містера Брауна підкосилися ноги, і Гаррі під руку повів його до дивану у вітальні.

– Її також могли викрасти. Скажіть, той вчорашній лист точно був написаний Вашою дружиною? У ньому не було нічого дивного?

– Почерк її. Можете на нього глянути. Він тут на журнальному столику. Візьміть, – містер Браун махнув рукою второну столу. – Тільки сова була не наша. Напевно, лікарняна.

Гаррі взяв листа і перевірив його на наявність слідів магії. Слідів не було. Звичайний лист, написаний пером від руки.

– Лаванда… Потрібно їй сказати, що мама зникла. Акціо перо і пергамент! – на коліна містера Брауна опустилися прикликані речі, і він, схилившись над журнальним столиком навпроти дивану швидко нашкрябав листа доньці. – Сігма! Де та дурнувата сова, коли вона потрібна?!

Із другого поверху на перший злетів пугач.

– Лети до Лаванди. Бігом, – сказав містер Браун, пряв’язуючи листа до совиної лапки.

Сова вилетіла крізь відчинену кватирку.

Тим часом Гаррі викликався патронуса і надиктував йому повідомлення для Гавейна Робадса.

– Зараз до Вас з Аврорату відправлять аврорів-стажерів. Відкрийте свій камін для переміщення, – звернувся Гаррі до містера Брауна. – Ще я попрошу дати якусь невелику річ, яка належить Вашій дружині. Ця річ допоможе нам у пошуках, – пояснив він.

Містер Браун піднявся нагору і швидко виніс коричневі шкіряні рукавички місіс Браун. За хвилину-дві з каміну у вітальні вийшли двоє юнаків у сірих мантіях стажерів Аврорату. Один – високий і білявий, другий – середнього зросту і рудий.

– Передаю Вас у руки містерів Муна і Геката, – сказав Гаррі. – Оформіть заяву про зникнення людини, запишіть покази за протоколом і залишайтеся на місці до отримання подальших вказівок, – наказав він стажерам.

Потім вичаклував чергового за сьогодні патронуса із наказом Кеті Бел переміститись у лікарню Святого Мунґо.

– Знайдіть мою дружину. Живою. Прошу. – Благально мовив містер Браун наостанок, і Гаррі, кинувши в камін дрібку порошку флу, перемістився в лікарню

За вікном вже сутеніло, але у приймальні й досі було людно: молода відьма вела під руку старого чаклуна із зеленим висипом на руках й обличчі, мати несла на руках кількарічну дитину із роздутою головою, а якийсь чоловік ледве волочив явно слонячі, а не людські, ступні.

Із каміну вийшла Кеті Бел. Гаррі коротко переповів їй історію, що склалася. Кеті переповіла останній допит Софі Айві: та стверджувала, що користується однією-єдиною чарівною паличкою.

– Розпочинаємо пошуки з лікарні. Це останнє місце, де бачили цілительку Браун, – сказав Гаррі.

– Думаю, нам варто побачити, що вона робила у своєму кабінеті перед зникненням.

Кабінети цілителів замикалися за допомогою замикальних формул, кожен кабінет за допомогою своєї. Антизакляття до дверей разом із дозволом на проведення слідчих дій аврори повинні були отримати у головної цілительки лікарні Святого Мунґо Медітріни Тікі.

Кабінет цілительки Тікі знаходився на першому поверсі. Він був світлим і просторим і завжди дещо нагадував Гаррі директорський кабінет у Гоґвортсі. Ліворуч від входу вздовж усією стіни стояв довжелезний білий сервант із купою флаконів, колб і пробірок. Стіну праворуч займали рухомі портрети усіх колишніх головних цілителів лікарні.

Медітріна Тікі, невисока старенька жіночка із сивим кучерявим короткостриженим волоссям і тонкою павутиною зморшок на обличчі, сиділа за своїм столом спиною до величезного, на всю стіну, вікна. Гаррі був майже впевнений, що цій чарівниці було не менше 120 років. Вона була дуже стурбована зникненням цілительки Браун і просила повідомити, як тільки будуть якісь новини.

***

– Aperi ostium thesauro memoriae, – промовила Кеті відмикальну формулу, виконуючи перед дверима кабінету цілительки Браун колові рухи паличкою.

Двері відімкнулися, Гаррі й Кеті ввійшли в середину. На столі цілительки вони побачили Сито спогадів. Порожнє. Гаррі все більше підозрював, що зникнення Лори Браун якось пов’язане з тим, що вона угледіла в його весільних спогадах.

– Аппаре Вестігіум!

Із Гарріної палички вирвався золотий мерехтливий вихор ретроспективного заклинання, облетів кімнату і склався в обриси фігур цілительки Браун і самого Гаррі. Аврори спостерігали, як його мерехтлива копія вийшла із кабінету, і мерехтлива копія цілительки дістала Сито спогадів. Вона опустила туди свій спогад (не інакше, як побачене у голові Гаррі). Поки Лора Браун вдивлялася у спогад, на її підвіконня прилетів сич із листом. Закінчивши роботу, вона впустила сича, забрала лист (птах відразу полетів), швидко перечитала його і впала на крісло, неначе підкошена. Лист випав з її рук. За кілька секунд вона взяла себе в руки, схопила із вішалки плащ і ледь не бігом вийшла з кабінету.

Кеті зібралася піти слідом за примарною Лорою Браун, але Гаррі зупинив її:

– Зачекай, тут десь залишився надісланий їй лист. Треба дізнатися, що в ньому.

Лист лежав тут же біля м’якого крісла. Гаррі підняв його, і вони з Кеті прочитали наступне:

«Якщо хочеш побачити свою дочку живою, нікому нічого не кажи і негайно апаруй до входу на алею Ноктерн. Я за тобою слідкую».

– Тобто вони ще й Лаванду викрали? – Кеті підвела очі від листа.

– Треба це перевірити. Ти швиденько злітай каміном у дім Браунів і дізнайся, чи є новини від Лаванди. А я – у Міністерство. Час і мені поговорити із затриманою Айві. Зустрінемося на першому поверсі лікарні через пів години і продовжимо пошуки.

– Ти все все ще думаєш, що це все пов’язано з Софі Айві?

– Цілком можливо, – відповів Гаррі, ховаючи листа в кишеню. – Лору Браун шантажують і швидше за все викрадають саме тоді, коли вона знаходить у моїй пам’яті стерті спогади про Софі Айві. Я не вірю, що це всього лиш збіг.

– Шкода, що окрім твоїх спогадів, у нас немає жодного доказу її вини.

***

– Міс Айві, – звернувся до підозрюваної Гаррі, заходячи в її камеру, – Вам потрібно відповісти ще на кілька запитань.

Черговий аврор Подмор зачинив за ним двері. Софі сиділа на своєму ліжку, підібгавши ноги мало не до підборіддя і охопивши їх руками. На столі стояла вечеря, до якої міс Айві не торкалася.

– Я вже все розповіла, – відповіла вона, підіймаючи голову. – Я нічого не зробила і нічого не знаю. Це все якась прикра помилка.

– Мені шкода, проте Вам потрібно знову випити кілька крапель Сироватки правди .

Софі простягла долоню, і Гаррі вклав у неї крихітну пляшечку Сироватки.

– Отож, що Вам відомо про зникнення Лори Браун, – запитав Гаррі, коли підозрювана випила вміст пляшечки.

– Нічого. Я не знаю цієї жінки.

– А як щодо Лаванди Браун? Що Вам відомо про її викрадення.

– Нічого. Я не знала, що її викрали. Я тут ні до чого.

Гаррі заплутався із думками. З однієї сторони, дівчина перед ним виглядала такою щирою і розгубленою, що він мимоволі їй співчував. А ще він знав її не перший рік і ніколи би не подумав, що вона спроможна на злочин. Але з іншої сторони були спогади, відновлені цілителькою Браун. А ще ця вчорашня дивна дуель між ними. Пазл не складався…

– В такому разі надобраніч, – і Гаррі вийшов з камери.

Повернувшись у свій кабінет, він дістав із шафи мітлу Вогнеблискавку і разом із нею повернувся у приймальню лікарні Святого Мунґо. Там його вже чекала Кеті, і не сама, а з Шеймусом Фініґаном.

– Шеймусе, а ти що тут робиш? – запитав Гаррі.

– Допомагаю в пошуках майбутньої тещі, – відповів Шеймус. – До речі, Лаванду ніхто не викрадав. Ми були разом, на побаченні, коли їй прийшов лист від батька. І ми відразу ж, як тільки дізналися, що трапилося, вирушили в дім її батьків.

– Отже, лист, надісланий Лорі Браун був лише способом її виманити, – констатував Гаррі. – Шеймусе, якщо ти вже тут, то працюватимеш у парі з Бел. Нам варто розділитися. Ви шукатимете цілительку Браун за допомогою цього, – Гаррі простягнув їм пару рукавичок, отриманих від містера Брауна. – І пам’ятай, що ти не в Ірландії, тож тут керує вона, – вказав Гаррі на Кеті. – А я спробую знайти того, хто надіслав листа. Сподіваюся, зустрінемось в одній точці.

– За роботу, – скомандувала Кеті до Шеймуса і направила свою чарівну паличку на одну із рукавичок, – Авенсеґіум!

Рукавичка полетіла в сторону каміну, Бел і Фініґан ухопилися за неї, на ходу сиплячи порошок флу, і за кілька секунд зникли у каміні. Гаррі знову піднявся у кабінет цілительки Браун і там наклав те саме закляття на лист. Лист вишмигнув у відчинене вікно, Гаррі осідлав мітлу і полетів вслід за ним. Вилетівши, він направив чарівну паличку за спину і замкнув кабінет цілительки.

Гаррі Поттер летів над Лондоном, наклавши на себе дезілюмінаційні чари. Місто сяяло сотнями тисяч вогнів. Лист в напівтемряві кілька разів намагався утекти від нього, але Гаррі уважно за слідкував за цим клятим папірцем.

Із нагрудної кишені почувся голос: «Гаррі, коханий, можеш зараз говорити?». Це Джіні скористалася наскрізним дзеркалом, які в них обох завжди були з собою.

– Пробач, люба, я зараз лечу на мітлі. Зі мною все добре, можеш не хвилюватися. Ти як?

– У нас зараз вдома мама з татом і Чарлі. Чарлі хвилюється за Софі.

– Скажи, що вона в порядку. Ми ще з’ясовуємо деталі справи. Повернусь пізно. Не чекайте. Поцілуй за мене Джеймса.

– Добре, люблю тебе!

– І я тебе!

Лист почав знижуватися над магічним кварталом Лондона, а саме над алеєю Ноктерн. Зрештою він залетів у вікно непримітної одноповерхової халупи на окраїні алеї. Гаррі теж влетів через вікно. Лист опустився на підлогу посеред темної і брудної кімнати і не збирався рухатися нікуди далі. Схоже, автор листа перенісся з цього місця занадто далеко, щоб його можна було знайти за допомогою його речі. А отже, перенісся швидше за все за допомогою летиключа.

Гаррі почув, як у сісідній кімнаті заскрипіли, відчиняючись, двері, і, залишивши мітлу, теж відчинив двері у цю кімнату. Вмить у його сторону направилися дві палички – Кеті і Шеймуса.

– Фініте, – Гаррі зняв із себе дезілюмінаційні чари, і палички опустилися.

Всі троє перевели погляд у темний куток біля столу, куди полетіла рукавичка цілительки. Там із застиглим обличчям і широко розплющеними очима лежала Лора Браун. Аврори кинулися до неї, проте марно. Вона була мертва.

– Запізнився, – Гаррі закрив їй очі пальцями.

– Що я скажу Лаванді? – прошепотів Шеймус.

– Скажеш, що ми знайдемо і роздеремо на шматки того, хто це зробив, – сказала Кеті, – Аппаре Вестігіум!

Кімнату облетів мерехтливий вихор, й аврори побачили, як у приміщення зайшла примарна Лора Браун. Вона пройшла вздовж кімнати, дивлячись перед собою скляними очима, і зупинилася в кутку, втупившись у стіну – явна ознака Імперіусу. Невдовзі після неї зайшла висока фігура в довгій чорній мантії, обличчя заховане під величезним капюшоном. На жаль, накладене Бел закляття не давало можливості почути, що говорила ця фігура в мантії. Було лише видно, як цілителька підійшла до столу, узяла заздалегідь приготовані перо і пергамент, написала той самий лист, який Гаррі віддав містер Браун,  і сунула своє повідомлення у клюв того ж сича, який приносив листа їй самій. Сич вилетів крізь широку кватирку, а Лора Браун залишилася стояти і покірно чекати своєї участі. Тоді фігура в мантії підняла праву руку із стиснутою в широкій долоні Бузиновою паличкою і зробила нею рух, схожий на спіраль. Із тіла цілительки Браун, повторюючи спіральні рухи палички, вирвався сліпучо-білий потік самої магії і, проходячи крізь чарівну паличку,  почав наповнювати нападника. Це було схоже на смерч, який не розростався, а навпаки втягувався в одну точку. Цілителька похитнулася і впала на коліна. Коли смерч до останньої краплини зник у кінчику Бузинової палички, із неї вилетів зелений спалах, і Лора Браун замертво повалилася на підлогу. Її вбивця пройшов повз, відчинив двері кімнати, із якої нещодавно вийшов Гаррі, узяв із запиленої полиці порожню консервну банку, стис її в руці і зник.

– Це був той, хто викрав Бузинову паличку, – хрипло промовив Гаррі. Від побаченого у нього пересохло в горлі.

– Або той, для кого її викрала Софі Айві, – припустила Кеті. – Саме він міг стерти її спогади, якщо їх дійсно хтось стирав. Схоже, це був чоловік. І я ніколи раніше такого не бачила. Він викачав з неї всю магію. Це якесь дуже темне прокляття.

– Як думаєте, тепер він може використовувати викрадені магічні здібності? – запитав Гаррі.

– Підозрюю, що так, – відповіла Кеті.

– Хай використовує, що хоче. Я його з-під землі дістану і вб’ю, – проричав Шеймус.

Ніч минула в метушливому тумані. Тіло Лори Браун доправили в Аврорат. Лаванда і містер Браун були безутішними в своєму горі. Добре, що поруч з ними був Шеймус.

Жахливе вбивство ще й за допомогою Бузинової палички підняло серед ночі на ноги весь Аврорат і Міністра Шеклболта. Робадс виділив ще одну групу аврорів для допомоги в розслідуванні. За ніч вони прочесали у пошуках власника дому, де сталося вбивство, та свідків самого вбивства весь магічний квартал Лондона. Дім офіційно належав американцю Раяну Сміту. Ім’я, як показала перевірка, несправжнє. Куплений близько двох років тому в одинокої старої сквібки на ім’я Розалінда Мінтабл. Сквібка рік тому померла в  будинку для літніх чарівників.

Камери одинадцятого рівня Міністерства тієї ночі наповнилися буйними п’яницями й дівчатами легкої поведінки, потрапившими під гарячу руку аврорів. Аврори бісилися, адже нічний рейд не допоміг знайти бодай одного свідка трагічної події. Що вже й казати про те, чи міг хтось бачити підозрюваного в обличчя.

Кеті Бел тим часом, узявши в підмогу стажерів, шукала в міністерській бібліотеці інформацію про прокляття, за допомогою яких можна викачувати магію у чарівників так, як це зробив убивця. Поки що безуспішно.

Гаррі ж сам пройшов дорогою, якою йшла до місця своєї смерті Лора Браун, вдивляючись у примарні видива подій минулого вечора. Як показали примари, цілителька була взята під Імперіус, як тільки апарувала до входу на алею Ноктерн, проте її вбивці ніде не було видно. Той дезілюмінував себе на весь той час, поки вони йшли до халупи, і скинув чари лише коли ввійшов у дім. Далі Гаррі вже все бачив: обличчя, заховане під капюшоном, відбирання магії, вбивство, втеча летиключем. Спроби розгледіти, що відбувалося у цьому будинку в інші дні теж були марними. За кілька годин роботи Гаррі переконався, що підозрюваний побував тут лише у вечір вбивства й не видав нічого, що допомогло би його упізнати чи відшукати.

Не було цієї ночі сну і Софі Айві. Всі штатні леґілементи Міністерства й лікарні Святого Мунґо були викликані для роботи з нею. Всі намагалися знайти сліди прихованих чи стертих спогадів про її злочини або співпрацю з убивцею. Зрештою всі леґілементи зійшлися на думці, що таких спогадів у підозрюваної дійсно нема і ніколи не було.

Повернувшись в Аврорат, прослухавши і перечитавши купу звітів про виконану цієї ночі роботу, Гаррі і сам не знав о котрій годині ранку заснув неспокійним сном за столом у своєму кабінеті. Снилася йому стара халупа на окраїні Ноктерна. В халупу зайшла його Джіні, а за нею – фігура в чорній мантії і з капюшоном на голові. Фігура в мантії підняла руку із затиснутою Бузиновою паличкою. Рука була не схожа на широку долоню, побачену ввечері. Ця рука була білою і худою, з довгими нестриженими нігтями. Рука Волдеморта. Рука націлила паличку на Джіні – і потужний смерч чистої магії вирвався із тіла його коханої. Коли остання краплина магічних сил всоталася крізь Бузинову паличку, з-під капюшона почулося високе «Авада Кедавра», кімнату освітив зелений спалах, і Джіні упала замертво. Фігура розвернулася і вийшла з кімнати, а Гаррі залишився стояти, не в силах поворохнутися вві сні.

– Гаррі! – чиясь рука торкнулася його плеча.

– Джіні! – спохопився він спросоння.

– Ні, це я, Герміона. Я бачила Джіні. Здається, вона до тебе заходила, але не стала будити. А от я вирішила таки розбудити, бо в мене для тебе дещо є.

– Ти бачила Джіні?! Що з нею?.. Я хотів сказати, з нею все добре? Де вона?

– Та все з нею добре. Чого б мало бути інакше? Вона спускалася вниз підтримати Чарлі. Він хвилюється за свою дівчину і знову пішов просити побачення із нею. А от з тобою що?

– Поганий сон. І ніч паскудна. І… Скільки я проспав? – запитав Гаррі, випрямляючись у кріслі.

З його плечей упав плед, якого в його кабінеті ніколи раніше не було. Джіні точно тут побувала. Гаррі узяв зі столу одну зі своїх чарівних паличок:

– Фініте, – і плед знову перетворився на одну із фоторамок.

– Не знаю, скільки ти проспав, але зараз лише восьма п’ятнадцять ранку.

– Ти сказала, що в тебе щось є для мене.

– Так, ось, – Герміона дістала із маленької чорної сумочки товстелезну книгу у шкіряній із позолотою палітурці і почала її гортати. – Це має бути десь тут.

– Що має бути?

Гаррі помітив, що деякі сторінки, які перегортала Герміона, були забрискані кров’ю.

– Ось це, – Герміона догортала до потрібної сторінки і вказала на малюнок.

На малюнку були зображені двоє чарівників. Один тримає перед собою паличку і висмоктує з іншого магічні сили. Магічна енергія закручується у спіраль і всотується в чарівну паличку. Точно як там, у халупі. Ця та інші картинки були намальовані вручну. Текст на пожовклому пергаменті теж був написаний від руки. Письмо скидалося на якісь ієрогліфи.

– Це ж саме те, що я відправив шукати Кеті! Якою це мовою?

– Тибетською. – Герміона тричі торкнулася сторінки чарівною паличкою. – Патетіс! А тепер англійською.

Гаррі став читати:

Відбирання магії

Одним із способів розширення магічних вмінь і зміцнення сил є відбирання магії інших, слабших чарівників.

Для того, щоб здобути можливість заволодівати магією інших чарівників, потрібно створити портал для її переходу. Для створення порталу необхідно принести в жертву чарівника, котрий ще не досяг віку контролю над магією. Оберіть спосіб принесення в жертву, який вам найбільше до смаку. Покладіть тіло юного чарівника перед собою та пустіть із нього кров. Омийте руки та свою чарівну паличку цією кров’ю. Зробіть над тілом рух чарівною паличкою по спіралі проти годинникової стрілки, як це показано на схемі, при цьому промовляючи заклинання «Толлам фортітудінем туам». Якщо все зроблено правильно, кров жертви, принесеної во ім’я магії, навічно стане тим невидимим порталом, крізь який вас наповнюватимуть магічні сили кожного, у кого ви забажаєте їх забрати.

Коли ж ви зустрінете мага, сили якого забажаєте забрати собі, повторіть рух чарівною паличкою, здійснений над тілом принесеної вами жертви, і повторіть заклинання «Толлам фортітудінем туам». Тримайте паличку міцно, адже із тіла обраного вами чарівника вирветься потік магії, який вируючи, перейде крізь паличку у ваше тіло і від цього моменту навіки належатиме вам. Коли остання дещиця магічних сил перейде до вас, лише вам вирішувати, як чинити з тим, у кого ці сили були забрані.

– Просто путівник для вбивць, – сказав Гаррі дочитавши. – Невже таке є в нашій міністерській бібліотеці?

– Це не з бібліотеки. Це мої особисті книжкові запаси. І я попрошу тебе нікому не казати, звідки саме і від кого ти про це дізнався. Книга має залишитися в таємниці.

– Тільки не кажи, що ти викрала цю книжку з Відділу таємниць…

– Ні, мені її скажімо так подарували… Передали для схову. Не питай, хто. Я не мала нікому її показувати, але коли зрозуміла, що тут є інформація, яка може тобі допомогти, то ризикнула нею поділитися.

– Я так розумію, вона з Тибету, з останної твоєї поїздки. Я, звісно, нікому не скажу про книжку. Нічогенький такий подарунок, – Гаррі перегорнув кілька сторінок, на кожній були зображення кровожадних ритуалів і прокльонів з детальними інструкціями їх проведення, – Герміоно, подарунки! В тебе ж сьогодні день народження! Наш із Джіні подарунок вдома, але я тебе вітаю. Пробач, що за таких обставин. Ми мали зібратися на святкуванні, а натомість маємо усе це…

– Дякую! Святкування – діло десяте. Не відсвяткую цей день народження, то відсвяткую наступний. Сподіваюся, у мене їх ще буде багато.

– А все ж таки як і коли ти встигла дізнатися, що ми шукаємо інформацію саме про цей ритуал?

– Мені «допомогла» Ріта Скітер. Вона вже прознала і про нічне розслідування, і про його причину. Стаття про це разом з її здогадками про можливого вбивцю сьогодні красується на першій шпальті «Віщуна». До речі, вбивцею вона вважає Софі Айві. Хтось з учнів Гоґвортсу розповів цій журналюзі про затримання професорки. Я як все це прочитала – ноги самі відразу понесли у Міністерство. Тут в Атріумі я зустріла Шеймуса з Лавандою. Вони мені все розказали. А коли Шеймус заїкнувся про те, як з місіс Браун перед вбивством викачали всю магію, мені відразу згадалася ця книжка. Не те, щоб я її читала, але якось погортала. Так, і ще Шеймус просив повідомити йому, чи можна вже забрати тіло місіс Браун додому. Вони збираються організувати похорон завтра пополудні.

– Так, я зараз знайду його і скажу, що можна. І Кеті потрібно сказати, щоб припинила пошуки в бібліотеці. І ще знайти Джіні з Чарлі. І леґілементів. В мене з’явилися деякі здогадки щодо моїх спогадів. І… дякую тобі, Герміоно! Ти, як завжди, мене виручаєш.

***

– Тобто інформація про ритуал отримана з анонімного джерела? Це ж не те саме джерело, яке вибовкує тобі чутки про злодюжок і контрабандистів? – недовірливо запитав Робадс, зібравши всіх причетних до справи про вбивство у своєму кабінеті.

Зараз навколо його столу зібралися викликана вночі група Дейвіда Севіджа: Ерні Макмілан, Майкл Корнер і Террі Бут, ті кому можна довірити найскладніше розслідування; Джон Доліш, якого в 98-му понизили до патрульного аврора й рідко залучали до важливих справ, але який був кинутий на підмогу із нічного чергування у магічному кварталі; та група Поттера: Кеті Бел і брати Кресвели.

– Ні, наш малорослий друг тут ні до чого, – відповів Гаррі. – Але до чого я веду: щоб зуміти викачати з людини магію, наш підозрюваний мав зробити жертвоприношення – убити дитину, яка не досягла віку контролю над магією, тобто таку, яка ще не вчиться у школі. Серед наших справ за останній час я не пам’ятаю жодної, де б фігурували викрадення і вбивства дітей. Тож або він вибрав за жертву дитину із маґлівської сім’ї або вчинив жертвоприношення десь за межами Британії.

– Обидві версії мають право на існування, – одобрив припущенням Робадс. – Доліше, зв’яжись з Відділом дотримання магічних законів. Перевірте по реєстру, чи всі чарівники, віком до одинадцяти років, живі і здорові, особливо з маґлівських сімей. Севідже, ви з командою підключіть Відділ міжнародних відносин і скотактуйте із закордонними Авроратами. Хай вони зроблять таку саму перевірку дітей. Почніть з Американського Аврорату . Підроблені документи на дім, де сталося вбивство, були на ім’я американця. Раптом наш злочинець дійсно пов’язаний зі США. Поттере, про свій план дій сам розкажи.

– Ми з командою спробуємо розплутати цей клубок, потягнувши за ниточки з іншого кінця. У нас вже є готовий список усіх відомих нащадків власників Бузинової палички. Теорія, звісно, не підкріплена фактами, але що якщо у цій справі замішаний хтось із них. Розпочнемо із тих, хто живе в Британії, а там доберемося й до тих, хто закордоном.

– Резонно, – кивнув Робадс. – Але за вами ще один хвіст. Софі Айві досі в камері. І поки що всі докази на її користь – вона чиста, як немовля. Тому ми будемо змушені зняти обвинувачення й відпустити її не пізніше завтрашнього вечора. Що ти скажеш на це?

– Скажу, що тут мені потрібно перевірити ще одну теорію. Якщо всі леґілементи в один голос кажуть, що вона невинна і з її спогадами все гаразд, то що вони скажуть стосовно моїх спогадів? Цілителька Браун відкопала в моїй пам’ятці спогад про те, як затримана міс Айві мене роззброїла і тим самим стала власницею Бузинової палички. Разом із тим цілителька стверджувала, що з цим спогадом не все гаразд. Всі ми розуміємо, що саме за це вона швидше всього і поплатила життям. Тож зараз важливо дізнатися, що саме не так з моїми спогадами. Якщо те, що з’ясують наші штатні леґілементи, не переконає мене в невинуватості Софі Айві, я приставлю до неї Кресвелів як наглядачів.

– Добро, – погодився Робадс і запитав: – З кого із нащадків плануєте почати перевірку?

– З сімейства, значна частина якого мешкає найближче до Гоґвортсу – у Гоґсміді. А саме з Тайлера і Маргарет Хейз, їхніх чотирьох дітей, семи онуків та трьох повнолітніх правнуків. Це далекі нащадки Варнави Деверіла, який, як відомо, володів Бузиновою паличкою.

– А я би розпочав з єдиного, крім тебе, живого колишнього власника палички – з Мелфоя, – замислився Робадс.

– Не думаю, що Мелфой після всього, що з ним трапилося, може бути причетним до такого, – заперечив Гаррі.

– От і перевірте його першим, щоб відразу відкинути зі списку підозрюваних. Бел, займись цим, поки леґілементи будуть копирсатися в мізках Поттера, – скомандував головний аврор. – Все, народе, до роботи!

***

– Поттере, ти хоч і герой, але все одно придурок! – У кабінет Гаррі без стуку ввірвався Драко Мелфой.

Гаррі саме «переварював» все те, що з’ясувалося під час роботи з леґілементами. А дещо таки з’ясувалося, хоч і недостатньо для того, щоб зробити остаточні висновки. Троє з п’яти леґілементів, які сьогодні, як сказав Робадс, копирсалися в мізках Поттера, не просунулися у видобуванні спогадів глибше, ніж це зробила Лора Браун. Мордекей Шарп помітив, що під спогадами за участі Софі Айві у Гаррі ховаються інші спогади, проте не зміг розгледіти, які саме. На ті ж перешкоди натрапила і Вітні Віґґінс, ще одна цілителька із лікарні Святого Мунґо, на даний момент найталановитіша у всій магічній Британії. Очевидно, що одні із спогадів є спеціально навіяними Гаррі. Але які? Ті, в яких фігурує Софі Айві? Її прото-напросто підставляють? Чи ті інші, незрозумілі і розмиті, які можуть бути способом загальмувати розслідування?

Як би там не було, а вдертися у Гарріну пам’ять міг лише ще один леґілемент. А отже їхній невідомий підозрюваний як мінімум раз контактував із Гаррі, бачив що той працює з леґілементом, і навіяв змінені спогади. При цьому Гаррі навіть не помітив втручання у власну свідомість, що свідчить про надзвичайну майстерність їхнього злочинця. Цей факт розширював коло підозрюваних до всіх, з ким Гаррі спілкувався, бачився чи просто проходив повз за майже весь минулий рік, що аж ніяк не сприяло просуванню розслідування.

Щодо Софі Айві, то Гаррі все ж вирішив завтра зранку її відпустити, приставивши у стеження Кресвелів разом із парою стажерів.

До всіх леґілементів, з якими працював Гаррі, аби не допустити повторення того, що сталося з Лорою Браун, також було приставлено по парі аврорів-охоронців.

– Ти ввірвався сюди тільки для того, щоб назвати мене придурком чи хочеш ще щось сказати? – Гаррі підвів погляд на Мелфоя, який стояв у дверях.

– Я щойно під Сироваткою правди відповідав на запитання Бел!!! Зауваж, добровільно випив цю фігню! Це якому казковому ідіоту прийшла в голову ідея, що це я міг викрасти Бузинову паличку і тим більше вбити цілительку?!

– Робадсу.

– Офігіти… – Мелфой пригладив трохи розпатлану білобрису шевелюру. – Я говорив це Бел і кажу тобі: я цього не робив.

– Вірю. Розслабся.

– Розслабитися? Гарна порада. Бел порадила навпаки бути насторожі щодня і щохвилини. Виявляється, Аврорат досі уважно слідкує за кожним моїм кроком.

– Про це тобі теж Бел сказала?

– А хто ж іще?

– Впевнений, допит вона проводила досить жорстко.

– Як сказати. Здається, вона цілком насолодилася ситуацією.

– Так в неї ж на тебе був зуб. Так що вітаю, тобі повернули старий борг. А взагалі ми лише перевіряємо одну теорію. І поки що в нас дуже широке коло підозрюваних. Ти був всього лиш одним із них.  – Гаррі приманив паличкою із серванта пляшку віскі і дві склянки. – В мене тут є заспокійливу для нервових візитерів. – Вказав він на пляшку. – Так що сідай, раз прийшов. Уявляю, як наполегливо ти до мене пробивався, якщо пройшов повз усіх чергових.

– Мордред з тобою. Наливай, – і нервовий візитер без зайвих слів усівся навпроти Гаррі.

– Якесь дивне. Не «Оґденське». Закордонне? – запитав Мелфой, зробивши перший ковток.

– Маґлівське. Можеш не пити, якщо це суперечить древньому кодексу родини Мелфоїв.

– Не дочекаєшся, Поттере.

Далі пили мовчки, великими ковтками, не вдаючи із себе великих джентльменів, що п’ють потихеньку, смакуючи кожен ковток.

– Я ввірвався, як псих, – сказав Мелфой, ставлячи на стіл порожню склянку, і сам не стримав нервовий смішок.

– Ти був трохи на нього схожий.

– Святий Поттер мене тролить, – протяжно мовив Драко. – Світ звихнувся, – додав він нормальним тоном.

– Або це ми звихнулися. При чому вже давно.

– Ти може й давно, а я недавно. Розумієш, коли я почув, що мене звинувачую в чужому злочині, то… навіть не знаю… злякався… Але не за себе, а за те, що буде з Асторією. Не те, щоб я був білий і пухнастий – тобі ж не знати – але зараз, коли ми з нею готуємося до весілля… Я уявив на секунду, що буде, якщо я потраплю в Азкабан, а вона залишиться одна – і в мене зірвало дах. Вона ж єдина, кому все одно на моє минуле. Єдина, хто мене любить за те, ким я є тепер. Єдина, кого люблю я…

– Ти сп’янів, Мелфою. Зате остудив пар. От тепер можеш спокійно йти додому до своєї Асторії. Вже майже вечір.

– Асторія зараз в своїх батьків. А ти, бачу, в цей майже вечір додому не спішиш.

– Правду кажучи, дійсно не спішу. Мій дім – місце, де тепло і затишно. А мені зараз так паршиво, що, здається, я сам зруйную весь той затишок своєю присутністю.

– Дурень ти.

– Дурень. Мерлін, чого я такий дурень? – Гаррі взявся руками за голову. – Чому я навіть не подумав приставити охорону до цілительки Браун? Завтра похорон. Як я знову погляну в очі містеру Брауну і Лаванді? Я поклявся собі, що більше з моєї вини не загине жодна жива душа. І ось я винен в смерті ще однієї людини.

– Стоп. Не ти її вбив. Не твоя вина лежить на цій чи будь-якій іншій смерті.

– Забудь, – відмахнувся Гаррі. – Краще, якщо ти вже тут, то скажи, що ти знаєш про Флору і Гестію Керроу?

– Дочки Амікуса Керроу, слизеринки. Але це ти, напевно, і сам пам’ятаєш. В школі вони були тихими, я би сказав, зацькованими. Хоча їх ніхто ніколи не чіпав через їхнього неадекватного батька. Про їхню маму ходили чутки, ніби вона маґла, з якою Амікус побавився, а потім, після народження дочок, чи то вбив, чи то забрав дітей і стер пам’ять. Різне говорили. А що?

– Те, що вони зараз в одній з наших камер. Вночі разом з іншими повіями потрапили під гарячу руку аврорів.

– Керроу повії? – здивувався Мелфой.

- Уяви собі. Хоча, не уявляй. Я їх бачив кілька годин тому. Вони не схожі на повій. Такі ж зацьковані, як ти сказав. І я подумав, а що їм залишалося робити? Батько до кінця життя сидітиме в Азкабані, туди йому й дорога. У Гоґвортс вони, як я розумію, в 98-му більше не повернулися. На роботу з такою сімейною репутацією їх не візьмуть. Знаєш, кілька днів тому я розповідав учням у Гоґвортсі про те, що діти не повинні відповідати за вчинки батьків. А ці дівчата змушені таки відповідати.

– Я розумію, до чого ти хилиш. Хочеш їм якось допомогти?

– Так. Чув, твій бізнес почав розширюватися. В тебе не знайдеться для них якоїсь роботи?

– Якби мене запитав про це хтось інший, я би однозначно відмовив. Зіллєварна справа потребує башковитих робітників. Але я не настільки вже гад і пам’ятаю, як твої свідчення в суді допомогли нам з батьком зберегти яку-не-яку репутацію, і що вже там казати, свободу. Тому я подумаю над варіантами і надішлю їм сову.

Наступного дня лив дощ. Чималий натовп магів і відьом, прикриваючись начаклованими парасольками і водовідштовхувальними чарами зібрався о 2 годині після полудня на Вест-Норвудському цвинтарі, щоб провести в останню путь Лору Браун. Маґли свято вірили, що на цьому старовинному кладовищі вже давно не здійснюються поховання, і щоб не підривати їхню віру, на всіх маґлівських працівників цвинтаря був накладений Конфундус.

Гаррі трохи затримався в Аврораті, від ранку на пару з Бел проводячи допити величезного сімейства нащадків Деверіла, всі з яких, до речі, підтвердили свою непричетність, тому зараз стояв позаду усього натовпу, звідки йому було добре видно численних родичів, друзів і просто знайомих загиблої цілительки. Були тут знайомі обличчя з лікарні Святого Мунґо: попрощатися з колегою прийшли всі починаючи її помічницею Патрицією і закінчуючи головною цілителькою мадам Тікі; і зі школи: сестри Патіл прийшли підтримати Лаванду. Гаррі навіть неочікувано помітив деяких колишніх пацієнтів Лори Браун, як от Ґілдероя Локарта, трохи погладшавшого, з неідеальною зачіскою і в темно-сірій мантії, але з цілком осмисленим і дуже зажуреним поглядом. Гаррі ковзнув поглядом далі по натовпу і помітив поодаль від себе сім’ю Лонґботомів. Попереду стояла Авґуста у гостроверхому чорному замислуватому капелюсі, а позаду, що не могло не здивувати, Невіл і Анна (яка фактично ще не була Лонґботом) обіймали за плечі Френка й Алісу і тримали над ним палички, як парасольки. Гаррі не бачив Невілових батьків 8 років, але ні з ким би їх не сплутав. Передчасно постарілі, вони стояли зсутулившись і тримаючись за руки. У Френка додалось залисин, а відросле до плечей волосся Аліси було дбайливо заплетене у дві рідкі косички, з якими вона здалеку скидалася б на худесеньку сором’язливу дівчинку-підлітка, якби не сивина.

Гаррі став пробиратися до них, оминаючи натовп і кам’яні надгробки.

– Здрастуйте, – привітався він, підійшовши зовсім близько.

– Привіт, – відповіли Невіл з Анною.

– Джеймс… – ошелешено розкрив рота Френк.

– Ні, любий, – озирнулася його мати, – знайомся, це Гаррі, син Джеймса і Лілі.

– Точно, Невіл розказував про тебе, – хриплим голосом відповів Френк. Погляд його широко розплющених очей на кілька секунд уважно сфокусувався на Гаррі, а потім розплився, ніби він в цей момент поринув десь геть далеко від дійсності.

Потім Гаррі перевів погляд на Алісу і побачив, що та, схиливши голову, беззвучно плаче.

– Френк з Алісою захотіли попрощатися з цілителькою, – сказала Авґуста. – Вона їм так допомогла. Тепер їхнім лікуванням займатиметься цілителька Віґґінс. Вона була не проти, щоб ми супроводили їх на похорон. Тим паче, що ми вже кілька разів забирали їх на день-два додому. Та й сама мадам Віґґінс теж тут, допоможе, раптом що, – Авґуста махнула рукою в сторону, де поміж іншими цілителями стояла повненька темношкіра Вінті Віґґінс.

Раптово, за чиїмось сигналом, шум серед люду стих, і всі почули посилений Сонорусом голос розпорядника:

– Сьогодні ми прощаємося з люблячою дочкою, дружиною і матір’ю, хорошою подругою, талановитою цілителькою, веселою, доброю, щирою людиною Лорою Браун. Вона пішла від нас неочікувано і зарано, ніхто не встиг попрощатися з нею як слід, перш ніж її забрала чиясь чорна магія. Та насправді ми ніколи не встигаємо прощатися так, як хотілося б. Щоразу кажучи комусь «бувай» ми сподіваємося побачитися знову завтра, і через тиждень, і через багато років. Щоразу кажучи комусь «до зустрічі» ми плануємо наступного разу обов’язково сказати «я тебе люблю», або «я ціную нашу дружбу», або «я тобі вдячний», або ще багато важливих слів, які залишаються несказаними. Сьогодні ми кажемо тут, стоячи перед родинним склепом сім’ї Браун ці слова для Лори і сподіваємося побачитися знову там, де над нами вже не буде владна смерть. Запаліть свої палички, не бійтесь намочити голови – це небо сьогодні оплакує нашу втрату.

Усі навколо зняли протидощові чари й послали у похмуре грозове небо десятки Лумосів. Світла домовина із тілом цілительки піднялася в повітря, проплила поміж найближчими до склепу людьми, пройшла крізь сіру стіну самого склепу і назавжди зникла з-перед очей.

Дощ продовжував іти, і серед його по-осінньому холодних потоків не було видно, як Гаррі також пустив сльозу за цією невинною жінкою, яку, як він сам був переконаний, мав би захистити.

Люди почали розходитися, дехто апарував просто із крадовища. Лонґботоми, попрощавшись із Гаррі, скористалися летиключем. Гаррі, так і не наважившись підійти до містера Брауна й Лаванди і ще раз висловити свої співчуття (йому й так доведеться ще не раз поглянути їм в очі, відповідаючи як проходить розслідування вбивства найдорожчої для них людини), теж попрямував до виходу з кладовища.

На півдорозі його окликнули, і він, миттєво впізнавши голос директорки Макґонеґел, зупинився й обернувся. Макґонеґел у довгій чорній мантії і такому ж чорному капелюсі як могла швидко наздоганяла його.

– Гаррі, я ледь вдруге за сьогодні не розминулася з тобою, – перевівши подих, сказала директорка.

– Перепрошую, я не помітив Вас у натовпі. Ви ж також прийшли попрощатися.

– Так. Лора колись була однією з найталановитіших моїх учениць. Але спішила до тебе з іншого приводу. Я сьогодні була в Аврораті, там ми з тобою і розминулися перший раз, повідомляла про зникнення професора Барнета. Зранку він не з’явився на уроки.

– Що саме трапилося?

– В п’ятницю ввечері він вийшов із Гоґвортсу. Біля виходу, як я потім дізналася, його перестрів професор Слизоріг. Барнет сказав Слизорогу, що йде прогулятися у Гоґсмід. Потім була вся ця катавасія з арештом професорки Айві. На вихідних я шукала їй заміну і якось не надто переймалася відсутністю професора Барнета. Тим паче, я не раз помічала, що в нього були, а може й досі є до Софі якісь почуття. Тож я подумала, що він міг кинутися за нею Лондон, в Аврорат. Але сьогодні зранку професорка Айві повернулася у Гоґвортс, а він – ні. У Гоґсміді його в п’ятницю ніхто так і не бачив. Сова з моїм листом для нього повернулася із запакованим конвертом. В Аврораті ж його теж не було?

– Не було. Ви правильно зробили, що відразу заявили про зникнення. Не спроста це все. Хто з аврорів прибув у Гоґвортс для розслідування?

– Стебінс і Фосет. А ще я помітила на території Гоґвортсу як мінімум двох, як я підозрюю, аврорів у мантіях-невидимках. І вони прибули до моєї заяви про зникнення. Нічого не хочеш пояснити?

– Знімаю капелюха перед Вашою спостережливістю. Це Кресвели зі стажерами наглядають за міс Айві. Деякі підозри щодо неї досі залишаються. Вона або допомагає вбивці місіс Браун, або її підставили. В будь-якому разі аврори не завадять. Я мав Вас вчора попередити про це, але схоже, ми з Мелфоєм перебрали, і я забув надіслати листа.

– З Мелфоєм? – перепитала Макґонеґел.

– Так, довга історія. Я Вас попрошу повідомляти Кресвелам або напряму мені, якщо помітите щось підозріле стосовно міс Айві.

Повернувшись в Аврорат Гаррі викликав до себе Стенлі Стебінса і Сандру Фосет. Парочка (у всіх сенсах цього слова, адже вони вже котрий рік то розходилися, то знову починали зустрічатися) доповіла, що зниклий Дірк Барнет вийшов у п’ятницю за межі антиапараційного куполу Гоґвортсу й апарував у невідомому напрямку. Будь-які спроби його пошуку не принесли результату. Це було поганою новиною. І надто вже скидалося на зникнення цілительки Браун. Тим більше, що все відбулося в один і той же вечір. Проте, на щастя, тіла аврори наразі також не знайшли. Це давало певну надію.

Об’єктивних підстав для об’єднання справ про зникнення професора Барнета і вбивства цілительки поки що було недостатньо. Тому пошуки Дірка Барнета було вирішено й надалі залишити Сектору кримінальних розслідувань. А Гаррі на пару з Кеті Бел продовжували допити усіх, чиї предки володіли Бузиновою паличкою.

За три наступних тижні вони провели декілька сотень допитів, в тому числі, підключивши до співпраці іноземні Аврорати, допитували у Франції нащадків Локсія Карденаля, в Італії – нащадків Аркуса і Лівія Ліппі, у Греції – нащадків Годелота і Гереварда Васілакісів, у Штатах і Канаді – нащадків Егберта Егоїста. Гаррі був радий, що у магів, на відміну від маґлів, чарівним чином записуються і віками зберігаються в архівах родинні дерева. Інакше їм ніколи би не вдалося відшукати всіх цих людей. Але разом з тим Гаррін мозок вже кипів від кількості людей, свідчень, а ще від того, що вся багатотижнева робота була марною – ні однин з допитаних чарівників і навіть зрідка сквібів не виявився їхнім підозрюваним.

Не було нових підозр і щодо Софі Айві. Та весь час проводила у Гоґвортсі, нікуди не відлучалася, якщо не враховувати прогулянок з Чарлі Візлі у Гоґсміді на вихідних. Той щонеділі навідувався летиключем аж із Румунії, аби тільки побачитися з коханою дівчиною.

Не було зрушень й у справі про зникнення Дірка Барнета. Той як крізь землю провалився. Макґонеґел тимчасово запросила на його місце у Гоґвортсі Герміону. Герміона погодилася, адже це дало їй можливість регулярно проводити серед ельфів просвітницьку діяльність щодо свого проекту Декларації прав ельфів-домовиків. Через два тижні її Декларація буде поставлена на голосування Чарверсуду, далі, якщо проект набере більшість голосів – віддана на підпис Міністра. Але Герміона вже мріяла про те, як у майбутньому ця Декларація постане перед розглядом Міжнародної конфедерації магів і буде прийнята у всьому світі. Гаррі якось на днях сказав Герміоні, що радий, що хоча би чиясь діяльність приносить бажаний результат.

Деякі результати принесла й робота Севіджа: Мексиканський Аврорат у відповідь на запит Британського Міністерства відшукав випадок нерозкритого вбивства зі слідами потрібної їм темної магії чотирирічної чаклунки із маґлівської сім’ї. Щоправда трапилося воно близько двох років тому, тож хто зна, чи стосується це їхньої справи. День тому Севідж особисто полетів у Мексику, щоб дослідити всі можливі докази в цій справі. Гаррі теж планував приєднатися до нього, проте Робадс буквально наполіг, щоб Гаррі у вихідні дні дійсно провів нормальні вихідні без роботи.

– Мені тут живі зомбі не потрібні, – відрізав голова Аврорату.

Тож всю суботу Гаррі нарешті провів утрьох з дружиною і сином. А прохолодного недільного ранку вони разом із Джіні, Джеймсом і малим Тедді вирушили на прогулянку у Гоґсмід.

У Гоґсміді було трохи вітряно, проте вперше за кілька тижнів неймовірно сонячно. А ще людно. Прогулянка Поттерів співпала із першим у навчальному семестрі походом в село учнів Гоґвортсу. Повсюди бігали, сміялись, веселилися малі чаклуни. П’ятимісячний Джеймс, сидячи у Гаррі на руках, спостерігав за цим розмаїттям барв, голосів та емоцій, широко розплющивши оченята і час від часу щось лепечучи. Тедді вже встиг випросити у Гаррі цілу гору шокожабок і кілька цукрових пір’їн у «Медових руцях».

– О, це ж дядько Рон, – вигукнув Тедді, на ходу розгортаючи третю за сьогодні шокожабку.

– Дивись, щоб жаба не втекла, – усміхнулася Джіні. – А дядька Рона ти сьогодні побачиш власною персоною. Ми домовилися опівдні зустрітися з ним і тіткою Герміоною в «Трьох мітлах». І пообіцяй, що наступну шокожабку ти з’їси не раніше, ніж після обіду.

У «Трьох мітлах» було не проштовхнутися. Добре, що Герміона вже зайняла для них столик. За кілька хвилин до компанії приєднався і Рон.

– Фух, я вже думав, що не потраплю сьогодні до вас, – сказав він, бухнувшись на стілець.

– Де це ти був такий заклопотаний? – запитала Герміона.

– Домовлявся з одним старим про купівлю будиночка в селі. Там колись була якась майстерня, але той дід давно вже закинув свою справу. Стіни облуплені, зі стелі капає, а він набиває ціну, як за хороми, – обурювався Рон. – Але я спустив його з небес на землю. Приміщення вже майже моє. Точніше наше із Джорджем. Ми розширюємося. Сподіваюся, за кілька місяців я зроблю з тієї розвалюхи цукерочку, і ми відкриємо там ще один магазин «Відьмацьких витівок». Круто, еге?

– Круто, – погодився Гаррі. – Тільки ви так «Зонко» розорите.

– Це називається «здорова конкуренція бізнесів». Тим більше, що у мене нема іншого виходу. У будинку над лондонським магазином у нас лише дві спальні. Джорджеві з Анджеліною пора облаштовувати дитячу, а мені час від них з’їжджати. А так у кожного з нас буде по магазину. На другому поверсі облаштую житлові кімнати. Найму гарненьку помічницю. Заживууу, – він, заклавши руки за голову, відкинувся на дерев’яну спинку стільця і мрійливо заплющив очі.

– Чогось бажаєте? – до їхнього столика непомітно підійшла мадам Розмерта, і Рон ледь не впав від несподіванки.

– Так, насамперед принесіть щось поїсти для цього юного джентльмена, – сказала Джіні, вказуючи на Тедді, який грався картками із шокожабок. – А ви, джентльмене, маєте свою пляшечку, – звернулася вона до Джеймса, коли той, сидячи в неї на руках, потягнувся і спробував лизнути край столу. – Ще нам з Тедді два гарбузових соки.

– І три маслопива, – додав Гаррі.

– Два маслопива, – виправила Герміона, – Я насправді забігла сюди на кілька хвилин. Кріс подзвонив і запросив на побачення. Тож я зараз піду готуватися.

Рон при згадці про Кріса випрямився і хотів було щось сказати, але…

– У Гоґвортсі працює та твоя мобілка? – швидко вставила Джіні.

– У Гоґвортсі ні, але по дорозі між Гоґвортсом і Гоґсмідом я змогла піймати зв’язок.

– Треба татові подарувати таку штуку. Він буде на сьомому небі від щастя, – остаточно перевела тему Джіні. – І ще щодо подарунків: що ви даруватимете Невілу з Анною на весілля? Залишився всього тиждень, а мені нічого не приходить в голову?

Тиждень перед Невіловим весіллям минув швидко і підозріло спокійно. Гаррі слідкував за подіями в країні і світі, намагаючись знайти сліди схожих на їхню справу злочинів, впорядковував звіти нещодавніх сотень допитів і навіть писав листи з офіційними вибаченнями сім’ям Гестерів і Мейсів, далеким потомкам Егберта Егоїста, які, оговтавшись після несподіваних допитів, грозили судитися з Британським Авроратом за американськими законами. Навряд чи вони би дійсно хоч щось відсудити, але для чого ця тяганина, вирішив Гаррі. Із хороших новин: сестри Керроу прийняли Мелфоєву пропозицію роботи і тепер працювали асистентками зіллєварів. А ще вони з Джіні визначалися із подарунком на весілля і придбали для молодят путівку на відпочинок у Єгипет.

Весілля гуляли в неділю у маєтку Авґусти Лонґботом, розташованому поблизу Блекпула. Усім гостям разом із запрошеннями було надіслано летиключі у вигляді металевих сердечок, які переносили їх на облаштований в саду майданчик для прибуття. Гаррі із Джіні вперше потрапили у дім мадам Лонґботом. Зовні будинок був триповерховим із пофарбовиними в білий колір стінами, широкими вікнами і дахом із червоної черепиці. Надворі було по-осінньому холодно і мокро, тож усе святкування проводилося всередині маєтку.

Слідом за Поттерами в сад перенісся Рон, тож всередину вони зайшли утрьох. Вітальня, куди, залишивши в гардеробі верхній одяг, увійшли гості, була заповнена двома десятками круглих столів, накритих білими скатертинами, і однозначно десь вдвічі збільшена закляттям Незримого розширення. Повсюди метушилися офіціанти, розставляючи на окремих маленьких столиках побіля стін останні таці із фруктами й випивкою. Музиканти у дальній частині кімнати готувалися заграти весільну мелодію.

– Яка вона гарна, – прошептав Рон, як тільки вони переступили поріг вітальні.

– Анна? А де вона? Я її ще не бачу, – озирнулася по сторонах Джіні.

– Герміона, – відповів Рон.

Гаррі теж роззирнувся і побачив біля вікна Герміону. Вона була справді дуже гарною чи, правильніше сказати, ще гарнішою, ніж зазвичай. Ні, звісно, його Джіні теж виглядала абсолютного чарівно: ідеально укладене вогняне волосся, довга синя вечірня мантія і високі підбори, на яких вона ставала незвично ледь не вищою за нього… Але Герміону він сьогодні, якби міг бачити в ній більше, ніж подругу, назвав би спокусливою: волосся укладене у гладенький пучок, губи яскраво-червоні, а її шовкова золотиста сукня тримається лише на тонесеньких бретельках і повністю оголює спину.

– Гарна, – погодилася Джіні, – і не одна. Проморгав ти своє щастя, братику.

Дійсно, поруч із Герміоною стояв, вбраний у чорний смокінг, той самий спортивний світловолосий молодик, якого Гаррі влітку бачив у «Щоденному Віщуні». Герміона теж помітила трійцю своїх друзів і привітно помахала їм рукою. Всі троє рушили до неї та її кавалера, попутно вітаючись з іншими друзями і знайомими, як от із Діном Томасом, Террі Бутом, Падмою й Парваті Патіл.

– Знайомтеся, це Крістофер Льюїс. Мій хлопець, – представила Герміона. – Любий, це Гаррі і Джіні Поттери та Рон Візлі, мої друзі.

– Можна просто Кріс, – протягнув він долоню для рукостискання.

Гаррі, а потім і Рон потисли йому руку, при чому під час рукостискання Кріса і Рона було чутно легкий хрускіт пальців. Джіні Кріс галантно поцілував тонкі пальчики.

– І давно ти розповіла своєму кавалеру про наш світ? – запитав Рон у Герміони.

– Десь тиждень тому, – відповіла вона.

– Ти ж знаєш, що тобі не можна більше нікому розповідати про існування магії, – недовірливо глянув Рон на Кріса.

– Знаю, Гермі пояснила. Ми уклали цей ваш Договір про нерозголошення з відстроченим… як його…

– Облівіейтом, – підказала Герміона.

– Якщо я захочу комусь розповісти…

– Ми знаємо, як діє Облівіейт, – перебив його Рон. – Можеш не пояснювати.

– Так, звісно, для вас це все, напевно, буденність. А такий контракт завжди підписують?

– Часто, – відповів Гаррі. Він вирішив, що краще зараз не розповідати Крісу, що укладання таких договорів поза робочими відносинами швидше виняток, ніж правило. А ще він припустив, що Герміона не так вже й сильно довіряє своєму хлопцеві.

– І які твої перші враження від нашого світу? – запитала Джіні.

– Я ніби в сні чи в казці! Все таке неймовірне: предмети самі летять до тебе за твоїм велінням, розбита тарілка знову може стати цілою, за одну секунду можна переміститися на десятки чи сотні кілометрів. Хоча в останньому випадку відчуття препаскудні. Та все одно це ж мрія кожного! Ви такі щасливчики!

– Я так розумію, про темних магів, прокляття, смертельні дуелі і магічні тортури ти йому ще не розповідала? – запитав Рон.

– Ще далеко не все, – відповіла Герміона.

– Ледь не забув. У нас ще є такі милі створіння, як величезні триголові пси, павуки, розміром з коня і…

Джіні штрикнула брата ліктем у бік.

– Про це потім. Розкажи краще, чим ти займаєшся в своєму маґлівському, тобто я хотіла сказати, немагічному, світі? – запитала вона.

– Я займаюся бігом.

– Просто бігаєш і все? – перепитав Рон.

– Ні, не просто так. Я професійний бігун. Тренуюся, беру участь у змаганнях. У мене є чимало нагород за призові місця.

– Кого я бачу! – почулося позаду.

Це радо пливла, інакше не скажеш, Луна Лавґуд. Вона була одягнена в дуже пишну і неймовірно яскраву квітчасту мантію. На шиї миготіло намисто із блискучих камінців і різнокольорових пір’їн. Ще одна велика блакитна пір’їна була зачеплена на голові, ніби корона. Поруч із нею йшов невисокий, худорлявий, русий і трохи кучерявий молодий чоловік, одягнений у скромну темно-синю мантію. Разом вони виглядали трохи дисонансно і дивно.

– Я така рада всіх вас бачити, – прощебетала Луна.

– Ми тебе також, – відповіла Джіні і першою обійняла подругу.

– Крісе, це Луна Лавґуд, ще одна моя шкільна подруга, – сказала Герміона. – А це Кріс Льюїс, він маґл і мій хлопець.

– Дуже приємно, – усміхнулася Луна. – А це Рольф Скамандер. Магозоолог, онук знаменитого Ньютона Скамандера і мій хлопець. Рольфе, тобі звісно відомі імена моїх друзів. Це Гаррі, Джіні, Рон і Герміона.

– Для мене честь познайомитися з усіма вами, – промовив Рольф.

– Що означає «магозоолог»? – запитав Кріс.

– Це означає дослідник магічної фауни.

– То ви досліджуєте трьохголових собак і гіганських павуків?

– Не тільки. Хто тобі вже встиг розповісти про цих «красунчиків»? – здивувався Рольф. – Серед чарівних тварин є багато милих і надзвичайно корисних істот. Я можу про них розказати, якщо тобі цікаво.

– Звичайно! – відвовів Кріс, і вони вдвох відійшли в сторону.

– Це надовго, – провела їх поглядом Луна. – Рольф ще більше схибнутий на магічних істотах, ніж я. Ми познайомилися в Африці, де він майже тиждень сидів у засідці, аби тільки побачити, як вилуплюється із яйця пташеня блакитного щезальника. Цей вид він сам відкрив. Пташка вилуплюється яскраво блакитною, але як тільки її пушок висихає, вона на все життя стає невидимою. І тільки загублені пір’їни, як моя, – вона вказала, на пір’їну-корону на голові, – знову повертають видимість. Досі невідомо, якими на вигляд є дорослі особини щезальників і як вони бачать один одного. Рольф зазвичай розповідає про них з такою ніжністю, ніби вони його діти.

– Все одно, що Невіл про свої рослини, – порівняв Гаррі. – До речі, он і він.

Невіл, у білій з чорним лацканом мантії, вийшов разом із батьками із бокових дверей, швидше за все, їдальні, підвів їх до найближчого від імпровізованої сцени столика, щось шепнув кожному із них, Аліса у відповідь погладила сина по щоці, і рушив до заквітчаної арки поруч із музикантами. Поки друзі розмовляли, вітальня повністю заповнилася гостями й настав час розпочинати урочисту частину. Авґуста Лонґботом та інші Невілові родичі, також приєдналися до Френка з Алісою. По останніх було помітно, що їм ще не надто комфортно залишатися серед натовпу. Аліса час від часу осмикувала поділ своєї бірюзової мантії, а Френк послабляв краватку. Але попри це вони обоє виглядали сьогодні щасливими.

Незмінний низенький розпорядник усіх магічних дійств зайняв своє місце на підвищенні. Гості також поспішили зайняти місця за столами, сідаючи півколом, щоб добре бачити церемонію. Заграв оркестр, із другого поверху по сходах спустилася у супроводі подруг Сьюзен і Меґан Анна поки-що-Ебот. Дівчата за столиком почали перешіптуватися, обговорюючи сукні нареченої і її дружок. Як на Гаррі, то і Анна в простій і скромній білій сукні, і її подружки в блакитних платтячках виглядали мило.

Урочиста частина тривала недовго. Ось вже «дві пов’язані на все життя магією душі», як наприкінці церемонії традиційно сказав розпорядник, приймають привітання від гостей. Далі – танці і застілля.

– Він їй зараз ребра зламає! Подивіться, як тисне до себе, ніби приклеївся, – прокоментував Рон танець Герміони з Крісом.

Вся їхня компанія після близько десятка танців притомилася і зараз, сидячи за столом, ліниво попивала коктейлі. Тільки Кріс з Герміоною і ще декілька пар продовжували невтомно кружляти на імпровізованому танцмайданчику між двома рядами столів.

– Краще б ти так про ноги Меґан переймався, як про ребра Герміони, – порадила Джіні. – Я бачила, скільки разів ти на них наступив, поки ви танцювали.

– Знаєш, вона не скаржилася, – перекривив сестру Рон.

– Так, вона просто всі наступні танці танцювала з Діном, а не з тобою.

– Здається, це до нас ідуть, – сказала Луна, вказуючи на товстого підстаркуватого чоловіка із блискучою від залисин головою, який нетверезою ходою пробирався поміж танцюючими парами.

– Добрий вечір, – пробасив товстун, підійшовши впритул до столу.

– Здрастуйте, – відгукнулися за столом.

– Чи можна біля вас сісти?

– Звичайно.

– Як вам це скромне святкуваннячко? Чи все подобається?

– Усе чудово.

– Нашій родині важливо, щоб такі почесні гості залишилися задоволеними.

– Перепрошую, як Вас звуть? – запитала Луна те, що у всіх вертілося на язику.

– Дійсно, я не представився. Елджі Лонґботом, дядько Невіла і кузен Френка. Вас я, звісно, всіх знаю. Окрім Вас, юначе, – звернувся він до Рольфа.

– Рольф Скамандер, – представився той.

– Ви часом не родич того самого Скамандера?

– Онук.

– І як поживає Ваш дідусь?

– Досить непогано. Батько з матір’ю влітку пропонували йому перебратися в їхніх маєток. Але дідусь відмовився, сказав, що вони з бабусею ще чудово дають собі раду.

– Ваш дідусь завжди був для мене прикладом того, як потрібно любити всяку живність. Навіть якщо ця живність з першого погляду нічого із себе не представляє. Як мої жаби. Я, між іншим, продаю своїх ропух виключно як домашніх сотворинок. І ні одна із них ще не стала інгредієнтом для зілля. У цьому ми з Вашим дідусем схожі. З Вами, шановний містере Поттере, ми, до речі, теж маємо дещо спільне. Звісно, мені ніколи не мати Вашої відваги і благородства, але ми обидва зробили одну і ту ж справу для Невіла – допомогли йому розкрити його магічні здібності.

Гаррі напружив пам’ять і пригадав, що це той самий Невілів дядько, який ледь не вбив його малого, впустивши із вікна. Сумнівна допомога.

– О, моя улюблена пісня, – прислухаючись, підняв вказівного пальця містер Лонґботом. – Чи не відмовить одна із дам подарувати мені один-єдиний танець? Можливо, Ви, місіс Поттер, – звернувся він до Джіні, яка сиділа до нього найближче, – якщо містер Поттер не буде ревнувати.

– Я цілком довіряю своїй дружині. Тому без проблем.

Джіні зиркнула на Гаррі, і тому аж ніяк не сподобався її погляд, проте пропозицію потанцювати все ж прийняла.

– Від нього несе потом і перегаром, – прошипіла Джіні, повернувшись після танцю за стіл. – А ще він танцював гірше за Рона і постійно намагався зазирнути мені в декольте. Я тебе вдома вб’ю, – тицьнула вона пальцем Гаррі у груди.

– Чоловікові, напевно, просто не часто доводиться танцювати з красивими дівчатами, – примирливо глянув на неї Гаррі.

– І не намагайся тепер підлизатися! – задерла носа Джіні. – Любу дружину, матір твого сина самовільно віддати у руки якомусь старому збоч…

Гаррі перервав гнівну тираду Джіні поцілунком.

Звісно, того вечора вона його вдома не вбила. Навпаки, у них все було абсолютно прекрасно.