Привіт. Мене звати Луі Томлінсон. Мені 21. Я алкоголік і наркоман, не вартий вашої уваги. Ви можете закрити цю книгу і забути про мене. Мені все рівно похуй. Або ж можете залишитися і спостерігати за моєю історією. Це не початок, і не її кінець. Вона не про наркотики, не про мої злети та падіння, не про боротьбу з залежностями, не про дружбу і не про кохання, і навіть не про нього.
Ця історія про мене. Як я опустився на саме дно, і про те, як безуспішно намагався вибратися. Про те, зміг я чи ні, і є ця повість. Може, хтось буде мене засуджувати, не розуміти, ненавидіти; а може, хтось впізнає в ній себе. Мене не обов’язково любити. Мені ж похуй, ви пам’ятаєте.
В цій книзі нема ідеальних Мері Сью, в котру всі закохуються. Ні. Ми справжні, з купою комплексів, страхів та таємниць, про які ніхто не має знати. Про те, що не говориться при людях, про червоний рум’янець, що з`являється від сорому, коли тебе спалили, про те, що не можна робити і про те, що потрібно. Про ті речі, про які не прийнято говорити. Про те, чому люди не сплять вночі, про те, що заставляє напитись і плакати в самотності, трястись від болю на підлозі ванної кімнати, про мрії, яким ніколи не збутися, про дрібниці, котрі заставляють посміхатися та закохуватись, людей, про існування яких ви не здогадувались, але вони живуть за вашою стіною, або про те, що у тебе всередині, але ти не наважувався озвучити. Не бійся. Я зроблю це за тебе.
Якщо ти злякався опуститись на 10 поверхів нижче землі, то закривай книгу, якщо ні, натискай кнопку поїхали.
