Зірка

Я ніколи не помічав, що зірки можуть сяяти так яскраво. Невже вони завжди такі? Чи тільки коли ти поруч?

Сяо відгорнувся, підібгавши губи, засмучений власними думками. Вони здавалися такими наївними та несерйозними – зовсім неналежними для адепта. Для когось далекого і невідповідного для людського суспільства, для когось настільки небезпечного для усього живого.

Чи не варто йому відставити ці думки та віддалитися, наскільки це можливо, від причин їх існувань? Насправді дуже варто. Це те, що йому треба зробити саме зараз, поки не стало гірше, поки він може тверезо мислити та оцінювати свої дії; поки він розуміє, наскільки це все нерозумно.

Або, може, вже пізно?

Бо, здається, нічого він відтепер не розуміє.

Тільки все дивиться на його золотисте волосся, зібране у косу, та втомлене, спокійне обличчя, залучене красою нічного неба. Мандрівник бачить його кожен день у походах і навіть зараз продовжує милуватися їм, наче уперше.

Цим Етер був особливий: він міг бачити нове у звичному і прекрасне в уродливому. У кожному зустрічному. У будь-якому злодію. У будь-якому кошмарі він бачив світло й наполегливо йшов до нього, із відданістю допомагаючи іншим.

Що такого він побачив у Сяо? Невже щось окрім мороку і тисяч років нещастя?

 Йому дуже хотілося вірити, що нічого подібного. Воно не принесе Етеру ані щастя, ані світла. Воно здатне залишити його у темряви власних кошмарів, наодинці з найстрашнішими монстрами, яких не доля йому побачити ані в жодному кутку Тейвата. Воно відріже для нього усі шляхи до будь-яких цілей, воно залишить його із нічим, забере останню надію на здоровий розум, на чистий погляд на світ.

Саме це станеться, авжеж?

Адепт важко видохнув, відчуваючи усю вагу своїх божевільних думок. Похиливши голову, він постарався заспокоїтися. Закінчити ту бурю, яка тільки закопувала його все глибше у пісках смутку і сумнівів.

Він брехав собі з таким розпачом, з таким натхненням, ніби сам отримував з цього найкраще задоволення. Ніби це було центром його життя.

Насправді центром його життя наразі була невиразна надія на те, що все це неправда.

Що нема нічого страшного у тому, що зараз він сидить з ним поруч, дивиться на зірки, ніби вони обидва звичайні жителі Тейвату без якихось надзвичайних проблем. Їхнє «завтра» - це праця у банку, або у чайному дворі, або за прилавком магазина, або десь ще, де проведуть своє «завтра» звичайні люди. І ці звичайні люди не бояться один одного, не бояться проводити час разом. Вони не бояться закохуватися один в одного.

Сяо знов подивився на Етера, який тепер про щось розмовляв зі своєю маленькою провідницею. Він навіть не міг подумати, що наразі відбувалося в голові у адепта.

- Нам треба йти, - сказав він, подивившись на нього.

Сяо затримав погляд на мандрівнику, чи розглядаючи його очі, чи просто загубившись у своїх думках про нього. Етера це нібито не бентежило: він дивився на нього у відповідь деякий час, а потім посміхнувся, як би на прощання.

- Дякую, що показав це місце. Воно справді дуже красиве.

Адепт кивнув.

А потім вони пішли далі своїм шляхом, який хтозна коли закінчиться. Сяо проводжував його поглядом, поки фігура мандрівника нарешті не зникла на горизонті, де бачилося народження нового сонця. Небо з глибоко синього робилося фіолетовим, потім – темно-рожевим, і неспішно над землею підіймався яскравий, осліпляючий диск, за яким прокидався слідом увесь Тейват.

Він ще обов’язково відвідає Лі Юе, а Сяо знов покаже йому якесь гарне місто, де Етер зможе помилуватися картиною і де він не помітить, як Сяо милується їм.