***
Огорнутий білим сяйвом олівець кружляв та ковзав папером під ретельним поглядом фіолетових лінз. М’які, закручені лінії викликали велике здивування викладача, коли вони в єдності свого плетіння зливалися в монолітний візерунок, який власне й знаходився на цьому листі.
– З тобою все добре, Вініл? – запитала вона, привертаючи увагу всього класу.
На мить олівець зупинив своє шаленство, а його власниця повільно підвела голову зі столу:
– Ага.
Викладачка зам’ялась, перш ніж продовжити, а кілька студентів кинули погляд на діджейку, також зацікавлені її поведінкою:
– Річ у тому… що ти не малюєш нічого, крім скрипкових ключів, з початку пари. Я знаю, що ти доволі досвідчена художниця, але навіть тобі не завадило б попрацювати над текстурою, що і роблять інші.
– Можливо, – легким рухом чергова нерозривна лінія закрутилась на листі та поступово зійшла нанівець.
У спробі знайти підхід викладачка змінила тему:
– Минулого тижня ти згадувала, що знаєш поні, яка могла би побути для нас натурницею.
Вініл нарешті припинила божевільно вимальовувати лінії та звернула увагу на викладачку:
– Ага, але я її ще не питала. Я от подумала: хіба в нас нема, ну, знаєте, професійних натурників чи типу того?
Вдячна бодай за одну свідому відповідь, кобилка посміхнулась:
– Звісно є, але вони роками працюють з нами, тому я й хочу, щоб ви змалювали когось іншого. Неправильно звикати до малювання одних й тих самих поні з року в рік.
Біла єдиноріжка сухо кивнула та повернулась до малювання музичного символу, який заполонив її свідомість.
Але викладачка не збиралась так швидко закінчувати розмову.. Вініл завжди була найактивнішою у групі, тому така тиха поведінка студентки бентежила її:
– Тож хто ця містична кобилка?
– Земнопоні, сірошерста.
– А як щодо к’ютімарки? Можливо я бачила цю поні на території університету?
Вініл спробувала закрити копитами стільки скрипкових ключів, скільки можливо:
– Не пам’ятаю. Ми мало знайомі.
– Тоді буду з цікавістю чекати на зустріч з нею. Впевнена, що в тебе вийде вмовити її прийти на наступному тижні?
– Легко.
Задоволена тим, що гармонія в класі поновлена, кобилка повернулась за свій стіл, а інші поні до своїх розмов та справ. Всі, за виключенням одного. Жеребець з вузькою мордою та брунатною шерстю сидів поруч з Вініл, спостерігаючи за її “працею” з щирою цікавістю. Його звали Шейді Оак, і він був єдиним, хто не боявся розмовляти з замкненою у собі діджейкою.
– Йо, шо з тобою, сеструха? – шепнув він, легко штовхнувши копито єдиноріжки.
– Нічого. Тобі яка справа? – прошипіла вона у відповідь, продовжуючи вимальовувати витончені лінії на папері.
– Просто цікаво, чо ти якась тормознута сьогодня.
– Відчепись, бо все в мене нормально. Хіба ти не маєш пропрацьовувати текстуру?
Шейді пирхнув:
– Та годі тє, я тут, бо малювати – шо в стелю плювати, та й екзаменів нема. Реально, шо трапилось?
– Досить корчити з себе кращого друга. Відвали від мене.
Земнопоні одвернувся, сховавшись від погляду діджейки довго чорною гривою, наче щитом:
– Ну й добре. Взагалі-то, необов’язково бути таким стервиськом.
– Ще до мамки сходи поревіти, – бездумно ляпнула Вініл.
“О, Селестіє, він має рацію… що за дискордщина зі мною коїться?”
Схоже, що роки досвіду знайомства з новими поні й спілкування стрімко згасали, залишавши всередині лише ядро злості, яке не здатне навіть бесіду підтримати.
“Я не маю бути такою. А якщо й з Октавією я буду поводитись як стерво?
У Вініл защеміло серце від цієї думки, і вона зрозуміла, що проблему треба вирішувати якомога швидше, поки не стало гірше. Легко тицьнувши в ратицю Шейді, щоб привернути його увагу, вона набрала більше повітря в легені:
– Слухай, я-
– Не парся через це, – миттєво відповів він, прибравши волосся.
– Що?
– Думаю, я знаю, що з тобою коїться.
Рум’янець повільно підступав до щік Вініл тому вона обережно уточнила:
– Так?
– Моя молодша сестра, Лілікап, ви в одній групі з психології. Вона розповідала як викладач стебеться з тебе.
Лілікап? Та маленька світло-брунатна кобилка, що постійно нервує?
– Так і сказала?
– Угу. А ще, розповіла як ти накричала на неї під час першого заняття, але вона пробачає це тобі.
– Оу… – Вініл не знала, що можна відповісти.
– Не парься, я також тебе пробачаю. Уявляю як нестерпно щотижня приходити на заняття, розуміючи, якою сволотою буде препод.
Раптом розум Вініл прояснився і вона зрозуміла у чому справа:
“ Вдавана ненависть до Октавії явно давить мені на мізки. Не дивно, чому я весь ранок поводжусь як стервисько”
Але тепер вона це зупинить. Діджейка більше не дозволить Псайку контролювати її поведінку.
– Все набагато гірше, аніж ти можеш уявити…
– Якщо виникне бажання забутись та трохи відпочити, можу підкинути тобі оковиту задешево. Тільки не кажи нікому.
Вініл з цікавістю почесала підборіддя. Все ж користь від товаришів по чарці іноді була:
– Чому б ні. Тримай, запиши мені свій номер, – вона левітувала телефон з сумки та піднесла його до Шейді, який він взяв з несамовитим ентузіазмом.
Поки він вписував цифри, було важко не помітити у її списку контактів одне непересічне ім’я:
– Октавія? – шепнув він. – В тебе є номер Октавії? – кров прилила до мордочки Вініл. Вона почала щось мимрити, але він її перебив. – Половина жеребців готова вбити за цей номер, а інша половина – за номер Біллі Ґуфінгтона. Святі кобилки, мабуть, круто бути діджейкою та зависати з такими поні.
– Ем, так, це досить круто, – він дійсно не знав, що Вініл з Октавією в одній групі? Чи жеребець просто блазнював з неї?
– Тримай, – жеребець радісно повернув телефон. Шейді навряд щось підозрює. Але хто знає достеменно?
Решта заняття минула для єдинорожки наче в тумані. Вініл змогла припинити малювати скрипкові ключі та нашвидкопитуч зробити замальовки, аби показати свої пізнання у текстурах, за що отримала схвальний коментар викладачки, яка тепер була впевнена – все у її класі повернулось до норми.
Тільки-но Вініл вийшла з кабінету, її телефон миттю опинився у телекінетичному полі. Постійні сварки згубно впливали на її соціальні навички, тому час покласти цьому край.
{[ВИКЛИК: Октавія]}
Дзинь
– Привіт, Вініл! – привітав її приємний голос подруги. – Як минуло малювання?
– Як зазвичай, все норм. В тебе як справи?
– Дороблюю завдання з історії. А ще в мене є дивовижна новина!
Діджейка посміхнулась від того, якою енергійною була зазвичай спокійна кобилка:
– І яка ж ця новина?
– Я отримала повідомлення, про те, що до мене когось підселять! Ох, уяви, якщо це будеш ти!
– Багато надій на це не покладай, я не така відома, щоб жити з вами, багатіями, – відповіла вона зі смішком, дозволивши зрозуміти що це жарт.
– Не кажи так. Хм… чекай, зовсім забула, я знайома з нашою керівницею. Думаю, мені варто звернутись до неї та попросити переселити тебе до мене.
– Навряд спрацює, – Вініл широко посміхнулась. – Вона не дозволяє студентам обирати своїх сусідів, – Вініл ледь стримувалась, щоб не розсміятись.
– Мабуть, ти права, – зітхнула Октавія. – Сподіватимусь, що сусід виявиться привітним.
– Або сексуальним. Чи все разом! З таким ніколи не буде нудно.
Віолончелістка жартівливо пирхнула у відповідь:
– Хто про що, а Вініл сексом мається.
– І не жалкую про це. До речі, є дещо, що я хотіла б з тобою обговорити, – вона озирнулась, щоб запевнитись, що її не підслуховують. Після занять будівля майже повністю знепонилась.
– Що саме?
– Про наші… сварки в класі.
– Я слухаю.
– Хм… я непевна, що витримаю бодай ще одну, – чесно заявила Вініл.
– Чому?
– Через те… мені не подобається сваритись з тобою.
– Але все це вдаване.
– Знаю, але… я не знаю, це більше не весело.
Настав момент незручної тиші і єдиноріжка від хвилювання закусила губу.
– І що будемо робити? – нарешті спитала віолончелістка, її гарний настрій вмить зник.
– Може… Припинимо сваритись, просто будемо мовчати протягом всієї пари. Так, наче навіть думка про розмову одна з одною нам огидна. Типу, в нас аж така взаємна ненависть.
– Добре. Я думала тобі подобається цей обмін “комплементами” зі мною, але, якщо це так тебе хвилює, я згодна це зупинити.
Вініл скривилась:
– Мені подобається, чесно. Просто… я продовжую поводитись як стерво навіть після занять, і це мене бентежить.
– Ти поводишся цілком адекватно у позанавчальний час. Впевнена, що ти не надто сувора до себе?
Діджейка пирхнула перш ніж дати відповідь:
– Очевидно ж, що з тобою я поводжусь нормально.
– Чому це має бути очевидно? Я не розумію про що ти, – відповіла кобилка по інший бік слухавки.
– Ех, я мала на увазі… та пофіг, все, забули. Про що я дійсно непокоюсь, так це про те, що я можу стати курвиськом під час спілкування з тобою. Я надто ціную нашу дружбу, щоб ризикувати, – слова йшли легко і Вініл вперше у житті відчула, що іншого, кращого, способу донести свої думки до співрозмовниці – не було.
– Оу. З такої перспективи я можу тебе зрозуміти. Добре, тепер під час пар з психології будемо мовчати.
– Чудово.
– І… дякую за це.
– За що?
– За те, що ти не бажаєш ризикувати нашою дружбою. Не мавши друзів раніше, приємно отримувати нагадування, що тепер в мене є подруга, яка цінує мене так само як і я її.
Вініл відчула себе трохи незручно, через те що Октавія висловила все це, замість того щоб сприйняти як належне – з іншої точки зору, її подруга просто не вміла тримати такі сильні почуття у собі:
– Хей, не хвилюйся. Я буду нагадувати тобі про це хоч сто разів на день, лише попроси.
Вони разом заржали, і діджейка вирішила скористатись паузою, щоб запевнитись у приватності їх розмови. Знайома м’ятна єдиноріжка і помаранчева поні з морквою на крупі йшли коридором прямо до неї.
– Може одного-двох повідомлень буде досить. Але ти не забов’я-
– А шляк би їх трафив, вибач, мені вже час, – не дочекавшись зворотного прощання, єдиноріжка вимкнула телефон та запхала його до сумки.
– Це та, про яку я тобі розповідала, – гучно сказала Ліра своїй подрузі, не зважаючи на діджейку. – Ну що, Вініл, розмовляла зі своєю коханою?
Як виявилось, від щотижневих суперечок була й користь. А саме: гострий, мов лезо, язик та гарна реакція.
– Нєа, з твоєю розмовляла, – уїдливо відрізати єдиноріжка, підморгнувши. Ліра виглядала трохи збентеженою, а її подруга гучно розсміялась.
– З-замовкни, Кер-Топ, – процідила кобилка крізь зуби.
Вініл вирішила не гаяти час:
– Доведеться залишити вас наодинці, займатись тим, чим ви зібрались займатись… удвох.
Слова застигли у повітрі, а діджейка впевнено попрямувала до виходу.
Не бажавши залишати останнє слово за суперницею, Ліра крикнула навздогін:
– Я не лесбійка!
Подумки побажавши собі вдачі, Вініл ступила на темний бік соціальних взаємин:
– А Бон Бон про це знає? – сказала вона у відповідь.
Пауза, після якої долинув тихий голосок “Кер-Топ”:
– Що вона мала на увазі, Лі-Лі?
Повітря назовні було пахло перемогою. Велика і трохи хвороблива посмішка з’явилась на мордочці поні – воно того вартувало. Лірі доведеться докласти чимало зусиль, щоб розгребти те, у що по вуха занурила її Вініл. Без зайвих роздумів було зрозуміло: це з нею надовго.
Від розуміння того, що жорсткою їй доведеться бути лише з тими, хто на це дійсно заслуговує, Вініл була на сьомому небі від щастя. Через кілька днів вона зробить Октавії сюрприз, переїхавши до неї, поки та буде на заняттях, і вони зможуть провести ніч обличчям до обличчя, замість розмов через телефон.
І тоді вона дійсно житиме наче у мрії. З Октавією, весь день. Вініл навіть не намагалась вигадати виправдання. Їй подобалось проводити час з сірою поні, і нема сенсу це заперечувати.
Було… дещо інше… що могло б потребувати заперечення.