Знаходження загубленого лису

***

Дзян Чен бухнувся на стілець, акуратно поставив біля стола рюкзак з ноутбуком. Томно зітхнув і потер перенісся, намагаючись відпочити від дня в університеті за лічені секунди. На жаль, технікою такого рівня він не володіє, але можливо медитація допоможе? Дзян Чен дістав навушники з карману і поставив на телефоні «трихвилинне відновлення сил». Рідко допомогало, звичайно, але в Дзян Чена на душі становиться спокійніше, ніби він такий крутий і відпочиває іноді. Пішов на кухню, заварив чорний чай у дурнуватій кружці, що колись подарували йому друзі. Все, тепер можна сідати за лабораторну. Через деякий час, коли було списано невеликий обсяг сторінок, Дзян Чен розім’яв пальці і вже поклав руки на клавіатуру щоб продовжити, як цвірінькнуло сповіщення. Твіттер, сповіщення про те, що користувач загублений лис виставив новий арт. Дзян Чена надихнула ця інформація, бо коли він закінчить, обов’язково роздивитися кожен штрих на малюнку цієї людини. Якось так вже вийшло, що картинки від цього автора Дзян Чен чекає найбільше, вони вже стали його віддушиною. 

***

Хвайсан сів працювати, доробивши всі практичні роботи з предметів. І що, що зараз вже той час, коли навіть наркомани йдуть спати, а повії закінчують сеанс. 

Філіжанка кави, графічний планшет, купа якихось начерків і монітор були розташовані по якомусь особливому феншую, який не зрозумілий нікому, крім його власника. На «чілці» монітора були прикріплені зелені стікери з написами про правки в роботу. Він відкрив фотошоп на недороблений роботі, ввімкнув подкаст і продовжив малювання. Закінчивши лайн голови, Хвайсан розім’яв пальці, і побачив що на екрані телефона з’явилося сповіщення. Це був електролотос, який знову у треді із трьох твіттів описав всю красу арту. 

Дивно, але факт, Дзян Чену дуже складно виражати свої емоції на письмі чи будь де, але заради цього художника він робить все.

Хвайсан посміхнувся, все ж таки щось в цьому світі незмінне. Аж тут помітив, що йому прийшло нове повідомлення в приват. О, так це теж електролотос пише. Просить намалювати комішен. Всі плюшки і додаткові штуки були вкладені до замовлення. Дивно, скільки грошей людина готова витратити на картину, ілюструючу арку Гваньїнь в «Засновнику». Тут тобі і складний фон, і два персонажа, і виражені емоції на обличчі, добре що хоч одна поза лежача. Коли домовився про деталі, Хвайсан видихнув. З однієї сторони, він заробить шістсот гривень, з іншої, це ще треба малювати. Добре, в універі на парах, можливо, почне роботу. 

***

Дзян Чену знову не дали відпочити на перерві - потягнули до прикладних лінгвістів вирішувати проблеми. Ніколи Дзян Чен не любив філологів, особливо зараз, коли вони своєю дурістю забирають в нього час і сили. Дзян Чен підіймався по абсурдно довгим сходам аудиторії до місця, де сидить страждалець, нетямлячий в програмуванні, кинувши погляд на юнака, який дивився в свій планшет, малюючи. Дзян Чен сперся на довгий стіл, і слухаючи швидке пояснення проблеми від лінгвіста, невимушено потупився в екран планшета юнака, що виявився під зручним кутом, бо сидів спереді і трохи збоку. Дзян Чен уважно слухав, але його погляд не відривався від легких рухів стілусом в того хлопця. 

– Ти зрозумів?, - страждалець повернувся від екрана до Дзян Чена, - Агов, ти чуєш? Що так потупився?

Дзян Чен різко відсахнувся:

– Так, зрозумів, - Дзян Чен схилився до монітора, - Видали оцю хрінь в п’ятнадцятому рядку і буде тобі щастя. 

– А, добре. Вибач що потурбував.

Дзян Чен пробурмотів: 

– Та нічого, - він знову задивився, роздивляючись екран планшету, - Слухай, - він обернувся до лінгвіста, – А в цього юнака немає проблем з програмуванням?, - він кивнув в сторону малюючого.

Лінгвіст глянув і посміхнувся:

– Проблем нема, бо він нічого не робить. Потім якось на відпрацювання піде домовлятися.

– Гм, дякую. Якщо в нього з’являться проблеми, даш мій номер, - Дзян Чен пішов з аудиторії.

***

Минув приблизно тиждень, як Дзян Чен задивився на якогось художника-лінгвіста. Чому не зрозуміло скільки часу пройшло? Та, Дзян не дивиться у календар, для нього і день і ніч то метушня, а зміна дат просто спричиняє ще більше метушні і проблем з дедлайнами. Він і не одразу помітив, що прийшов файл з його замовленним артом. Разом з відкриттям зображення сталося і відкриття рота, спричинене відвисанням щелепи. 

Ця робота ілюструвала одну з найцікавіших і напружених арок «Засновника» - храм Гваньїнь.

На розвалинах храму лежав Мен Яо, поряд, у позі скорботи Лань Січень, маленькі сльози котрого так вишукано зображені на картині. Ці дві фігури, осяяні місячним світлом контрастували з темно-синім фоном нічного храму.

В очах персонажів був і страх, і скорбота, і…любов. Так чуйно художник передав емоції, ніби сам відчував подібне. Дзян Чен роздивився усі штрихи цього арту, що були так приємно насичені почуттями героїв.

Закінчивши розглядати малюнок, Дзян Чен постарався написати максимально розгорнутий відгук на цю роботу, який би вичерпував усі його радощі від замовлення. 

Зробивши і це, Дзян Чен подзвонив своєму одногрупнику: 

– Слухай, а це в тебе є зв’язки з типографією? Можеш мені там одну штуку надрукувати, дуже треба., - радісно сказав, знаючи що тепер в нього буде новий постер для милування.

***

Сьогодні в університеті Хвайсан зрозумів, що сесія вже не за горами, тож треба підмазатися до викладача програмування. Так, він не зробив ні однієї роботи, зате в нього стовідсоткова присутність і красиві очі. Тож він підійшов до викладача просити відпрацювань. Послухавши про те, які нині стали студенти безвідповідальними, як розпустили руки і все таке, він домовився про декілька робіт. Супер, прийде сьогодні і витратить цілий день на це чудове заняття.

– Ну що, домовився?, - питає вже знайомий нам нетямущий в програмуванні лінгвіст.

– Домовився, але то ще зробити треба, - відповів Хвайсан трохи насупившись.

Хлопець схаменувся і сказав, дістаючи телефон:

– Я знаю хто тобі допоможе в лабах з програмування. Зараз номер скину, - він наклацав щось в телефоні, - Ось, звуть його Дзян Чен. Доступний і в день і вночі, бо не спить, - хлопчак пішов, підбадьорливо поплескавши по плечу Хвайсана.

Вдома в Хвайсана не залишалося ніякого вибору, окрім як поплакати трошки, приблизно стільки, скільки заварюється чай, і написати по номеру, що люб’язно запропонували.

 

Нє Хвайсан

– Здрастуй, це Хвайсан, я з групи лінгвістів. Мені сказали, що ти розумієшся на програмуванні. Чи міг би ти сьогодні мені допомогти з завданнями? 

– Мені дуже треба, бо виклад завтра з’їсть(((

 

Дзян Чен не очікував побачити це повідомлення, але в нього в цей день був час, тож він погодився. Збираючись до гуртожитку Хвайсана, йому згадалося те, що той юнак нещодавно малював на своєму планшеті. Якісь дві фігури, одна впоперек холсту, інша біля неї, начерк темного синього фону… Це нагадало йому нещодавній комішен, який він отримав. Ні, навряд чи йому так повезло що він зустрів людину, творчістю якої так захоплювався. Надто мало доказів, Дзян Чен математик, йому все треба перевіряти.

***

Хвайсан заметушився, бо зрозумів, що лабораторні він сам не докумекає, а щоб за нього це все зробили треба якось задобрити. Вирішив спочатку заварити чай щоб запропонувати, а потім по ситуації. Відкрив шафу на кухні - там багато якихось солодощів. Непогано, значить віддячувати натурою прийдеться тільки в крайньому випадку. Дістав ще раз завдання, впевнився в тому що нічого не гребе в цьому і понадіявся на допомогу.

Дзян Чен прийшов достатньо швидко, Хвайсан здивувався. Він привітався та пройшов в кімнату, непомітно роздивляючись обстановку. Він зупинив погляд на нарисах, зображених на папері, і зрозумів що це плани до діджитал робіт загубленого лису. Згадати по нарисам нещодавні арти було легко, Дзян Чен всі остаточні версії вздовж і впоперек роздивився. Цікаво, дуже цікаво. На жаль, Дзян Чен надто закритий в собі, аби сказати художнику особисто про радість зустрічі.

– Так, Хвайсан, що мені робити? В тебе ж є завдання, так?, - спитав Дзян Чен.

– Все є, ось тут, на листочку, – Хвайсану стало соромно за таке використання людини, яку бачить вперше. Але ж, насправді не вперше з нею спілкується, хоча не підозрює, – Слухай, а як з тобою…кхм, розрахуватися? Скоріш за все ти просто напишеш мені цю купу завдань з нулю, а я нічого в замін не можу запропонувати…

Дзян Чен посміхнувся:

– Ну, я не просто тобі це все напишу. Я тобі це ще й поясню. Буду писати код і коментувати, а ти уважно слухай. Бо інакше я до тебе буду ходити як на побачення, якщо ти нічого не зрозумієш. 

– А, тоді добре, - Хвайсан намагався щось швидко придумати і згадати на що може обміняти лабораторні, - Я…Я малюю, можу щось тобі зобразити. Чи то тобі не треба, кхм, нащо, дійсно, – Хвайсан зашарівся.

– Я впевнений, що ти малювати щось будеш довше, ніж я тобі лабораторні робити. Тож не треба, - він ще раз доброзичливо посміхнувся, – Правда, в мене немає з ким спілкуватися, тож я був би радий з тобою поговорити, якщо час буде.

Зрадівши, що свою цнотливу натуру і запаси печива віддавати не потрібно, Хвайсан погодився.

– Що ж, розпочнемо роботу.

Ось так і почалися три години дзянченового спілкування про мову програмування. Його пояснення виявилися настільки зрозумілими, що Хвайсан під кінець вже почав підказувати код. Дзян Чен був тільки радий, він давно вже не розмовляв з кимось зацікавленим у програмуванні хоч трохи. Всі тільки і хотіли щоб за них мовчки написали код, але ж так негарно. 

Робота закінчена, чай заварений, можна було і побалакати. 

***

Цікаву розмову про мистецтво між студентами перервало повідомлення від одногрупника, прислане Дзян Чену.

Прочитавши вміст і подивившись на докладене фото, Дзян Чен зітхнув:

– Застав дурня горілки купить, так він одну принесе, - він показав фото Хвайсану, на ньому був аркуш, розміром з листівку з нещодавним комішеном по «Засновнику» , – І це я їх попросив роздрукувати постер.

Хвайсан уважно подивився на фото. Там була його робота для електролотоса. Він усвідомив, що зустрівся з ним вживу. З тією людиною, яка своїми теплими словами не один раз виводила з артблоку, сповіщення від якої стали частиною його життя. 

– Я малював цю картину, – тільки й зміг сказати Хвайсан на видиху.

– А, так я знаю. - Дзян Чен трохи переживав, хоча цього видно не було. Він спокійно відпив чаю, - Світ тісний.

– Ти мало не признавався моїм артам і мені в коханні, - Хвайсан посміхнувся, – А в твіттері ти більш балакучий.

– Ну, в твої арти я точно закоханий, їм в коханні признаюся. А тобі, - він посміхнувся ще ширше, - Впевнений, це не остання наша зустріч, тож все ще попереду.