гордість

щоку та чоло хе сюаня обпалювало холодом стіни, до якої він схилився в пошуці опори. або просто ховаючись від сорому.

– вже стомився?

насправді, він навряд чи міг би бути більш стомленим. йому здавалося, неначе кожну з кісток у його тілі в режимі реального часу перемололи на порошок та розвіяли вітром чи з кисті руки пустили в легені, неначе кров сама собою закипала в венах та рвалася назовні крізь шари шкіри, вибухаючи в капілярах.

– ще чого.

правда зараз – це удар по його гордості. по її залишках, якщо він буде точнішим. і удару цього у повній мірі вистачило би, щоб нарешті остаточно зруйнувати і його також.

звісно, усвідомити себе притиснутим до якоїсь випадкової, але особливо крижаної зараз стіни із чужими руками на стегнах, (а також на ребрах, на сідницях чи на шиї – одночасно й повсюди) було ніяково, однак приховувати тремтіння в колінах і те, які титанічні зусилля він докладав, щоб продовжувати тримати власні вуста щільно закритими вже не просто до червоних слідів на шкірі бентежило, а до нестачі кисню стомлювало, вибиваючи землю з-під пальців ніг.

і все ж не сильніше, ніж рвані рухи члена всередині нього, а також голосні, іноді навіть надто голосні звуки від ударів шкіри по шкірі.

все було дуже розпливчасто.

розпливчастими були різкі – нещадні – рухи, розпливчастим був чіпкий – розжарений до температури кипіння – дотик, розпливчастою була відносна – як здавалося в такому стані – тиша та розпливчастим був протяжний дзвін у вухах, що заглушував кожну з можливих у голові думок, які відрізнялися від тієї, що монотонно повторювала те, як гаряче, як волого та як брудно це все було.

і людина позаду не була з ним милою. хе сюань нігтями дряпав стіну, ковзав долонями по поверхні, намагався схопитися за щось, щоб не впасти в недовірі до нестійких ватних ніг, але ніхто не збирався надавати із цим допомогу, очікуючи, що він буде гарним хлопчиком та продовжить стояти на своїх двох.

і секс теж не був милим. це було не «я подбаю про те, щоб ти отримав насолоду», а «мені навіть не треба докладати зусиль, щоб знати, що ти насолоджуєшся». це було не «я кохаю тебе до тремтячих колін та переплутаних думок», а «я змушу тебе бажати залізти на стелю від розпачу та слухати, як б’ють у роздратуванні по батареях сусіди» і «адже очевидно, що нам обом це до нестями подобається».

і хе сюань ніколи не дізнається, чому.

він погодився на це, насправді, заради розваги.

адже секс – це дійсно розвага, спосіб убити час. а що, хіба ні?

це все було лише безневинними веселощами.

настільки безневинними, наскільки могли бути червоніючі смуги на його плечах та зап’ястях, а також розфокусований погляд, онімілий вже поперек і тремтіння, тремтіння, тремтіння, що гуляло взад і вперед його хребтом та сковувало рухи.

– це ж треба, я ледве рухаюсь, – якраз це й було тим, що людина позаду знаходила до іскор в очах веселим, – що самотність робить із людьми…

і це до неможливості дратувало хе сюаня. хе сюаня, в котрого шия була розмальована безформними плямами та слідами укусів. хе сюаня, в котрого зараз заламувалися зазвичай завжди нахмурені брови та стікав спиною ріками піт. хе сюаня, котрий при всьому бажанні виглядати так само лячно, як завжди, вже просто не міг.

– замовкни, дурбецало.

– дуже сміливі розмови… для когось у такому становищі.

чужа рука ззаду потягнула його за волосся, розпускаючи зібраний хвіст, змушуючи вигнутися ще сильніше, а темп прискорювався з кожним поштовхом, тому він заплющив очі та просто піддався натиску, очікуючи, що буде далі.

тканина лише трохи спущених з бедер штанів неприємно терла шкіру, а в, здавалось би, тонкій сорочці ставало до нестримного душно, навіть не дивлячись на те, що, розстібнута, вона сповзала з його лівого плеча. але це анітрохи не могло зараз завадити хоча б одному з них, тому що хе сюань із кожним вдихом лише сильніше починав задихатись і втрачати залишки свідомості, а чужа рука, що в якийсь незрозумілий для нього момент перенеслася з потилиці на шию, ані на градус ситуації не змінювала.

під долонею відчувався його пульс, що, здавалося, зараз міг би перевищити 160 ударів на хвилину та вібрації кадика, а в бедро впивалися нігті, і з кожною секундою хе сюань дихав усе голосніше, а його очі розширювалися все більше.

і в якийсь момент цього всього стало так багато і так швидко і так добре, як йому, напевно, ніколи ще не було, і жоден із тих самих «кращих за секс» моментів насправді зовсім не був «кращим». він дихав через раз та не знав, куди спрямувати погляд, бо точно не вниз, і точно не в сторону, і, здається, краще взагалі очі заплющити чи виколити, щоб не бачити більше нічого. а потім усе зупинилося так само раптово, як виникло.

– якого біса?

– не хочеш сам спробувати?

хе сюаню хотілося волати. декілька моментів тому він був, певно, дуже близько до найяскравішого з усіх оргазмів у своєму житті, але щоб повністю зруйнувати момент знадобилася лише одна клята фраза.

– я не чую.

звісно, бляха, не чуєш. хе сюань був не в настрої займатись дурницями, коли, здається, тремтіти сильніше вже неможливо було, а в тіла позаду все одно якось виходило чинити на нього неймовірний тиск, навіть не дивлячись на те, що майже жодних сигналів від нього не надходило.

«трясця твоїй матері, ще й як хочу».

однак він дуже швидко зрозумів, що означає «переоцінити свої можливості». під ватними ногами підлога ходуном ходила, і, втративши опору у вигляді чужих рук, що гуляли по всьому тілі, він тремтячими бедрами, здригаючись та звиваючись, насаджувався на чужий член, та, шукаючи стійкості в стіні напроти, притулився до неї розпаленою шкірою грудей.

і тепер стало мало, до гарячки недостатньо й повільно, як коли в спішці хочеться всього й одразу, але отримуєш майже нічого та зовсім не те, а щось до болю інше, і це дратує.

тому полегшенням став момент, коли роздратування поширилось на обох.

– я ціную твої старання, але це починає набридати.

і коли чіпка хватка повернулася на талію і хе сюань вчепився руками в чужі зап’ястя, це відчувалося у тисячі, десятки тисяч разів сильніше, неначе сліди, що залишаться, не зійдуть ніколи, а правильний кут, здається, нарешті було знайдено. але хе сюань, якщо чесно, особливо не пам’ятав. не тоді, коли стояти не залишалося сил, а стримуватися ставало все важче, тому що раптом його заповнювали так добре, що він у переривчастому скигленні забував власне ім’я.

хе сюань досягав межі. насправді, вже вкотре за цю невизначену кількість часу, це починало боліти від сили бажання, ну, як до зірок у очах, але тепер його прошибало електрикою з голови до п’ят та розносило на шматки, неначе його серце було бомбою зворотнього відліку, і тому він брудом стікав зі стін.

– поки не кінчай, рибонько.

у хе сюаня не лишилося сил стояти. з кінцями сповзши на підлогу він, тяжко дихаючи, збирав був усі думки разом із залишками кисню, паралельно пригадуючи всю існуючу лайку, однак, коли він розкрив рота, крик гніву вийшов стогіном.

член увійшов у нього знову, але тепер, під зовсім іншим кутом, коли його праву ногу закинули на плече, із кожним поштовхом він досягав простати, настільки ідеально, наскільки вистачало слів у кожній із мов.

хе сюань розмоклою шкірою торкався холодної підлоги, а його чорне волосся розсипалося водоспадами по плечах, поки руками він нишпорив по гладкій поверхні у спробах за щось у ній схопитися, закочував очі, червонів та не стримувався, вже анітрохи не стримувався, чи то від утоми, чи то від небажання, і стало через це так голосно, що відбивалося від стін ехом та ще десятками хвилин звучало в голові ударною хвилею.

знов пролунав голос над вухом:

– хочеш щось сказати?

– д… дай мені… кінчити, – він захлинався з сотню разів із кожним поштовхом, але завжди намагався зробити все можливе, щоб зрадницьки не тремтів голос. адже це стане ударом по його гордості.

– розмріявся.