Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Остап змусив в цей вечір Руденка зробити все, що той не хотів. Поміряти температуру, випити ліки, прийняти холодні компреси з його рук, заснути прямо при ньому.
Температура була високою- 38,7. Як той взагалі намагався у супротив незрозуміло, можливо на якихось залишках гордості. Остав втомився, він сидів на кріслі навпроти і думав про слова Оксани. Це вже не вперше. Невже він так часто хворіє? Чому тоді не пролікується? Це щось хронічне чи в нього поганий імунітет? Чому просто не приніс довідку в університет? Немає нічого поганого в тому, що пропустити навчання через хворобу. Хочу це певно не в його стилі, йому хочеться щоб про нього думали як про злодія і хворіють тільки бідні. За цими роздумами втомлений Чупарський, сам цього не помічаючи, заснув.
Ранок почався з того, що Остап не міг зрозуміти, де він. Ноги кололо, шия боліла, він заснув сидячи і трохи розколювалась голова. Це не його кімната, все навколо якесь занадто червоне. Точно, червоне. Ось воно, червоне одоробло, яке безсовісно спить прямо перед ним. Дивно, він заснув задовго до Остапа, мабуть організм виснажений хворобою.
Як добре, що сьогодні субота і на пари спішити не треба.
Остап протягнув руку до лоба Руденка. Теператури наче немає, жити буде.
Через цей дотик Рома ледь розплющив очі.
- Чупарський, - тихо каже він, - якого хуя ти все ще тут?
Не те щоб Остап очікував вдячності, але він не очікував, що його вже виганятимуть.
- Ну вибач, що доглядав за тобою півночі, і вирубився на твоєму кріслі. Я теж цього не хотів.
- Я не просив тебе це робити. - Намагався задіти уїдливим коментарем Роман.
- Так, так. А тепер вставай, температура спала, тобі має стати краще.
- Не хочу. - Оома накрився ковдрою як розбещене дитя.
- Ой, дістало! - Остап зняв з нього ковдру. - Давай принцесо, треба рухатися! - Він потяг його за руку і помітив наскільки той легкий.
- Відчепися! - намагався у спротив Руденко, то в нього не вийшло і він опинився на ногах.
Остап цього не очікував, але Рома з переляканим обличчям почав падати, спочатку він подумав, що той спеціально через впертість так робить. Але ні, у його погляді читалось нерозуміння. Чупарський підхопив його за талію і повернув назад у ліжко.
- Тобі все ще настільки погано? Вибач, я не знав.
- Ні, ні, мені нормально. Це взагалі все не через це. - Руденко виглядав розгубленим чи не вперше за їх взаємини. - Мені здається і та температура через інше.
- Через що? - Остап занепокоєно сів у крісло та нагнувся до нього.
- Здається, я не їв дня чотири.
- Скільки? - Чупарський був в ауті. Як так можна забити на себе та своє здоровʼя? Звісно той навіть на ногах стояти не може. - Так, добре, я зараз повернусь.
- Куди ти?
- Я принесу тобі їжу і навіть не думай відмовляти мені, бо я злий. Мабуть я зараз злий настільки, як ти зазвичай.
- Ну не перегинай, тобі до цього далеко.
- Він ще й жартує. - Остап злісно вийшов з кімнати. Як взагалі можна так вбивати себе? Стоп. А він точно не страждав весь цей час, а при ньому робить вигляд, що йому все одно?
Неважливо, треба нагодувати цього цього дурного Руденка.
Служниця зробила все дуже швидко, пахло надзвичайно смачно і виглядало як те, що подають у ресторанах. Ну звісно, це ж маєток з найкращим обслуговуванням. Щоправда обслуговуванням зараз почувається саме він, нянчиться з цим Руденко як з малолітньою дитиною, аж сироти беруть.
- Їж. - Безапеляційно заявив Остап.
- Я не можу. - Відповів Рома.
- Що значить не можеш? Ти не їв чотири дні. Ти дурний? Треба їсти, інакше здохнеш.
- Чупарськийський, я справді не можу. - Він якось неприродньо зігнувся, так, наче його нудило від одного вигляду цієї їжі.
- Що ти маєш на увазі? - Ості сів з тарілкою у крісло.
- Я не знаю, як це пояснити, - неохоче почав той, - проте відчуття таке, наче в мене не залізе жоден шматочок, а на смак все одно буде як вата.
- Руденко, це пахне дуже смачно, я б сам це зʼїв.
- От ти і їж, а від мене відчепися. - Сказав він і розвернувся.
Остап пошкодує про те, що він зараз скаже.
- Я тебе трохи погодую, а ти можеш запитати в мене що завгодно.
- Що завгодно? - Рома повернувся назад із зацікавленням.
- Так, що завгодно. - Він вже шкодував.- Але спочатку їжа.
Це було ніяково, Руденко не міг рухатися, тому Остап годував його з ложечки. Це відбувалося у повній тиші, обом було дивно. Чупарський намагався не дивитися на обличчя Роми в процесі. Скоріше за все інший робив так само. Рудий пару разів намагався відібрати ложку, але він просто не міг тримати її у руці, тому та з бризками падала назад у суп. Здається через це Рома дратувався ще більше і врешті дозволив себе нормально погодувати.
- Як ти сюди потрапив? - запитав Руденко, після того як доїв останню ложку.
- Твоя сестра дала ключ, вона дуже переймається за тебе. - Остап в певній мірі зрадів, бо питання виявилося дуже легким, він би і сама таке розповів пізніше, якби не питання.
- Юля, вона гарна людина, я не вартий такої сестри.
Остап проковтнув язика. Що він щойно сказав? Оце одоробло, яке постійно патякало, яке воно ідеальне і неймовірне, щойно сказало що? Що він не вартий Юлі?
Насправді це правда, проте щоб Руденко сам це визнав, щось точно здохло в лісі.
- Що ти робиш? - Невдоволено перепитує Рома і намагається підняти руку, щоб відігнати руку зі своєї голови.
- Перевіряю твою температуру, може тебе марить?
- Досить вже. Я й сам знаю, що ти згодний з цією думкою. Моя сестра свята людина, я мудак, що тут розуміти?
- Все, я вже нічого не розумію. - випалює Остап і забирає руку.
Більше Рома нічого не сказав, він розвернувся і через секунду заснув. Та шо це з ним? Аж настільки виснажений?
Точно! Треба поки є час зателефонувати Андрію і пояснити, що він живий, і ще не повернеться додому. А ще треба попросити служницю Оксану віддати йому його рюкзак, хоча б до пар готуватиметься, поки цей спить. І певно самому щось з’їсти, навряд хтось буде сильно проти.
Вже був вечір, коли Рома розкрив очі.
- Виспався? - запитав Остап, який сидів за його столом із конспектом.
- А ти досі тут. - Скривився наче від болю Рома.
- А ти досі індик неввічливий. - Ості підійшов до ліжка. - У мене є не дуже тактовне питання. - Але перш ніж той встиг щось заперечити, він продовжив: - Коли ти востаннє мився?
- Що?! - Руденко густо почервонів, його обличчя аж зливалося з волоссям. - Та як ти смієш?
- Отже давно? - Чупарський не дуже цього очікував, бо вічно ідеальний перфекціоніст Руденко і не митися кілька днів не дуже збігалися між собою. Але з ним явно щось не так, тому Остап вже зрозумів, що тут треба просто діяти і чекати.
- Послухай! - задихався від такої нетактовності Руденко. - Це не твоя справа.
- Давай так, - знову присідає на крісло Остап, - ти зараз йдеш митися, а я відповідаю на ще одне будь- яке твоє питання.
- Я тобі хоч колись подобався? - схоже Руденко не замислився навіть на секунду.
- Відповідь після ванни. - Колись він звикне до цієї непередбачуваності рудого демона. Колись…
- Ем… - Рома знову червонів і Остап зловив себе на думці, що це виглядає доволі мило. - Я все ще не можу встати і пройтися кудись.
Оу. Що ж. Остав мовчки підходить до ліжка і бере Рому на руки. Ну точно диснеївська принцеса. Ага, Аріель.
- Якого хуя ти..- Почав Руденко.
- Є якісь інші пропозиції як це зробити? - Остап несе його у ванну і відмічає, що той навдивовижу легкий. Це дуже погано, він в принципі не має бути аж настільки худим, начебто він памʼятав його більш м’язистим під час гри у футбол.
Двері у ванну кімнату він відкрив ногою, Руденко підозріло мовчав, але це було на краще.
Він поклав його у ванну, повісив рушники, що були білими, наче їх змальовували зі снігу янголи, ближче до Роми, що він міг сильно не рухатися за ними.
- Певно треба принести тобі одяг? - Припустив Остап.
- Нижній ящик шафи справа. - Мабуть Руденко просто змирився зі своїм положенням.
Чупарський приніс йому червону піжаму, яка там на нього очікувала, і швидко вийшов та зачинив двері.
Остап подумав, що десь бачив ці симптоми, от тільки, де? Він почав гуглити. Видало депресію, але якось не зовсім клеїться, депресія має тривати довго і наче постійно, а тут це відбулося вже кілька разів, різко і на певний період, наскільки він міг зрозуміти. Та потім Руденко стає неможливим: злим, гіперактивним покидьком, параноїком з масою енергії. Як це можливо?
Звук душу вимкнувся. Остап зрозумів, що залишити його одного в цьому стані певно було не дуже розумно, бо якщо це справді депресія, то він може з собою щось утнути. Проте він побачив, як Рома, тримаючись за стіни, ледве виходить з ванної кімнати. Чупарський швидко підбіг до нього та допоміг дійти до ліжка. Руденко не сперечався, скоріше за все ванна його виснажила, тому він спокійно ліг.
- Ромо, а скільки ти спиш поза межами таких станів?
- Що? - Рудий не очікував саме такого питання. - Та години по чотири, бо я готую свої лиходійські плани. Що це за питання таке взагалі? - То он звідки ці кола під очима.
- А ти відчуваєш ейфорію в ці моменти?
- Чупарський, ти головою вдарився?
- Відповідай. Ти відчуваєш прилив сил, ейфорію від створення планів, від знущань наді мною?
- Ні, так не піде. - Руденко сів і схрестив руки. - Спочатку ти відповідай на моє минуле питання.
- Так.
- Що так?
- Так, подобався. - У Руденка очі на лоба полізли. - До того як ти відкрив свій рот. Ти доволі привабливий і ти це знаєш.
- Припустимо. - Рома розчаровано накрився ковдрою. - Тоді теж так.
- Що так?
- Я відчував оце все, що ти описував. Нащо ти це запитуєш?
- У мене є припущення. - Чупарський заліз в телефон. - Тут написано, що в людини може кардинально змінюватися стан протягом року кілька разів. Коли це почалося?
- Ти вирішив погратися в психолога? - Губи Руденка утворили тонку гостру лінію.
- Скоріше в психіатра, наскільки я зрозумів.
- Хочеш сказати, я психічно хворий? - він процідив це крізь зуби і побілів. - Чупарський, як ти смієш? - Напевно це почало переходити в істерику.
- Ні, я не можу цього знати точно. - Підняв руки Остап, наче захищаючись. - Та давай сходимо в лікарню і дізнаємось?
У цю ж мить в його голову прилетіло подушкою. І летіла вже друга, проте Ості увернувся. Рудий демон сидів розпатланим і його практично трясло. Здавалося він різко ожив щоб його вбити.
- Чупарський, сам ти хворий на голову, зрозумів! - Рома почав замахуватися на нього, але Остап зловив його руки. Сил у нього все ж не було, щоб вирватися. - Ти повний придурок, я нормальний, зрозумів?
- Ромо, - Чупарський виглядав серйозним і зібраним. - Що ти хочеш, щоб я зробив, якщо ти підеш в лікарню? - Чужі руки в його руках ослабли. Вираз обличчя Руденка поступово стало задумливим.
- Що навіть поцілуєш мене? - його вуста розквітли у зміїній посмішці. Він виглядав так, наче переміг, адже був впевнений, що Остап ніколи не погодиться на таке.
- Добре. - Той ледь не розсміявся, міг попросити щось важче за це. Якщо від цього стане краще через звичайний поцілунок, то це взагалі буде чудово.
- Ну ні. - Заперечив якійсь своїй думці Рома. - Ти цього не зробиш.
Остап тільки примружився. Руденко все ще був у його руках, тому було дуже легко різко притягнути його до себе. Легкий дотик, рудий густо почервонів. Остап чмокнув його у лоба.
- Я завжди тримаю своє слово, це аванс. Більше буде після того, як сходиш в лікарню.
Рома тільки ніяково кивнув.
- І в мене ще одне питання. - Чупарський обережно сів у крісло, наче розумів, що зараз в нього полетіти ще одна подушка. - Ти.. Не хотів себе вбити?
- Чупарський, тобі повилазило? - Здається подушок не буде. Проте Руденко змарнів, наче знову втомився.
- Відповідай.
- Я не знав, що ти можеш бути таким домінантим.
- Я такий, коли за когось хвилююсь.
- Ти хвилюєшся через мене? - і знову ця зміїна посмішка.
- Звісно хвилююсь, ти лежиш напівмертвим, не рухаєшся і не їси. Хто завгодно б хвилювався. Але не треба намагатися мене відволікти. Відповідай.
- Не скажу, що я про це не думав. Але я б цього не зробив.
- Тобто ти хотів цього?
- Ще раз кажу, не те щоб. Просто інколи про це думав. Нічого такого, мабуть всі так роблять.
- Руденко, так ніхто не робить. - Чупарський був щиро здивований. - Це взагалі рідкість. Я ніколи про це не думав.
- Ти хочеш сказати, що усе не здавалось тобі страшним і сірим, ти не бачив яке насправді жахливе суспільство, несправедливий світ. Робити потрібно дуже банальні речі, повторювати одне й те саме і миритися з цим неідельним, - Рома запнувся, - не знаю, та всім?
- Наспраді ні, я так не думав. Так, світ неідеальний звісно, але ж так цікавіше, хіба ні?
- Не мені, я просто не можу змиритися з тим, яке все непослідовне та різне. У всьому стільки недоліків, он хоч в тобі.
- В мені? - Остап наче оглянув себе.
- У тебе пляма на сорочці.
- Та як ти взагалі її помітив? - шатен врешті побачив невеличку пляму біля коміру.
- Я помічаю таке завжди і це мене неабияк дратує.
- Звучить важко.
- Тобто ти не будеш казати, що я кінчений перфекціоніст, якого можна вивести звичайною плямою?
- Навіщо? Я ж твій ворог саме через це, забув?
Рома посміхнувся і нарешті в цій посмішці не було нічого поганого. Вона була теплою і через неї Остап помітив розсип веснянок на його обличчі. Як дивно, що він не помічав їх раніше. Чи можливо він їх приховував?
- Твої веснянки, ти їх замольовуєш? - Чупарський не помітив як був практично в п’яти сантиметрах від обличчя свого так званого ворога.
- Так, ще одна неідеальність, яку я ненавиджу.
- Шкода, це дуже гарно.
Здається він сказав щось не те. Можливо, він трішки перегнув. Вірогідно, цей погляд зелених вогнів неможливо перекласти на жодну існуючу мову. Певно, треба тікати.
- Кхм. - Перервав мовчання Остап. - Вже ніч, я мабуть піду спати на диван. - Він зліз з ліжка і почав було йти.
- Не йди.
- Що?
- Тобто. - Руденко відсунувся. - Не міг би ти залишитися тут? Мені сняться кошмари і я не спав нормально вже довгий час. Але коли ти залишився в минулий раз, я зміг поспати.
Рудий демон точно у відчаї, інакше що змушує його поводитися як довбаний янгол? Що це взагалі таке, його точно не знімає прихована камера? Взагалі весь цей день якийсь страшенно неправдоподібний і Остапу ніхто не повірив би.
- А чарівне слово?
- Чупарський! - зашипів у відповідь рудий. Ну не все так страшно насправді.
- Це не чарівне слово. Просто скажи і я буду тут, я не хочу спати у кріслі, тому хоча б скажи “прошу” чи “будь ласка”.
- Будь ласка, Чупарський, ляж у довбане ліжко!
- Куди? - ні, його точно знімає прихована камера.
- Чупарський, воно величезне, просто лягай з іншого боку і не чіпай мене. Я точно не пропоную тобі спати зі мною. - На словах “спати зі мною” він показав лапки пальцями. - Це огидно.
- Ти впевнений, що я тобі подобаюсь?
- Чупарський!
- Добре, добре, я зрозумів. - Остап сів на ліжко з іншого боку.
Як бути у ще більш сюрреалістичній ситуації, ніж ця? Ліжко було дійсно нестандартних розмірів, при сильному бажанні між ними можна було вмістити ще двох людей. Остап вкрився ковдрою і намагався не дивитися на Рому. Погасло світло. Точно, Оксана щось говорила про пульт, мабуть цей мажор може робити за допомогою нього більшість всього, для чого нормальній людині знадобилося б ходити.
В кого запитати про психіатра? Чи Рома знайде якусь приватну клініку? А раптом йому потрібна допомога настільки, що його потрібно покласти в стаціонар? Туди можна приходити відвідувачам? А якщо ні, то чи не буде там усе те страшне, про що було показано у жахастиках та серіалах? Про все це Чупарський думав, дивлячись прямо у стелю. В якийсь момент цих роздумів він заснув.
- Ні, прошу тебе, ні! - Крик Руденка огортав кімнату.
Дивно, що Остапу сняться крики Роми. Дивно, що йому взагалі щось сниться, для нього це така рідкість.
- Ні. Припини це! - крики повторились. От саме дивно, адже йому дійсно рідко сняться сни.
- Срав йому пес! - Вигукнув Остап і розплющив очі. Біля нього на ліжку звивався у холодному поті Роман. Його буквально викручувало. - Руденко, чуєш мене? - він підповз до нього і взяв його за плече. - Руденко, прокидайся. Ромо! - Він гукнув ще раз. - Ромо, все добре, це просто кошмар.
Але той не реагував. Він звивався далі і інколи його білки очей було видно.
- Ромо, чуєш? - Остап почав легко його трясти. - Прокидайся! - Він підняв його вгору і тільки тоді, коли Руденко практично сів, той розплющив очі.
- Ні, ні, будь ласка, ні. - Продовжував він на автоматі. - Що? - Трохи прийшов себе рудий.
- Все добре, це був просто кошмар. - Остап не витримав і обійняв хлопця. - Ти в своїй кімнаті і тобі нічого не загрожує.
- Вибач. Це було таким реальним. - По перше, звідки він взагалі знає такі слова? По- друге, невже в нього тремтить голос?
- Ти в порядку? - Остап занепокоєно відсахнувся від нього, тримаючі за плечі. Він гляну парубку в обличчя і побачив те, що ніхто і ніколи не бачив - Рома Руденко плакав.
- Не дивись. - Рома одразу почав закриватися. - Я не…
- Все нормально. Нічого такого. - Чупарський одразу почав його заспокоювати. - Всім сняться кошмари, це нормально. - Він обійняв його знову і відчув, як Рома здригається усім тілом.
Вони трохи посиділи отак, допоки Руденко не почав заспокоюватися у його руках. Ще трохи і вони врешті лягли. Остап досі його обіймав, але робив вигляд, що нічого такого не відбувається.
- Цього разу за мною гналася якась страшна потвора. - Почав Рома. - А одного разу мені снилася смерть, уявляєш? - Він трохи гигикнув. - Якщо чесно, було більше схоже на галюцинацію. В ній ти мене ненавидів.
- Що?
- Забудь. - Рома уткнувся носом йому в ключицю.
- Тобі часто таке сниться? - Остап обержно почав гладити волосся Руденка. Неочікувано жорстке, проте приємне на дотик.
- У такі дні практично кожну ніч.
- Це жахливо. - Ось ще одна причина кіл під очима.
- Я вже звик.
- Я не хочу, щоб ти до цього звикав. - Ості погладжував його волоося і думав. Це відбувалося якийсь час. - Ромо?
- Що? - заспано озвався він.
- Я сходжу з тобою, ну, в лікарню. Треба закінчувати твої кошмари.
- Ти такий простий, Чупарський.
Остап може йому щось і відповів би, але одразу після цієї фрази Рома засопів. Ну і добре.
На наступний ранок вони прокинулися в обіймах одне одного. Остап відмітив, що коли Руденко спить, то виглядає навіть мило. Його розслаблене обличчя, що не виражає бажання знущатися над будь-ким поруч, здавалося Остапу навдивовиж заспокійливим. Рома спав прямо на його руці і це було дуже незручно, невідомо скільки вони так лежали, тому Чупарський намагався акуратно забрати у нього руку, але рудий прокинувся. Руденко втупу дивився на нього хвилини дві, а потім різко відсахнувся і перебрався на інший бік ліжка. Обидва нічого не сказали про це і робили вигляд, що нічого не сталося.
День пройшов за звичайною схемою: Остап нагодував Рому, допоміг дійти до ванни, бо той вже міг перебирати ногами, дав йому трохи поспати, нагодував ще раз. Але в цей раз залишитися він би не зміг. Андрій би запротестував удома, чому це Ості так довго з якоюсь кралею? Ну принаймні він так чомусь думав. Та й треба готуватися до пар на понеділок і врешті на них прийти.
- Отже так. - Почав пояснювати свій план Ості. - Я кажу в університеті, що ти хворієш, ти дістаєш довідку про це. Після пар я приходитиму сюди, щоб бачити, що ти їси і живий. А тобі завдання - знайти якусь гарну за відгуками приватну клініку, куди ми маємо піти на цьому тижні. Все зрозуміло?
- Так, татку. - Неохоче відповів Руденко.
- Я не жартую. - Чупарський здригнувся від цього звернення. - Більше так мене не називай.
- Та добре, йде вже. Бо ти вже починаєш мене душити турботою. - Тут Остап дещо згадав.
- Я правда душу тебе турбую, як твої батьки?
- Звідки ти про це знаєш?! - Розгніваний Руденко різко сів на ліжко.
- Ти сам сказав це Алісі. - Слава Богу, це було правдою і виринуло з його пам’яті.
- А. - Заспокоївся Руденко. - Ні, тобі до них далеко, ти не робиш нічого зайвого. Тим паче, ти робиш це не грошима, а діями.
- Добре. Тоді ми домовились? - з надією запитав Ості.
- Так. Йди вже. - загорнувся у ковдру Рома. Остап врешті почав виходити з кімнати.
- Дякую. - ледь ледь тихо додав Руденко.
Остап був задоволений.
Наступні дні йшли за планом. Ості заглядав до Роми додому і перевіряв, чи той нормально функціонує. Юлі він все пояснив і завірив її, що допоможе вирішити цю проблему. Андрію він теж пояснив, але вже не в таких детялях, бо той й так вигляав спантеличеним і шокованим тим, що Чупарський допомагав цьому придурку. Рома знайшов клініку і записався на четвер.
День Х наближався. Чупарський забрав Руденка з його квартири і повіз того в лікарню. Руденко навіть дозволив йому везти їх на його тачці.
- Ти як? - запитав Остап перед тим, як Рома мав зайти у кабінет.
- Нормально. - Максимально холодно відповів той і відкрив двері та зник за ними.