Розділ 1. Хворий

 Рома Руденко- це найнепередбачуваніша персона у Всесвіті. Так думав Чупарський і щораз знаходив цій думці підтвердження. То цей рудий вилупок нагороджує його званням свого ворога просто за пляму на килимі, то створює клуб свого імені, щоб йому насолити, то сідає в машину і натискає куди не потрібно.

 А потім зникає на кілька тижнів наче його не існує. 

 І ось цей непередбачуваний демон стоїть зараз перед ним і каже ОЦЕ.

- Що ти сказав? - перепитує Ості. Він почув з першого разу, проте можливо йому здалося.

- Я кажу, що кохаю тебе. - Посмішка Роми настільки хижа і скажена, що це можна сприйняти за черговий хитрий злодійський план, а не зізнання в почуттях.

- Це якийсь жарт чи ти вчергове знущаєшся з мене? - Знову перепитує Чупарський. 

- Ні, я серйозно. Я кохаю тебе, я тобою одержимий і тому роблю всі ці речі. Мені хочеться знищити тебе і мені хочеться, щоб цей привілей належав тільки мені. - Очі Руденка смарагдово горіли, наче він зробив якесь збочене відкриття і щойно про це дізнався. Мурштейко б зацінив. 

- Ти йобнутий. - Зробив висновок Остап. - Ромо Руденко, ти хворий на голову! Хто при своєму розумі буде робити таке з тим, кого кохає?

- Маєш рацію, я цього не зовсім вмію.

- Та ти знущаєшся. Більше не підходь до мене, вилупку. - Чупарський швидко вийшов з кабінету, в якому обидва залишись доробити якесь практичне завдання після пари.

 Ось це мало його здивувати одразу. Руденко і залишитися після пари бодай для чогось? Але тепер зрозуміло, що він від нього хотів- розтоптати навіть ту невеличку симпатію, яка зароджувалися в нього вже давно. Він не міг цього зрозуміти, чому це взагалі відбувалося і що приваблювало у цьому створінні без емпатії, жалості і бодай крихти адекватності. Чупарський щиро сподівався, що в Ромі є хоча б щось хороше, хоча б щось нормальне. Та сьогодні він розбив усі його марні надії. 

 Він більше не сподіватиметься. 

 Ості повернувся додому і знесилено ліг у ліжко з продавленим матрацом. Він багато думав про цю ситуацію і не міг нормально зімкнути очей. Руденко кохає його, ага, хто це в біса придумав? Якщо це кохання, то він польова троянда. Цей рудий вилупок заплутався і не зміг побачити різницю між людськими почуттями та ненавистю. 

 На наступний день Руденка не було в університеті. Насправді це звична справа, він часто не зʼявлявся на пари місяцями, приходив на сесію, або посеред семестру, щоб просто познущатися над Остапом.

- Чувак, ти в порядку? - Андрій стояв прямо перед ним і розмахував руками як макака. - Ти якийсь кислий.

- Та все нормально. Просто скоро сесія, про неї думаю. - Відмазався Ості і подумав, що взагалі-то якраз про це йому треба думати найбільше. 

- Точно, вона ж через місяць. Я взагалі про неї ще не думав.

- Я не сумнівався. 

- Так от, я казав, щодо того, аби зайти в лабораторію Мурштейка і …

 Наступні дні були звичайними, з невеличкою долею апокаліпсису, витівок Андрія, його ж залицянь до Аліси, смішних коментарів ББК, пригод з викладачами, намагань Лютеція поговорити про науку з друзями. 

Не вистачало тільки одно- Руденка. Щось його не було надто довго, вже скоро сесія і зазвичай він приходив у цей період, дошкуляв одногрупникам та розкидувався грошима, аби підкупити викладачів. Але його не було і Чупарсткий почав думати, що це його провина. Він навіть пару разів спробував написати рудому покидьку, але відповіді не було. Нічого, тиша. Хоч би він з собою нічого не зробив.

- Ості, чуєш мене? - занепокоєно запитала його Юля.

- А, так вибач. - він здригнувся і дав собі подумки ляпаса, аби прийти в себе. - Ти щось хотіла?

- Так, послухай, у мене трохи дивне прохання… - Вона ніяково перебирала щось у руках, наче не знаючи як почати. - Мій брат не відповідає мені вже пару днів, я починаю переживати. Проте в маєток мене чомусь не пускають слуги, а батьки зараз у відрядженні, тож.

- Добре, що ти пропонуєш? -Остап вже й сам думав увірватися у той маєток, щоб побачити цього придурка живим.

- Я дам тобі ключі від паркану, слугам скажеш, що приніс завдання з університету. Я думаю, хоча б тебе вони мають пустити, бо ти для них невідома людина. Мене не пускають, бо Рома скоріше за все попросив спеціально. -Після цих слів вона ще більше змарніла. Було видно, що вона дуже непокоїться. Дурний Руденко! Змушує свою прекрасну сестру переживати. 

- Так, добре. В мене до нього теж пару питань. 

- Тільки пообіцяй, що ви не будете сваритися! - додала Юля і вчепилися йому у рукав.

- Юлю, я з ним ніколи і не сварився, він сам почав. Проте якщо до нього прийде його ворог, то хоча б має розвурушитися, щоб він там не робив. 

 Вечір пʼятниці, пари закінчилися і Остап вже прямував до автобусу. Адресу маєтку він й так добре памʼятав, в руках він тримав ключ- карту, яка мала пропустити його через огорожу. Аби Рома не зробив з собою нічого. Невже він з тих, хто йдуть у себе від «нещасного кохання»? Саме в це Ості не вірив. 

 Він врешті відкрив і зайшов на територію маєтку. Все, як було на вечірці: багато газонів, басейн з акулами, золотий зад, щоб йому, і величезний розкішний будинок. Що ж, він вже тут, немає сенсу зволікати.

- Добрий день, вам щось підказати? - до нього звернулася жіночка середніх літ у формі, схожу на форму покоївки, проте елегантніше.

- Добрий день, так. Я шукаю Рому Руденка, мені потрібно передати йому завдання з університету. Особисто, інакше він його не зрозуміє. - Він сказав це спеціально, щоб в жіночки не було шансу відмовити йому. 

- Розумієте, - почала вона, - я не впевнена, шо це можливо. Він закрився в своїй кімнаті і нікого не впускає. Ви можете спробувати, але я вам нічого не гарантую. - Було видно, що жінка також стурбована. Блядський Руденко, змушує хвилюватися за себе нормальних людей.

- Я спробую. Може скажете, що з ним останнім часом, я його… - І шо тут сказати? Ворог, якого він ненавидить, і якому зізнався нещодавно? - друг.

- Друг? У нього є друзі? - Жінка виглядала дуже здивовано. От срали мазали, це він даремно сказав. 

- Щось типу того, я можливо єдиний його приятель, якому не все одно, що з ним відбувається. Звісно, окрім сестри, це вона дала мені ключі. - Це мало її переконати більше, ніж “друг”. 

- Що ж, слухайте, - замовницьки прошепотіла вона, - я доглядаю за ним змалечку. - Вона почала йти.- Сюди, йдіть за мною. Рома не завжди був таким, щось змінилося ще в дитячому садочку, але його батьки так задушили його турботою, що він не вміє її приймати від інших. Зараз вони постійно у відрядженнях і дистанціонувались від нього, коли зрозуміли, що розбалувати. Проте останнім часом з ним щось не так, він так не вперше зачиняється.

- Не вперше? - Чупарського це вразило. Він думав, що той можливо страждає від «невдалого кохання», але все ж він мав рацію з самого початку, немає тут ніяких почуттів.

-Так, це відбувається вже вчетверте чи навіть більше. Він постійно спить, нікого не впускає, практично не їсть. Незрозуміло, що він там робить. - Жінка зупинилась. - Ми прийшли. 

 Вона зупинилась біля шикарних під червоне дерево дверей. Ості не памʼятає, чи був він колись в цій кімнаті. Мабуть, він зайде туди вперше.

- Замок відкрити він може автоматично пультом, тому удачі вам. - Сказала служниця і пішла, озираючись на сміливого на її думку парубка.

Ості вирішив, що тут треба брати силою і почав гучно довбати у двері.

- Хто там? - почувся хриплий голос. 

Чупартский не відповів і просто продовжив надокучливо довбитися у двері.

- Оксано, якщо ти знову намагаєшся мене нагодувати, то я тебе звільню! - мабуть Руденко намагався кричати, але вийшло якесь мляве завивання. А ще служницю звали Оксана, Чупарсткий пошкодував, що я не спитав у неї напряму.

Двері відчинилися, Оста зайшов і швидко замкнув двері за собою, щоб його не змогли вигнати надто швидко. 

 - Мене звільнити ти не зможеш. - відповів на минулий випад Руденка Ості. 

 - Чупарський?! - мабуть Руденко хотів зірватися з ліжка, проте він одразу ліг назад.- Що ти тут робиш, мудило? 

 Гарний прийом. Особливо після зізнання. Особливо після того, як Чупарський встиг побачити своє фото над ліжком разом з червоними натягнутими нитками. Боже, та він збоченець. 

- Я тут, бо мене попросили. А ще я подумав, шо ти тут помираєш від відмови чи щось типу такого.

- Я?! Чупарський! - Обуренню Руденка не було меж, проте виглядали його крики доволі смішно, бо виходило скоріше істеричне шипіння. - Та через тебе я б в житті не страждав. Ти мій ворог номер один!

- Он як ми заговорили. - Остап підійшов до великого ліжка, де лежав Рома на червоних шовкових простинях. Абсолютно все в цій кімнаті кричали про багатство, перфекціонізм та виважений смак. - То зізнається, то каже, що все одно. 

 Насправді Чупарський намагався побачити, що з Ромою і чому він лежить весь цей час. Раніше він би вже вигнав його кулаками зі своєї кімнати. Він би навіть не дозволив йому зайти, адже ще забруднить кросівками його килими. Щось тут не так.

- Заціпся, Чупарський! - просипів Руденко. - Та ти..! - завершити він не зміг, бо не очікував, що Остап його торкнеться. Той поклав йому на голову свою прохолодну руку, від якої стало на диво приємно.

- Руденко, та ти ж гориш!