Мені, в принципі, подобається своє тіло

Мені, в принципі, подобається своє тіло,

Якщо не опускати погляд до стегон і нижче,

Не кружляти по колу проблем і тягачів,

“Не роби” - мне вчила мати.

Якщо не вглядатись у крапки зірок

Можна побачити посмішку Бога…

Або Богині.

Якщо не цькувати словами себе, лиш проходячи мимо дзеркала

“Не так погано вже” - скаже воно.

А туча вже там, за горами.

Якщо не дивитись занадто вниз, де є скупчення чорних, огидних волось,

Не буде соромно перед всіми, що виховували мене не вільною.

Якщо не підводити погляд уверх,

Наче й досі тепер я квітну;

я не тлію безжиттєвим вогнем у інших;

не концентруюсь на недостатках…

“ах, не так вже їх в мене й багато!”

“Якщо” - це залізне правило. Неперетинна межа, 

Там кінчається світло й вода

Моє тіло згасає у “трігер ворнінгах” розуму

Якщо не дотримати залізних “якщо”.

Вода продзюрчить, сколохне “плюхом” дзеркальну гладь,

І більше мені себе не розтурхать.