Мені, в принципі, подобається своє тіло,
Якщо не опускати погляд до стегон і нижче,
Не кружляти по колу проблем і тягачів,
“Не роби” - мне вчила мати.
Якщо не вглядатись у крапки зірок
Можна побачити посмішку Бога…
Або Богині.
Якщо не цькувати словами себе, лиш проходячи мимо дзеркала
“Не так погано вже” - скаже воно.
А туча вже там, за горами.
Якщо не дивитись занадто вниз, де є скупчення чорних, огидних волось,
Не буде соромно перед всіми, що виховували мене не вільною.
Якщо не підводити погляд уверх,
Наче й досі тепер я квітну;
я не тлію безжиттєвим вогнем у інших;
не концентруюсь на недостатках…
“ах, не так вже їх в мене й багато!”
“Якщо” - це залізне правило. Неперетинна межа,
Там кінчається світло й вода
Моє тіло згасає у “трігер ворнінгах” розуму
Якщо не дотримати залізних “якщо”.
Вода продзюрчить, сколохне “плюхом” дзеркальну гладь,
І більше мені себе не розтурхать.
