Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Енн все не могла заснути, хоча й дуже втомилася протягом цього божевільного дня. Вона трохи заздрила Діані, що лежала поруч з нею, адже та заснула ледь торкнувшись подушки. І так, вона вже пробачила подрузі її витівку. Ширлі-Катберт встала і спробувала навпомацки знайти халат.
«Здається, це він,» — подумала дівчина, стиснувши пальці на теплій тканині і безшумно виходячи з нею з кімнати.
У коридорі тьмяно горіла самотня лампа, в світлі якої Енн побачила, що взяла зовсім не халат, а власне пальто. Дівчина знизала плечима і одягла його просто на нічну сорочку. Хай там як , вона навряд чи знайде потрібну річ у темряві, та й ніхто її не побачить. Справді ж, який ідіот, крім, звісно, неї самої, блукав би по маєтку міс Баррі серед ночі?
З цими думками Енн пройшла далі по коридору до сходів, що ведуть до бального залу. Дівчина зупинилася і, спершись на поруччя, розглядала залишки декорацій. За величезним вікном сяяв повний місяць, у світлі якого святкові прикраси кидали химерні тіні на підлогу й стіни, сплітаючи думки раптової спостерігачки в калейдоскоп спогадів і фантазій. Енн відчайдушно прагнула запам’ятати кожну деталь, щоб згодом написати нову захопливу історію про цей чудовий вид.
— Не спиться, міс? — звук цього оксамитового голосу змусив Ширлі-Катберт, здригнувшись, різко обернутися.
Вона майже впевнена, що примудрилася провалитися в царство Морфея, а усміхнений Гілберт, все ще вбраний у вечірні штани та сорочку, їй просто сниться. Подумавши про одяг, дівчина спробувала щільніше запахнути пальто, відчайдушно червоніючи і сподіваючись, що в темряві це буде не так помітно.
— Очевидно, не лише мені, — відповіла пошепки, ніби боючись відлякати видіння.
Ширлі-Катберт здавалося, що її збентеження можна відчути за десятки миль. Гілберт зробив кілька кроків до неї… і сперся на поруччя біля неї. Енн різко видихнула, відувши, як серце зайшлося в шаленому темпі від близькості хлопця. Вона відчайдушно намагалася знайти цьому логічне пояснення, але всі її думки ніби вилетіли з голови.
І раптом зібралися в одне-єдине речення: «Я закохана у Гілберта Блайта.»
— Тут дуже гарно, — напівпошепки сказав хлопець, зачаровано дивлячись на знічену Енн, на її розпущене волосся, в якому замість звичної стрічки заплутався місячний промінчик.
— Що? — дівчина знову здригнулася від його слів. Вона різко повернулася до нього обличчям і натрапила на його уважний погляд.
Енн чудово почула те, що він сказав, але їй знадобився час, щоб це зрозуміти.
Її втомлений мозок відмовлявся швидко обробляти інформацію. Тільки його очі виказували, що Блайт говорить не лише про інтер’єр будинку тітки Джо.
Чи це вже й справді лише її вигадки?
Розгублена Енн настільки мила, що Гілберт не до кінця усвідомлював, що робить, коли простягнув руку і забрав її вогненний завиток за вухо, невагомо торкаючись її щоки великим пальцем. І, звичайно, й сам здивувався власному питанню:
— Потанцюємо?
— Зараз? — Ширлі-Катберт навіть не намагалася приховати свого здивування.
— А щось не так? — з легкою усмішкою перепитав брюнет, намагаючись придушити бажання назвати її Морквинкою, як в день їх знайомства. Хтозна, як вона відреагує на це зараз. І відсутність у неї грифельної дошки не надто втішає.
— Нічого, — з тихим сміхом відповіла Енн, довірливо вкладаючи свою вузьку долоню в його. — Але не скаржся, якщо я наступлю тобі на ногу.
— Думаю, що якось переживу це, — Гілберт тихо засміявся, роблячи перший крок.
Він сподівався зосередитися на рухах танцю, тільки б не думати… Не думати про неї, про те, наскільки вона близько до нього просто зараз, про слова Діани, про його власне божевільне серцебиття… Не думати: «Я закоханий в Енн Ширлі-Катберт.»
Вони повільно вальсували під мелодію приголомшливої тиші та місячного сяйва. Рука Гілберта ковзала по хребту Енн вгору-вниз, не в змозі знайти собі місце, з головою видаючи його незрозуміле хвилювання. А може, він просто користувався можливістю тримати дівчину трохи ближче до себе, ніж потрібно, але кого це хвилювало?
— Енн, — нарешті наважився порушити тишу Блайт, продовжуючи повільно танцювати. — Те, що сказала Діана… тоді, на балі… це… правда?
Ширлі-Катберт налякано завмерла в його руках. Це питання було настільки несподіваним, що вона не могла вигадати способу уникнути відповіді на нього.
— Якої відповіді ти очікуєш, Гіле? — тихо запитала вона.
— Чесної, — впевнено відповів хлопець. І ледь чутно додав: — І позитивної.
На диво, дівчина таки розчула його останнє речення. Вона звела срібний погляд на нього.
— Тоді… моя відповідь — так, — все ще пошепки сказала Ширлі-Катберт. — Ти… ти мені подобаєшся, Гілберте.
Блайт полегшено розсміявся, стискаючи дівчину в обіймах.
— Я люблю тебе, моя Морквинко!