Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Марілло! Метью! Мені вже час іти! Гарно вам відсвяткувати! — весело вигукнула Ширлі-Катберт, забираючи кошик зі столу.
— Дякуємо, Енн, і тобі вдалого свята, — м’яко посміхнулася міс Катберт, обійнявши дівчину.
— Добряче повеселіться там, — хитро підморгнув їй Метью.
— Дякую, — Енн не могла не посміхнутися. — Ну, я вже піду. Усі вже, мабуть, чекають на мене. Ми ще не все прикрасили.
— Я, певно, утримаюся від жартів про омелу.
— Метью! — обурено вигукнула дівчина. Вона здогадувалася, на що натякав її прийомний батько. Точніше, на кого…
Марілла лише розсміялася, чи то через слова брата, чи то через реакцію дівчини.
— Щасливого Різдва, Енн!
***
Зайшовши до школи, Гілберт жахнувся. Джозі Пай стояла на парті й старанно прикріплювала гілки омели до стелі. Вони з Себастьяном змовилися, чи що?
Головною розвагою Баша з самого ранку були жарти про різноманітні різдвяні традиції, а тепер Джозі розвішувала ці дурні гілочки по всьому приміщенню.
«Чудово, тепер доведеться вкрай обережно і уважно ходити класом, щоб ненароком не зіткнутися з кимось під цією милою рослиною,» — подумав брюнет.
Проте збентеження, роздратування та страх на обличчі Ширлі-Катберт, яка прийшла невдовзі після нього, неабияк повеселили юнака. Схоже, хтось встиг так покепкувати і з неї. Невже Катберти?
Гілберт посміхнувся про себе, наполегливо намагаючись не думати, на кого могли жартома натякати рудоволосій. І що він був би не проти виявитися цим кимось.
Утім, їй просто могла не сподобатися така витівка, на відміну від Гілліс і Спурджена, які вже вчетверте за останні пів години опинилися під омелою. Принаймні хтось був задоволений ініціативою Джозі.
— Народе, уже майже друга, — трохи схвильовано сказав Чарлі, вириваючи Блайта з роздумів.
— Отже, пора, — сказала Енн. — Хто піде першим?
— Поділімося на групи, — запропонувала Пай, спускаючись з парти. — Наприклад, Баррі, Ширлі, Гілліс і Спурджен підуть першими, а я, Ендрюс, Слоун і Блайт — після них.
— Гаразд, — легко погодилася Енн і попрямувала до дверей. — Тоді перша група вирушає зараз.
— Чудово, ми вийдемо десь за п’ятнадцять хвилин після вас, — сказав Блайт, поглянувши дівчині просто в очі.
— Г-гаразд, — Ширлі-Катберт швидко вийшла на вулицю, намагаючись не думати про дивні погляди Гілберта.
Вона наполегливо ігнорувала раптовий спогад про їхню останню поїздку, коли Коул сказав, що Блайт закоханий в неї. Це було давно! І це точно не могло бути правдою ані тоді, ані зараз. Хоч їй і хотілося б…
***
Коул стояв біля будівлі вокзалу і нервово озирався навколо. Енн і компанія повинні прибути з хвилини на хвилину. Маккензі все ще не був впевнений у власній адекватності, не кажучи вже про «геніальний» план його найкращої подруги, але відступати вже пізно, як не крути.
Бірюзовий вихор вихопив його з роздумів, кинувшись прямо на нього з радісним криком «Коуле!». Власне, голос зіграв вирішальну роль у розпізнаванні особистості вихору: це, безсумнівно, сама Енн Ширлі-Катберт.
Хлопець широко розставив руки, готуючись обійняти подругу, однак, враховуючи швидкість дівчини, варто було б переконатися, що вони не впадуть, коли вона досягне своєї мети. Щоб уникнути непередбаченого падіння, довелося ще й покружляти з Енн, злегка піднімаючи її над землею, на що дівчина весело засміялася.
Маккензі відчув неприязний погляд брюнета і, хитро посміхаючись, прошепотів Ширлі-Катберт у вухо:
— Гілберт Блайт ревнує тебе до мене. Б’юся об заклад, він все ще закоханий у тебе.
— Коуле! — спересердя дівчина навіть легенько вдарила другове плече. — Припини верзти нісенітниці!
— Власне, як і ти — у нього, — Маккензі засміявся, ігноруючи обурення рудоволосої.
— Міг би почати з того, що щасливий бачити мене, — ображено пробурчала Енн.
— Обов’язково скористаюся твоєю порадою… якось іншим разом, — юнак посміхнувся їй і перевів погляд на компанію, яка щойно приїхала. — Привіт, друзі! Як дібралися?
— Чудово. Просто неперевершено, — саркастично промовила Джозі. — Якою ще може бути поїздка у вантажному вагоні?
Коул вирішив проігнорувати шпильку Пай.
— Отже, всі тут? — запитав він. Гілберт коротко кивнув у відповідь. — Чудово, тоді вирушаємо на ярмарок. «Поклик Пригод» чекає на вас!
***
Як і очікувалося, ярмарок був гучним і велелюдним. Святкова атмосфера оточила всіх гостей «Поклику Пригод». У повітрі витав аромат усіляких різдвяних ласощів, на кшталт пряників, шоколаду й глінтвейну. У барвистих наметах ховалися різноманітні цікавинки. Тут були й різдвяні прикраси, і карнавальні костюми, їжа і навіть книги. Останні особливо привернули увагу Енн. Хоча вона обіцяла собі не купувати нових книг до кінця року, вона просто не змогла пройти повз неймовірно красиве видання «Гордості й упередження».
Та краса ярмарку полягає не тільки в речах, що продаються тут, але й у конкурсах і атракціонах. Романтична Рубі сховалася в наметі ворожки.
Напевно, хоче дізнатися їх з Муді майбутнє. Непосидюча Джейн посіла друге місце в конкурсі з прикрашання маленьких ялинок на швидкість. Хлопці здебільшого розважалися стрільбою в тирі.
Спостерігаючи здалеку за милою розмовою Маккензі з його рудоволосою подругою, Гілберт відчув, що його наповнює незрозуміла лють.
«Ні, це точно не ревнощі, Баш!»
Блайт взяв рушницю у Чарлі, який знову схибив, точними пострілами розбив десять пляшок з десяти можливих й різко видихнув.
— Молодець, Гілберте! — він почув голос Ширлі-Катберт за спиною й обернувся. — Коли отримаєш приз, збери, будь ласка, усіх хлопців. Я поки знайду дівчат. Зустрінемося за десять хвилин біля входу на ярмарок, — попросила вона й пішла так швидко, що Блайт навіть не встиг відповісти.
***
Попри величезну кількість гостей, бал Джозефіни Баррі був неймовірно затишним, ніби це одна велика родина зібралася на вечірці.
Якоюсь мірою так і було. Нехай вони й не були кровними родичами, і багато хто зустрівся тут вперше, вони були близькі духом.
Та все ж головна особливість балів тітки Джо полягала в тому, що якими б різними не були гості, кожен міг знайти заняття і співрозмовника до душі.
Ось Джозі мило спілкувалася з молодим чоловіком у костюмі Клода Фролло, який, судячи з акценту, приїхав з Франції, Рубі і Муді танцювали, насолоджуючись чудовою музикою й компанією один одного, а Діана… Діана насолоджувалася компанією чи то третьої, чи то п’ятої склянки пуншу та видом на Енн та Гілберта, які танцювали, весело розмовляючи.
«Фантастичний пунш, треба неодмінно запропонувати його іншим,» — подумала молодша Баррі. Коли танець завершився, вона взяла дві склянки зі столу і, похитуючись, пішла до своїх друзів.
— Енн! Гіле! Спробуйте пунш! Він просто божественний! — вигукнула дівчина.
— Дякую, Діано, але я краще утримаюся, — відповіла Ширлі-Катберт, поставивши склянку на найближчий столик. — І на твоєму місці теж так зробила б. Чи ти вже забула, що сталося минулого разу, коли ми напилися?
Блайт завбачливо не втручався в розмову дівчат, лише з цікавістю прислухаючись до їх слів. Тоді ж до них підійшов Маккензі, але зрозумівши, що Енн і Діана про щось сперечаються, нічого не сказав.
— Та годі тобі, — Баррі знизала плечима. — Найгірше, що ти можеш зробити, трохи випивши, — це нарешті зізнатися Гілбертові в своїх почуттях, і… — дівчина перелякано замовкла, зрозумівши, що вона щойно сказала і перед ким.
Енн почервоніла. З її вигляду було зрозуміло, що вона злиться, притому сильно, тож Коул вирішив взяти справу в свої руки. Швидко прошепотівши щось Блайтові, він взяв Діану під лікоть і спробував відвести її від розгніваної подруги.
— Здається, ти трохи перебрала з пуншем, Ді, — сказав Маккензі. — Тобі потрібно відпочити. Ходімо, я проведу тебе до твоєї кімнати.
Дівчина не заперечувала, адже її інстинкт самозбереження ще повністю не атрофувався. А гнів подруги точно не обіцяє їй нічого хорошого. Гілберт майже силоміць закружляв Ширлі-Катберт у новому танку.
За кілька хвилин, коли дівчина трохи заспокоїлася, він наважився запитати:
— Коли ви встигли напитися разом?
— О, це надзвичайно захоплива і повчальна історія про те, як через чиюсь необережність малиновий сироп перетворився на смородинове вино і мало не зруйнував одну дружбу. І хоча тоді здебільшого напилася Діана, рішення більше не пити нічого, міцнішого від чаю, прийняла я, — не переводячи подиху, випалила рудоволоса. Гілберт лише тихо засміявся у відповідь.
— Сподіваюся, колись ти розповіси мені цю історію з усіма подробицями.