Конфлікт повноважень

Кайден спостерігає за крихітною фігуркою внизу, під дахом невисокої житлової будівлі, на якій він вельми зручно влаштувався. Спритна, мов змія! Мить тому була тут, тепер перемістилася за кілька кроків у найбільш неочікуваному напрямку… 

Він повільно веде пальцем до спускового гачка і одразу ж прибирає руку. Навіть спробуй він пустити їй у спину паралітичний снаряд прямо зараз, все одно не поцілить – і не допоможуть жодні наворочені системи наведення. 

Кайден опускає погляд до карти на дисплеї робочого колара та оцінює відстань до умовної межі. Ось сюди, до огорожі навколо виведеної з експлуатації виробничої будівлі, її підпускати не можна. Що звідти може вилізти на допомогу спритній контрабандистці він не знає і знати не хоче. 

Жінка (Кайден упевнений відсотків на сімдесят, не більше, що це все-таки жінка), щоправда, так не вважає. Вона проходить за бузковим кущем, не зачепивши ні листочка, озирається, звіряється із тьмяним світлом власного колара, знов озирається і ховається за густим листям. 

Кайден переводить снайперську установку в автономний режим та запускає дрон. Без жодного звуку апарат зникає у холодному нічному повітрі. Хлопець перевіряє заряд парабластера та безшумно підіймається на ноги. Відштовхуючись від сходинок із щільно стиснутого повітря – його особиста гордість та візитівка – кидається вперед, за кілька важких стрибків наздоганяє жінку і завмирає високо над її головою. 

Непомітні і нечутні паралітичні снаряди пробивають повітря… і розтікаються блідими спалахами в повітрі навколо злочинниці. Кайден встигає захоплено підняти брови і шулікою летить до землі. 

Контрабандистка відлітає на пару кроків (Кайден захоплюються вже другий раз поспіль), обертається; у правій її руці світиться нейроклинок.

Це справді дівчина – пара пострілів парабластера не чіпляють її саму, але плавлять складну систему маскування. Тонка плівка на обличчі темніє та морщиться. Контрабандистка зблискує очима, змітає попіл з обличчя і щось кидає йому під ноги.  

Але вибуху немає. Кайден, хоч і встигає відскочити, намагається не думати про те, що це мало бути, і перестрибує дівчині за спину, встигаючи лише почути щось на кшталт «їбать, ти звідки вилізло?». 

Поля, що захистило есперку від перших пострілів, більше немає, але тепер її рухи занадто швидкі, щоб її можна було поцілити здалеку. 

Мов стривожена мураха, думає Кайден, в одному із тих природничих фільмів про Землю. На Гесероні мурах немає. 

Контрабандистка метає нейроклинок і одразу ж плавним рухом пальців повертає його в свої руки; Кайден ледь не губить подих, намагаючись не опинитися на його шляху. 

Він відповідає рядом пострілів, відлітає назад, визнаючи перевагу дівчини у ближньому бою (що й не дивно – з такою зброєю!) і використовує секунду затримку, щоб подумки передати вказівки дрону. Кайден не любить покладатися на автоматичне прицілювання комп’ютера, але відстань тут невелика, а він все одно не має можливості взяти контроль на себе. Одна секунда затримки – і він переможений. 

– Зупинися! – кричить вона, коли Кайден піднімає парабластер. – А краще – звали до біса, бо я можу створити тобі забагато проблем! 

– Та ну? Б’юся об заклад, я створю тобі більше!

– Приймаю. На бажання, – її очі знов небезпечно зблискують, але короткої миті вистачає, щоб пропустити постріл дрона. 

Кайден планує дозволити їй впасти – земля м’яка, тож вона не ризикує отримати травму. Але чи то аби уявити, як пафосно він виглядатиме в цей момент для неіснуючих посторонніх очей, чи то просто рефлекторно, чи то заради того, щоб контрабандистка не зіпсувала потім брудним одягом його аерокар… Він і сам не вирішив, навіщо, але в останню мить він все-таки робить крок уперед і підхоплює її на руки. Невдоволено зітхає, перехоплює позручніше нерухоме тіло і спинається на ноги.  

Дівчина майже з нього зростом, може, хіба на пару пальців нижча, зате важить менше. Цьому Кайден радіє: йому не здається привабливою перспектива запнутися і впустити її на землю десь на шляху до місця евакуації. 

Йти недовго, але він все одно зітхає з полегшенням, коли нарешті отримує можливість зіпхнути «здобич» на пасажирське крісло. Одразу ж одягає на її зап’ястя наручники, що блокують силу есперів, і пристібає її до крісла паском безпеки так, щоб вона якомога менше могла рухатися. Він волів би додати ще щось більш надійне, але, оскільки доставка злочинниць у його початкові плани не входила, залишалось тільки радіти, що в цьому транспорті взагалі було зайве пасажирське місце. 

Кайден заводить аерокар і вмикає автопілот, зітхає і береться за обшук полоненої. Це мала б робити жінка, але ситуація дозволяє йому дещо порушити правила. Він знімає з її зап’ястя колар (дешева, але функціональна модель; майже ніякої кастомізації і непоганий захист від злому, який, щоправда, він все одно легко хакне), кобуру з парабластером, і, про всяк випадок, дещо дивні чорні рукавиці з тонкої, але міцної тканини. Забирає нейролеза з кріплень на плечах, ще одне, зовсім тонке, виймає зі стягнутого на потилиці волосся; знаходить і вимикає чіпи в підошвах взуття. Нарешті, обережно відтягує віко і заглядає в очі, але лінз не знаходить; зате помічає крихітні чорні сережки з нейроконтактами. 

– Дідько, то ви, мабуть, серйозні панове, якщо стільки всілякого мотлоху з собою тягаєте, – бурмоче він, закриваючи ящик зі знайденим на кодовий замок. – І забезпечені. Хас-с, мені б такий ножик! Де тільки знайшла…

Він ображено кусає губи, але все ж відкладає ящик під крісло. Дивиться на дисплей аерокара: летіти ще майже півгодини. Знаходить у бардачку шоколадку, спостерігає за пейзажем внизу й (зовсім трохи) за сплячою супутницею. 

Непритомна, вона, звісно, виглядає дуже спокійною – і не подумаєш, що менш ніж півгодини тому билася, мов берсерк. Якщо судити за рухами, диханням, пропорціям тіла та станом шкіри – на її рідній планеті була середня, тобто майже земна гравітація і не дуже екстремальний клімат; окрім того, це був відкритий, не штучний світ. Не найкорисніша інформація, але йому подобається вважати, що він знає про неї більше, ніж їй хотілося б. 

– Подобаюсь? – з насмішкою питає вона, не відкриваючи очей. Кайден не дивується – давно уже помітив, як змінився ритм її дихання. 

– Я на робочому місці, – серйозно відповідає він і подумки дає аерокару наказ посилити натяг ременів. – Не можу дозволити собі на подібне відволікатися. 

– То я теж на робочому місці – була, доки ти мене звідти не спиздив! – викрикує вона, нарешті розплющивши очі. 

У першу чергу вона озирається, ворушить руками, стукає ногою по підлозі; її губи ледь помітно напружуються (мабуть, перевіряє невербальний зв’язок); вона притискає голову до плеча, потім – потилицю до підголовника крісла. Все це – обережно, уважно, без натяку на переляк, ніби всього лише 

перевіряє, чи щільно закрита пляшка з водою, яку поклали до її речей. Нарешті, вона знов переводить погляд на свої руки і хмурить брови. 

– Ось це ти дарма зробив, хлопець-на-робочому-місці. Перчатки не робили мене сильнішою. 

– Справді? Тоді…

– Вони ослаблювали мене, – дівчина згорблює спину, згинає пальці, натягує ремені, ніби намагається сховати руки. Вперше її непохитний спокій дає збій. Ніби вона почуває себе повністю оголеною, розуміє Кайден. – Допомагали контролювати свою силу, якщо точніше. 

– Ось воно як, – посміхається Кайден. Це йому знайомо: багато хто з есперів використовує такі блокатори, особливо діти чи ті, хто недостатньо добре навчений контролю. Кілька років він і сам використовував щось схоже, коли був підлітком, але пізніше його сили врівноважились, і потреба у такій «милиці» відпала. – Це зрозуміло, але подумай: чи потрібно мені, щоб ти контролювала свою силу?

– Не потрібно, – одразу погоджується дівчина і відвертається. Пересилюччи супротив ременів безпеки, вона зазирає у вікно і щось нерозбірливо шепоче: мабуть, насилає на його, Кайдена, голову усі знайомі їй біди. – Та й справді, тобі це зовсім не потрібно… Куди ти мене тягнеш?   

– У відділення поліції, – охоче відповідає Кайден. Очі дівчини стають круглими – здається, дещо навіть більш круглими, ніж задумано природою – і вона поспіхом відвертається, ніби ховаючи посмішку. І мовчить. – Доволі дивна реакція. 

– Не зважай, хлопче. Просто задумалась про те, що саме загадаю, коли з’ясується, що ти все ж висиш мені бажання. 

– О? – Кайден навіть завмирає і відкладає обгортку від шоколадки, яку до цього крутив у руках. – Нічого не плутаєш? Ти, беззбройна і майже знерухомлена, летиш у відділення поліції, тому що я упіймав тебе на підходах до території, де, як відомо ледь не усій федерації, водиться місцеве злочинне угруповання! Здається, проблеми все ж матимеш ти, якщо тільки не назвати те, що мені доведеться писати доповідь про твоє затримання, найстрашнішими неприємностями у світі! 

– Ого, – гмикає дівчина. – І як тільки в тебе дві такі довжелезні фрази поспіль влізли?.. Коротше, не хотілося б відволікати тебе від мрій про бонуси, підвищення по службі чи про що ти там зараз мрієш… – вона кусає губу, – Але мабуть таки доведеться, пробач уже мені мою надлюдську жорстокість. Так ось: я не злочинниця. 

– Ну звісно, – серйозно відповідає Кайден. 

– Оскільки моє завдання ти вже пустив по… гм… крутому схилу… і це скоро має відкритись, закину спойлер уже зараз: я працюю на Айстру. 

– Це цікавий сюжетний поворот. Міг би бути, якби був хоч найменший шанс на те, що це правда. Що ти робила на Задвірках? Чому одразу не сказала, що ти е́стерка? Чому у тебе жодних документів при собі – ні картки, ні чипу, ти навіть не авторизована у системі власного колару! Навіщо використовувала пластичну маску? Як, врешті-решт, може працювати на таку державну організацію есперка, що потребує милицю у вигляді перчаток-блокаторів?! 

– Поняття роботи під прикриттям тобі знайомо? – уїдливо питає дівчина. Потім закриває очі і кілька разів б’ється потилицею об підголівник. – До твого відома, це був чудовий план. Я знайшла людину, в о́бразі якої можу пробратися на базу, підготувала маску, вирахувала час і ось це все далі за списком… Взагалі все, що потрібно було для успіху. Але ні, лицар дрона, парабластера і клоунського о́бразу на сірому аерокарі героїчно мене врятував! 

– Це не сірий, а вугільний, – вставляє Кайден. Дівчина знов нахиляється до вікна і хитає головою.  

– Тоді вже маренго, – відповідає вона і ледь помітно вигинає краєчки губ. – Ну, добре. Остання спроба: вийди на зв’язок з начальством. Нехай проб’ють моє ім’я по закритих списках, у вас має бути мінімальна інформація про людей Айстри. 

– Не сумніваюся, що ти обрала для себе серед естерів людину, чию особистість використаєш у якості прикриття… Але я уже зламав твій колар, і він говорить не на користь твоєї версії. На дільниці є нормальний ДНК-сканер, який не обманеш навіть найкращими імітаторами – там і подивимося закриті списки. 

– Окей, – вона знизує плечима. – Я спробувала. Тепер провал моєї операції – твоя проблема. Сподіваюся ще побачити, як Джей висловить тобі усе, що про це думає. 

– Джей? Це…

– Джерард Ейлем, відповідальний за…

– Тоді тут ти прокололася, – перебиває Кайден і переможно посміхається. Аерокар входить у міську повітряну зону і знижує швидкість. – Джерард нікому не дозволив би називати себе… Джеєм.  

– Гм? – тут Кайден навіть починає сумніватися, такою здивованою виглядає дівчина. – Це… Ох, до біса. Я здаюся. 

Вони мовчать, і мовчання це дуже-дуже ніякове. Кайден майже впевнений, що ця дівчина вміє ніяково мовчати, і зараз робить це навмисне. Дивиться в одну точку, навскіс, трохи в його бік, барабанить ногою (беззвучно, але Кайден все одно упевнений, що чує тихий стук), і якось фантомно-непомітно посміхається. Чи насміхається. 

– Кайден, – не витримує він і простягає їй руку. Вона дивиться йому в очі, на його руку, потім на власні руки, щільно притиснуті до тіла, і загрозливо жмуриться. 

– Неро, – повільно відповідає вона, піднімає руку так високо, як дозволяють ремені і наручники, і тягне в його бік. Кайден жахливо собою задоволений. 

– Все ж маю визнати, що ти непогано б’єшся, – швидко промовляє Кайден, коли остаточно розуміє, що не здатен більше витримати її крижаний (чи спопеляючий – він так і не розібрався у своїх відчуттях) погляд… Але це був би не Кайден, якби після таких слів він просто замовк. – Але, як бачимо, не так добре, як я. 

– Може й так, – байдуже відповідає Неро. – Я і справді не найкраща бійчиня. 

Кайден майже ображається. Йому хочеться вивести дівчину з себе. Це ж так смішно – вона біситься, а зробити нічого не може; а він уже зрозумів її характер достатньо, щоб знати, що писати скаргу вона не стане. Але ж вона уже не біситься – тільки байдуже знизує плечима і визнає поразку! І взагалі…

– Смієшся! – скрикує він, коли помічає тінь посмішки на її губах.  

– Ну звісно. Усі твої бажання у тебе на лобі написані. – Вона і справді сміється, насміхається над ним! – То ось, як я насправді вважаю: якби бій був чесним, я протрималася би довше, або взагалі перемогла б. Але ти пальнув у мене паралітиком – із дрона чи зі снайперської установки, не знаю, але це погано вписується у мої поняття про справедливий бій. 

– А все тому, що життя – це не є чесна бійка, – повчально відмовляє він і вказує уперед, бажаючи залишити останнє слово за собою: – Прилетіли. Зараз і з’ясуємо, чи справді ти дівчина-на-робочому-місці. 

Неро знов приймає байдужий вигляд; Кайден не сумнівається, що їй хочеться відповісти, але вона тримає це у собі, знаючи, що цим досягне більшого ефекту. І вона має рацію – йому хочеться почути шпильку, а не це незацікавлене мовчання. І неочікувано йому хочеться, щоб Неро і справді виявилася дівчиною-на-робочому-місці. Хочеться вірити, що вона не заслуговує на суд, хочеться вірити, що їх зустріч не стане останнім епізодом із її життя як вільної людини. 

Аерокар опускається на стоянку, екран спалахує звичними повідомленнями: комп’ютер почав діагностику, перевірив стан енергетичного двигуна і роботу десятка інших систем. Кайден тільки відмічає, що всі плашки зелені, і вимикає ремені безпеки. 

Неро смикається уперед, чітким дотиком ліктя вимикає блокування і робить ривок назовні, до відкритих дверей. І все це так швидко, що Кайден встигає тільки відкрити рота і згадати всі прокльони, які він встиг вивчити за роки навчання і практики у поліції, та ще витягнути руку, щоб заморозити її на місці. Але не встигає. 

…І настільки ж неочікувано вона завмирає, і, як голограма, запущена у зворотному напрямку, повертається у попереднє положення. Та до того ж – Кайден клацає зубами – сміється, та ще й так, що в очах блищать сльози. 

– Ти… – він відновлює дихання і вгамовує тремтіння, викликане викидом адреналіну. – Я занесу це у протокол як спробу втечі. Подивимося ще, кому смішніше буде. 

– Гей! 

– Окрім того, якби ти хоча б сунулася за двері, охоронна система відреагувала б на твої кайдани і тобі довелося б пережити відчуття дежавю. Тобто ти знову прокинулася б зв’язана. 

– Саме тому я й не сунулася за двері. Ця охоронна система – скрізь вона однакова і проста, як аркуш паперу. 

Кайден не відповідає. Проводить пальцем по колару, підвищуючи до межі чутливість систем автоматичного прицілювання; тепер перший же занадто різкий рух чи крок убік – і йому знову доведеться нести несвідоме тіло. Жартує вона чи ні, а ризикувати не хочеться. 

Не те, щоб за свою кар’єру Кайден часто когось затримував: зазвичай він працював разом з іншими людьми на місіях достатньо серйозних, щоб після цього йому не доводилося самостійно вести злочинця за руку. Але серед тих випадків, які Кайдену зустрічалися, Неро, безперечно, була найбільш спокійною затриманою, і точно вже єдиною, кому хотілося жартувати і дражнити його. 

Ідучи світлими коридорами і мружачись від звичних відблисків камер, що невсипно слідкують за всім навколо, Кайден все більше хоче вірити їй… Чи просто захоплюється її акторською грою. Ні, Неро не виглядає як людина, чиє життя і свобода висять на волоску. З іншого ж боку, на людину, чию серйозну місію щойно випадково зірвали, вона теж не схожа. За веселою посмішкою і жартами просто зобов’язана ховатися небезпека – не важливо, контрабандистка вона чи й справді агентка Айстри – але, скільки Кайден не придивляється, посмішка залишається посмішкою.

– Далеко мене тягнете, пане офіцере? – не стримується Неро, втративши інтерес до дизайну будівлі, що мало чим відрізняється від інших відділень поліції на розвинутих планетах. Їй швидко набридає волочитися довгими коридорами за мовчазним Кайденом: опинившись в одному приміщенні з колегами, він одразу натягує серйозну фізіономію і перестає реагувати на її в’їдливі коментарі. 

– Та не дуже, – він підводить її до дверей, які, реагуючи на його обличчя, вітально пілікають. – Прошу, міледі. – Серйозна маска таки дає тріщину, коли Кайден, ніби благородний лорд минулого, пропускає її вперед, та ще й виконує складний поклон. 

– Дякую, мілорде, – з тією ж церемонністю відповідає вона і проходить всередину. 

Відкидаючи жарти, Кайден відмічає, як уважно вона оглядає кімнату: так само, як відслідковувала їх маршрут по будівлі вцілому. Звертає увагу на ті ж речі, на які дивився б він сам – розмір кімнати, зовнішня стіна, розташування прихованих камер, механізми блокування дверей, сірий стіл та крісло, ті його частини, що відповідають за фіксацію затриманого… Вона непогано натренована. Майбутні естери зазвичай закінчують елітні есперські академії, то що заважало її наставникам навчити дівчину добре контролювати свої власні сили? 

Кайден знає, що таке сила екстра-есперів, знає краще за кого завгодно, чим вона відрізняється від звичайної і які складності з собою приносить. Телекінетики рухають предмети без фізичного дотику, телепати впливають на чужий і свій розум, люмінетики здатні контролювати фотони навколо себе, створюючи ілюзії… Цих та інших есперів навчити управляти своєю силою нескладно: ще один предмет, який треба вивчити, ще одне позашкільне заняття, ще одне тренування, яке можна пропустити заради віртуальної гри з друзями. Отримати сертифікат еспера стандартного зразка на розвинутих планетах не складніше, ніж скласти іспит з якого завгодно іншого шкільного предмету. 

Але екстра-еспери інші. Їм пощастило більше чи менше – складно сказати, тому що ніхто усе ще не зміг оцінити ситуацію об’єктивно. Хтось заздрить дивам, на які вони здатні; хтось радіє, що не треба витрачати купу часу просто на те, щоб власна сила не діяла проти їхньої волі. Але складнощі, які доводиться подолати заради досягнення мінімального контролю – тільки розминка перед тим, як почати спроби використати свої вміння собі на користь. 

Цю силу не просто так часто називають магією – навіть не дивлячись на те, як дивно це звучить у добу складнючих технології і освоєння космосу, коли для всього знаходиться наукове пояснення. Кайден ще чув, як силу екстра-есперів порівнюють зі створенням художньої літератури. Можна дати людині базові знання, розвинути грамотність і вміння працювати з текстом, ознайомити з літературними прийомами – але цього буде недостатньо. Далі у кожного свої методи, і не буде двох однакових письменників. Для кожного екстра-еспера його сила – щось своє, особисте, особливе. Кожен шукає свій шлях. Але все ж…   

– Ну, мені самій себе садити і прив’язувати? 

Неро дивиться єхидно. Кайден гмикає, трясе головою. Він задумався занадто сильно і тепер майже дивувався, що дівчина цим не скористалася. 

Але все ж екстра-еспери, що активно використовують свою силу в роботі, мають добре її контролювати. А вже естерка точно не може потребувати «милиць» у вигляді перчаток, які стримуватимуть її силу! 

– Було б чудово. 

– Ну, ні. Якщо вже ви виринули зі своїх, безперечно, страшенно глибоких думок, будьте ласкаві, виконуйте свою роботу самі. Я, так уже й бути, не заважатиму. 

Кайден загрозливо стискає губи і занадто навіть грубо тягне Неро за собою. І одразу ж нагадує сам собі: звісно, цим він їй не нашкодить, але протокол не дозволяє такої поведінки із затриманими незалежно від того, у чому їх підозрюють. Сама Неро опирається не сильніше за м’яку іграшку, а на його секундне сум’яття реагує тихим сміхом.   

– Суворий протокол, га, пане офіцере? 

– Дуже, – погоджується Кайден. 

Вона спокійно опускається у крісло, закидає ногу на ногу і майже не звертає уваги на те, як її втискає у сидіння, позбавляючи можливості встати чи навіть ворухнутися за власним бажанням. Відкидається на спинку крісла, жаліється на її жорсткість і незручність, сама кладе руки на магнітну пластину, байдуже дивиться, як її наручники намертво прилипають до поверхні столу. 

– Усі б підозрювані були такими слухняними, – зітхає Кайден і сідає у крісло навпроти. 

– А ви частіше затримуйте агентів Айстри, – різко відказує дівчина і закриває очі, перш ніж їй в обличчя б’є яскраве біле світло. – Ви знаєте, подібне хочуть заборонити, – невдоволено додає вона, відвертаючи голову. 

– Знаю. Мені пощастило, що поки заборонити не встигли. А вам не дуже, звісно. Ім’я? 

– Неро Асхейм. 

– А справжнє? 

– Те, яким мене мама в дитинстві називала, чи що? 

– Те, яке можна знайти у ваших офіційних документах. 

– Неро Асхейм. Не подобається – можете шукати інше у моїх офіційних документах. 

– Дякую за пропозицію. Вік? 

– Неввічливо пита… – вона мимоволі замовкає, зловивши холодний погляд Кайдена. – Двадцять вісім стандартних років. 

– Громадянство? 

– Земля, Норвегія. 

– Рід діяльності? 

– Естерка, – автоматично відповідає Неро і швидко виправляється. – Агентка Айстри. 

– Ну звісно, – виривається у Кайдена, і він квапиться приховати роздратування наступним питанням. – Естерка. Зовнішній рівень в організації? 

– Оперативниця, старша офіцерка. 

– Внутрішній? 

– Він на те і внутрішній, – гмикає дівчина. Кайден стискає губи: якби вона назвала свій внутрішній рівень в Айстрі, можна було б зрозуміти, що вона добре розбирається в їх структурі. З іншого боку, жоден естер таку інформацію без особливого наказу не видасть. 

– Наявність есперських здібностей? 

Дівчина роздумує на мить довше, ніж до цього. 

– Екстра-есперка, п’ятий рівень. 

«Оце так», – ледь не вихоплюється у Кайдена, але він знову перебиває сам себе новим питанням. 

– Причина перебування на Гесероні? 

– Бойова операція. 

– А якщо без фантазій? 

– Робоче завдання. 

– А якщо ближче до правди? 

– Проникнення на ворожу територію під прикриттям з метою здобуття стратегічно важливої інформації, – без жодної заминки видає Неро, та так упевнено, що Кайден ледь не задихається – чи то від неочікуваності, чи то від роздратування. 

– Я вас зрозумів, – похмуро відповідає він і кидає погляд на екран колара. – Вам доведеться провести наодинці не більш ніж півгодини. Джей буде тут зовсім скоро – тоді й поговоримо. Підозрюю, що до того часу ви мені багато не розповісте. Не нудьгуйте тільки. 

– І не збиралася. Перевага розумних людей, розумієте – мені завжди є над чим подумати. 

– Над своєю поведінкою, сподіваюся?

– Безперечно. 

– О, чудово. Я впевнений, ми домовимось. Якщо захочете водички чи буде бажання розповісти щось достроково – звертайтеся, я обов’язково прийду на ваш виклик. Я ближче, ніж ви думаєте. 

– Угу, знаю. За тою стінкою, – вона і справді вказує підборіддям на стіну, що відділяє їх від кабінету, де він опиниться вже за хвилину. Кайден коротко киває, перевіряє систему безпеки і прямує до дверей, не спускаючи погляду з Неро. Хитра, кмітлива, впевнена у собі, вміла, сильна і ірраціонально весела навіть у такій неприємній ситуації – ось, що Кайден в ній бачить. Зв’язок з подібним злочинним угрупованням перекреслить її життя та зробить марними всі ці якості. Лише одну довгу мить Кайден думає: треба було дозволити їй втекти. 

Я все ж справді сподіваюся, що ти «дівчина-на-робочому-місці», – каже він і встигає здивуватися, що вона ігнорує його слова, і аж потім розуміє, що не вимовив їх уголос. Проте другої спроби вже не робить; відчиняє двері, вислизає у коридор і зітхає з полегшенням, коли непрозора стінка нарешті відсікає його від пронизливого погляду. Ці примружені очі будуть приходити до нього у нічних жахах.

Він квапиться сховатися від камер коридора в кабінеті, робить прозорою суміжну стіну і вимикає звукоізоляцію. За хвилину нічого не змінилося: вона так само сидить, закинувши ногу на ногу, із головою, трохи схиленою набік. Дивиться просто на нього, безпомилково обираючи потрібну камеру. Варто витратити вільний час на те, щоб внести важливі відомості у протокол, поки нічого не забулось, але працювати, коли на тебе так дивляться, неможливо. Назад зробити стіну матовою взагалі-то теж. Кайден кличе на допомогу всю свою силу волі. 

Він сідає за стіл, прикривається від екрану пишною рослиною у горщику (щось із Землі – Кайден не тримає в голові місця для назв рослин, а тому називає їх просто «ось це зелене» незалежно від їхнього реального кольору), вмикає робочий екран і створює новий протокол стандартного зв’язку. Нормальний ДНК-сканер у відділенні один, та і той поки зайнятий. Можна використати ручний, той, який є ледь не в кожному коларі, але у цій ситуації Кайден обирає за краще йому не довіряти. 

Вібрація колара відриває його від роботи менш ніж за півгодини. Джерард уже на підході. Кайден зітхає з полегшенням (бо насправді від цього погляду не рятує навіть ось це зелене), блокує екран і вискакує з кабінету. 

– Добрий день, сер. 

– Вітаю, Ельде. 

Цей погляд навіть гостріший за той, що щойно заважав йому працювати. Вживу Кайден бачив цього чоловіка лише пару разів, але кожен раз неодмінно помічав ніяковість кожного, хто опинився поруч з ним. Відповідальний за контроль над використанням надздібностей і голова есперів поліції дістрікта Ренлі прекрасно контролював і навіть приховував свою власну силу; але навіть так усі відчували, що ця людина може викрутити чий завгодно мозок навиворіт. Такого ще ніхто не бачив… Та від цього було тільки страшніше. Тим більше, що емпатію і здатність безпомилково розпізнати брехню він ніколи не приховував. 

– Відкрий доступ до протоколу, – просить-вимагає-наказує (Кайден не намагається розібратися у відтінках) Джерард і одразу, не дочекавшись реакції, питає: – Есперка? 

– Екстра-есперка п’ятого рівня, якщо вірити її словами. Я не встиг це перевірити, але вона сама каже, що погано контролює силу, використовує перчатки з блокаторами. Заявляє…

– Що вона з Айстри, – перебиває Джерард. – Не повторюйся. 

– Пробачте, сер. Я запросив нормальний ДНК-сканер, Лін… Тобто, його скоро передадуть. 

– Подивимось, чи він ще знадобиться. – Бурмоче чоловік, поки його очі бігають по піднятому прямо над рукою екрану. Ще років тридцять тому неможливо було відвести екран далеко від колара, він втрачав контакт і вимикався, і деякі представники старшого покоління чомусь не поспішають перевчатися. 

Неро, звісно, з місця не зсунулась, зате відчула їхнє наближення і зустріла своїм незмінно некомфортним поглядом. Тепер Кайдена це не хвилює – у нього під боком глядун іще ефективніший. 

– Ага, ти швидко. Я навіть не встигла зану… Джей, я майже рада зустрічі. Не чекала, що ви справді з’явитесь особисто. 

– Асхейм? – у його голос проривається подив. Подив! У голосі Джерарда Ейлема! Кайден губиться остаточно. І трохи боїться Неро. 

– Я. Хотіла б потиснути вам руку, та, як розумієте… Ой, забудьте. 

Вона демонстративно крутить зап’ястям. Кайден стримує передсмертний хрип. Жарти про рукостискання з Ейлемом, звісно, прекрасні у всіх проявах, але їх переказують виключно в тому випадку, коли впевнені, що сам він дуже далеко. Біонічний протез правої руки у нього якісний і зроблений був дуже швидко, але все ж недостатньо швидко для того, щоб втрачена кінцівка опинилася поза увагою добрих співробітників. 

– У цьому світі мало людей, яких я не вб’ю вночі за такі жарти. Тобі дуже пощастило, що ти входиш у їх число. 

– Ага. Таких людей можна перерахувати по пальцях однієї руки… А інші просто жартують про це за вашою спиною. Коли ви не можете до них дотягнутися, так би мовити. До речі, відпустити мене не хочете? 

– Не поспішатиму. Ми ж не можемо скинути з рахунку версію з тим, що ти тепер працюєш проти Айстри? 

– Ну, перевірте наші закриті списки, – ліниво відповідає Неро і стійко зустрічає погляд Джерарда. А ні, все ж здригнулася, задоволено відмічає Кайден. – Я ж знаю, що у вас є до них доступ, хоча не мало б бути. 

Ейлем не відповідає, знов підіймає екран і, мабуть, щось там шукає – Кайден бачити не може, бо вирішує тактично відвернутися. Йому доступ до закритих списків ніхто не надавав. Але, здається, Джерард спочатку продивляється протокол… І знов знаходить там причину здивуватися.

– Ти… Спроба втечі? Якого біса? 

– Перевіряла реакцію вашого підлеглого. 

– І як? 

– Фігня, а не реакція. 

– Я запам’ятаю. 

Кайден згадує усі можливі способи збереження здорового глузду і підтримує себе у вертикальному положенні виключно есперськими фокусами. Він всерйоз думає про те, щоб просити перевести його кудись… Кудись. Можна навіть у Західний Сцілл. Кудись, куди якомога рідше посилають на таємні завдання агенток Айстри.  

– Списки нижні? – перепитує тим часом Джерард. Неро тихо зітхає і відповідає ствердно. – Код.

– Код, код… Мене приб’ють. Хоча, так все одно приб’ють. Кайден, будь гарним хлопчиком, закрий вушка. Вісім – три – ес маленька – бі велика – два – дев’ять – джі маленька – ес маленька – два – три – нуль – три. М-м? 

– Є, – лаконічно визнає Джерард. – Неро Асхейм, Гесерон, округ Ренлі, тринадцяте листопада. Кайден, відпускай. На цей раз ідіоти ми. Я передам Айстрі сповіщення про те, що саме перервало твою роботу і ми обговоримо шляхи виправити ситуацію. 

Чоловік дуже швидко киває і дуже швидко покидає приміщення. Якщо б Кайден не знав його, міг би подумати, що Джерард злиться чи соромиться, і таким чином він намагається приховати свою поразку. Але, звісно, насправді йому всеодно, його уваги протебують забагато інших питань, і єдина причина для роздратування – те, що витратили дарма його дорогоцінний час. 

– Від-пус-кай ме-не, – наспівує Неро, в такт постукуючи наручниками об стіл. Кайден потихеньку приходить до тями. 

– Ось візьму і не відпущу. Скажу, що забув, вибачусь, усе таке, а ти будеш тут сидіти ще цілу… 

– Як в біса можна забути про людину, що сидить, твоїми ж руками причеплена до крісла, прямо у тебе перед… Кайден! Кайден, морда твоя поліцейська!

Він демонструє повну глухоту і тікає. Гримає дверима (але так, щоб Джерард, який міг ще бути неподалік, не почув) і стоїть, прихилившись до стіни, сміється, як школяр, радіючи дурнуватому, навіть на його власний погляд, жарту. Так повільно, як це тільки можливо, він заходить в кабінет, де заповнював протокол, забирає ящик із речима Неро, дозволяє собі хвилину поспостерігати за злющою дівчиною, яка, до речі, на цей раз не здогадалася, куди він подівся. Вимикає екран на стіні, настільки ж повільно виходить, зупиняється у дверей і прислухається. Звісно, Неро вже мовчить – мабуть, знає, що тут чудова звукоізоляція, і її все одно ніхто не почує. 

Стримуючи сміх, він заходить назад. 

– Сволота. Пожаліюся Джею. 

– Ну звісно, так Джерард і витрачатиме час на наші розбірки. Він і без того достатньо часу через тебе втратив. 

– Через мене?! Ні, це ж ти без розбору тягнеш людей на дільницю і зриваєш таємні операції Айстри! 

– Сама винна, що попалася… 

Неро він все ж розв’язує. Вона піднімається, розминає зап’ястя, зловісно хрустить спиною (Кайден чує у цьому хрускіт власних кісток і дуже сильно шкодує, що вийшов сьогодні на роботу) і кровожерливо всміхається. У повітрі пахне електричним струмом. 

– Тут стіни поглинають концентровану енергію есперів, – квапливо попереджає він і про всяк випадок сам готується відбити удар. Але за мить відчуває, що Неро ніякої атаки не готує. – Нюхова ілюзія? Думала, мене так просто обманути? Я на есперських курсах теж не в онлайні сидів. 

– Та розкажи мені. На шкільних усі в онлайні сиділи, особливо на теоретичному блоці. «Навіть після більш ніж двох сотень років існування і дослідження есперських здібностей достеменно невідомо, яким саме чином вони з’явилися; натомість ми доволі добре розуміємо принципи…» 

– Не нагадуй. Мені курса базової теоретичної есперології ще на молодших курсах вистачило, а профільна… Не нагадуй. 

– Ха! Просто визнай, що твого маленького мозку не вистачило на те, щоб переварити матеріал. 

– Зате я хоча б знаю, що об’єм мозку не впливає на розумові здібності людини і не намагаюся цим когось принизити. 

– Речі мої віддай… 

Кайден спритно обертається навколо себе, тікаючи від спроби Неро повернути собі конфісковане. Ящик злітає під стелю; есперка піднімає руки, і Кайден вже знову готується захищатися, але – дівчина знов не атакує. 

– Слухай, я можу довбанути по тобі чимось легеньким, але боюсь, що без моїх перчаток це легеньке проб’є в тобі зайву дірку. 

– Усе настільки погано? – Кайден піднімає брови. 

– Та ні, – визнає дівчина. – Не настільки, звісно. Я ж уже не школярка. А що, хочеш ризикнути? 

– Не ду… – тут Кайден скрикує, бо Неро, вмить опинившись у нього за спиною, б’є його по колінах, збиваючи з ніг, а потім легко ловить на руки. Кайдену залишається тільки здивовано кліпати очима. Ящик голосно ґепається на підлогу.  

– О! До аерокара ти тягнув мене на руках? Просто хочу сказати, що я теж так можу. 

– Бачу. Вірю. Тепер поверни мене, будь ласка, назад, – обережно просить він і вчасно розвертається, щоб не впасти на спину, коли руки Неро неочікувано перестають його тримати. – Та не так поверни! 

Неро не відповідає, піднімає з підлоги ящик, клацає замками і прискіпливо розглядає його начиння. 

– Усе там на місці, – бурчить Кайден. 

– Дивовижно. Я ж бачу, що ти зацінив мої нейролеза. – Дівчина стискає гладке руків’я, звільняє напівпрозоре лезо, підфарбоване матовим сірим світлом, і крутить клинок в долонях. Кайден заздро зітхає, заглядаючи їй через плече. – Ага. Напруга тридцять два на тридцять два, налаштування на мозкову активність хазяїна, максимальний ефект і мінімальна школа для здоров’я об’єкта дії. Хочеш випробувати? 

– Хочу, – відповідає Кайден, і одразу здогадується, що вони погано один одного зрозуміли. 

Вона розвертається, заносить руку назад, м’яко опускає її на плече Кайдена. Притиснуте до чутливої шкіри шиї нейроактивне лезо відчувається як потік крижаного повітря. Кайден мимоволі відчуває, як зграйка холодних мурашок біжить спиною (по-перше, це відчувається як щось страшенно небезпечне, а по-друге… Ось ця абсолютно жахлива неймовірна усмішка), але стримується і не здригається. Тільки нахиляє голову і теж всміхається, відчуваючи, як рука на його плечі сильніше стискає клинок. 

– Шкода тебе розчаровувати, – вкрадливо вимовляє він, – але на дільниці нейроклинки, та й багато чого іще, не працює. 

– Розчарував, – зітхає дівчина. Рука зісковзає з плеча, але Кайден перехоплює її у повітрі і міцно стискає. 

Вони мовчки дивляться один на одного; Неро тягне руку на себе, Кайден – тримає залізною хваткою і не дає вивільнитися. Звукоізоляція тут і справді чудова – ззовні не доноситься ні звука, а всередині тихо, мов у вакуумі. 

– Ну то що, так і стоятимемо тут, мов два ідіота?