1
Човен гойдається, мов дитяча іграшка. Атлантичні води невблаганні до мандрівників. Куди тримає курс судно? Ганнібал не знає. Вдень, коли Віллова допомога не потрібна, він, кульгаючи, здіймається на палубу.
Він бачиться з Ґремом якщо не може вільно пересуватися чи потребує оцінки стану ран, коли Вілл приносить йому їжу або вночі, коли вони лягають спати. Це буває не так вже й часто, як для людей, закинутих у спільне життя після років розлуки. Насправді все й досі відчувається так роз’єднано.
Ганнібал спить на ліжку, а Вілл, імітуючи ковдрою матрас, на підлозі.
Жодної зручності, проте лежак замалий, щоб вони ділили його без зайвих дотиків, які похитують бажання Вілла спати в комфорті. Ганнібал, навперевагу, божеволіє від думки, що Ґрем лежатиме з ним в одному ліжку. Без сексуального підтексту, чоловік не бачив Вілла три роки й зараз, коли він поряд, Лектер не може дозволити світові забрати його знову.
Підлога незручна, Ганнібал знає, що це так, навіть з огляду на те, як старанно Вілл розклав подушки та ковдри, здобувши їх з крихітної шафи для білизни.
Щойно Ганнібал намагається рухатися, м’язи живота болісно скручує. Він механічно й стримано витягуює тіло, тяжко стогнучи від болю, доки йому не вдається обперти стегна та плечі на стіну. Якщо перев’язка знову почне кровоточити, Вілл мовчки змінить її.
До цього часу Ґрем повернувся на інший бік, щоб подивитися на нього. Дошки підлоги м’яко скриплять під вагою чоловіка; Вілл сперся на лікоть. З потрісканих губ долинає стогін, який більше нагадує зітхання.
У кабіні достатньо темно й Ґрему доводиться примружитися, щоб побачити, що Лектер пересунувся.
- Що ти робиш? - його голос більш грубий, навіть глибший, ніж зазвичай, спотворений океанічною водою та холодним повітрям, що проносилося повз них в мить вільного падіння. Щодня перебувати на палубі - вдихати сіль та сонце.
Приємний, навіть заспокійливий звук; йому важко приховувати південний акцент, який він майже не втратив, тому й дозволяє легким розмовам згладити грубе закінчення слів, на що кожен нерв в Ганнібалові відгукується з задоволенням. Лектер думає, якби він не був надто пораненим, інфікованим та закривавленим через до біса нерівні шви, то з легкістю б збудився лише від голосу.
Ганнібал вдихає; періодичний, несамовитий біль, що протікає тілом з кожним новим коливанням човна, ніколи не зрівняється з насолодою та теплотою від південного акценту Вілла.
- Не краще поспати у ліжку, Вілле?
На якусь мить суцільна тиша наповнила кімнату. Вони чули лиш легке плекання води об борти палуби.
Ганнібал придбав судно навмисно для Вілла, з надією, що чоловік втече з ним. Це мало розцінюватися як подарунок, він хотів показати йому свою любов і потім вони могли б проживати чудове життя разом. Тодішній Ганнібал хотів бути добрим, хотів, щоб його зрозуміли. Ґрем не знає цього, а у Лектера немає сил зізнатися, відкрити правду.
- Ні, - відповідає Вілл після, здавалося, відвічного мовчання між ними. - Мені й тут добре.
Ганнібал більше чує, як він замуровується у свою імпровізовану фортецю, ніж бачить. Звичайно, подалі від нього; це хвилює Лектера. Він такий, як є, він не хоче залишатися один. Вголос вимовити не наважиться, адже Вілл ось туточки поряд, за п’ять кроків, але чоловік відчуває самотність постійно, щохвилини.
Ганнібал, сціпивши зуби, відповідь приймає. Усе гаразд, вони не були поряд майже три роки, обидва травмовані, Віллові потрібен час пристосуватися. У нього сильний емоційний стрес, пізніше стане краще.
Він вдихає крізь біль, що осідає в грудях. Ці муки не викликала рана від підступної кулі, не викликала операція, яку він провів сам собі, причиною є трьохрічне ув’язнення у коридорах власного Будинку Пам’яті. Лектер заплющує очі.
2
Синій будиночок у Новій Шотландії дивовижний.
Не той дім, де хотілося б жити Ганнібалу, але той, куди Вілл хоче повертатися й заперечувати йому Лектер не в змозі. Дідько, він і гадки не мав, куди прямує човен, доки вони не причалили, і Вілл не повідомив, що земля під ногами - Канада.
Як для Ганнібалових примх, кухня - мала, проте він розуміє, що великої їм не треба. Вони не чекатимуть гостей, тож маленький простір лише для двох - чудовий вибір. Неймовірно чудовий вибір. Якщо це той тип домівки в якій Віллу хочеться жити - ще краще. Ганнібал може прийняти це.
Кожного дня Вілл ходить до майстерні човнів на роботу. Більшість замовлень надходить від професійних рибалок, але час від часу жителі міста звертаються до нього теж. Він перетворився на місцеву легенду: дивний американець, який навдивовижу неймовірний мастак у ремонті човнів.
Усі в місті люблять його, що анітрохи не дивує Ганнібала. Вілл колись мимохідь йому про це розповів: люди, з якими він спілкується, риболови, діти - він подобається всім. Особливо жінкам. Майже кожного дня він повертається додому зі свіжою випічкою. Маленькі тортики, печиво, хліб, кекси. Усе, щоб ви не назвали, Вілл отримував. Буває, до них прикріплені записки, а буває - ні.
Ганнібал їх не читає, Вілл не пропонує. Говорить, що дехто пригостив його й він залишить це в холодильнику.
Це все, що Лектер знає про його роботу, про те місце, де він перебуває по 9 годин щодня. Ганнібал не наполягає, Вілл не розповідає більше, ніж належно. Такий потік буття.
Ситуація дратує його, але він тримає язик за зубами. Він все ще слабкий, тому більшість часу Віллу доводиться допомагати йому з простими справами. Нервує, що потрібно чекати доки годинник перевалить за п’яту, щоб закінчити роботу, яка потребує прямостояння більше 15 хвилин. Миття, підмітання, загалом прибирання - нездійсненна мрія, якщо Ганнібал не робить постійних перерв. Пересувати меблі? Категорично ні. Інколи підніматися сходами на другий поверх дається так тяжко, що він зупиняється, щоб відпочити.
Лектер може готувати, якщо обіпреться на один із барних стільців. Мити посуд. Прати білизну в міру легко, але він помітив, що порошок, який вони придбали, як тільки заселелися, Віллу не підходить, тому Ганнібал купив новий по дорозі в овочевий магазин.
Він дешевший, запах нагадує суміш надмірно доданих хімічних добавок та ароматизаторів. Він не скаржиться, це життя Ґрема теж. Потрібно нагадувати собі про це кожного дня, пам’ятати про це.
Неохоче, але він залежний від чоловіка, тому не може дозволити собі сваритися через таку дрібницю, як порошок, він боїться, що Вілл піде від нього - ця думка душить його серце так, як терновий вінок стискав голову праведника.
Ні, Ганнібал поводитиметься добре, не говоритиме Віллу, що від дешевого прального засобу у нього болить голова та свербить тіло, що шампунь, який купує Вілл, не від належного виробника, що хоче, аби Ґрем взяв вихідний та провів його з ним, бо він почав сумувати за людським контактом, сумувати за близькістю з Віллом.
Тим не менш, він завжди вдома о 17:30, завжди.
Сьогодні Вілл повернувся додому у кращому настрої, ніж він зазвичай буває. У нього звичний контейнер з випічкою, запах нагадує гарбузову начинку, а на лиці недолуга усмішка.
- Як робота? - напружено запитує Лектер, відчуваючи, що не мусить. Знаючи, що все чудово.
- Добре, добре, - відповідає Вілл, скидаючи взуття. Бруд розсіюється вітальнею; Ганнібал не коментує, але, господи, як йому кортить. - Вечеря готова?
- Майже, - говорить Ганнібал, опираючись на однин із барних стільців. Ґрем киває.
- Тобі допомогти з чимось?
Ганнібал перекочує язик ротовою порожниною деяку мить. Він міг щось вигадати, проте, спостерігаючи, як Ґрем ходить навколо, вмощуючи посуд в ходильник та розвіюючи чужий дешевий парфюм, він вирішує відмовити.
Живіт скручує, апетит в мить зникає. М’ясо на пательні зароджує відчуття нудоти, але він ковтає його.
Губи стикаються і він думає про вбивство жінки з цим дешевим цитрамоновим парфюмом.
- Ні, немає з чим.
- Окей, - Вілл повертається до нього обличчям, все ще усміхаючись, - це добре, я всеодно трохи втомився.
Ганнібал підводиться, щоб пройти повз нього та додати спецій до м’яса. Він кладе руку трохи вище Віллового попереку, щоб пройти маленькою кухнею, й відчуває, як м’язи Ґрема дерев’яніють. Він практично тримтить від намагань триматися нерухомо.
Ганнібал забирає руку.
Вілл миттєво відступає від нього й Лектера ніби пробиває куля втрати й жалю крізь живіт, хоча, це відчувається навіть гірше.
- Я прийму душ, - надто швидко повідомляє Ґрем. - Повернуся до вечері.
Лектер кліпає очима, а рот наливається слиною, ніби він знову збирається блювати, саме тут, на кухні. У цьому могло бути щось поетично-романтичне, але Віллові б довелося все вимити, що тільки б збільшило його тягар догляду за хворим, а він вже й так повертається додому оточений жіночим парфюмом, тому Ганнібал ковтає це відчуття знову.
- Так, звісно.
- Змию з себе морський запах, - він знизує своїми красивими плечима, ледь їх піднімаючи, що індикує поновлення болей в одному з травмованих.
Ганнібал опускається на стілець, знайшовши та додавши потрібні спеції. Вілл покинув кімнату до того, як чоловік що-небудь йому відповів, за що він щиро вдячний. Він не хоче вдихати запах дешевого парфюму - відчуває себе дружиною, яка знайшла сліди від помади на комірі чоловічої сорочки й вона знає, що не може нічого сказати.
Вони не одружені, не у стосунках, ба навіть не друзі, тому Вілл у праві будувати будь-які зв’язки поза домівкою. Це не повинно ранити Ганнібала, але йому боляче.
3
Вілл сидів на іншому боці дешевого дивану, що він купив. За три місяці їхнього співмешкання його волосся стало до смішного довгим. Ганнібал підозрював, що можна було б заплести, якби випала така нагода. Ґрему б личила ця зачіска, Лектер практично бачить його з маленькими кісками.
Ганнібал не розуміє як, але м’які й розвіяні морськими вітрами пасма ледь торкаються Ґремових плечей. Його власне волосся сильно виросло, тюремну зачіску посунула невдала копія попередньої, яку він носив у повсякденному житті до ув’язнення, але ці зміни не зрівняються з Вілловими. Проте вид його захоплює: дикі кучері обтесують м’яке обличчя та стирчать, коли чоловік одягає тюбетейку. Він виглядає молодо, більш охайно. Ганнібал це зізнання зберігає між рядками протікаючих думок. Вілл, ймовірно, піднявся б і пішов геть, якби Лектер осмілився сказати йому про власні висновки.
- Ти малюєш мене? - його голос ласкавий, ледь розмитий. Він випив віскі десь на 4 пальці, тож очевидно сп’янів. Пом’якшав, став майже ніжним, - я можу подивитися?
Ганнібал повільно кліпає, свідомість повертається в реальність. Лист скетчбуку пустий. Олівець затиснутий між пальцями так, ніби чоловік малює, що й було його виправданням, коли він з ваганням сів на інший кінець дивану, але на сторінці так нічого й не з’явилося. Відволікся, підозрює.
Він прочищає горло, нарешті рухаючи олівцем. Сірі лінії починають з’являтися на незайманому папері, він зупиняє несвідомий рух.
- Ні, ні я не малюю тебе.
Вілл зітхає, а звук палає розчаруванням і краєм ока Ганнібал бачить цей вираз обличчя. Він ніби хоче щось сказати, але, ймовірніше, не буде.
- Ти пильно дивишся на мене.
Ганнібал падає очима в папір й зовсім не відчуває зніяковіння, але знає, яка б це не була емоція, вона близька до легкого почервоніння щік.
- Твоє волосся так виросло, мені здається, варто підстригтися.
Вілл наїжився, наче це не те, що він хотів почути.
- Ти так думаєш. Недостатньо пристойний та належний для тебе.
Лектер тягнеться до кучериків, що несамовито стирачать з голови Ґрема. Обережний, повільний рух. З метою довести, що волосся справді дике, як каже Ганнібал. Просто торкнутися Вілла у цю мить, здається, клінічно необхідно.
- Це не те, що я мав на увазі.
Вілл ухиляється, переводить погляд на скетчбук, де видніються обриси старого офісу Лектера. Його очі бігають безладними лініями - Ганнібалу варто відчувати сором за таку легковажну й ліниву роботу - та видає м’який звук. Звук, який передає і радість, що картина не він, і розчаруванням, що картина - не він.
Він схиляється, допиваючи залишки віскі.
- Якщо знайдеш ножиці, я підправлю зачіску.
Ганнібал втягує повітря. На підборідді Вілла щось висить, а він не може це забрати. Він не хоче. Він знає, що якщо зробить, то стимулює Вілла спакувати речі, а цього Ганнібал допустити не може. Він повинен радіти тим стосункам, що має.
- Звісно, Вілле. - він не хоче, що Ґрем стригся. Він не знає, як сказати йому про це.
4
Ганнібал дрімає частіше, ніж будь-коли, частіше, ніж у малому віці. Звичайно, його тіло ще одужує, не варто тішити себе ілюзіями - це боротьба на іншому рівні. Роки вже не ті, тому процес відновлення такий довгий.
Все-таки - це дивно, раніше він ніколи не впадав у дрімоту, а тепер може зробити це будь-де. Огидний дешевий диван, який так любить Вілл. Від нього пахне Ґремом, може тому в ті дні, коли Ганнібал надто втомлений, щоб піднятися у свою кімнату, він засинає на ньому.
Дрімота зазвичай наздоганяє його в обід. Він малює, читає чи слухає музику, а потім неочікувано прокидається, коли сонце починає опускатися, саме час готувати вечерю. Як би це не було незручно, важливість відпочинку чоловік розуміє.
Але не сьогодні. Він доклав зусиль, непотрібних зусиль, щоб пересунути журнальний столик, бо його розміщення Ганнібалу не подобалося, а крісло, що Вілл страшенно наполягав купити, зовсім кривдило вид вітальні, тож Лектер перетягнув і його. Ця активність виснажила настільки, що повіки почали злипатися о 16:21. Цілком можливо, він зміг би встати й почати готувати, але чим довше сидиш на дивані, тим більше втома накидає кайдани на очі.
Ганнібал прокинувся о 20:59. На ньому тепла ковдра з шафи для білизни.
Будинком бродить приємний запах спецій, трав та приготованої курки. Він бачить Вілла, який сидить на одному з барних стільців, лінія його пліч зручно опущена, він розслаблений. Головою схилився на руку, інша поперед нього, її Лектер не бачить.
- Я зробив вечерю, - каже чоловік, руйнуючи тишу та вражаючи старшого, що вмить прокинувся від здивування.
Ганнібал виринає з під ковдри, охайно її складає та залишає на підлокітнику крісла.
- Вибач, я не мусив засинати.
Вілл обертається до нього обличчям, м’яко освітлений кухонними лампами. Його голова схиляється у кивку, він усміхається. На мить, неймовірна врода осяює Лектера.
- Це не проблема. Не гарантую, що моя страва зрівняється з твоєю, але…
- Я впевнений, що ти маєш хист робити все чарівно, - запевняє його Ганнібал м’яким після сну голосом.
Вілл ласкаво хмикає, Лектер підходить до столу. Тепер він бачить чоловіка повністю, бачить, що той пише щось на листі паперу. Це не його справа, навіть, якщо смертельно цікаво.
Промайнула болісна думка, що він готував прощальний лист. Залишив би записку, вечерю та пішов. Написав, що зрозумів якою помилкою було не дати Ганнібалу потонути. Можливо, повернувся б до дружини, розповіши, що Ганнібал зробив з ним, змусив втекти, погрожуючи смертю. Вона повірила б, Вілл неймовірний брехун.
Кульова рана пульсує і йому доводиться притиснути долоню до шкіри, щоб заспокоїти біль. Він думає, чи Вілл видав би його місцезнаходження FBI. Думає, чи здався б федералам без бою. ( Так, здався б. Він би зробив будь-що для Вілла, це і є найбільша проблема.)
Вілл кидає на нього погляд та складає папір.
- У холодильнику, мм, лимонний пиріг. Може, з’явиться бажання. Ця жінка, Гізер, принесла його мені.
- Оу, - Ганнібал кліпає очима, хворобливість нагріває вуста, - дуже гарний жест з її сторони.
- Таа, - він потирає папірець в руці, а потім підводиться до плити та наповнює миску їжею. З його підозрілою поведінкою Ганнібал, на жаль, вдіяти нічого не може. - звичайна курка з фрекадельками.
- Я дуже ціную це, - Лектер забирає миску у мовчазному задоволені.
Посуд гріє руки, їжа пахне по-домашньому. Страва з дитинства Вілла, чоловік більш ніж впевнений у цьому, і це добре. Ганнібал готовий прийняти кожну частинку душі, яку відкриває йому Ґрем.
За ці місяці спільного життя, Вілл не готував жодного разу. Це не дивно, адже він працює кожного дня, піклувався про Лектера на човні, найменше, що Ганнібал може для нього робити - це готувати. Тому так приємно вечеряти його їжею.
Вілл киває.
- Люди з майстерні бачили тебе на ґанку якогось дня. Ну, один хлопчина бачив. Він згадав це сьогодні.
- Прошу мене вибачити, - він рухається до одного з барних стільців, залишаючи між ними простір. - я буду більш обережним наступного разу.
Подібна напружена тиша не огортала їх з часів морської подорожі. Можливо, зараз навіть гірша. Пошкоджений бік Ганнібала болить, наповнюється тремтінням, набуває темпу биття серця. Він не хоче зараз сваритися, надіється, Вілл теж.
Молодший кашляє, прочищаючи горло.
- Ми не говорили про те, що варто казати в подібному випадку, тож не гнівайся, але я сказав їм, що ти мій хлопець.
Ганнібал завмер.
- Цікава брехня.
- Ну, я подумав, що це відверне від мене жіночу увагу, але буду чесним, мені просто здалося, що я б не переконав їх, що ми всього ділимо будинок. - він знизує плечима так, ніби це звична справа - затвердити, що вони у стосунках, що він вже декілька місяців не цурається його, як незліковного віруса.
- Не переконав би.
Вілл дивиться на нього деякий час, щось незрозуміле змушує його зіниці зблиснути.
- Я сказав їм, що тебе звати Мет’ю. Просто на випадок, якщо ти зустрінеш когось у місті. Ми разом вже п’ять з половиною років. Переїхали сюди після неприємного дорожнього випадку.
Ганнібал продовжує їсти, хмикаючи у згоді, проте виходити у місто не планує ближчим часом зовсім. У них всього одна автівка - побитий Форд, який Вілл за безцінь викупив у старого чоловіка, що підкладку чобіт підв’язує навскіз навколо литок. Вілл використовує машину щоб їздити у майстерню.
Звичайно, Ганнібал міг би дійти до міста пішки. Багато хто так робить, але йому для цього потрібна тростина. До того ж, його можуть впізнатий і доведеться розібратися з цією проблемою, чим тільки завдасть Ґрему клопоту. Тож краще залишатися вдома.
Він відкушує ще один шматочок та заглядається на запропоновані Віллом соуси.
- Я запам’ятаю.
- Ти вже так довго ізольований, постійно в будинку. Я знаю, як воно. Якщо хочеш, ми можемо разом поїхати до міста в неділю, тут є дійсно гарний магазинчик, - говорить йому Вілл. - Я думав, можливо, захочеш придбати щось.
Він хоче піти, він відчуває, як під підборіддям наливається бажання покинути цей одинокий будоник разом з Віллом. Хоч на день, хоч на годинку. Це може допомогти вгамувати свербіж, що зажив під його шкірою.
- Я не хочу ризикувати нашою безпекою.
Вілл стискає щелепу, а брови сходяться на лобі у тій гнівній манері, яка так подобається Ганнібалу.
- Ти впевнений? Я можу дістати тобі сонцезахисні окуляри та капелюх. Ніхто не знатиме.
- Я впевнений, дякую, Вілле. - Ганнібал тягнеться до гострого соусу й їхні плечі доторкаються, це могло бути навіть навмисно. Найменший дотик перетворюється в гострий удар. Вілл напружується та миттєво піднімається.
- Я в душ, - його волосся вже вологе.
5
Ганнібал ще не одужав до кінця, а Ґрем - так. Все досить просто. Тому Вілл вчиняє так, як вчиняє, тому він залишає Ганнібала на години, тому він може покинути його в будь-яку мить.
Вілл завжди вдома о 17:30. Кожного дня, з їхнього приїзду до Нової Шотландії, з дня його працевлаштування у майстерні човнів, він повертався о 17:30, а якщо запізнювався - телефонував. Це частина рутини за яку Вілл так відчайдушно хапається. Він не той, хто може забутися чи заблукати.
Уже 17:49, вечеря холоне, а Ґрема вдома немає, як і телефонного дзвінка чи текстового повідомлення від нього. Ганнібал, всупереч своїм судженням, зателефонував. Всього раз, але, після безлічі гудків, Вілл не підняв слухавку. Він думав про те, щоб залишити голосове повідомлення, але побоюючись зіткнутися з недолею, поклав телефон у кишеню.
Лектер повторював собі, що все нормально. Все добре. Його, ймовірно, затримали на роботі, а він не подумав про дзвінок, адже це просто ввічливість, він не зобов’язаний повідомляти Ганнібала, що запізнюється, чи що йде кудись, чи що б там не трапилося.
Він повторював собі, що Ґрема запросили випити товариші по службі, тому він зараз відпочиває в якомусь з барів. Він ненавидить ділити Вілла з кимось, але будь-що звучатиме краще, ніж думка, що той пішов назовсім.
»Все добре» - безперервно циркулює мізками, Ганнібал наливає келих вина для заспокоєння. Вілл або затримався на роботі, або вийшов погуляти. Він скоро повернеться. Він знає, що вечеря чекає на нього.
18:21 на годиннику змушує Ганнібала відчувати нудоту. Горло та рот заповнилися блювотно-солодким теплом, що погіршує його стан. Жахливо, такий ідіотизм. Це не повинно настільки його турбувати.
Вони посварилися цього ранку й Вілл покинув дім роздратований. Сталася дурість, Лектеру не слід було придиратися. Він мав змовчати, мав проігнорувати зміну Ґремом їхнього постійного миючого для посуду на дешевший, а тепер годинник відбиває 18:59 й Вілла вдома немає.
Будинок холодний, чужий. Він обіцяв, що поводитиметься краще, але йому не вдається змінити себе, а Ґрем власними діями тільки провокує випускати характер. Зумисне. Чому він не може залишити все в спокої? Він вже якось намагався вбити їх, що ще треба?
О 19:47 вхідні двері повільно відчиняються. Ганнібал, сидячи на своєму боці дивану, не повертає голови, щоб глянути на гостя, бо знає, що це Вілл.
Ґрем знімає взуття.
- Слухай, вибач, що спізнився. Один з двигунів вибухнув, від чого я впустив мобільний у воду, а ситуацію потрібно було владнати. Не день, а нічний жах.
Ганнібал глибоко вдихає, щоб зібратися перед тим, як зустрітися поглядом з Ґремом. Він знає, що поводиться так тільки тому, що боляче, тому, що не може швидко відновитися від потрясіння, коли навколо все поступово розвалюється і він справді просто хоче піти спати.
Він довго допиває залишки вина з келиху (вже третій за сьогодні), очі злегка печуть. І все ж, він дивиться на Вілла й вичавлює з себе нейтральність.
Здавалося, вони вічність не можуть відірвати погляди один від одного. Права рука Ґрема тримається за ручку все ще відчинених вхідних дверей, готова закрити їх у будь-яку мить. Знадвору дує вітер і до Вілла надходить розуміння, що він облажався. Точно не знає як, але Ганнібал бачить це відкриття на його лиці.
Раптово йому стає смішно. Ситуація здається абсурдною.
Лектер ламає зоровий контакт перший, опускає келих на журнальний столик та прочищає горло.
- Зрозуміло. Я підігрію тобі вечерю.
Вілл спостерігає, слідує за ним на кухню, ніби безхатній пес. Видно, що він намагається зібрати все воєдино, що дається йому неймовірно тяжко. Йому завжди було важко осягнути Лектера, тож зараз чоловік волів би, щоб Вілл не бачив його.
Ганнібал не говорить ні коли витягує їжу з холодильника, ні коли викладає її на пательню, ні коли вона починає злегка шипіти. Здавалося б, говорити - легко. Лектер погано почувався сьогодні, тому зготував звичайну страву, яка точно сподобалася б Ґрему.
Вілл докладає зусиль, щоб не схрещувати на грудях руки, щоб тримати їх відкритими, щоб показати всю свою щирість.
- З тобою все добре? Ти знову травмував бік? Може, мені потрібно оглянути тебе?
Лектер повертається, щоб подивитися на чоловіка, а потім заперечливо хитає головою.
- Ні, я просто втомився.
Вілл уважно дивиться, скануючи очима, щоб знайти правду, бо він той, від кого Ганнібалові ніколи не вдавалося сховатися. Він дивиться так, ніби знову на місці злочину. Пальці посмикуються, очі статичні. Він спостерігає, як день Лектера поступово сіріє, журба заповнює простір навколо.
- Ганнібале.
- Вілле.
Ґрем крокує вперед, його долоні відкриті.
- Я не збираюся залишати тебе.
Ганнібал обіймає власні плечі та, рухаючись немов з Ґремом у тандемі, ступає назад.
- Ти безперечно міг.
- Ні, - Вілл відповідає з міццю, навіть суворістю, не залишаючи місця для суперечки. - Я тут, це все пояснює.
Однак, Ганнібал ніколи не вмів приймати всі слова Вілла за правду. Ґрем не залишив місця для дискусії, але Лектер - не його дружина, він чудово усвідомлює, як гарно Вілл вміє тримати обіцянки, як чудово він тримав їх в кращі часи, не говорячи вже про гірші.
- Звідки ж мені було знати? - запитує коротко. - Справді, Вілле, звідки ж мені знати?
- Я кожного дня повертаюся до тебе, пішов би, якби хотів. Я б уже давно пішов, - відповідає Ґрем, відчутно, як йому кортить підвищити голос, але він стримується. Найгірше, що його слова правда. Якби хотів - пішов, але він, вочевидь, не хоче.
Ганнібал подає миску з їжею, мимохідь ніжно торкаючись чоловічої руки. Рух не те, щоб свідомий, але реакція Вілла все ще ранить: Ґрем спочатку відступає, а вже потім бере посуд.
Руки Лектера опускаються вздовж тулуба, нігті залишають півмісяці на долонях доти, доки не травмують шкіру.
Перш ніж пройти повз Ґрема, він глибоко втягує повітря.
- Мені потрібно відпочити. Добраніч, Вілле.
- Ганнібале, зачекай.
Лектер не реагує.
+1
У четвер Вілл повертається додому пообіді. На чотири з половиною години раніше, немов істота, що піднялася з пекельних глибин.
Ганнібал, сидячи під ковдрою на дивані, малював та пив каву, чаша з якою стояла на одній з дерев’яних підставок. Гарний день: ніякої виснажливої роботи не було, а біль майже не тривожив. Погода теж приємна - не тепло, але й не холодно, достатньо добре для вранішнього читання на ґанку.
Ґрем поводився досить дружньо. Лектерові не хотілося знати чи було це викликано почуттям вини. Він насолоджувався життям впродовж минаючих тижнів.
Спокій руйнує Ґрем, коли швидко вривається крізь двері. Він тяжко дихає, його руки тремтять; випромінює гострий страх, який Ганнібал від нього ніколи не відчував. Розсіяний, скляний та приголомшений погляд завмирає на ньому.
Ганнібалу здається, що Вілл збирається вбити його. Настає саме той момент, якого він чекав так довго, якому він дозволить трапитися.
Горло рефлекторно стискається. Чоловік відхиляється, щоб відкрити шлях до трахеї, та закриває очі, готовий віддатися смерті. Насправді, він ніколи не очікував, що буде Вілловою другою жертвою після його «Становлення», але що за честь згоріти в цьому полум’ї.
Це доля, яку він хоче прийняти.
Момент тріщить, коли невиразний, слабкий всхлип лунає з боку дверей і Лектер розплющує очі. Вілл дивитися на нього так, ніби якесь відкриття пронизує його свідомість. Ніби він не очікував побачити Ганнібала, малюючого блискіт Ґремових очей по пам’яті. Він миттєво наливається кольором, губи тремтять. Чоловік обходить диван та падає в Ганнібалові ноги, стискаючи котоновий светр та ховаючи обличчя в районі Лектерового живота.
Все завмирає і Ганнібал думає, що, можливо, помер, або ж був мертвим весь цей час. Він не впевнений, що відчуває стукіт власного серця, що чує звук власного дихання. Все що він може - завмерло та приголомшено сидіти з ним.
Вони залишаються у цьому положенні більше чотирьох хвилин, доки Вілл не шепоче кудись у светр Лектера:
- З тобою все добре.
Чоловік кліпає, прилив крові до вух повертає його до реальності. Вілл засмучений та тремтить, тримаючись за Ганнібала, як за рятівний круг. На його одязі - сльози, і він не знає чому. Він не знає, куди діти руки і чи доцільно буде втішати Вілла. Розум радить обійняти та впевнити, що з ним завжди буде все добре, але значна частина свідомості зупиняє, говорячи, що Ґрем відштовхне. Нагадує пастку.
Натомість він киває, хоча Вілл його не бачить.
- Звичайно я в порядку. Вілле, щось трапилося?
Ґрем рвано видихає, а потім трохи піднімає обличчя, щоб поглянути на Ганнібала.
- Я натрапив на чоловіка. Нам потрібно тікати.
Вілл різко встає та починає широко крокувати кімнатою. Руки затуляють обличчя, прибираючи залишки солоних, висихаючих сліз.
Ганнібал вдихає та намагається вдати, що раптова втрата бажаної близькості не нагадує йому ножову рану; він майже довзолив себе вбити.
- Що трапилося?
Вілл дістає їхні дорожні сумки з шафи, які лишив там, коли вони оселилися в будинку. Лектер пам’ятає, як Вілл запевняв, що вони їм більше не знадобляться. Тепер він сидить над ними оповитий дрижаками, що дуже хвилює старшого.
Він зустрів чоловіка. Це все, що Ґрем йому повідомив.
Застібка першої сумки видає скрегітливий звук і Вілл починає ритися в ній, шукаючи їхні паспорти та підроблені документи, пістолет, який він наполягав взяти, та гроші.
Лектер помалу усвідомлює, що від чоловіка тягне сіллю та кров’ю. Страх поступається відчаю та скептицизму. Тепер це суміш солі, крові та відчаю.
Вілл когось вбив.
- Я маю перемістити продукти, що повільно псуються, на човен. Збирай все, що хочеш взяти, - він перекидає одну з сумок через плече, а іншу бере в руку. - Будь якомога швидшим. У нас справді немає часу.
Лектер хоче доторкнутися до нього, заспокоїти ту силу, що пробудила в ньому вбивчого звіра. Думки не переходять в дії.
- Вілле?
Ґрем перетинає кімнату та кидає сумки на підлогу, щоб звільнити руки й торкнутися плечей Ганнібала. Великий палець однієї з рук опускається біля шиї, піднімається вгору по м’якому горлу. Ганнібалу хочеться шкіру з себе стягнути.
- Я розповім все, щойно ми будемо на човні. Нам справді треба поспішати.
Коли Ґрем покидає кімнату, Ганнібал з пекучою ясністю відчуває жар в тих місцях, де шкіра Вілла торкалася його власної. Він карбує це почуття в пам’яті, а потім йде до своєї кімнати, щоб забрати решту олівців та скетчбуків.
- Я зустрів чоловіка, якого ніколи раніше не бачив. Він вийшов на причал, а я немов уже знав. Я не встиг глянути на нього, а живіть вже скрутився від передчуття, - Вілл допомагав спуститися східцями до кабіни. Між ними дотиків більше, ніж за останні декілька тижнів, але він знає, що як тільки Вілл відпустить - рука порожнечі огорне його горло й знову затягне у стан, що переслідував його весь цей час. - Коли він помітив мене, то сказав, що був у нас вдома. Він прийшов із рушницею, підніс це так, ніби.. Він сказав, що побачив тебе на ґанку й що знав, що потрібно зробити, а потім прийшов у майстерню.
- Як ти вчинив? - Ганнібал відчуває тремор в руці, що тримає його за бік. Він несвідомо лине до Вілла, притискається до його тіла й дивується від того, що його не відштовхують.
Вілл счіплує зуби, міцніше стискаючи пальці на тілі Ганнібала.
- Я був дуже.. Я ніколи в житті так сильно не хотів вбити когось. Я розбив його череп гайковим ключем, перш ніж він встиг ще щось сказати, а потім задушив. Опісля, я скинув тіло у воду. Не було більше нікого, але камери висять повсюд.
Ганнібал киває, усвідомлюючи, скільки чесності Ґрем вкладає у слова. Він не очікував, що саме Вілл буде причиною їхньої втечі. Чи, може, справжня причина - він? Зараз це не має значення.
- Тож, куди ми прямуємо?
- Очевидно, південь. Ти казав, що маєш нерухомість на Кубі, - вони досягли сходового майданчику й увійшли до рідної кабіни. - Це найкращий вибір.
Ніхто з них не хоче повертатися сюди знову. Цей човен гарних розмірів, але за тижні проведені на ньому, простір стає невиправдано тісним, проте, у них немає жодного вибору.
Для Ганнібала не проблема пройти останні 15 кроків самостійно, але Вілл не відпускає його тіла з рук, а Лектер не збирається відштовхувати.
- Так. Територія була безлюдною близько десяти років, але ми, безперечно, можемо причалили туди.
Вілл, без зайвої на то потреби, допомагає чоловікові сісти на ліжко, займаючи місце поряд. Його рука опускається трохи вище Ганнібалового коліна і, намагаючись заспокоїтися, він пальцями ритмічно стискає чуже тіло.
- Я.. я почав так хвилюватися, надіявся, що відмовлюся від ідеї й зрозумію, що роблю помилку, - він різко вдихає. - Коли він натякнув, що вбив тебе, я відчув, неначе якусь частину мене жорстоко вирвали.
Всупереч власним судженням, Ганнібал ніжно накриває Віллову руку своєю.
- Це нормально, Вілле. Ти зробив те, що було необхідно для збереження наших життів.
Лектер спостерігає, як скорочується кожний м’яз у вібруючому тілі Вілла, так, неначе це було можливо.
- Я ніколи так не боявся у своєму житті, - він помічає жест й перевертає руку, щоб скріпити їхні пальці в замок. - Я вбив і прибув додому миттєво. Мені потрібно було тебе побачити, потрібну було знати, що ти живий.
Він не відводить погляду від переплетених рук. Електричний струм гуляє тілом, йому не хочеться знати, як боляче буде відпускати Віллову руку. У якому ж ідеальному положені застигли їхні пальці, яке приємне тепло вони випромінюють. Він не витримає, якщо це останній раз їхньої близькості.
- Я живий, - вимовляє, після довгого мовчання.
Їм потрібно отямитися й вирушати в путь, але жоден з них не бажає рухатися.
- Дідько, господи, я вбив його, тому що кохаю тебе. Я заперечував це в собі, але це правда, - Вілл стискає його руку. - Я знав це тоді, як він заговорив до мене, я знав, що він повинен, до біса, має померти. Ніхто не може забрати тебе у мене, ти належиш лише мені. Я хочу, щоб ти знав: ти - мій.
Вілл встає та піднімається на палубу до того, як Ганнібал встигає відповісти. Ймовірно, це на краще, але чоловік однаково розгубився.
Жахлива втрата моменту, але слова Вілла з силою осідають у грудях Лектера, ніби на нього тиснуть всі океанічні хвилі. Як Біблія тисне на руки пастора.
Він сидить якусь мить на краю ліжка до того, як встає, щоб подивитися, що з їжі прихопив Ґрем.
Коли Ґрем опустився в кабіну, минула вже година. Ніч та морський сморід вкрили їх ковдрою моторошного очікування. Їх не спіймають, але нічого не гарантує, що мадрівка буде легкою.
- Ми достатньо далеко від меж робити патрульних човнів. - говорить Вілл. Голод змусив його покинути палубу. - Я гарантую, після перегляду запису відеокамер вони усвідомлять, що весь цей час це були ми, тому нам потрібно дістатися Куби швидше, ніж Джек долучиться до справи.
- Це добре. Я впевнений, що вони не пошкодують грошей на пошуки, коли дізнаються ,що ми вижили,- відповдає Лектер перед тим, як налити рагу в одну з мисок, що вони залишили тут. - Джек буде в захваті, дізнавшись, що ти живий, а передбачення Міс Лаундз про те, що я поглинув тебе - як гріх в чистому вигляді - не справдилося.
Вілл легенько йому усміхається. Ніхто з них не піднімає тему Ґремової нещодавньої сповіді. Як за звичкою, вони їдять в тиші, після чого Ганнібал приймає душ, а Вілл миє посуд.
Він думає про останні декілька місяців. Про скелю, про те, як Вілл відштовхував кожен його крок стати ближче, щоб убити людину за натяк, що його застрелили. Йому здається, що це дивно. Те, як мислить Вілл, як заплутуються його думки, доки все не вирішить вибухнути.
Ґрем миється після нього. Проводить багато часу в душі, вимиваючи залишки засохлої крові з під нігтів та здираючи запах вбивства зі шкіри.
Ганнібал уже лежить в ліжку, коли Вілл заходить до кімнати з сухим, дико кучерявим волоссям. Він кидає погляд на шафу для білизни, де досі лежеть ті ковдри та подушки, з яких він будував свою фортецю. Згорнуті та в пилі.
Очевидна дилема осяює його лице перш ніж він лягає поряд з Лектерем. Вони довго лежали нерухомо, застиглі від неочікуваного вибору Ґрема: Вілл на спині, а Ганнібал обличчям до стіни, немов ховаючись від Вілла.
Океан спокійний цієї ночі. Не чути ні звуків вітру, ні плескання риби у воді. Жоден човен не минає їх через надто далеку відстань. Суцільна тиша: вони одні.
Вілл, вагаючись, повертається на бік. Його рука легко розсікає вільний простір між ними, а потім опускається на вигин Ганнібалового тіла. Легко веде одними пальцями по чужому стегну, а потім швидко досягає рукою грудей.
Віллові дотики теплі. Його великий палець пестить відкриту ділянку шкіри між штанами та нічною сорочкою, він рухається вгору та лягає на волосся нижче пупка.
Ганнібал тремтить. Повітря не проходить горлом, воно застрягло в трахеї й душить. Вілл спокійно може обхопити руками його горло та стиснути. Задушити, як чоловіка у майстерні.
Рука не зупиняється лише на вимальовуванні скромних кіл шкірою. Тепер, коли сам собі не забороняє, він не може зупинитися. Це добре, п’янить, як добре. Три роки у в’язниці, потім життя у Канаді - все без доступу до Вілла; це незбегнанно його травмувало.
- Вибач, - подих Ґрема обпалює теплом шкіру. Все в ньому здригається.
Ганнібал дозволяє собі взяти чоловіка за руку.
- Тобі немає за що вибачатися. Як я вже говорив, ти робиш так, як потрібно.
Тепле дихання відчувається ближче, коли м’які губи торкаються тіла трохи вище коміра сорочки, по шкірі проступають мурашки; він тремтить.
- Я щасливий, що ти у безпеці.
- Я кохаю тебе, Вілле, - очі печуть від сліз. - Кохаю, кохав і кохатиму.
Він хотів сказати, що чекав би завжди. У Канаді, у в’язниці, у іншому житті - він чекав би на нього.
Ганнібал змінює положення, щоб подивитися Віллові в очі й піймати в них блискіт навіть у темряві. Його грубі від роботи руки пестять лице Лектера, наче він намагається його запам’ятати. Ґрем потягнувся вперед, затягуючи у поцілунок.
Він не поспішає. Вілл ніжно гладить чуже тіло, намаючись огорнути обох відчуттям безпеки. Їхні язики сплітаються й Ганнібал нарешті опускає руки, торкаючись Ґрема без вагань.
Вілл відхиляється, щоб поглянути на схилене в очікувані лице Ганнібала. Губи відкриті у запрошувальному жесті.
- Кохаю, - Ґрем цілує знову.
Відгуки