стліти

“куріння шкодить вашому здоров’ю”
 

– начхати, – не дивлячись більше на цей прогнилий текст, хлопець дістає з пачки сигарету і підкурює, без ліку вдихаючи убиваючий його дим.
 

посміхнувшись власним думкам, він подивився на небо, розглядаючи зірки, що розсипалися на ньому. згадав нещодавню розмову з другом. важко зітхнувши, зробив затяжку і ліг на холодну від дощу траву. 
 

“– а ти все куриш? – запитує молодий чоловік, знімаючи шляпу і ближче підходячи до хлопця, біля якого лежала майже пуста пачка від цигарок.
 

– як сам бачиш, – тихо відповів, продовжуючи спостерігати за людьми, що ховались від дощу.
 

– ти ж розумієш, що сам себе закопуєш? краще від них тобі не зробиться.
 

– дякую, друже, – саркастично посміхнувшись, на декілька секунд закрив вже стомлені від безсонних ночей очі.
 

– я хочу лише допомогти, – важко промовив, поклавши руку на плече свого товариша, – що трапиться, якщо кинеш? – з тривогою глянув на хлопця, сідаючи навпроти нього і намагаючись розгледіти в його очах те, що так тривожить душу.
 

– ти коли-небудь помічав, що люди бояться дощу? ховаються від нього, неначе він може завдати їм ще більшого болю.
 

– не помічав, але ж я теж ховаюсь задля того, щоб не захворіти.
 

– однозначно, – дивно посміхнувшись, перевів свій погляд на хлопця, який сидів навпроти нього, – проблема в тім, що я не ховаюсь, оскільки люблю дощ, ці прекрасні краплі води, які летять з неба. знаєш, саме в ці хвилини я відчуваю полегшення, неначе тяжкість у моїй душі зменшується, як всю біль змивають ці каплини. я вже не думаю про хворобу, яка може мене охопити після цього, бо мені стало так начхати на це. ти ж знаєш про мій стан, – опустивши плечі, знов поглянув на небо, – людина сама притягує до себе біди.
 

– ти правий, друже, але ж я тут для чого? – випрямившись, поглянув на товариша, – це так банально, розумію, але хочу, щоб ти знав – я з тобою, завжди, ти можеш говорити мені все. я б забрав твою душевну біль, якби міг.
 

– знаю, – посміхнувся, подумки йому дякуючи, – але я не відкриваю цю кровоточиву рану всередині себе, та й для чого? вона настільки глибока і темна, що її не залікувати ні словами, ні підтримкою, ні часом. знаєш, – загасивши сигарету, взяв ще одну з пачки і закурив, – моя душа гниє, я відчуваю це. таке враження, ніби термін придатності давно минув, а я все ще стою на полиці з іншими продуктами, які вже зіпсувалися.
 

– боляче дивитися на близьку тобі людину, яка себе заганяє, а ти нічим допомогти йому не в змозі, – чоловік подивився другові в очі, сподіваючись побачити в них хоча б краплину надії, але йому вдалося виявити лише порожнечу, таку глибоку, що від цього ставало страшно.
 

– не переймайся, я сам допоможу собі.
 

– правда, треба лише знайти причину для порятунку. я можу допомогти тобі не добити себе найближчим часом.
 

– яким чином? – хлопець з цікавістю подивився на друга, зарані знаючи готову відповідь.
 

– кинути палити, частіше виходити на вулицю і дихати свіжим повітрям, а не цигарковим димом, нарешті почати спілкуватися з людьми.  – важко зітхнувши, лягаючи на траву, як і товариш, – якщо ти, звичайно, не бажаєш здохнути на самоті, вбиваючи себе від власних думок, тікаючи від минулого, що так засіло в тобі.
 

– дуже мило з твого боку було вимовити таку вражаючу промову.
 

– якщо не хочеш стліти, обіцяй мені, що виберешся з цього лайна. викинеш з голови цю дурну ідею шукати порятунок у пачці цигарок. обіцяй, що не зламаєшся.
 

– обіцяю.”
 

– який же я гидкий, – хлопець знайшов у собі сили, щоб сісти назад і, діставши з пачки другу дозу смерті, взяв запальничку та підкурив.