крінжуйте на здоров’я.
п.с. я відредагувала початок 2 розділу, там немає суттєвих змін, проте я зрозуміла, що не ввела адекватно сакуру та сайя. буду намагатись, щоб у майбутньому такого більше не було.
Щойно переступивши поріг, Наруто відчув, як легенький холодок пробігся його шкірою. Метал ключів зігрівав руку, а він, десь зо хвилину, стояв нерухомо, оглядаючи велику простору кімнату, яка об’єднувала вітальню й кухню.
Квартира Учіх нагадувала готель. Начисто вилизана підлога, білі шпалери, мінімум речей. Шкіряні меблі, блискуча мармурова стільниця, відпарені штори. Жодних сімейних фото, лише голі стіни, та самотній годинник посередині. Це дратувало. Усе виглядало неприродно ідеально. Наруто не був ідеальним та ідеальності не любив, тож помешкання йому здалось…позбавленим життя?
Він задумався, в тупу дивлячись перед себе. Через усе приміщення простягався ламінат й упирався в стіну, в якій, на невеликій відстані одна від одної, розташовувались дві двері, однакового кольору та моделі.
За однією з них знаходиться Саске.
«І нахіба я сюди прийшов?…»
Подумуючи розвернутись і дати драла звідси, Наруто відчув, як у передній кишені худі завібрував телефон.
На екрані замайорів контакт Сакури, яка, очевидно, прагнула дізнатись, що він вирішив стосовно Учіхи.
Не замислюючись надто довго він скинув виклик. Не тактовно, але злість не встигла вгамуватись, через ситуацію із Цунаде, адже Харуно стовідсотково знала про дивовижну ситуацію на роботі! Нехай трохи почекає.
Позбувшись взуття, Наруто пройшов до дивану й недбало кинув на нього свої речі. На кухонній стільниці знайшов усе, що обіцяв залишити йому Ітачі: детальний план догляду за Саске на 5 днів, аптечка з усім необхідним, гроші на їжу та непередбачувані ситуації. План був надрукований, проте внизу синьою ручкою зазначалось:
«Саске випадково прийняв медикаменти, які йому протипоказані, тож, цілком можливо, що стан його здоров’я може погіршитись. В разі чого, одразу телефонуй у швидку, вже потім мені. Я у терміновому відрядженні, телефон може бути вимкнений. За 5 днів спробую повернутись. Ітачі.»
Прочитавши план та ремарку в кінці, насамперед Наруто заглянув в холодильник. Тепер він особиста доглядальниця Саске Учіхи, тому й харчуватись вони будуть тим, що він приготує.
Проте, усі сподівання побачити пустий холодильник і банку напівпорожнього пива посередині, не справдились. Схоже, Ітачі подбав не лише про свого молодшого брата, а й про «доглядальницю», бо на полицях стояло декілька контейнерів з їжею. На кожному була наліпка з ім’ям.
Хмикнувши, він гепнув дверцятами холодильника. Питання з їжею вирішено, тому більше не вдасться оминати проблему.
Він дістав з аптечки термометр і попрямував до найближчої двері. Смикнувши за ручку, та легко піддалась і двері зі скрипом прочинились.
Навпроти дверного отвору розташовувалось ліжко, на якому нерухомо лежало тіло. З-під ковдри виглядало бліде, прикрашене мереживом синців та саден, обличчя. Наруто скривився.
«Чорт забирай! Треба було відморозитись, як тільки почув прізвище Учіха»
Саске спав. Завжди охайне волосся було скуйовдженим; дихання тривожне і важке, проте, навіть із відстані Наруто бачив, як його губи шурхотіли та силкувались вимовити якісь слова.
Підійшовши ближче він увімкнув лампу на тумбочці поблизу ліжка.
За планом, перше, що потрібно було зробити - це поміряти температуру. Він не мав уявлення, як це реалізувати, тож, простягнувши руку посмикав Саске за плече:
- Гей, прокинься.
Нічого не відбулось. Саске навіть не смикнувся.
- Прокинься. Агов!
Він втрачав терпіння.
- Ти чуєш мене? Гей, прокинься! – Узумакі занадто палко тряхнув його, не розрахувавши сили.
Проте це подіяло. Учіха зайшовся в кашлі, перевертаючись на інший бік, у спробах відпихнути його ватними руками.
- Відчепись…
Наруто зціпив зуби.
«Я дурень, дурень, дурень…Що я тут забув?»
- Ану повернувся до мене! – він грубо розвернув його обличчям до себе. Очі Саске були напіввідкриті, обличчя мало збентежений вираз. Навіть через тканину Наруто відчував наскільки його шкіра гаряча.
- Ітачі…ти чого хочеш? – він марив. Було чутно, як охриплий голос шкребеться по горлу.
У Наруто закипіла кров. Погана ідея була пертись сюди, жахливо погана. Він навіть зараз хотів вдарити Учіху. Хотів, до біса хотів, але він не виродок. Лише погляду в його нахабні очі було достатньо, аби у нього під нігтями почало зудіти від гніву. Тож, на що він розраховував?
Узумакі залишив це питання без відповіді, лише мовчки запхнув термометр Саске під пахву. Той лежав, знесилений, із закритими очима. У маренні з його вуст зривалися незв’язні звуки, які не досягали вух Наруто.
Залишишся зі мною, Ітачі? Будь ласка…
***
Річка багряніла від крові. Лапатий сніг стелився на прибережжі, а коли торкався червоного потоку води - танув. Було холодно, Саске замерзав. Руки задубли на холоді, а кожен видих супроводжувався блідою парою. Роззирнувшись навкруги, хлопець відчайдушно намагався зрозуміти як потрапив сюди. Дерева поблизу нагадували голі постаті страховиськ, які тягнулись своїми худорлявими пазурами вхопити його. І вони тягнулись, тягнулись, тягнулись до нього…
У нього запаморочилось у голові, ледь утримавшись на ногах він обперся на щось міцне і холодне.
«Де я? Чому я не вдома?»
Коли в очах розвиднилось, Учіха зрозумів, що спирається на дерево.
Десь поблизу пролунав звук, дуже схожий на каркання ворона. Він все повторювався і повторювався, аж поки Саске не підняв голову нагору й не зустрівся поглядом із чорним круком, який кігтями впився у старезну гілку.
Птаха видавив гортанний звук і злетів.
Він відсахнувся від стовбура.
«Що, на біса, відбувається?»
Саске позадкував і кинув погляд на річку. Зіщулившись, побачив, крізь товщу води, на самісінькому дні, нагромаджені людські тіла. Їх була купа, усі вони омивались потоками багряно-чорної води. За мить Саске вже тонув, захлинаючись, а холодні очі людей спостерігали за ним. Усе йшло обертом, він намагався вхопитись за щось, проте усе до чого торкалась рука - розсіювалось. У вирі людських мертвих облич промайнуло обличчя Ітачі. Бліде, як усі, та неживе.
Вир закрутило сильніше, сильніше, сильніше…
***
Саске схопився на ліжку, прискорено дихаючи. По скроням струменів піт, повітря у кімнаті було густе й гаряче. Це був піздец реалістичний кошмар.
Зненацька, він відчув нестерпний біль у голові. Хтось, наче молоточком із середини, відбивав по черепу.
Перевівши подих, він кинув погляд на невеликий годинник на столі. Одинадцята година ночі.
«Який сьогодні день?»
Нестерпна духота наче зв’язувала, але йому не вистачало сил підвестись з ліжка.
Після декількох хвилин беззмістовних роздумів , він змирився і спробував заснути. Голова обережно опинилась на подушці, а Саске, у спробі заспокоїтись, почав рахувати до десяти на пару із розміреним диханням..
І йому майже вдалось впасти у дрімоту, але голосний гуркіт із вітальні привернув увагу.
Миттєво відкривши очі, Саске гукнув:
- Ітачі! Підійди-но сюди.
Занадто довга й напружена тиша насторожила його, проте не залишалось нічого, окрім як чекати.
Він вже думав покликати старшого брата ще раз, як двері у кімнату повільно прочинились. Характерний скрип неначе продряпав серце Учіхи, коли він побачив сіно блондинистого волосся.
Він застиг, дивлячись на людину в отворі. У нього сіпнулись губи.
- Ти що, бляха, тут забув? – просичав Саске, силкуючись встати з ліжка.
Наруто усміхнувся і сперся на одвірок, схрестивши руки.
- Прокинувся? Ну-ну, не напружуйся сильно, а то ще тиск підскоче.
- Блядота, де Ітачі?
- У відрядженні. Хіба він тебе не попередив? – зі смішком вимовив Наруто.
- Годі молоти дурниці! – Саске гарконув так, що аж горло почало відчуватись як суцільний наждачний папір. – Що ти тут забув, і де, трясця, мій брат?
- Він дійсно не попередив тебе, що поїхав у відрядження і залишає мене із тобою? Оце так! – сміх Наруто прокотився кімнатою.
Голова Саске вибухала від нерозуміння й кількості питань, а шалені удари молоточка по черепу не полегшували ситуацію.
Учіха скривився:
- Я тобі не вірю, виродку. Він би не залишив мене із тобою.
Саске радше повірив би, що Узумакі вбив Ітачі та вкрав його ключі.
- Як бачиш залишив. Виходить, не так же й він переймається тобою?
Саске, не звертаючи увагу на слабкість, зірвався на ноги і схопив Наруто за комір.
- Закрий писак, це не твоє діло, - світ плив перед очима, а ноги ледь тримали. Зараз перевага була далеко не на його стороні.
Наруто хмикнув:
- Та заради бога, можеш хоч зараз йому подзвонити і розпитати. Проте, це нічого не змінить. – він легко скинув руки Учіхи з себе.
Відступивши на крок, Саске захитався, але Наруто навіть не подумав допомогти йому.
-Ти..прийшов у мій дім без дозволу…
- Взагалі-то..
- Закрийся, паскудо! – Саске спробував замахнутись на нього, проте втратив рівновагу. Він би прочесав обличчям підлогу, якби у Наруто в голові щось не перемкнуло.
Витягнувши руку він підхопив Учіху, та ледве це відбулось, Саске злобно вигукнув:
- Не чіпай мене, виблядок!
Наруто відпустив його та зробив крок назад, спиною підперши стіну. Він почав мовчки спостерігати за ним, за тим, як Саске намагається спертись на бильце ліжка, аби відновити рівновагу.
З-під чорного чуба, визирнули чорні очі, повні ненависті та відрази, і промовив:
- Ще раз доторкнешся, я тебе вб’ю.
Наруто нічого не вимовив.
Саске всівся на ліжко. Якусь хвилину в кімнаті напружено дзвеніла тиша, чутно було лиш ритмічне клацання годинника.
Він вже був хотів бовкнути щось, та Учіха був швидший за нього.
- Або ти зйобуєш прямо зараз, або я викликаю ментів.
- Та господи, якби я хотів тебе вбити, то не чекав би поки ти прокинешся. – Наруто закотив очі. Проте, зрештою, він усвідомлював як це виглядає.
- І скільки ж ти тут був?
- Та весь вечір. Думав, ти проспиш аж до ранку, тому намагався влаштуватись на дивані, щоб теж перепочити трохи…
Саске схватився за голову. У нього дійсно підвищився тиск.
Він не пам’ятав нічого з того моменту, як ліг спати у той день. Усе в голові переплуталось, руки зуділи, горло пеком пекло. Повернувши голову, він зустрівся поглядом з очима Узумакі.
- Ти валиш звідси. Зараз. Я не розумію навіщо ти приперся, але я готовий це забути, якщо ти звалиш, суко, прямо зараз.
- Та пішов ти, Саске.
Розвернувшись на п’ятах він швидким кроком покинув квартиру, по дорозі прихопивши свою сумку.
Ледь не бігом, Наруто вийшов із будинку, прямуючи темними вулицями невідомо куди.
***
Він сидів у якомусь дендропарку, дивлячись на диск маленького штучного озерця.
Прийшов, погавкався, опозорився. Він десятки тисяч разів запитував себе, навіщо попхався до Учіхи в дім. Аби доглядати за бідним-хворим-нещасним Саске? Точно ні.
Він згадував усі моменти, коли його курвило від одного нахабного виразу обличчя хлопця. Коли хотілось зідрати посмішку, розбити ніс, зламати руку, яка постійно пхала середній палець замість відповіді, коли Наруто до тремтіння в колінках бажав розбити його голову об землю. Він нікого так не зневажав, як Саске.
Тож, щоб познущатись? Ні, ні в якому разі Наруто до знущань би не опустився. Насміхатись, глузувати та кепкувати – це привілей Учіхи.
Облишивши цю тему, він почав розмірковувати над іншою, не менш важливою та дивною.
Чому б Ітачі просто не найняти спеціальну доглядальницю? З огляду на їх район проживання, будинок з охоронцем на вході та квартиру з блядською мармуровою стільницею, у старшого Учіхи знайшлось би пару тисяч гривень на тітку, яка годувала б Саске з ложечки.
Чому він подзвонив Наруто? Чому він подзвонив саме йому? Хіба він не знає друзів Саске?
«Хоча, на місці Ітачі, я б теж їм не довіряв» - подумав Наруто.
Годі. Кількість запитань перевищувала кількість відповідей, і Узумакі заїбався від цього.
Силкуючись намацати в кишені телефон, він наткнувся на зв’язку ключів, яку поспіхом закинув, коли вперше переступив поріг квартири. Він завис, декілька секунд розглядаючи їх. Ключі були без жодного брелока.
Зрештою, він дістав телефон, і натиснув виклик на нещодавно збереженому контакті, і був налаштований боротись до кінця, навіть якщо Ітачі не буде знімати слухавки до ранку.
Перші три рази виявились невдалими, проте абонент не був поза зоною! Це можна було вважати перемогою.
На п’ятий раз слухавку зняв якийсь молодий хлопець.
- Доброї ночі. Я помічник пана Ітачі, чим можу вам допомогти? – його голос був роздратований, очевидно, він думав, що хтось подзвонить пару разів та вгомониться, а виявилось навпаки.
- Добра ніч… ее.. а чи можна почути Ітачі?
- Він зараз зайнятий. Ви з якого питання? Завтра з ранку я передам усі подробиці та він обов’язково зателефонує вам, як тільки буде нагода.
- Мені потрібно зараз, - вперто промовив Наруто. – Я стосовно його молодшого брата.
Декілька секунд хлопець мовчав, та, зрештою, вимовив коротке:
- Зачекайте хвильку.
Десь хвильку-дві він слухав абсолютну тишу. Його щиро не парило чим таким зайнятий Ітачі посеред ночі. Навіть якщо цей штріх не відповість, він буде їбати мозок хлопчику-асистенту.
На іншому кінці зв’язку почувся знайомий оксамитовий голос:
- Наруто? Щось сталось із Саске? – його тон був схвильований, проте запитання він задавав повільно й виважено.
- З ним все нормально. Дозвольте спитати, чому ви попросили наглянути за Саске саме мене?
- Га? Хіба ви не друзі? – здається, Ітачі був напрочуд здивований.
- Чому ви так вирішили? – Наруто намагався уникнути відповіді.
- Я побачив в телефоні Саске твій контакт, ти останній з ким він розмовляв по телефону. Тому вирішив, що ти один із його друзів, бо Саске майже ні з ким не спілкується. – Ітачі усе спокійно пояснив. – Чи це не так, Наруто? – його голос враз напружився.
Взагалі-то було трохи лячно говорити йому правду. Але йому було (майже) чхати, що далі відбудеться із Саске, Ітачі чи будь-ким іншим. Тому він промовив:
-Так, пане Ітачі. Усе зовсім не так. Із усіх людей на світі, я останній, кого б хотів бачити Саске. І це абсолютно взаємно, – він навіть здивувався, що він звучить дещо грубо.
- О Господи Боже… Ти зараз серйозно? Чому раніше не повідомив?
- Я намагався передзвонити вам, проте ваш телефон був поза зоною! Довелось йти.
Ітачі мовчав, у слухавці було ледве чутно його тяжке дихання.
- Ітачі?..
- Слухай, Наруто… Я дуже вдячний тобі за те, що ти все ж таки пішов до Саске, проте…Можеш детальніше розповісти що трапилось та з якої причин ти мені телефонуєш зараз? Після цього вирішимо, що робити.
Наруто трохи не второпав, бо очікував почути від Учіхи двоповерховий мат, якого вірогідніше за все можна було очікувати від Саске, а не ввічливе прохання пояснити ситуацію.
-Ее, ну нічого надзвичайного не сталось, але як тільки він мене побачив, то накинувся і сказав забиратись геть. Тому я й пішов. Взагалі-то, я подзвонив, аби сказати, щоб ви знайшли когось іншого… Не думаю, що бажаю приймати участь в цьому, та й Саске…
Ітачі глибоко вдихнув. Дуже стомленим голосом він вимовив:
- Наруто, я розумію як це прозвучить, але я тебе прошу наглянути за Саске ще трохи.
- Шо?…
- Я прошу тебе доглянути за Саске рівно 5 днів, як і казав від початку. Назви суму, яка тебе влаштує і одразу після мого повернення ти її отримаєш.
- Га? Ви зараз серйозно? – Наруто трохи прихуїв. Він очікував, що після всієї правди Ітачі просто буде погрожувати йому і цьому все завершиться. А він ще й просить про щось.
- Цілком. Зрозумій, в мене також є причини не довіряти найманим доглядальницям.
Хвилину він думав. Очевидно, про роботу на найближчий тиждень можна було забути, через ремонт, як забути за суттєву частину зарплатні.
- Сімнадцять тисяч за всі дні, і я хоч новий одяг зшию для Саске, – він не жартував.
- Добре. Буду вельми вдячний тобі за роботу. І дуже прошу, аби дім залишився цілий. І ви також. Чек на суму прийде на наступний день від мого прибуття, гадаю. На добраніч. – голос Ітачі перестав звучати втомлено.
- На добраніч.
Наруто поклав слухавку і поплентався назад додому до Саске Учіхи, міцно стискаючи зв’язку ключів у долоні.