Сирки

— Злива! — через дві хвилини мовчання голосно каже Лотор, всміхнувшись.

 

Він каже це так, ніби дійсно почалася злива, і замість того, щоб спокійно іти по дорозі треба втікати додому або ховатись під дах найближчої зупинки. Проте це не зовсім так…

 

— Та ти дістав мені слова на «а» давати! — невдоволено вскрикує Ленс, слабко штовхнувши хлопця у плече, — Я не знаю більше слів на «а»! 

 

Лотор сміється, струхнувши рукою по чужому волоссю, роблячи його розпатланим. 

 

— Ну, так, а три слова, які закінчуються на «з» ти чомусь знав. 

 

— Це тому що я розумний, Лоторе. Попрошу не заздрити, — закотивши очі, зарозуміло хитає вказівним пальцем зі сторони в сторону, щоб точно звучало впевняюче. Потім він приглажує рукою зіпсовану зачіску (там не було зачіски, якщо чесно) та засовує руки в кишені, бо на вулиці холодно. Звісно, це ж ніч. 

 

— Та хто ж сперечається, — серйозно каже Лотор. 

 

Ще через хвилину мовчання Ленс видає не слово, яке повинен, а інше: 

 

— Змінюй свою дурну «зливу» на ім‘я свого батька, — пропонує він, ніби це найгеніальніша ідея, — Тоді мені потрібно буде придумати інше на «н», а це взагалі легко. 

 

— Так імена ж не можна, — дивується хлопець у відповідь.

 

— Хто таке сказав!? — голосно питає Макклейн, — Хто це придумав, га? 

 

— Ти…? — невпевнено каже Лотор. 

 

Ну, так. Це Ленс десять хвилин тому запропонував пограти в слова, попередивши, що назви міст, країн, імена і ще кілька схожих речей не можна. Навіть навів аргумент щодо цього, що таким чином можна придумати випадкове слово накшталт «Ендалвідхейрчи», якщо не знатимеш більше слів на конкретну літеру, і сказати, що це таке ім‘я і взагалі, він особисто знайомий з людиною, яка його носить. 

 

— А, — задумливо каже Ленс, — Точно. Тоді гру закінчено, бо я використав всі свої слова на «а» і в мене атрофується мозок, бо в організмі не було глазурованих сирків з учорашнього дня. 

 

Лотор згодно киває, сміючись. 

 

***

В «АТБ» прохолодно, адже вони стоять у відділі з молочними продуктами, де працює охолоджуюча техніка. Ленсу було холодно на вулиці, але він все одно став сюди якомога ближче, тому що: «Хі-хі, тут прохолодно». А взагалі, він став сюди не тільки за цим…

 

— Ти серйозно? — піднявши брів, питає Лотор. 

 

Макклейн закочує очі.

 

— Нумо, розкажи ще раз, що «Розумний вибір» лайно і ти ригав, далі ніж бачив, коли попив чаю з м‘ятою від них, — цокає він, всміхнувшись. 

 

Хлопець скептично дивиться на нього, згадуючи, що не тільки він повторює одну і ту ж історію, пов‘язану з їхніми товарами. Хочеться й нагади, як Ленс ниє, що інші сирки дорогі, ще й не відрізняються смаком, а потім проводить цілий докладний аналіз смаків всіх торгових марок і в кінці з розумним виглядом (обов’язково, бо по-іншому не серйозно!) робить висновок на весь магазин, що «Розумний вибір» – «…Топ, круто, смачно, імба, смаколик, а ти просто не цінуєш справжні витвори мистецтва!», змушуючи всіх покупців поруч обертатися з розширеними очима та мало не хреститися, промовляючи, що він точно син Сатани чи просто сам диявол, якщо його організм вміє справлятися із ЦИМ. Може, вони ще й додому приходять, починаючи розповідь про свій день з: «Щойно в АТБ зустрів не існуючу людину! Ви, бляха, просто не повірите, якщо я розповім.» 

 

— Ну, якщо ти так хочеш, — задумливо кидає Лотор і складає руки на грудях, — Одного разу ти купив чай- 

 

— А-а, все-все, не починай!! Бла-бла-бла-бла, — розмахуючи пальцями в повітрі, каже Ленс, перебиваючи хлопця. Цю історію він чує майже кожен раз, як бере щось від цієї марки. Воно і справедливо, — Назад не покладу!

 

Лотор всміхається, розкриваючи прозорий поліетиленовий пакетик, який відірвав у відділі, поряд з фруктами. 

 

Він закидує туди штук десять різних глазурованих сирків від іншої компанії, поєднуючи різні смаки від ківі та полуниці до звичайних ванільних та мангових. 

 

— Хоч спробуєш нормальну їжу, перед тим як помреш, — посміхаючись, кидає Лотор та, змахнувши довгим білим волоссям, прямує до каси. 

 

Ленс зі своїми двома сирками «Розумний вибір» швидко наздоганяє хлопця, роздумуючи, що чай з м‘ятою від них дійсно не варто було купувати, щоб не підривату чужу довіру до «імба-компанії». 

 

Ну, так, напевно, напій за менше, ніж десять гривень, який ще й завжди по акції не повинен внушати довіри. Ленс просто не судить по обкладинці, ясно? І що, що це єдиний чай, якого на полицях було так багато, що одна й та сама коробка стояла з минулого місяця, бо ніхто не купує? І що, що навіть чай з малиною від тої ж марки купували частіше, ніж оце?

І взагалі, може то просто в Лотора слабкий шлунок, який не тягне напої для справжніх силачів. А може, то в Макклейна вже імунітет набився до небес після товарів «Своєї Лінії», тож «Розумний вибір» то взагалі розплюнути для переварювання у шлунку.

 

Після цього Лотор хапає ще шоколадний та сирні попкорни, а в іншому відділі велику пляшку солодкого газованого напою з ківі та полуницею, щоб було з чим дивитися фільм. Взагалі, дванадцять сирків би теж вистачило, якщо б Ленс не починав їх їсти по дорозі, на порозі дому, а потім за секунду доїдати все, що залишилось. І звісно ж, потім обов‘язково ще засмутиться, що нічого не залишилось і спитає в Лотора, чи не він це з‘їв все, щоб йому менше дісталось. 

 

Добре, що зараз друга година ночі і в магазині можна зустріти лише кілька людей, половина з яких – алкаші, в яких закінчилась випивка або закуска. Все гаразд, якщо б Ленс не вітався з кожним з них, бо знав половину міста. 

 

— Добрий вечір! Що ви там? — звертається Макклейн до якогось п‘яного чоловіка на касі, не зрозуміло, чи дійсно щиро, чи це просто, бляха, якесь знайоме обличчя. 

 

— Боже, Ленсе, — тихо зітхає Лотор, — Хто це взагалі? 

 

— Гадки не маю. Він часто під нашим під‘їздом бухає просто, — так само тихо відповідає Ленс, щоб чоловік поряд не почув. 

 

А п‘яниця поряд тим часом впізнає в Макклейні знайому людину, бо це йому він одного разу під алкоголем (в принципі, його звичайний стан) розповідав історію свого життя. Правда, він так і не дізнався, що Ленс слухав все це, щоб врешті-решт порадити йому вирішити проблему звичайним: «Підіть поспіть додому! Стане легше!» і вкрасти шматок плавленого сиру з беконом, який той використовував за закуску. Після цього чоловік ще й обійняв його, мало не вбивши своїм смертоносим подихом суміші з дохлих щурів, горілки, брудних шкарпеток та закуски, серйозно промовляючи, що це найкраща порада за все його життя і Ленс такий хороший «братуха», що підтримає в тяжкий момент. Потім ще й заплакав, кажучи, що ніколи не забуде цієї дружби, і пішов додому, нерозбірливо крикнувши: «Цейво, якщо треба щось порішати, то дзвякни мені, брате!» 

 

— Ну, що я, — повеселівши, ледве промовляє чоловік, — Брате, таке життя складне часом… Вчора от- 

 

Але не договорює, бо касирша роздратовано дивиться на нього (ще б пак, за цю ніч, напевно, бачить його втретє) і повторює ще раз, скільки йому треба заплатити і додає, що про життя він може розповісти на вулиці. Він згодно киває, оплачуючи алкоголь і, крикнувши: «Розповім тобі все потім, братухо!», виходить з магазину. 

 

Ленс хіхікає, просуваючи сирки далі по касі.

 

— Ти що, реально всіх безхатьок міста знаєш? — (не)здивовано питає Лотор, підіймаючи брів. 

 

— Він не безхатько! Взагалі-то, він казав, що в нього трьохкімнатна квартира і син працює в-

 

— Боже, Ленсе, — всміхаючись, зітхає Лотор. 

 

***

 

— Обіцяю приходити до тебе в лікарню з нормальними сирками, якщо ти зараз отруїшся, — задумливо каже хлопець, спостерігаючи, як Ленс радісно розгортає фруктово-глазуровану хрінь від «Розумного вибору». 

 

Ленс закочує очі, кусаючи свїй десерт. Знайомий смак у роті радує і його шлунок і мозок, бо тепер сиркова залежність поборена на найближчу годину. 

 

А, ну і звісно, куди ж без того, щоб подражнити. 

 

— Ло-оторе, — кличе він. 

 

Як тільки хлопець зацікавлено повертає голову, Макклейн тягнеться за поцілунком. Або робить вигляд, що тягнеться, бо коли він робить те саме у відповіть, Ленс ухиляється, хіхікнувши. 

 

— Дякую за сирки, але з гейтерами «Розумного вибору» і «Своєї лінії» не цілуюся, ми розстаємось. 

 

— Ох, ну якщо так, то дай спробувати, — пропонує Лотор, зиркнувши на здивованого цим Макклейна. 

 

Ленс протягує руку до його обличчя, коли він відкусує невеликий шматок, готуючись знову блювати залишок ночі. На диво, навіть смачно. В хлопця є смак, добре. 

 

— І як? 

 

— Прикольно. Мені сподобалось, напевно, — невизначено відповідає Лотор, прожувавши все. Майже те саме, що і купив він дорожче. 

 

Добре, заради того, щоб Ленс його поцілував, можна і потерпіти раптову смерть від отруєння. Майже рівноцінний обмін.

 

Макклейн хмикає, усміхнено кивнувши назад у жесті: «Я ж казав». 

 

— То що? Тепер поцілуєш мене? 

 

Ленс киває, навіть хапаючи його за руку, щоб переплести пальці. Напевно, Лотор знав, що він так зробить, тому і пакет з сирками, газованим напоєм та попкорном тримав у іншій руці. 

 

Гаразд, може й «Розумний вибір» не такий вже поганий.