Поль і справді тепер рад що він не один такий. Він був готовий побачити Чую у майбутньому, років через 5 - 6, однак він не міг повірити що якась Дженіс шукає родичів Чуї. Мов вдача посміхнулась.
Вечір, і не виглядає блакить ані трохи.
Небо затягнуто хмарами, які не дають сонячному світлу можливість проникнути у вікна будинків на прощання, де під сильну зливу вже засипали люди. Дехто був на вулиці з парасольками, кудись мчали, хтось сидів в приємних кофейня, а інші ходили з друзями, насолоджуючись цією атмосферою.
Хоч і був холодний вітер, та одна крихітна людина, яка сиділа у куточку, була вдягнена занадто легко. Цією людиною був хлопчик 9-10 років, який був тіки у медичному халаті і завеликих штанах. Його погляд був засмученим та задумливим, а рижі волосся здавались ще темнішими із за того що воні мокрі. Його ім’я - Чуя Накахара.
Хлопець наче на щось вирішувався дивлячись на людей що проходили. Через декілька хвилин він встає на ноги та виходить із за свого тимчасового укриття та тихо підходить до ближньої людини. Це була пані що йшла не поспішаючи роздивляючи вуличку. Коли її рукав пальто був потягнутий в бік вона зупинилась, та вже роздивлялась маленького рижого.
- Щось треба хлопчик?- зробивши паузу вона побачила що дитина була боса, без теплого одягу, так ще і така мокра - Чому ти так вдягнений? Твоїм батькам байдуже що ти захворієш?
- Я.. - його очі опустилися на замлю - Я не знаю.
- Слухай, зара не тепло, тобі треба йти до дому, і на батьків давити, щоб нормально вдягали.
- Та…. Однак мені потрібна.. Допомога - він промовив це тихіше
- М, поміч? Невже загубився?
- Ее… Трохи невірно.. Можно до вас?
- Що?
- Можно до вас?
- Чому??
- … - хлопець лише сильніше закутався у халат
- Так ладно агх - жінка розвернулася до хлопця повністю - все одно потім спитаю - вона акуратно взяла його на руки, укутавши у своє пальто - Ми йдемо до мене, я тебе вимию, ще щось тепле дам. - під тихе «угу» пані почала майже бігти до дому, бо завдання то екстрене.
Цей біг завершився тіки поряд багатоповерхового будинка. Пані швидко зайшла в під’їзд, і відновивши дихання у норму зайшла у ліфт там вона вже натиснула на потрібний поверх, і поставила дитину на ноги. Вони приїхали на поверх у тиші, лише тому що хлопець починав клювати носом.
Жінка підійшла до своїх дверей та діставши ключ відчинила їх, пропускаючи хлоп’я в квартиру. Вона зняла своє взуття та пальто і потягнула рижика у ванну.
Набравши теплу воду, вона зняла мокрий одяг дитини, посадила його в ванну та допомогла митися.
Після того як вона витерла хлопчика, треба було знайти щось щоб він міг вдягнути, та почувати себе у комфорті, і коли вона вибирала одяг, хлопець, закутаний у блакитний плід, зайшов до неї в спальню.
- Слух крихітко, як звуть тебе? - вона взяла чорні трикотажні шорти та червоне худі і віддала їх хлопцю
Рижик взявся їх вдягати
- Чуя. А вас?
- Дженіс. Одже - її перервало бурчання - Ти хочеш їсти.
- Та
- Ні, ні це було не питання, я стверджувала
- Так я буду їсти?
- Будеш
Обидві персони пройшли у кухню. Джен зробила Чуї яєчню зі смаженою ковбасою і яблучним соком. І от поки юний їсть треба все таки дізнатись чому виглядав він наче бродячий пес
- Так, де твої батьки? - Чуя підняв очі на пану, та здавалось що він навіть і не знає хто або що це - Ну, або якісь родичі? Дідусь, бабуся?
- Ну, непам’ятаю, десь є напевно
- Агх, - рука була покладена на лице - ну хоч як ти опинився на вулиці то?!
- Після вибуху - він отримав питальний погляд - після нього я опинився у великій воронці, а звідти я потрапив на вуличкі
- І ти не пам’ятаєш що було до вибуху?
- Взагалі нічого
- Я знаю що був вибух десь 2 роки тому, недавно майже, однак якось не поглинала в цю тему.. Але все таки, ти дитина! Повиннен бути хоча б хтось! - Дженіс поклала пальці на переніссі. Лайно. - Я не можу повернути тебе на вулицю, та й в притулок не варіант, може твої родичі тоді взагалі не будуть знати про тебе.
Подих. Погляд стає рішучим. Він попросив допомоги, вона привела його до свого дому, вимила, одягла, дала поїсти. Вона не може залишити його, вона повинна допомогти, або хоч якось знайти його близьких чи вона сама стане йому матір’ю.
Зараз 9 годин. Чуя був покладений у ліжко, але не Дженіс. Їй треба подзвонити своїм знайомим. Зустріч назначена, вже завтра усі троє будуть сидіти у когось вдома, й думати про малого хлопця, о тім що в першу чергу зробити і може на останок можно дізнатись що за вибух такий був. А зараз треба піти спати. Ні, не на одинці, бо рижик не хоче бути на самоті, тож тепер Джен почуває себе мамою - куркою яка сидить зі своїм курча, та дитині можно пробачити таке » все таки один на вулиці був » тож, спокійного сна.