Піна та бульбашки

— Я вже шкодую, що погодився на це, — втомлено зітхає Кіт, залізший у холодну ванну. І холодна вона була не тому що в ній льодяна вода, а тому що вона суха і порожня. Так буде легше тебе намилити, — сказав Ленс. 

 

— Все буде гаразд, обіця-яю, — кидає легку усмішку він і включає душ, відводячи його максимально від хлопця, аби самому налаштувати і перевірити воду, не ошпаривши окропом і не обливши льодом Кіта. 

 

Він добрий десяток секунд вертить кран у різні сторони, налаштовуючи достатньо теплу воду, поки Коґане підтягує до себе коліна, обхоплюючи їх і встромляючи погляд кудись у нікуди. Він надто втомився. Очі заплющуються самі по собі, хоч і довго спав сьогодні. Майже одинадцять годин. Але з цього півдрьому його висмикує раптове відчуття теплих струменів вологи на тілі. Здається, Ленс вже налаштував ідеальну температуру. 

 

— Так добре? Чи холодніше зробити? — питає він, схиливши голову і обливаючи водою лише Кітове стегно, а не все тіло, поки не переконається, що все гаразд.

 

— Тепліше, — коротко відповідає хлопець. 

 

Ленс слухняно повертає кран, знову наводячі струмені прозорої рідини спочатку собі на долонь, щоб впевнитись, що то не окріп, а потім вже і на ногу Кіта. 

 

— Так? 

 

Кіт слабко киває, дозволивши хлопцю продовжити обливати вже все його тіло. Він би хотів ще гарячіше, щоб ця оболонка з кістками і м‘язами всередині зварилася, як живий рак, і стала червоною-червоною, що аж нічого не можна буде відчути, але Макклейн так, на жаль не зробить. А сам він не зробить точно, і не тільки це. Дивно взагалі, що до ванної дійшов сам, а не на Ленсових руках, га? 

 

Вищий хлопець же обережно змочує його водою, затримуючись на спині коловим рухами, ніби це якийсь масаж, повільно розпарюючи шкіру, а потім і звогчує чорне розпатлане волосся, починаючи зі спини, згодом попросивши закрити очі, щоб дістати і чілку на обличчі. Ленс дбайливо прибирає її з обличчя, зариваючись рукою на потилиці, щоб намочилось повністю. Коли він вважає це достатнім, то вимикає воду і кидає душ у ванну, потягнувшись до іншого бортику, де стоять кілька кольорових пластикових баночок різних вмістів. Шампуні, гелі для душу, бальзами, кілька масочок, які Ленс брав в душ і забув покласти назад у шафку над раковиною. Він обирає перший, що попав під руку, зиркнувши на напис «полуниця і банан» та всміхнувшись з цього. Кіт зазвичай користується якимись шампунями двадцять в одному, щоб той служив і гелем, і шампунем, і маскою, і зубною пастою, і відбілювачем для унітазу, якщо треба буде, ще й з різким запахом, який часто мають такі флакони в магазинах з підписом «чоловічий». Ленсу ж таке дуже не підходило: мало того, що пахне так, ніби тобі в обличчя пустили сніжний ком з шматками деревини і пшикнули зверху ядерним дезодорантом, так ще й сушить обличчя і волосся! Тому він і обирав щось універсальне чи навіть жіноче, краще щоб з фруктиками або квіточками, а шампунь обов‘язково з бальзамом в комплекті. 

 

— Я тепер буду як фруктовий садок, — слабко всміхається Кіт, коли чує запах від шампуню, який налив собі на руку Ленс. 

 

Макклейн усміхається у відповідь, поставивши пляшечку на місце і починаючи спінювати в руках. Вичитав в інтернеті, що так правильно мити голову: спочатку робити піну на долонях, а вже потім наносити. Не те щоб він бачив різниці, але так написав якийсь освічений перукар. 

Коли густа рідина в руках вже достатньо біліє і утворює малі бульбашки, Ленс переміщає це на чужу маківку, обережно розподіляючи. 

 

Він наносить шампунь на всю довжину волосся, зарившись пальцями, щоб помасажувати шкіру голови. Кіт злегка відкидується, щоб тому було легше і, в більшості, тому що це дуже приємно. Воно не густо піниться, бо на брудному волоссі так не працює. 

 

Хлопець ніжно проводить за вухами, теж втираючи піну там, по скроням і по чубу на лобі. На потилиці злегка чеше короткими нігтями, встромляє розчепірені пальці у відросшу до плечей частину, злегка потягнувши, щоб на них залишилось все «зайве». А там і залишається. Трохи випавшого чорного волосся, яке Ленс знімає з рук і чіпляє на бортик, щоб потім викинути і не забивати ванну. Робить так ще кілька разів, дивлячись не стільки на голову, скільки на обличчя Кіта, що заплющив очі й час від часу супить брови, а потім знову включає воду, змивши все з одної руки, а іншою допомагаючи собі змивати піну з голови. Коґане мружиться, щоб нічого не потрапило в око, поки весь шампунь не змивається. 

 

А далі Ленс чомусь робить те саме. Тобто намилює руки з тої самої пляшки. І знову наносить на голову Кіта.

 

— Ще раз? — здивовано питає чорноволосий, навіть розплющивши для цього очі, щоб подивитись на нього. 

 

— По-перше, щоб вже точно, а по-друге якийсь перукар написав, що так правильно, — з розумним виглядом відповідає Макклейн, піднявши мильний вказівний палець вгору, — І взагалі, не розумничай. Скільки треба, стільки і буде ще раз, — додає він з тим же розумним виглядом, посміхнувшись. 

 

— О, ну так можна і разів двадцять помити. Щоб вже точно на рік вистачило, бо все волосся випаде, — закочує очі він, підтягуючи коліна до себе ближче. 

 

— А мені здається, хтось казав, що нема сил навіть говорити, — схиляє голову Макклейн, вже масажуючи його маківку знову. На цей раз на пальцях не залишається майже нічого, а густа рідина піниться швидко і багато, бо середовище вже чисте. Він знову проводить рукою по відросшому, промовляючи: — В тебе таке густе волосся. Навіть заздрю. 

 

Кіт залишає це без відповіді, скептично кивнувши Ленсу на бортик ванної, де зібрались, власне, наслідки, мінуси і підводні камені його густого волосся. З цього вже можна перуку робити, ха-ха. 

 

На цей раз Макклейн нічого не змиває, а бере змочену водою жовту мочалку, шукаючи поглядом улюблений гель. А він знаходиться одразу: ваніль з медом. 

 

— Та ти знущаєшся, — коментує Коґане, дивлячись на задоволеного хлопця, який вже добряче так наливає жовтувато-білу рідину на більш жорстку сторону мочалки, яка і подобалась Кіту, бо дає відчуття, ніби з тебе здирається весь бруд і мертва шкіра. 

 

Ленс сідає на коліна, щоб не нагинатися так сильно, бо буде боліти спина, та починає милити з плечей, переміщающись до долоней, розподіляючи піну та натираючи брудну шкіру. Потім повертається, намилюючи шию, а згодом і доходить до спини, приділивши найбільшу увагу: ретельно тре кожну ділянку, спускаючись з лопаток до попереку з сідницями, пройшовшись по хребту, і знову вертається до середини, майже масажуючи спину коловими рухами. 

 

У ванній стоїть густий аромат хімічних полуниці, банану, меду і ванілі одночасно, що не може бути поганим, правда? 

 

Ленс вирішує і трохи подуркувати, щоб розвеселити Кіта, зібравши трохи піни на великий та вказівні пальці, щоб скласти їх у кільце і сильно подути всередину. На диво, мильна бульбашка виходить, хоч таке рідко трапляється, скільки б він не намагався це робити, коли миється. Мабуть, то всесвіт допомагає сьогодні. Хлопець задоволено посміхається у всі тридцять два, кинувши смішок, коли кулька з мила лопається прямо коло обличчя Кіта, змусивши того на секунду заплющити очі від неочікуваності. Ленс повторює ще раз, запускаючи вже дві таких, проте потерпівши і дві невдалі спроби, а одна бульбашка приземляється на Кітове намилене передпліччя. Він здивовано робить спробу взяти до рук, але та безжально лопається. Коґане на це, на диво, усміхається. 

 

Макклейн все ж продовжує свою справу, схопивши хлопця за гомілку, щоб той припідняв ногу. Він все так само обережно намилює шкіру, починаючи із зовнішньої сторони стегна, згодом помивши внутрішню, і закінчує на стопі, вже потираючи руками, бо та сторона мочалки робить лоскітно. Він проходиться своїми пальцями між пальцями на ногах Кіта і м‘яко розминає великими ступню, надавлюючи на п‘ятку та подушечку із зводом. Те саме робить і з другою ногою, теж приділяючи особливу увагу ступні. 

 

— Ну все-все, достатньо, а то я вже починаю думати, що в тебе фут-фетиш, — криво посміхається Кіт, прибираючи кінцівку вниз. 

 

Ленс знизує плечима і знову бере мочалку, завмерши і дивлячись на (скоріше, розглядаючи) Коґане кілька секунд без рухів, ніби щось обдумує. 

 

— Що? 

 

— Чуєш, а хочеш я тобі масочку зроблю? З екстрактом огірка та алое, — грає бровами Макклейн. 

 

Кіт вимучено зітхає. 

 

— Ти ж не відчепишся, так? — Ленс енергійно киває кілька разів, мало не пропалюючи того поглядом, після чого Кіт видихає і додає: — Тоді давай. 

 

Макклейн радісно хіхікає, промивши руки від піни, так само трохи змочивши ними обличчя хлопця, і бере яскравий зелений тюбик, де мультяшно намальована жінка з цією штукою на всьому лиці крім очей та рота. Там же і написано великими літерами, що це допоможе освіжити, очистити, зволожити, розгладити (і ще кілька слів на -ити) шкіру та позбавитись втомленого вигляду. Кіт у це, правда, не дуже вірив, бо Ленс виглядав гарно що використовуючи подібні засоби, що ні. Але чому б ні – гірше все одно не буде, особливо, якщо ця штука ще й сподобалась самому Ленсу, який ще й хвалився і казав, що все працює. 

 

Вищий хлопець вичавлює трохи напівпрозорого «гелю» на пальці, розтерши між двома ладонями, і одразу наносить на Кітове обличчя, масажуючи кожну ділянку, намагаючись випадково не потрапити в очі. Ленс злегка надавлює, коли майже втирає цю маску, щоб вже точно, а коли закінчує з підборіддям, Кіт розплющує очі, пронизливо дивлячись прямо в його власні. Макклейн на це усміхається і коротко чмокає того у губи, обережно, щоб не з‘їсти ненароком маску з обличчя, будучи задоволеним раптовим легким збентеженням хлопця.

 

— Ти ду-уже смішний зараз, — хіхікає він, уважно роздивляючись чуже обличчя. 

 

Після цього змиває останки з рук і знову бере мочалку, трохи нахиляючи Коґане назад, щоб було легше його мити. Ленс натирає груди коловими рухами, а потім спускається до животу, приділивши увагу і бокам. Коли доходить до члена, Кіт знову злегка збентежується, адже аргумент, який би точно на це сказав Макклейн: «І що? Чого я там не бачив?» взагалі-то не працює. Але потім він згадує взагалі в якій ситуації знаходиться: йому двадцять (а не п’ять) років, а його зараз миє інша людина, ніби не вміє сам. І не має значення, що Ленс сам захотів це зробити, аби допомогти. До того ж, впевняє себе, що це просто частина тіла, от і все, тимпаче, Макклейн взагалі не приділяє цьому уваги, навіть не звернувши увагу, а просто намилює все його тіло однаково. Так, в принципі, і є. 

 

Після цього Ленс включає душ, направляючи на нього. Струмені теплої води дбайливо змивають густу бананово-полуничну піну з волосся та медово-ванільну з тіла, вкотре змішуючи запахи у малій кімнаті. Злегка забруднена мильна вода стрімко стікає у отвір, зникаючи, але залишаючи за собою трохи піни. Кіт щільно заплющує очі, коли він починає змивати з обличчя маску та шампунь з чубчика, допомагаючи собі рукою, злегка торкаючись лиця, щоб змилось все і не забивало пори та не лишало незмитий липкий слід. Особливо довго змиває волосся, бо не може ніяк намацатись – воно і так рідко коли буває абсолютно чистим, ще й таким м‘яким. Якщо б ще він уламав Коґане використати бальзам, то це взагалі… з ванни не вийшли б до завтра. 

 

Коли вже вода, що стікала з Кіта у отвір, була повністю прозорою, Макклейн вимкнув душ, кинувши його поряд. Він допоміг встати Кіту на ноги і простягнув йому рушник, який той одразу обмотав на собі, закріпивши. 

 

Поки Макклейн прибирав непотрібні у ванній маски у шафу над раковиною, чистив зуби та, наостанок, викидав чуже чорне волосся з бортів у смітник, інший хлопець вже встиг витертися і, звісно, з допомогою всесвіта, вдягтися, що здивувало щойно зайшовшого в кімнату Ленса. 

 

— Ого, ти… швидко, — коментує він, колм закриває двері кімнати, розглядаючи Кіта. 

 

Той без світла, хоча за вікном вже одинадцята година вечора, сидів в своїй чорній розтягнутій футболці з якимось іншомовним написом посередині, в шкарпетках та червоних шортах, в яких зазвичай спав. До речі, про «спав»…

 

— То що? Вже лягаємо? — питає Макклейн, на що отримує втомлений кивок. Бідний Кіт. Йому точно потрібно ще більше відпочинку і сну. Хоча б три дні спати без перерви. 

 

Ленс вмощує хлопця набік і сам лягає позаду, вкриваючи їх обох теплою пуховою ковдрою, бо за вікном, здається, не тільки зима, а й щойно пішов сніг, судячи з малих білих пластів у злегка почервонівшому небі. Перший сніг за цю зиму. 

 

Макклейн перекидує руку через Кіта, обіймаючи того і притискаючи до себе. Волосся після душу все ще вологе, хоч Коґане його і намагався максимально висушити рушником, все ще приємно пахне полуницею і бананом вперемішку з, власне, самим запахом волосся Кіта. 

Ленс все ще дивиться у вікно, спостерігаючи за повільно летячими сніжинками, коли чує тихий голос поряд. 

 

— Дякую, — майже засинаючи, бормоче Кіт, знайшовши пальцями руку, яка його обіймає, щоб взятися і слабко стиснути.

 

— Завжди, Кіте, — злегка усміхається Ленс, трохи звівши брови, — Завтра буде новий день, і тобі обов’язково стане краще. Засинай. 

 

І Кіт справді засинає з цими думками. Завтра йому обов‘язково стане краще – хто ж ще зі снігу виліпить Ленсові сердечко?