Неочікуване тепло

Позаду чути вистріли, поруч із Рюноске знову цей клятий тигр, який супроводжує його у всіх важких битвах вже досить давно.

Дадзай не помилився, об’єднавши таких різних, але одночасно схожих есперів. Спочатку робота не задалася: все ж відірвана нога заважає мислити, але згодом, дізнаючись один про одного дедалі більше, хлопці могли як зрозуміти мотиви колишнього ворога, так і дійсно злагоджено працювати у команді.

Зараз, як, в цілому, досить часто за останній час, новий подвійний чорний має завдання прибрати особливо небезпечну фігуру у місті. Атсуші виглядає дещо похмурим, що на нього не схоже, але Рюноске ж немає до цього ніякого діла. Головне досягти поставленої перед ними цілі.

Поглядом власник рашомону помічає, що його напарник забарився і йому загрожує небезпека. Чорні смуги вже такого рідного плащу тягнуться до Атсуші, піднімаючи того вгору і захищаючи від ворожих атак. Тигр дивиться дещо здивовано, але швидко оговтується і, приземлившись на землю, продовжує бій. В голові все ж проносяться різні думки про те, що щойно сталося. Рюноске вкотре захистив його, пожертвувавши своєю безпекою. Це все ще не звично, але дещо…приємно? Потрібно сконцентруватися на бої, про їхні відносини він подумає пізніше.

Сьогоднішній ворог також є еспером, що трішки поскладнювало ситуацію, але ніхто й ніщо не встоїть перед дуетом, якщо вони разом. Коли хлопцям видали повний опис супротивника, обом стало цікаво, чому в графі про здібність цієї людини було так мало інформації. Відомо тільки про вміння керувати емоціями. Нічого особливого, в цілому, але побільше дізнатися було б корисно.

Еспер виявився не надто сильним: Атсуші навіть не піддався впливу його здібності, що, безсумнівно, радувало, він лише переживав за Акутаґаву, щоб бодай той також не потрапив під чари. Загрозу становили лише його прибічники, яких брюнет вже встиг відключити. Тримає обіцянку, хах.

Тигр наносить вирішальний удар і супротивник падає на землю непритомний. Перевіривши, чи немає поряд більше посіпак цілі, Рюноске доповідає Дадзаю про виконану місію. Повертається до свого напарника і з нерозумінням та деяким страхом дивиться на нього.

Розум Атсуші під час удару затуманюється. Він знову чує той клятий голос. Голос в голові, якого намагався позбутися, щойно будучи виставленим із притулку. Знову позаду йому говорять про нікчемність, все тіло немов застигло. В напівпритомному стані Накаджима розуміє, що ворог знешкоджений, але слова, що в’їлися в свідомість продовжують давити.

«Нікчемність. Непотріб. Ти не заслуговуєш на життя. Ти мусиш усе життя прожити в стражданнях, для такого як ти - це найкраща доля.»

Голос Директора пробирає до кісток. Атсуші віддалено відчуває, що спирається на щось спиною, вірогідно це стіна. Він дрижить. Сльози ллються. Хлопець думав, що ця людина більше не буде слідувати за ним у його свідомості. Жахливі слова знову і знову б’ють його. Так страшно.

Акутаґава зривається з місця, зрозумівши, що у його союзника знову панічна атака. Це вже не вперше, але нині вони на якомусь складі, далеко від тих, хто міг би дійсно допомогти Тигрові. Власник плащу відчуває відповідальність за напарника на собі. Він має хоча б постаратися зарадити хлопчині.

Атсуші здригається - щось доторкнулося до його рук. Він чує хриплий заспокійливий голос, що заставляє болючі слова стихнути. Рюноске тримає його за руки, присівши навпочіпки. Просить сконцентруватися на його голосі, і слухати його. Накаджима старається, але це не так просто, він все ще під владою паніки, сльози не перестаючи котяться по його щокам. Акутаґава погладжує Тигра по плечу та долоням, шепче щось, але слова не долітають до Атсуші.

Коли оборотень врешті може розібрати хоч щось він піднімає заплакані очі на напарника. Брюнет просить дихати з ним тоді, коли він скаже. Починає рахувати: вдох…видох… Атсуші старається і слухняно виконує це, потроху заспокоюючись. Відчуття близької людини поряд, що його підтримує, заставляє відступити Директорові, що засів у нього в голові.

Більш-менш прийшовши до тями, Накаджима несподівано для обох обіймає Рюноске, прижимається до нього. Знову з’являються сльози на очах, але на цей раз від вдячності. Блондин тихо плаче йому десь в плече, а розгубленому Акутаґаві не залишається нічого іншого як погладжувати того по спині.

З уст Атсуші виривається тихе «дякую», від чого напарник ще більше ніяковіє. Він вперше так близько до Тигра і ці обійми настільки теплі, не зважаючи на ситуацію, в якій вони опинилися.

Кілька хвилин потому власник рашомону підіймається і подає руку вже заспокоєному другові. Вони повертаються до центра міста разом, дійшовши до висновку, що це дар того еспера викликав у Атсуші настільки яскраві емоції, з якими тому було важко впоратися, хоча й травматичне минуле зіграло найбільшу роль.

Акутаґава проводить напарника до гуртожитку, попри усі пручання. Він хотів впевнитися, що нічого не трапиться під час дороги. На запропонований чай хлопець-оборотень все ж отримав негативну відповідь. Нічого, у них ще буде безліч часу посидіти разом за чашечкою гарячого напою у майбутньому. А сьогодні їм слід розібратися зі своїми почуттями та думками.