Похмілля зранку виявилося набагато гіршим відчуттям, аніж уявляла собі Герміона. Найгіршим було те, що вона хотіла встати і розуміла, що потрібно, але просто не могла того зробити. Навіть на те, щоб розплющити очі, пішло багато часу. Хоча краще б вона їх взагалі не розплющувала.
До останнього дівчина не пригадувала подій вчорашньої ночі, аж поки з кімнати не почулися хлопчачі голоси.
Герміона насупила брови, намагаючись зрозуміти, сниться їй це чи ні.
Та коли вона почула голос Мелфоя, все враз встало на свої місця і дівчина різко встала.
Голова боліла, але зважати на це не було часу.
«Мерлін…Що я наробила…Що я…Я….»
У неї проти власної волі почалася панічна атака. Дівчинці-ботанці з синдромом відмінниці займатися таким, як у цю ніч, було просто неприпустимо.
«Як я взагалі могла на це піти?»
Найважче було зрозуміти, що робити зараз, і як дивитися в очі Мелфою.
Але згодом дівчина почула гучні кроки, стукіт дверей і німа тиша за цим.
«Схоже, у кімнаті більше нікого немає».
Герміона обережно і дуже тихо відкрила штори, боячись здибати когось із слизеринських хлопців. Та в приміщенні дійсно нікого не виявилося, тож вже спокійніше вона змогла встати і визирнути за двері.
Нікого не було, а отже, зараз саме час сніданку.
Або ж вона його пропустила і усі вже на заняттях.
Оминаючи сотню коридорів, Герміона все ж дісталася до Великої зали, з полегшенням побачивши там усіх учнів Гоґвортсу.
Уже в самій залі її кроки стали набагато спокійнішими.
Як би не хотілося, та довелося все ж сісти біля Гаррі, який не спускав очей з дівчини від її прибуття до зали.
— Герміоно, де ти була вночі!? — Тихо прошепів Гаррі, щоб ніхто інший його не почув. Рон зокрема.
Та дівчина лише поглянула на друга сонними очима і почала шукати Драко.
Достоту не розуміла навіщо, бо коли все ж знайшла, то одразу ж відвернулася. Хлопець дивився прямо їй в очі. Навіть у душу.
Як з ним тепер поводитися, Герміона не розуміла. З роздумів вивів Гаррі.
— Герміоно, ти мене чуєш? — Він провів рукою перед її обличчям декілька разів.
— Га? Ти щось казав?
Гаррі насупив брови.
— Я запитував, де ти була цієї ночі.
Дівчина проковтнула ком у горлі, а заразом і своє хвилювання.
— Я просто блукала Гоґвортсом. Повернулася вже коли ти пішов. — Вона не знала, коли він пішов, але щось сказати треба було.
Гаррі підозріло глянув на неї, але ніяк це не прокоментував, продовживши їсти. Рон займався тим самим.
«Напевно, варто забути це і просто жити далі».
Це здавалося єдино правильним рішенням.
Одначе час від часу протягом дня вона все одно поверталася думками до минулої ночі і до спогадів про руки Драко, які пестили її.
Лице вмить заливалося червоною барвою і Джіні, що сиділа з нею на Зіллєварінні, у відповідь на це насуплювала брови.
Ніхто не міг впізнати колишню Герміону: вона все частіше почала сидіти в спальні, не виходячи, постійно шукала когось очима і вельми соромилася, коли перебувала на відстані кілометра від слизеринської компанії.
До того ж, Герміона врешті почала приділяти більше уваги своєму зовнішньому вигляду.
Її волосся тепер завжди було охайно розчесане, вії ледь нафарбовані, а на щоках виднівся рум’янець.
Сама дівчина не могла зрозуміти причину появи цих змін в її житті. Думки про Драко вона щоразу намагалася відганяти від себе, а про її почуття до нього й поготів.
Герміона була впевнена, що це все вплив їхнього інтимного зв’язку і насправді серце шалено калатає тільки через це.
Врешті, вона й досі сподівалася на те, що Рон зверне на неї увагу.
А він таки звернув.
Здається, його одного не хвилювали зміни її подруги. Саме вони і дали Рону поштовх до того, що він усе частіше почав задивлятися на Герміону.
Ці переглядки і призвели до того, що Лаванда не витримала і порвала з ним. Але Рона це, на диво, аж ніяк не стривожило і він зловив себе на думці, що навіть радий.
Закінчилося все неочікуваним поцілунком і ще більш незрозумілим його завершенням.
То було під час святкування виграшу грифіндорців у квідич.
Герміоні не подобалася думка, що їхній перший поцілунок з Роном відбувся за тих самих обставин, що й з Лавандою.
Але дівчина так довго цього чекала.
Спочатку вони пліч-о-пліч сиділи на дивані, старанно ігноруючи тепло тіл одне одного.
Рон добряче напився, але в той момент все рівно почувався повністю тверезим.
Коли багато пар розбіглося по кутках, це стало останньою краплею і Рон повів Герміону за руку невідь-куди.
Дівчині це до болю нагадувало ніч з Драко, який точно так само тримав її за ту саму руку і цей спогад чомусь викликав в неї думку, що вона нечиста. Як вона могла зрадити своєму коханню і віддатися юнаку, котрого ненавидить, знаючи, що це всього лиш на одну ніч? Герміоні враз стало бридко самій від себе і від розуміння, що, незважаючи на ці обставини, вона не жалкує про скоєне.
Та з роздумів вивів солодкий смак губів Рона, який вивів її в далекий кут одного з коридорів. Цей поцілунок відрізнявся від поцілунку з Драко, але Герміона не розуміла чим. Можливо тим, що просто зараз вона не відчуває сплеску бурхливих емоцій? Але чому? Чому Рон, якого вона так жадала, цілується настільки погано? А чи це їй самій не подобається? «Неможливо. Я мріяла про це так довго. Я мала б уже скакати від щастя і бути на сьомому небі». Та нічого з цього вона не відчула.
Ба більше: за хвилину у коридорі з’явився Мелфой.
Чомусь дівчині одразу захотілося відсторонитися від Рона, вона знову відчула себе зрадницею і ця плутанина виводила з себе.
Та проходячи повз, Драко лиш підмигнув і за декілька кроків все, що від нього залишилось — аромат його духів.
Герміонині щоки знову спалахнули від того підмигування.
«Що це було і навіщо? Невже він зовсім не ревнує?»
Чомусь це дуже засмутило Герміону і вона не помітила, як сама мимоволі відсторонилася від Рона.
— Що трапилося? — Хлопець здивовано поглянув на неї.
— Ем. Нічого. Вибач. — Герміона почала плутатися в словах. — Я, напевно, перепила, мені погано.
І з цими словами дівчина кинулася до туалету. Останнім, що вона бачила, був розуміючий кивок Рона. Від цього хотілося плакати.
Вона зачинила двері до туалету і знесилено опустилася на підлогу.
Здається, у цій ситуації виходу просто не було.
«Мені потрібно все добре обдумати. Можливо, вихід таки є».
Драко — хлопець, який подарував їй одну прекрасну ніч. Це було все, що він міг їй дати. Він помітив її стан і не ігнорував бажання.
Рон — хлопець, котрого вона вже багато років кохає. Їхні стосунки тільки починають переходити на новий рівень, але, здається, йому не потрібно нічого, окрім фізичного задоволення.
Може, вибір був і болючим, та все ж, Герміона вирішила не зраджувати принципам і обрати Рона, за яким вона давно побивалася. Так, він не помічає почуття інших і, мабуть, трохи егоїст. Та він міг подарувати їй сотні кращих ночей, ніж попередня.
Чи не так?