Фанфіки Чиркова
1
Ігор Нерівний/Антон Сенін
Третя година ночі. Мені знову не спиться. Я вкотре споглядаю однотонну білу стелю та стискаю в долоні свої сережки. В голові крутяться спогади з Бла Бла подкасту, який я записував зі своїми друзями зовсім недавно. Спрага змушує мене повільно сісти в ліжку та простягти руку до пляшки Моршинської біля ноутбука. На якусь мить мій погляд фіксується на сірому матовому девайсі, а наступне, що я бачу перед собою – це відкрита вкладка гугл. «Ну шо Сірий, знову будемо безцільно шлятися просторами інтернету замість сну?» Запитую я у себе. Чомусь знову мені згадуються Ігор і Антон, а також теми про які ми говорили. Фанфіки. Це слово неоновими літерами запалюється у моїй свідомості. «Ні ні ні, Сірий, ми з тобою цим займатися не будемо. Я серйозна людина, в мене от стендап тур…» Фанфіки… «А якщо це допоможе мені заснути? Безглузда думка, але може спробувати? Про це все одно ніхто не дізнається». Я поспішно відкрив гугл документи, хаотично перебираючи в думках про кого можна було б написати. «Ігор і Антон… О боги, чому така думка взагалі в мене виникає?» Я спробував відкинути цю ідею та підібрати пару до якої не маю особистого відношення, але чомусь самі ці двоє не давали мені спокою, до того ж я вже проговорював початок у них на подкасті. Ще дві хвилини я дивився на екран свого ноутбука і видихнувши весь свій сором та сумніви взявся писати.
«Ігор сидів у напівпорожній темній студії. Його зморене чоло виблискувало краплинками поту коли він монтував останній випуск. В цей момент до студії зайшов стомлений Антон, повісив кепку на вішак і важко зітхнув. Ігор запитав:
– Що сталося, Антоне?
– Таа, складний виступ сьогодні був. А ти що тут робиш?
– Монтую відео.
– Можна я долучуся?
– Так, звичайно. – Ігор окинув Антона трохи здивованим поглядом, адже той виглядав не тільки стомлено, але і якось схвильовано. «Може виступив у тишу й досі не відійшов» подумав Ігор та підсунув стілець для Антона. Той у свою чергу слухняно сів та втупився в монітор де майоріли кадри випуску з Жорноклеєм. Ігор був саме на моменті про руських артистів. Розмова на екрані повільно почала пропрацьовуватися у свідомості Антона. Через хвилин 5 мовчання Сенін сказав:
– Мені здається тут треба інший перехід.
Ігор нічого не відповів, лише прокрутив фрагмент про який казав Антон іще декілька разів. Останній в свою чергу з кожним новим переглядом все більше нервував і не витримавши чергового повторення однієї й тієї ж репліки промовив:
– Давай я зроблю.
Ігор хотів було уступити Антону свій стільчик, але той махнув рукою, мовляв «можеш сидіти». Він потягнувся своїми руками до клавіатури та мишки і взявся монтувати. Ігор тим часом, на диво самому собі, розглядав спину Антона допоки його очі не наткнулися на фрагмент поясниці колеги, що виглядав з під одягу через незручне положення його тіла. Злякавшись власних думок чоловік повернув погляд назад до екрану. Те, що монтував Антон йому не подобалося, але погіршувати стан засмученого друга не хотілося.
– Чуєш, Антоне, може давай залишимо це все поки і продовжимо монтаж завтра, на свіжу голову. – Промовивши ці слова Ігор помітив, що його рука небезпечно близько до руки Сеніна.
Антон повернувся обличчям до свого колеги і запитав:
– Тобі не подобається? – Видавалося, що в це просте запитання Антон вкладав щось більше, тільки Нерівний не міг зрозуміти що.
– Подобається. – Ніяково відповів Ігор та втупився в обличчя свого друга.
Раптом права рука Антона зісковзнула зі стола та опинилася між ніг Ігоря. Звичайно ліва рука все ще була на столі й рятувала чоловіків від повної катастрофи, але все ж дотик долоні Антона до стегна Ігоря змусив обидвох почервоніти. Сенін хотів було прибрати рука, але Ігор не зрозуміло з якої причини перехопив її. Обидвоє довго мовчали й Нерівний нарешті відпустив руку Антона, який ще мить після цього тримав її в повітрі, а тоді вирівнявся та притягнув до себе друга. Тепер у незручному положенні був Ігор.
– Що ти робиш? – Промямлив Ігор, у спробі не звертати увагу на руки Антона, які знаходилися на його шиї та талії.
– Я хочу тобі дещо сказати. – Майже впевнено відповів Антон. – Останнім часом я багато думаю про тебе й про наше спілкування і кожного разу мої думки зводяться до бажання торкнутися тебе, або ще гірше – поцілувати.
Ігор був приголомшений почутим. Розумна та адекватна частина його свідомості казала, що треба відштовхнути Антона та пояснити йому, що вони лише колеги, а інша, спонтанна та азартна, хотіла побачити, що буде далі. Доки такі роздуми розривали Нерівного, Антон послабив хватку і почав казати щось на кшталт вибачення за своє признання, але Ігор не дав йому закінчити. Він нахилився вперед та поцілував Антона. Просто в губи, як він до цього робив з десятками дівчат, але ніколи не відчував подібного. Руки Антона тим часом почали гуляти тілом колеги, а губи перебралися з уст Ігоря до його шиї.
– Зачекай, Антоне… – Антон зупинився і пристально втупився в Ігоря, який в свою чергу важко дихав. – Продовжуй, будь ласка, але я ніколи не… –Ігор затнувся, він не знав як діяти в такій ситуації, тож Сеніну довелося брати все в свої руки:
– Не хвилюйся, Ігоре, сьогодні ми не робитимемо нічого незвичного тобі. – Легка усмішка ковзнула вустами Антона.
– Сьогодні? – здивувався Ігор, але не почув відповіді на своє запитання, бо Антон жадібно поцілував його губи. Тоді він підвівся, взяв Ігоря за руку та притягнув до себе. Тепер все було буквально в руках Антона. Завдяки перевазі у зрості та силі Антон перемістив Ігоря до стіни та запустив одну руку йому під футболку. «Яка в нього ніжна й гаряча шкіра». Антон знову змістив траєкторію своїх поцілунків, на що Ігор не втримався та видав легенький стогін. Антона це потішило, тоді Ігор, сам не розуміючи чому, обхопив двома руками талію Сеніна та притис його до себе. Майже одразу нижньою частиною свого живота він відчув щось тверде і йому стало ніяково. Антон лише усміхнувся і зняв із себе футболку. Це змусило Ігоря почервоніти ще більше. Він сором’язливо розглядав торс колеги, зняв власну футболку та прилинув губами до шиї Антона. Тепер вже настала черга вищого чоловіка червоніти, проте він швидко опанував себе та взявся у відповідь залишати сліди від своїх губ на тілі Ігоря. Антон спускався все нижче і нижче аж поки не опинився на колінах. Ігор ніяково дивився на хлопця та не знав, що робити в цій ситуації, а от Антон знав. Він повільно стягнув з Ігоря зайву матерію та торкнувся своїми пальцями збудженого члена. Ігор закусив губу. Антон натомість контролював усе, з кожним рухом долоні він бачив як Ігорю все важче і важче стримуватися. В якийсь момент Нерівний застогнав. «Чорт, якщо він так продовжить, то я…» Проте на подив Ігоря, Антон зупинився та, хоч і був знизу, окинув чоловіка зверхнім поглядом. Тоді підвівся, повернув на своє тіло приталену футболку, зняв свою кепку з вішака та ще раз поглянув на Нерівного. Той у свою чергу нічого не розумів. Антон усміхнувся:
– Що ж, продовжимо завтра? Нам ще відео домонтувати треба. – І вийшов з кімнати залишивши розгубленого Ігоря наодинці.»
Я відірвався від екрану ноутбука. За вікном сіріло, циферблат показував шосту ранку. Я знову зовсім не спав, ще й написав незрозуміло що. Здавалося б тепер можна годинку поспати перш ніж починати складний день, але знову ідіотська ідея врізалася у мій мозок. “А давай ми його опублікуємо? Ніхто ж не дізнається, а навіть якщо і дізнається, то ніколи не подумає, що це я.” Мої руки майже машинально знайшли перший ліпший ресурс для публікації фанфіків українською, далі я пройшов цей марудний процес реєстрації, скопіював текст та трохи невпевнено натиснув кнопку опублікувати. За 15 хвилин будильник на тумбочці просигналізував початок нового дня. Мені був час братися до роботи.
