Навички

Для Кібома не існує часових проміжків, немає міст і країн, до поки є Джонгхьон поруч. Теплий і спокійний, як гавань у розквіт спекотного червня. Хвилі його голосу відносять в далекі далі страхи і туги, руки його зігрівають і заспокоюють. Це розуміє Кі, коли от так сидить навпроти і дивиться в нескінченні карі очі, бачить в них лише відображення себе, хоче бачити в них лише себе. Він віднімає руку від чужого волосся, але торкається медової щоки кінчиками пальців, обпікаючись від температури чужого тіла. Чомусь свої ж пальці відчуваються холодними і чужими, але навпроти, шкіра когось іншого, здається такою рідною, як своя.

Очі іншої людини заплющуються. Джонг тягнеться за рукою Кібома. Не хоче втрачати такі необхідні дотики.

Кажуть, що сонце не сумує за місяцем, але для Кі не торкатися цієї людини, не говорити з нею, не чути її голос – важче за все, тому він знову повторює шлях пальцями від білих кучерів.

- Кібома, - тихо кличе Джонгхьон, його голос хрипить, ні то від затягнутого мовчання, ні то від співів без розспіву, - ти не замерз?

- Пальці холодні, так? – перериваючись на смішок промовляє Кі і знову віднімає руку від чужого обличчя.

- Трохи, але приємно, - зупиняючи дію молодшого, продовжує Джонг, - в тебе дуже ніжні дотики.

Сором застеляє обличчя Кібома, він тремтить від моменту, голосу і щастя, що не полишає його.  Вперше в житті він відчуває всі фарби життя.

Рожевий змінюється синім, а за ним з’являються фіолетові плями, пізніше жовті і червоні. В кінці все перекриває чорне полотно. Воно зернисте, не чітке і Кі не розуміє, що відбувається, чому зникає обличчя Джонга?

- Спляча красуня, - крізь воду лунає десь над вухом. – Діва, ти зовсім прифігів, в тебе ж зустріч з хьоном, хіба ти не маєш йти? – це точно голос Чхве. Настільки дратуюче може звучати тільки він. І Кі розплющує очі. В класі не залишилося нікого, окрім, в край збудженого, Мінхо.

- Чому я тут? – питає Кім.

- Я цим питанням задаюся щодня, але відкрию тобі таємницю, ти тут вчишся.

- Без тебе знаю, остолоп, - злиться Кібом. Він тре очі, намагаючись позбутися залишків сну. – Мене цікавить, чому я не з Джонгом, а з тобою тут?

- Діва, мене теж цікавить це питання не менше твого.

Годинник нагадує про хід часу і до Кіма, нарешті, доходить іронія ситуації. А саме, що він, відмінник і взагалі, найкращій учень, заснув на уроці математики, серед біла дня, та ще й на третій парті середнього ряду. Вчитель явно помітив, як і всі інші, і тепер, уникнути жартів не вийде найближчий тиждень. А найгірше, що Кібом, настільки пірнув у світ своїх сновидінь, що вже запізнюється на зустріч.

- Я маю бігти, - підриваючись з місця, кричить Кі.

- Якщо що, дзвони, - у відповідь лунає, але вже не до того.

«Джонгхьон напевно вже пішов.» - набатом звучить у голові Кібома, але він біжить на зустріч. В нормальний день і за інших обставин, він навряд чи поспішав би так, але цього разу все інакше. Дихати важко, бо він далеко не атлет, та все ж Кі продовжує свій шлях по сходах вверх, зупиняючись лише перед дверима. На те щоб перевести подих часу не залишилося, як і на зайві думки, тому молодший сміливо стукає у двері і заходить.

За піаніно сидить Джонгхьон. Руки його складені на колінах. Він явно не чув стукіт, тому Кі прочищає горло і звертається до старшого:

- Хьон, вибач, я запізнився.

- Кібома, - розвертаючись до співрозмовника обличчям, відгукується Джонг, - нічого, ти затримався не на довго. Все добре?

- Так, просто від вкрай цікавої теми диференційних рівнянь мене заколисало.

- Сподіваюся, сон ти бачив чудовий, - сміється старший і не уявляє собі, наскільки той сон був прекрасним для Кібома.

- Мені нічого не снилося, - відмовляє Кі і не вірить, що так вправно бреше (навіть рум’янець не проступив). – Ти хотів про щось поговорити, хьон.

- Любчику, - знову це прізвисько і серце молодшого заходиться, - в мене є проблема і з нею допомогти можеш тільки ти.

- Якщо треба комусь нахамити, то я до твоїх послуг, - сміється Кі. Джонг теж не стримує усмішки, - ти ж знаєш, я гострий на язик, напевно тому, серед друзів тільки придурок Мінхо залишився.

- А я хіба не твій друг? – все так само з посмішкою дивиться Джонгхьон.

- Ну якщо хьон мій друг, то Чхве мені більше не потрібен, — задираючи носа до гори проговорює Кі.

- Любчику, ти неможливий. – все ж сміється старший. – Кі, я хотів тебе попросити про послуги модельєра.

- О, так ти про ці навички.

- Саме про них. Я хотів би костюм, але не знайшов той, щоб по фігурі сидів, може ти допоможеш?

Всі датчики в голові Кібома б’ють тривогу. Тобто він, намагався запропонувати свої послуги Джонгхьону, щоб той прийшов до нього сам? Кіму молодшому однозначно треба подякувати молодшій сестрі хьона. Може подарувати їй шоколадку, чи квіти, а може зробити ще одну сукню? Ідей мільйон і Кібом розквітає від однієї думки про вдячність (і про те, як торкаючись підкаченого тіла Джонгхьона, він зніматиме мірки).

- Хьон, я завжди радий допомогти, - посміхається Кібом.