Як дійшло до того, що в її кафе зібралися всі Месники? Як взагалі змогли тишком-нишком протягнути та встановити телевізор? Звідки у кафе десяток коробок із піцою? І коли Пеппер перестане свердлити її поглядом, при тому, що сидить на дивані, спершись на чоловіка, нібито дивиться фільм і продовжує з кимось спілкуватися по телефону?
Її кафе не вітальня для Месників! Хоча вони забронювали кафе… Постфактум.
- Ах яка шкода, що у нас ремонт. Ну, ви вже добре подбайте про нас. - Весело, знизав плечима Старк, з цікавістю поглядаючи на червоніючого Пітера. Який, звичайно ж, примудрився спалитись. Ну, поки що тільки як геній, Людина-павук поки що таємниця. Але тільки поки що. Це Тсуна розуміла, як Пітер клацає формули. А ось підліток ще тішив себе надіями.
При погляді на нього Тсуна так і бачила єнотика (Пітер), що держить цукрову вату (надії на таємницю особистості від Старка) і як той вирішив її викуповувати в тазику з водою (спілкування з генієм, показ такого ось милого та чарівного себе).
Хоча, дивлячись на місіс Старк, вона відчувала себе на місці єнотика. Щоб їх.
Кафе стало дійсно популярним. Тсуна перед сном, навіть доходила до думки, що це підступний план Пеппер, розкрутити її кафе до такого ступеня, що вона задовбається працювати в ньому і піде на більш спокійну (у багатьох всесвітах всі місіс Потс відчули бажання істерично засміятися) роботу на благо СІ.
Але це просто думки перед сном, завжди дурні та нереальні.
- Хто взагалі відмовиться від цього стажування в СІ? Чи ваажаєш ти її поганою? Недостойною?
- Ні, ні! Що ви! Це ж мрія! Там так чудово! СІ просто має бути найкрутішим місцем! Із людьми із СІ я спілкувався, всі круті!
- Саме так. Так в чому проблема? - вдоволено кивнув Старк, намагаючись перетягнути Пітера до себе. Хлопець дійшов до тих самих висновків, що і він сам! Далеко піде.
- Часу мало. Я не встигну. Мені шкода. Можливо, згодом спробую. - Не вірячи самому собі відповів Пітер. Подумати тільки! Відмовити самому Старкові! Піти до нього в компанію у стажери! Нед буде верещати як двері до кабінету музики від таких новин!
– Логічно! Ну то кидай кафе і буде час. Стажери повинні саоєю головою думати.
- Не можу. Але дякую за пропозицію.
- І чому я повинен все як кліщами з тебе витягувати, а пацан? Чого не кинути кафе? Якщо хочеш кави, у нас чудові кавоварки. Не такі смачні як тут, варто визнати, але краще, ніж у більшості кав’ярень. Робота над проектами! Надаємо інструменти та матеріали. Все задля реалізації талантів.
- Містер Старк. Ще пара агітаційних пропозицій, покликаних відібрати мого чудового помічника, і ви забудете який на смак наша кава. У договорі з СІ жодного слова про те, що ви можете відбирати працівників! Ось і йдіть працювати, де надають прекрасну атмосферу, інструменти та матеріали.
Тоні задивився на власницю кафе. Пройшла аналогія, де Тсуна відважна левиця, що захищає добродушного на вигляд лабрадора від кота-старка. Так, якого кота? Мінімум механічний птеродактель.
А чи точно в каві немає нічого зайвого, хм?
Мабуть, він розуміє Пепс. Така і справді стала б у нагоді компанії. Тут ще лякаюча дівчинка повинна бути, але, мабуть, не її зміна. Якщо не заступником Пеппер, то у відділ кадрів її точно треба.
- І не соромно вам забирати у талановитого хлопця шанс стати кращим?
- Поки ви не тиснете на нього і він повністю усвідомлює свої ризики, можливості та обов’язки, повідомите опікуна і досягнете ще й її згоди, я не перешкоджатиму. Ах так, ще переконати Пітера та його тітоньку, що вони не зобов’язані віддавати мені борг за медичний рахунок. Тоді можете дарувати світло вчення цьому генію. А поки що… Пітер? Коли твоя «дитина» буде готова?
Пітер слухав Тсуну і на душі стало тепло-тепло. Вона, як і обіцяла, не дозволить дати його образити. Нехай це й бентежно: він уже досить дорослий для всього такого. Але його попросили довіритись. І дати відчути себе його сім’єю. Він точно обійме її після закінчення робочого дня. І хай йому потім буде ще місяць за це соромно!
- Але ми й справді зобов’язані віддати… Так! Робота створив, залишилося програму довести до ладу. Мій друг допомагає, то це ось-ось буде.
Далі Тсуна вдало відволікла увагу Пітера і вони пішли в підсобку, залишивши генія та мільярдера стояти біля стійки.
Підслуховувачі, відомі як Месники насолоджувалися безкоштовним видовищем. І звісно ж робили ставки. І чекали на замовлення. Справді смачна кава і коктейлі теж. Та тільки не зручно: спускатись з вежі треба.
Наталі теж намагалася створити план аби вибити можливість поїсти їжу власниці кафе. Все що виходить з-під її рук ставати таким смачним, що Романофф, жартома, звичайно ж, навіть подумувала над планом із викраденням. Жаль, стійка особа і від виду Месників в екстаз не впадає.
Через деякий час вже Пеппер:
- Пітер буде вчитися, а ти неподалік тут як тут і допоможеш, і доглянеш і нагодуєш. Пітер під постійним наглядом буде, навіть краще ніж тут. І не буде свій час витрачати на допомогу іншим, а сам стане ставати краще. А Мішель! Чудові малюнки. Стажером до дизайнерів, як потрапить, її вже й не віддадуть. Умови роботи у нас у рази кращі, ніж у інших.. не пошкодуєш… вагітну жінку… яка жорстока.
Чим далі перемовляючі жінки відходили, тим гірше було чути. Пеппер стійко трималася під час вагітності, але її єдиною стійкою «хочу» були солодощі від Тсуни. Які Тоні з радістю купив би в будь-якій кількості, але адекватним способом не міг. Тсуна виявилася так само уперта як і Старки. І все вперлося у підлітків і якусь тітку.
З усіма підлітками домовитися, з батьками та опікунами домовитися, Тсуну вмовити, кафе несподівано багато людей закортіло купити ось прямо зараз, а умови можливої майбутньої роботи перевищували всі допустимі норми рази в три. Починаючи із зарплати як у власниці кафе без податків, закінчуючи довічним сертифікатом на надання продукції СІ (цивільна версія – телефони, ноутбуки, телевізори, кухонна, ванна техніка, система розумного будинку та інше). А зайвих пунктів в договорі всього на сторінок -надцять більше. В основному про нерозголошення жодним чином. Перелік документів, який слід підписати, включаючи згоду на доступ до її техніки П’ятниці, цілодобово. І її готовку включено (за неї оплата окремо).
- Взяли в обіг і занадто щільно, тц. Гади.
Коктейль за коктейлем вживався легко. Полутьма її кафе заспокоювала. Вона не була надміру егоїстичною. Коли треба, вона готова була відпускати близьких. Милу Мішель, якби вона хотіла піти, то Тсуна допомогла б чим могла і провела б назустріч її обраному шляху. Сонечко на ніжках і павутинні, Пітер, про таємну особистість, поки їздили домовлятися з Мей, Старк дізнався, вже практично влаштований. Тоні спалахнув ідеями доробити вже готові шаблони для костюма Павучка. Тсуна була тільки «за», чим більше безпеки для Пітера тим краще. А костюм від Старка та ганчірковий костюм авторства Пітера в жодну конкуренцію не йдуть. Мей, вже практично окольцювала симпатичного лікаря, зараз була надто щаслива, отож перемовини з нею пройшли досить нескладно.
Вона готова всіх підтримати та захистити. Але, здається, всі й так чудово справляються. Чого ж хоче Тсуна? Після тієї жорстокості мафіозних воєн хотілося миру, спокою та тиші. За десять років кав’ярні з домішкою бара вона відчула і намацала той самий спокій. Чи рада вона йому? Так. Чи готова продовжувати? Відповіді не знає. Чи хоче поринути в авантюру і попливти за течією, яку успішно створили Старки? І так і ні.
Тсуна безперечно хоче знову зустріти свою сім’ю. Хранителів, таких різних, але коханих. Вчителя, як би він не бісував своєю непрошибальністю та садизмом. Батьків, які врешті-решт змогли довше бути один з одним. І звичайно ж, її чоловіка, якому в дусі літератури для чоловіків, необхідно спочатку помахатися кулаками. Ну, їй був ближчий стиль Кривавого Принца, за що вони до речі і зблизилися. Стилети та кинджали були їй близькі. Вчитель, звичайно ж, збентежився, що знову у його учня не пістолети, але смиренно зазнав поразки… Спочатку навчивши до тремтіння використовувати будь-яку зброю. Будь-яке. Вона його ненавиділа. Поважала, але відчувала бажання скинути з планети і жити далі.
Чого вона хоче? Продовжувати слідувати за Пітером? Мішель у цьому плані набагато самостійніший і за неї не так страшно. Обох підлітків, насправді три, про Неда тоді згадали, змогли успішно зацікавити у стажуванні СІ. Вони не діти, щоб їх опікуватися. Вона хоче за ними наглядати, цього не відібрати.
У минулому житті, вже такому далекому, у неї не було спадкоємця. Був чоловік, але свою дитину завести б вони не змогли. Вона Бос. І поранення отримувала і цькували… діагноз веселий дамокловим мечем, не залишаючи надії. Рада була незадоволена (наче він хоч колись задоволений) відсутністю спадкоємця. Її настільки допекли, що вона вписала до заповіту Занзаса. Щоб продовжити роботу на місці Боса їй довелося пройти медкомісію з обов’язковим відвідуванням психіатра. І тоді було бажання прикинутися німою, щоби відстали від неї. Але її чоловіком був Бос іншої сім’ї і його підставити вона не мала права.
Тут, диво, вона могла пізнати щастя стати матір’ю. Але її божевільного мужика тут не було, а отже, не мало сенсу.
Чого вона хоче? Хоче назад до сім’ї. Хоче продовжувати слідувати за Пітером, чудово розуміючи що більше він її не потребує. Що їй потрібно?
Нова сім’я.
Кинути вона завжди встигне у разі чого, правда? А тепер, головне підготуватися до суперечок щодо договору. Вона не погоджується з половиною з них.
***
Користуючись тим, що її телефон відстежує П’ятниця і при запиті легко здасть, Тсуна мстиво раз на тиждень принаймні гуглила запити:
«Як непомітно вбити боса»
«Як максимально болісно пинати боса, щоб його вагітна дружина не турбувалася»
«Сто способів убити людину в розумному домі»
Та інше.
Це стало таким собі хобі. Пітер чудово почував себе вже особистим стажером Тоні; Нед, якого всюдисущий Старк знайшов, перевірив і підхопив з собою, разом з Мішель освоювалися в їхніх відділах; горювали відвідувачі кафе десь вічність і обіцяли назавжди зберігати це горе в сердці, ну хоч стажери додумалися створити свій «Чат з генієм». Кафе довелося продати, за ці гроші купити пентхаус неподалік. Вона звикла жити в особняках, але її чоловік зміг і це в ній змінити, подарувавши любов до квартир на висоті з чудовими краєвидами.
Після роботи головної серед мафії робота заступником (вона чомусь швидко росла на посаді, під задоволеним поглядом місіс Старк) була легша. Так, її тут не поважали, не боялися і навіть не тикали в чоловіка, що захопив майже всі всесвіти, влаштувавши там армагедон, божевільних Хранителіа і неадекватну Варію. Тут цього не було. Ну, а полум’я їй на що? Насилу, але вона могла відокремити краплю іншого полум’я, яке зберігало Небо. Крапля полум’я Дощу і ось, всі потихеньку заспокоюються, полум’я Урагану підбадьорювало суперників, змушуючи часом говорити те, чого не варто було, а підступне полум’я Тумана було останньою інстанцією і могло ввести в оману. Останнє вона використовувала більше для найнеприємніших, але необхідних партнерів СІ. Люди, що не звикли до полум’я, дуже легко піддавалися.
Чи було їй соромно? Що це? Сором? Він прокидається лише від спілкування з дітьми, максимум привабливими няхами старшого віку, типу Людини-павука.
Пеппер, що вже досить округлилася, не витримувала емоцій, що настали, і обіймала Тсуну. Її рятівниця. Тоні бурчав, що Ласунку обіймають частіше, ніж власного чоловіка. Тсуна, навіть будучи в обіймах, жувала маршмелоу.
Месники виявилися непоганими, нехай у командних боях програвали б їй з Охоронцями. Вона навіть була присутня кілька разів на їх тренуваннях і дала кілька порад.
Старки виявилися чарівнішими, коли не зазивали на сумнівну роботу. І коли не маніпулювали, бажаючи отримати своє (в даному випадку смакоту з-під її рук). Це виглядало безглуздо і Пеппер сама це розуміла, але все звалювала на вагітність.
Було непогано. Пітер подарував їй робота. Тепер у неї вдома був дружок «Гола Моска Міні», якого Старк доповнив. І за допомогою двох геніїв вийшла полегшена версія ШІ. Набагато гірше за П’ятницю, але не йде ні в яке порівняння з аналогами типу Аліси.
Мей так успішно покорила сердце того лікаря. Було весілля. Пітер тішився події, і сумував, що Мей, що одужавши, захотіла вирушити у весільну подорож до Європи. Він її проводив з посмішкою, але сумував. Добре, що є відеозв’язок і месенджери.
Павучок, хто б сумнівався, зміг чудово влитися до Месників, у СІ та навіть у родину Тоні. Раз у раз звучала чи то загроза, чи то попередження: «Усиновляю, дитино! Ще пара сивих волосків і!…»
Було добре. Однак, нажаль, біль від втрати буде з нею вічно. Вона сумує.