Леді Яструб

- Ось, одягни оце, - Тільма, довго порпаючись в скрині, нарешті вручила Олі купу зім’ятого одягу. - Вже вибачай, суконь немає. Та й тобі вони ні до чого, бо попереду в нас багато брудної роботи.

- Дякую, - покірно відповіла Оля і почала переодягатися. 

Терпіння на межі вичерпання. Оля вже понад два тижні працює в Йоррваскрі. Від ранку до ночі вона робить одну й ту саму рутинну роботу. І кожного дня Тільма знаходить до чого причепитися. Вже не кажучи про інших.

Оля йшла широким шляхом, оформленим кам’яною кладкою, що простягався від Вайтрана до Рорікстеда. Час від часу вона зупинялась, аби звіритись з мапою. 

Від самого Йоррваскру Вілкас стежив за нею, тримаючись невеликої, але безпечної дистанції. 

Соратники дісталися Вайтрана вже за північ.

- Думаєш, Кодлак вже спить? - запитала жінка, коли вони нарешті дісталися Йоррваскру.

- Навіть якщо він у ліжку, то навряд чи. Хороший сон у вервольфів - велика рідкість.

В наступні дні Оля нарешті змогла виділити час на себе і помедитувати. Вона вже навіть уподобала невеликий плац біля Небесної кузні, де на світанку нікого не було і де вистачало місця навіть на Тай Чі, яке спершу було насильно нав’язане їй Моріхаусом, та потім і це заняття вона полюбила.

Наступного дня по обіді Кодлак зібрав усіх членів Кола у себе в кабінеті. Хоч Оля була і молодшим соратником, її вожак теж покликав, адже нічого й заперечувати, вона зіграла тут важливу роль.