— Вибачення нічого не варті, якщо не підкріплювати їх діями, Земо.
— Звучиш так, ніби цитуєш якогось письменника, — вони стоять у латвійській квартирі і барон надто близько. Бакі загубив момент, коли почав дозволяти комусь взагалі підходити до нього зі спини. — Мені справді шкода, але я не міг дозволити Дора Мілаже мене дістатися.
— Ну звісно — у тебе завжди вибір лише між використати мене, прикриваючись справою чи втратою родини…
— Не смій згадувати мою родину! — Гельмут розлючений і Джеймс розуміє, що заслужив це. Він також розуміє, чим це закінчиться, коли чоловік смикає за комір футболки, примусивши звестися на ноги Барнса, який до того сидів на чужому робочому столі.
— І що ти робитимеш далі? — Бакі спокійно усміхається, дивлячись барону просто в очі. Збоку може здатися, що вони помінялися місцями — зазвичай розважливий Земо аж блискавки від гніву мече, поки Барнс розслаблено стоїть поруч, не дуже й намагаючись вириватися.
— О, на твоє щастя у мене є пляни на вечір, — Гельмут відступає на крок, обтрушуючи долоні, ніби торкнувся чогось старого і запилюженого. Його обличчя знову набуває незворушного виразу. — Якщо, звісно, у твої пляни не входить знову здати мене вакандійцям чи новому капітану.
— Земо…
— З иншого боку, Джеймсе, — він обертається назад до Бакі, хоча вже готовий був повернути дверну ручку, — якщо ти обіцяєш подумати над своєю поведінкою і подбати, щоб нам не заважали, то я міг би звільнитися до восьмої.
— Не скажеш куди ідеш?
— Ревнощі тобі не личать, Джеймсе. Сподіваюся, ти мене почув.
Гельмут знає, що робить, коли отак іде, не сказавши, чи насправді буде тут о восьмій. Підсвідомо Барнс розуміє, що буде. З часів того першого поцілунку в літаку Земо не зникав з його поля зору достатньо надовго, щоб Бакі встиг засумувати, якщо це те слово, яким можна було описати його почуття до барона.
І якщо того разу, як Гельмут зник уперше, тікаючи від Дора Мілаже, Джеймс міг хоча б відволіктись на полювання на суперсолдатів, тепер, після смерті одного зі своїх, Карлі залягла на дно, а вони…
Сем повернувся до Штатів, а Бакі залишився у Латвії «завершити деякі справи». Чекати на того, хто не обіцяв повернутися. І він чекає.
— Як минув твій день, Джеймсе?
— Про Карлі жодних новин, — не може ж він зізнатися, що провів увесь день в очікуванні, від незнання чим себе зайняти подивившись усю трилогію «Гоббіта» (і не розчарувавшись у кіноадаптації, на диво).
— Я не запитував як проходить полювання на суперсолдатів, Джеймсе. Я запитав як минув твій день, — тон барона усе ще холодний і, крім того, що Бакі шкодує про сказане, це ще і неймовірно заводить. І на біса він з 40-х переконував себе, що йому подобається ванільний секс?
— Послухай, Земо, те, що я сказав зранку… мені варто було добирати слова, — стримане «ага» і Гельмут скидає пальто, прямуючи до кухні, щоб поставити чайник. — Мені шкода.
Між ними незручна тиша. З одного боку, Барнс сказав лише те, що мав на думці протягом уже доволі довгого часу. Він справді думає, що барон з ним лише з корисливих мотивів: бо треба помститися Месникам або сховатися від Дора Мілаже. Земо жодного разу не дає підстав подумати, що це щось більше.
З иншого боку, він уявляє, як сам би реягував на такий випад у свій бік. Джеймс точно не пішов би «провітритися» на цілий день, щоб нікому не нашкодити.
— Пане барон, — таке звертання змушує чоловіка посміхнутися, втім той удає, що уся його увага сконцентрована на заварнику із чаєм. Коли він знімає порцелянову кришку, кімнату наповнює терпко-квітковий аромат, примушуючи Гельмута посміхнутися удруге — менш хитро і ще більш задоволено.
— Слухаю, Джеймсе?
— Як я можу загладити свою провину? — Земо елеґантно лине до чоловіка зі склянкою у руці.
— О, не хвилюйся, драха
, — він не вагається перш ніж зайняти місце на чужих колінах, — я вже знаю, як провчити тебе. Дивися не розлий, — простягає Бакі чай, безсоромно запускаючи долоні під його футболку. Чоловік ледь здриґається від дотику холодних пальців, але коли ті починають вимальовувати кола на чутливій шкірі грудей — він лише задоволено закидає голову назад, віддаючи контроль барону.
І, звісно, рук ніколи недостатньо. Губи Гельмута прокладають шлях елеґантно вигнутою шиєю до ділянки за вухом, де кожен доторк розтікається по тілу хвилею жару. Він упевнено бере чуже обличчя у руки, проводить великим пальцем по нижній губі і — ні, не цілує, авжеж, лише дражнить, ледь торкаючись вустами вуст Джеймса.
Барнс навіть не уявляє, наскільки красивий у такі моменти, коли притиснутий до дивана чужою вагою, із посмішкою, що ширшає у відповідь на кожен новий дотик. Земо може лише уявляти, скільки жінок (та і чоловіків, певно) казали за ці роки, що хотіли б утопитися у його блакитних очах. Але він розуміє кожну (і кожного) з них. Барон теж давно втопився би, якби не спиняло дещо — Джеймс досі ненавидить його. І у моменти, як сьогодні зранку, коли він показує свої справжні почуття через образливі та грубі слова, Гельмут злиться не на чоловіка, а на себе самого. Він справді не заслуговує на цю довіру.
Не заслуговує на те, щоб Бакі добровільно віддавав йому владу, щоб стримував стогони, коли Земо стискає його член через тканину джинсів. Але, схоже, сам суперсолдат так не вважає.
— Тобі нічого не заважає? — він легко проводить пальцями вільної руки під портупеєю. Вібранієві ж пальці досі стискають склянку з чаєм за наказом барона.
— Не так швидко. Я можу покластися на те, що ти не торкатимешся себе, поки я не дозволю, Зимниj Воjак ?
Чоловік повільно ковтає слину. Він знає Гельмута доволі добре, щоб розуміти, що той може придумати після його згоди. Саме тому киває, облизуючи губи.
Можливо, це було помилкою, бо в очах барона майже нездоровий вогник. Можливо ні, бо той закочує його футболку і на пробу торкається язиком соска.
Більш і більш відверті дотики губів, ці вологі звуки, те, як Земо стискає його стегна — усе примушує Джеймса втрачати ґлузд. Він і сам би не проти зараз стискати сідниці чоловіка, залишити його без одягу і повалити на диван, нависаючи згори і дражнячи майже невагомим контактом двох оголених гарячих тіл, але натомість Барнс поступово губиться у тому, що із ним робить барон. Він не пам’ятає, коли йому востаннє було так само добре.
Гельмут наче вгадує його бажання, пригортається ближче, зміщує рухи рук ближче до паху, а вустами… Губи Земо вчиняють якийсь неймовірний злочин над витримкою чоловіка, посмоктуючи і лагідно пестячи шию, залишають по собі лише один доказ — червоний та вологий ореол, і не затримуються ніде надовше, ніж кілька вже геть відвертих звуків, які зриваються з його — Джеймсових — вуст. Пальці сковзають під одяг, стискаючи й без того збуджену й чутливу плоть, і це вибиває з грудей Барнса рештки повітря.
— Земо, я зараз…
— О, я знаю, — хитрим тоном відповідає барон, миттєво відсторонюючись. — Ммм, ще гарячий, — насміхається він, куштуючи чай, що забрав з рук чоловіка. — Не надовго ж тебе вистачило, Джеймсе.
— Земо…
— Зараз буде чергове засідання ООН стосовно Соковії. Звісно, я не очікую від нього нічого особливого, але опісля ми зможемо повернутися до нашої розмови.
— Ненавиджу тебе.
— О, повір, Джеймсе, це я теж знаю, — трохи розчаровано видихає барон.
— Але якщо треба було б витягнути тебе з в’язниці, Гельмуте, я зробив би це. Знову і знову, — склянка випадає йому з рук і жоден з них не встигає її підхопити.
Напевне, це найдивніше зізнання у коханні, що Земо колись чув. Разом з тим, це єдине, яке він хотів почути.
Відгуки