— Осінь…я тут, — прошепотіло дівча дивлячись навколо.
За мить її плечі огорнуло чотириоке створіння з ліхтарем в зубах. З вуст юної дівчини вихопився сміх й вона почала кружляти по галявині, яка її оточувала.
Золоте листя падало з дерев, щоб потанцювати з нею. Трава розступалась перед ногами дівчинки, що вирувала в танці щастя. Воно запанувало над нею, так само як вона панує зараз посеред цих самотніх дерев.
Осінь. Наступила осінь. Наступила її пора. Навколо лиш жовті, оранжеві й червоні вогні. М’яке листя встелило землю, а сонце знайшло сховок за хмаринками. Цей день найкращий в її житті однозначно.
В пориві радості, дівча стало підкидати листячко над собою, утворивши золотистий купол. У повній втісі, вона повалилась на землю й далі просто з широчезною усмішкою дивилась на таке просте, але водночас таємниче небо. Веселощі її втомили, тож незабаром її повіки замкнулись
— Лій…ми повинні йти далі…. — чотириока лисиця ніжно дивилась на малу дівчинку.
— Ні…будь ласка, можна я лишуся тут?…
Її супутниця лиш мовчазно поглянула на неї. Дівча підвелась й торкнулась листя, що гостинно прийняло її до себе. Її наповнило те осіннє тепло, яке вона не забуде. Дівчина покрутилась навколо, запам’ятовуючи кожну деталь цієї чарівної галявини.
Кивнувши лисиці, що готова, вона осмілилась глянути вперед. Туди, де закінчується її щастя.
— Осінь… Я повинна йти, бувай…
Зі сльозами на очах вона рушила в зиму.
