Розділ 3

 

Тоні Старк сотні разів чув що жінки, з якими він мав стосунки вагітні від нього. Але ні разу це не підтверджувалось. Та, він може і був плейбоєм, але точно не дурнем. Він себе називав генієм не тільки в робототехніці, бізнесі чи квантовій механіці, а й у відносинах. І особливо вважав, що він геній у вмінні користуватися своїм членом. Тут він сподівався, що краще за нього просто не існує. Але схоже життя вирішило опустити його на землю і показати реальність. А реальність складалася з того, що дев’ять років тому він не встиг витягнути вчасно і тепер має доньку, яка втратила матір, пережила війну і майже обвела найкращу шпигунську організацію в світі навколо пальця. І тепер треба якось з цим житти. Жити з тим, що його донька пережила війну, самотність, смерть матері і відсутність батька у житті. Він прекрасно знає, що таке відсутній батько, навіть при тому що він живий, здоровий і час від часу попадається на очі. Це точно не те, чого він бажав для своєї доньки. Як би це дивно не звучало, “для своєї доньки”. Господи! В нього є донька! Їй вісім! І вона геній. Ні, звісно вона геній, вся в татуся. В кого б ще їй вдатися? І тільки через півгодини від почутої новини геній цього світу задумався над тим, а хто ж та, що змогла народити йому дитину? Те, що вона померла відомо, а чи взагалі він пам’ятає її? Взявши документи з істолу Фьюрі, нарешті почав більш детально їх читати . Що ж, цю жінку він взагалі не памятав. Прекрасно, в нього є дитина, покійну матір якої він навіть не пам’ятає як трахнув. Ось з таким прекрасним минулим треба тепер будувати стосунки з любою Пеппер. І з цією дитиною.

Що ж, у нього великі проблеми.

— Тоні, годі тобі скнидіти. Ходімо, там Наташа буде розпитувати цю Марійку, бо дуже цікава ситуація виходить.

— Чого саме Наташа? Ви що, будете допитувати дитину? 

— О, а ти бурмотів що будеш поганим батьком. А вже он на захист стаєш. Просто поки що вона єдина, хто може вільно розмовляти українською без перекладача. А техніки якраз налаштували нормальний автоматичний переклад.

— Коли це я казав що буду поганим батьком?

— Щойно. Сидів бурмотів під ніс.

— Ох…

—Не охкай, ходімо. Думаю це буде цікаво, — вийшовши в коридор Тоні зрозумів що на нього всі витріщаються. Гараз, не всі, лише агенти відділу перевірки даних. Не те, щоб він не звик до уваги, навпаки. Але ця увага була дуже дивна. Такої суміші різних емоцій він до себе не відчував. Ну що ж, все буває вперше.

 

— Привіт, — за дзеркалом, Романова увійшла до кімнати де сиділа дитина. Він до цих пір не міг повірити, що все це зробила вона. Це просто дитина! Може це доля, що вона виявилася його дочкою, але ну не могло це  дитятко в цих завеликих окулярах бути хакером що зламує бази даних . І ще обводить всіх навколо пальця.

— Привіт, — ледь тихим голосом промовила дитина. 

— І як же ти змогла зламати СБУ, ГУР, Пентагон, і в кінці Щ.И.Т? — ну що ж, раз сама пані Романова прийшла, і виклала карти на стіл, ховатися немає чого. Звісно можна спробувати знову відбрехатися, але Марії настільки остогидли ці стіни, що вона ладна була розказати всю правду, аби її випустили звідти. Але і просто так вона не розколиться, треба хоч якісь плюшки для себе виторгувати. Тому тяжко зітхнувши і розправивши плечі, відкинувшись на спинку сказала: 

— Ще б я їбаним кацапам свої секрети розповідала. Пішла нахуй за руським кораблем кремлівська хвойда. 

За вікном була мертва тиша. Ніхто з присутніх нічого подібного не очікував. Особливо психологи-аналітики.

— Не культурно так розмовляти.

— Єбала я бути культурною до тих хто знищив мою сім’ю і народ. Що для кацапів незрозуміло в словах  «йди нахуй»?

— Можливо, потрібно бути культурною, бо я не росіянка?

— Ага, а в паспорті в тебе що написано?

— Ти бачила мої документи? 

— Тебе це їбати не повинно. 

— Що ж, я розумію що ти прирівнюєш всіх на один рівень, і це зрозуміло в твоїй ситуації, але повір мені я росіянка тільки тому, що коли народилася, радянський союз ще існував, а тому вписана сама знаєш яка нація.

— Типова відмазка русні. Як банально.

Після цих слів атмосфера стала максимально напружена, блискуче біле світло здавалося діяло на нерви ще більше, а на всі свої питання Романова отримувала лише піднятий середній палець вверх. Їй це геть не подобалося, але вона вміла гарно стримувати себе. 

 

За вікном аналітики зрозуміли що треба міняти людину і попросили Наталі вийти. Тут треба хтось інший, хтось хто зможе завоювати довіру дитини. Не змусить її ставати в захисну позицію і викидати максимум агресії. Після невеликої наради  вирішено було послати агента Колсона. Він виглядає безобідно, дуже милий і вміє знаходити ключик до серця. Бо якщо і він не справиться, то варіантів залишалося не так багато.

 

— Привіт, Мері.

— Якщо Ви, або хто небудь інший назве мене Мері, повірте мені я вмру і вас повбиваю нахуй. Я Марія. Для друзів Марічка, але аж ніяк не Мері-хуєрі. Понятно вам чи нє?

— Зрозуміло, прошу вибачення пані Маріє, — а ось це для Марічки було шоком. Дорослий попросив вибачення, як в іншого дорослого. Як в рівного собі. Давненько такого не було. Точніше ніколи  в цьому світі. 

— Ок. І що Ви від мене хочете? Нарешті зрозуміли що я з кацапам розмови не матиму?

— Наразі це єдина людина тут яка знає українську.

— Як добре, що я знаю англійську.

— Цього не було зазначено в наших документах.

— А що було?

— Багато чого. Наприклад, що Ваша матір служила в СБУ. Знаєте що це таке?

— Ага, Служба Божа України. Нормальна така контора, вона цейво, мразот всяких відстежувала. Поки маму одна з цих мразота не вбила. Але нічого, я бачила звіти, та вся рота що стояла в Бучі вже померла. Миротворець це вам не хухри-мухри. Вони цих сук з-під землі дістануть. 

— І це вона Вас навчила зламувати систему?

—Звісно ні, вона в фейсбукові з матами реєструвалася. Просто поки ми можемо за допомогою інтернету вивчати квантову фізику онлайн, люди дивляться порно. 

— І тільки інтернет? Ніхто тобі більше не допомагав?

— Ну, ще книги в бібліотеці. Але все, що можна було я перечитала. Я люблю читати. А щось саме в голову приходить. А мама завжди казала, що я розумака. І що в мене все вийде. Он і НАСА вийшло зламати.

— Ти зламала НАСА?

— Ага, після ПЕНТАГОНу, мені цікаво було чи НЛО існує, і чи зустрічався Капітан Америка з Бандерою.

За вікном був шок, про злом НАСА ніхто не знав. Отже скільки прихованих таємниць має ця дитина? Та і просто, що з цією дитину робити?

 

— Їй потрібне виховання в правильно налаштованій сім’ї, —пролунало від одного з двох психологів

— Так, потрібно підібрати агентів, що зможуть справитися з її характером і травмами, треба підняти базу тих, хто пішов на відпочинок, якщо є закохані пари вони будуть самим найкращим варіянтом. Щоб з нуля не створювати підставну сім’ю.

— Стоп, стоп, стоп! Це моя дитина! Яка підставна сім’я? — Тоні був в шоці, він уже придумував схеми як стати не таким татом як Говард, а тут розпоряджаються Його дитиною. Він можливо і не знав про неї, можливо і наробив помилок, але він не збирається забивати болт на свою дитину. Хоч вона і звалилася йому як сніг на голову.

— Тоні, не подумай нічого поганого, але дитина це не твої роботи. Їй потрібен догляд і виховання. Правильна опіка, психологічна підтримка. А що ти можеш дати?

— В сенсі, що я можу дати? Це Моя дитина! І Ви реально думаєте що я не зможу цього дати їй? Я взагалі то збираюся стати найкращим батьком на цій планеті. І тим паче, ресурсів у мене більше, ніж у вас.

— Тоні, ця дитина особлива. Вона морально травмована. Ти не впораєшся з нею. Нам потрібно її правильно виховати, щоб через років 10 вона не захотіла захопити світ.

— Нік! Що ти верзеш! 

— Тоні, послухай. Ця дитина у вісім зламала найбільш захищені системи в світі з напівмертвого комп’ютера. І при тому, ми її засікли не з першого разу! Вона з роками зможе більше, і вона повинна бути на стороні добра. Інакше цей монстр зможе наробити великої біди в світі. 

— Монстри тут тільки ви і ваша організація. А це дитина. Моя! І якщо ви ще хоч раз подумаєте про те, щоб віддати її в чужі руки, повірте мені, я зроблю все, щоб ця дитина точно виросла і захопила світ. 

Психологи намагалися всіма жестами показати, що з ним зараз сперечатися не варто. Та і їхні дослідження згруповуються до того, що дійсно краще віддати її Старку. І це навіть полегшення, що він готовий її забрати. Питання тільки в тому,  як на це відреагує дитина. Бо немає підстав вважати, що вона хоче отримати батька. Чи нову сім’ю. Згідно документам вона гостро реагує на нових людей. Але воно і не дивно. Пасивна агресія та високий інтелект це вибухова суміш.

— Ну, якщо тобі дуже цікаво, то я можу дізнатися чи зустрічався Степан Бандра з Капітаном Америкою в 44-му

— О, ну це вже зовсім інша розмова. А НЛО існує?

— Інформація не підлягає розголошенню.

— Існує! Хехе, я знала це!

— Отже, Ви можете розповісти як було зламано НАСА? Як пробралися в нашу базу? 

— Ммм, а що мені за це буде? 

— Питання, що ти хочеш?

— Нормальні умови для мого дитячого будинку. Фінансування його, щоб там діти не голодували і нормальних вихователів. А не цих кончених що зараз. І бібліотеку побільше, бо я люблю читати. Щоб ми не мали ніяких турбот, тоді обіцяю розказати все що знаю, і не переходити на сторону зла. 

— Прийнято. Можливо хочеш розшукати свого батька? 

— А нахєр він мені треба? 

— Родина як не як. Можливо тобі було би з ним краще, ніж в дитячому будинку?

— Ви що, хочете щоб я його з розуму звела? Пожалійте людину.

— Не можна звести з розуму божевільного, — тихо собі під ніс сказав Колсон, — можливо ти хочеш хоча б знати його ім’я? Можливо вирішиш після знайомства чи потрібен він тобі чи ні? 

— Говорите так, наче Ви вже знаєте хто це такий.

— Можливо.

— Ну так Ви б одразу сказали, що знайшли його. Чого ви зі мною в ігри граєте? Мені це не подобається.

— То ти хочеш дізнатися хто це?

— Ні, мені це не цікаво. Ви як собі це уявляєте, приходить якийсь мужик і каже  щось в стилі “Люк, я твій батько”? 

За вікном сміявся тільки Тоні, бо він вже придумав що скаже.

— Головне щоб він потім не скинув мене у прірву. 

— Яку прірву? — спантеличено запитав агент? 

— Ну як яку, як в Зоряних війнах? Ви хіба не дивилися? 

— Ні.

— Півжиття втратили, подивіться. Так от, головне щоб він не бігав в залізному костюмі і не кидав мене у прірву.

— Хм, можливо ти будеш розчарована, — Колсон ледь-ледь стримував свій сміх. Ця дівчинка йому дуже імпонувала, вона була розумна, жвава і енергійна, хоч і дуже зла на цей світ. Але її можна зрозуміти, — надіюсь в прірву не скине, а от за все інше гарантії не даю.

— Ви мною маніпулюєте, щоб я все таки сама хотіла з ним познайомитися? Серйозно? Ви думаєте у Вас вийде? — здавалося дитина на межі послати знову всіх на високу гору, але в секунді розслабилася і промовила, — ладно. У вас вийшло. Хто він? 

— Обіцяєш не пручатися і розповісти всі свої секрети? 

— Добре, — Марічка важко зітхнула і почала розповідь про свої досягнення у комп’ютерній сфері. Фахівці і аналітики були в шоці від розмаху проблеми яку вони ніколи не помічали, і від геніальності цієї дитини. Через декілька годин дитина вже закінчувала свою розповідь і все більше і більше позіхала. І навіть Тоні, який самий зацікавлений був в її розповіді почав вимагати відпустити бідну дитину. 

Нарешті знову зайшов Колсон і ніжно ще раз спитав чи готова вона до зустрічі з батьком, на що отримав зацікавлений погляд і позитивний кивок. Хоча своїм професійним поглядом бачив що дитина готова просто кинутися в істерику якщо відчує яку-небуть небезпеку. Вона стала напруженішою ніж на початку знайомства і помітно нервувала. 

 

— Приві, Люк. Я твій батько, — перед нею стояв Сам Тоні Старк. Оце так занесло так занесло. Оце так життя покарало що не цінувала роботу військових, а безрозсудно підставила своє життя під удар крилатої ракети. На тобі тепер, мучся в ролі дочи  супергероя. 

— Батько в мене один.

— Хто? 

—Батько наш Бандера, Україна Мати! — почала співати з диким хохотом Марія. 

Колсон видихнув тому що напруга в Марії помітно зменшилася, а Тоні стояв спантеличений. 

— Вибач, я ще не знаю української. Але обіцяю, що вивчу, — окей, у Тоні Старка буває  розгублений вираз обличчя. І ніжний. Можливо, не все так погано, як могло би бути.

— Дуже на це сподіваюся. І я Марія.

— Я вже це знаю, хотів якось розбавити атмосферу. А я Тоні Старк.

— А я вже це знаю. Хотіла якось розбавити атмосферу.  

— Пхах, а ти молодець. Готова летіти в новий дім? 

— А навіть якщо не готова, це щось змінить? 

— Ну я постараюся тебе туди заманити чимось солоденьким. Що ти любиш їсти? 

— Мамин борщ. Але чомусь мені здається, що я ніколи його більше не скуштую.

— Що ж, мені дійсно дуже сумно що все це сталося з тобою. І якщо тобі щось потрібно, не бійся мені про це говорити. Я дійсно хочу бути тобі гарним батьком.

— Меенн, і як дано ти прийняв це рішення? 

— Декілька годин тому.

— Круто, я навіть не здивуюся якщо ти купуватимеш мені лего щоб самому в нього гратися.

— Я маю щось крутіше за лего. Роботи зі штучним інтелектом.

— Сорян, я поки хочу лего. 

— Без проблем. Хоч весь завод Лего тобі куплю.

— Хм, а ти всю провину грошима закриваєш?

— Можливо. 

— Фу, яке погане слово. Не використовуй його більше. І “побачимо”. Також терпіти не можу.

— Добре, домовилися. Які ще правила будуть, ваша величносте? 

— Не знаю. Не придумала. А в тебе які правила? 

— Не знаю, не придумав.

— Хех, татусю. А ти кумедний. 

— Так а що ти хочеш їсти? Любиш суші? — він дуже надіявся на відповідь так, бо це єдине крім алкоголю було на борту його літака.

— Не знаю. Не їла.

— О, я маю надію тобі сподобається. Хочеш спробувати?

— Давай, —  в цьому житті вона точно суші не їла. А от у минулому останні гроші могла на них витратити. За цією розмовою вони вийшли з будівлі, яка знаходилася десь в пустелі, і ззовні була схожа на ледь живий аеропорт з трьома невеликими злітними смугами.  Біля літака стояло декілька осіб. Одна з них була неймовірно гарною пані, високою білявкою, що при вигляді Тоні посміхнулася і сказала:

— Привіт, довго ж тебе вони тримали сьогодні. А хто це біля тебе? 

— Привіт Пеппер, Хеппі. Знайомтесь, це моя дочка, Марія. Маріє, це Вірджинія Поттс і Геппі Хоган. Їм можна довіряти.

  Вираз її обличчя змінився з приємного на розгублений, здавалося, Пеппер зараз заплаче, але вона нічого не сказала, лише розвернулася і піднялася на борт літака.

— Мда, новоспечений татусь, буду я без мачухи схоже, якщо ти  ще раз так людину ошелешиш тим, що колись члена свого в руках не втримав.