2. Я залишив чашку для тебе

Залишки мирного сну переслідували Ніла наяву. Він дивився на казкові вогники, розвішені на стелі. Кімната була в напівтемряві — лише один сонячний промінь прорізав штори та тіло Ніла. Він відчував тепло.

І був майже голий.

Тут він почав усвідомлювати.

Ніл випростався й почав шукати будь-які сліди Ендрю. Верхня шухляда комода була злегка відкрита, а простір біля нього - холодний.

До біса, Ніл заснув у чужому домі, на чужому ліжку. І спав він так глибоко, що незнайомець, вставши, не розбудив його. Скільки відточених інстинктів виживання щойно підвели Ніла?

Пригнічений хлопець зігнув ноги й притиснув чоло до колін. Це, мабуть, найдурніша річ, яку він робив за довгий час. Він думав, чи його мати робила те, що для нього було платонічною версією ганьби повії. Якщо стосунки були для неї поганими, їхнє — їхнє заняття — що б вони не робили, було набагато гіршим.

Що б вони не робили?

Ніл вилаяв себе.

Ніби він міг просто замовчувати той факт, що почав плакати вперше, відколи себе пам’ятав. Що це було в обіймах (сильних, теплих обіймах) незнайомця, якого він ледве знав. Що його волосся пестили, а кожен шматочок тіла цілували. Що він переплутав ноги з Ендрю та влаштувався так, наче там йому і місце. Ніби Ніл міг просто потягнутися, знову одягнутись і йти в дорогу, просто забувши про все це.

Було майже боляче — фізично — вислизнути з-під шовковистої ковдри й одягнутися в жорстку тканину одягу.

Ніл притиснув долоню до шиї в тому самому місці, де Ендрю поклав свої руки механіка, та погладив великим пальцем його волосся.

Ні.

Біль був показником того, що йому потрібно піти. Чим довше він тягнув, тим більше йому хотілося залишитися. Ніл боявся, що якщо зостанеться ще на мить, то ніколи не зможе забути, як це відчувати таке тепло, таке світло.

Двері, що вели з кімнати Ендрю, були зламані. З минулого вечора він знав, що там була відкрита їдальня, маленький кухонний куточок навпроти вікна, прикритий кімнатними рослинами, та маленька вітальня з телевізором. Ніл нічого не чув. Знову ж таки, Ендрю міг чекати. Зрештою, це була неділя. Здавалося, що Міньярд взяв вихідні по неділях не з релігійних міркувань, а тому, що він міг робити все, що забажав.

Ніл справді не хотів на нього дивитися.

Він би вислизнув у найближче вікно. Легко. Як зазвичай. Він не думав би про руку Ендрю, що розчісувала його волосся. Просто. Ніл навіть не думав про це, не думав про те, як чорні нігті чоловіка дряпали його голову, наче він зчищав шматочки старої гумки з малюнка, який удосконалював. Ніби вичісував усі колючки, які залишила його мати. Денді.

Сраний денді.

Ніл підійшов до великого вікна за ліжком і відкрив штору, щоб побачити, чи є щось, що могло б пом’якшити його падіння. Він знаходився вище, ніж думав; бачив золоті осінні дерева, а потім інші будівлі з-за даху магазину навпроти нього. Дорога була прямо вниз, тобто не варіант, якщо він не хотів стати калікою.

Ніл закрив штору й повернувся до дверей спальні. Він притиснувся до стіни й подивився крізь щілину, чи немає натяків на людину, якої йому хотілося уникнути. Крізь неї Ніл бачив шматок вітальні. Кухня була схована в його сліпій зоні, все, що він міг розгледіти, це кут, де шафи та стійка згорталися літерою «С».

Двері відчинилися, і Ніл відскочив.

Коли він нікого не побачив, його паніка тільки зросла. А потім глянув вниз. На порозі стояв пухкенький помаранчевий котик, який відчинив двері носом, із хвостом, схожим на біло-помаранчеву цукеркову тростину, скручену в знак питання.

Ніл присів і простяг руку.  

— Ти мене налякав, — прошепотів. 

Кіт обнюхав його, а потім торкнувся м’яким носиком його долоні.

— Так?  — тихо запитав Ніл. — Кажи.

Котик видав звук, схожий на муркотіння.

— Мабуть, тобі цікаво, що я роблю у твоєму домі. Не хвилюйся. Я скоро піду, — пообіцяв він, і його голос втомлено кривився, мов висушена рослина.

Ніл ніжно пошкрябав кота по лобі, а потім підвівся. Котик згорнувся біля його ніг, залишивши помаранчеву шерсть на джинсах.

Відчинивши двері, Ніл схопився за раму й зазирнув праворуч у вітальню. Все чисто. Він глянув ліворуч на захаращену кімнатними рослинами кухню та на потік сонячного світла, що нагрівав сіру стійку.

Ніл міцніше стиснув деревину. Його серце калатало, Ніл перекочував ноги крок за кроком, ступаючи так само тихо, як кіт поруч. Він пройшов півдороги до сходів, коли руденький мало не збив його, пройшовши перед ногами.

— Тебе ніхто не годував?  — тихо запитав Ніл.

Котик підскочив на столик, який знаходився під секцією шаф. Він голосно й голодно нявкнув.

— Це «так»? — тихо запитав Ніл.

— Мрмяу!

— Ти мене з’їси? Знаєш, що це насправді незаконно в Каліфорнії?

Кіт знову роздратовано нявкнув.

Ніл кинув погляд на сходи. У домі панувала тиша. Він відкрив кришку контейнера, в якому лежала котяча їжа, й схопив величезну жменю, ставши на коліна, щоб покласти трохи в миску. Рудий почав хрустіти нею, як пластівцями для сніданку.

Ніл витер руку об джинси й повернувся до вікна.

Серце відбило близько трьох ударів.

На мить він занепокоївся, що йому знадобиться дефібрилятор. Якийсь удар струмом прямо в груди змусив би м’язи знову запрацювати. Щойно Ніл обернувся, йому здалося, що він бачить на кухні чоловіка, який сидить біля стійки, що стояла прямо за стіною, лише до того, як зиркнув очима на форму й побачив чорне пальто на стільці, поряд із кимось, хто був абсолютно живою, дихаючою, людиною. Той самий, який годинами тримав Ніла.

Ендрю відвів каву від рота й поставив її на стільницю.  

— Вона вже їла сьогодні.

 Ніл обернувся й подивився на кішку.  

— О.

Він не мав уявлення, що робити. Тікати? Це був звичайний протокол. Все одно він був небажаний тут. Йому потрібно було вирватись із смертоносних обіймів цього будинку.

— У тебе сіль навколо очей, — сказав Ендрю нерозбірливим тоном, перш ніж зробити ще один ковток кави.

Ніл підняв руки, щоб витерти очі, та відсахнувся від власних пальців від сильного запаху котячої їжі.

— Ти можеш скористатися раковиною.

Ніл підійшов до кухонної мийки й, опустивши голову, споліскував пальці. Він змахнув залишки води з очей і витер їх рукавами. Кути й краї його очей так боліли від учорашньої напруги. Десятки років сліз, тонни, усі вони намагаються вирватися одразу.

Ніл вимкнув воду. Тиша вкрала повітря з його легенів.

— Вибач, — сказав він.

— Я мав на увазі раковину у ванній. Проте це теж варіант.

Ніл похитав головою, піднявшись і втупившись на руки Ендрю.  

— Я маю на увазі що зіпсував твій вечір, просто е-е… знаєш. Дякую, що потерпів мене. Вибач за це. Я… ну, я піду.

Перш ніж Ендрю встиг вимовити будь-яке слово, Ніл обернувся.

Спершу він помітив низку розкритих жовтих квітів, що падали з горщика над вікном, згорнутого на решітку. Жовтий скерував очі, наче падаюча зірка, на тарілку для миття посуду, поставлену біля раковини, та перевернутий кавовий кухоль за кілька дюймів, біля кавоварки.

Позначка на графині для кави — 2.

Ніл потягнувся до чашки з кавою. Не роби цього. Він дозволив своїм пальцям ковзнути вздовж ручки й об’єднатися вгорі. Зупини це . Біла порцеляна була наче клей на його шкірі. Ніл. Не можна.

Ти не можеш мати цього.

Скрип стійки вказував на те, що Ендрю нахилився вперед, спершись на неї ліктями.  

— Ти збираєшся випити чашку чи віддаєш перевагу її обстеженню, поки твоя шкіра не вбере молекули води?

Ніл знав, що йому не дозволено ставити гнівне запитання, яке танцює на його язиці.

Чесно кажучи, він ніколи не вмів виконувати вказівки Мері.

Він облизав губи, перш ніж відкрити рот. 

— Ти не проти?

— Ні.

Ніл, не поспішаючи, перевернув чашку, поставив її на прилавок, зручно розташував і підняв графин, щоб налити собі кави. Кулик приємно зігрівав руки. Ніл не міг усунути свербіж на потилиці від тих самих пильних очей, які спостерігали за маківкою, з моменту як він здригався від тихих ридань. Тихі ридання, які руйнували його тіло та розривали зсередини.

Хлопець сперся на стійку спиною до раковини, щоб дивитися на вітальню через кімнату. При ближчому огляді дивні предмети меблів, які Ніл помітив раніше, були схожим на вежу будиночком для кішки та ще одним коротшим котячим будиночком. Були навіть прибиті до стіни платформи, які підходили до книжкової полиці та гамака завбільшки з кота.

Горілий смак кави без будь-яких додавань був настільки незадовільним, що викликав у нього бажання закурити. Дим був надто близький до запаху бензину від мотоциклів.

 — Це буде три дев’яносто дев’ять, — сказав Ендрю.

Ніл розсміявся, й сміх дивно виривався з його горла. Розслабивши плечі, Ніл не міг не помітити, що все тіло болить. У той момент, коли він дозволив своїй кролячій пастці послабитися, його м’язи почали скаржитися голосніше.

Тиша пронизала Ніла, як туман. Холодний і неясний, але біль пом’якшував той самий серпанок.

— Я був майже впевнений, що ти помреш від зневоднення, — сказав Ендрю голосом, схожим на автомобільний вихлоп.

На обличчі Ніла з’явилася нервова посмішка.  

— Я не знав, що в мені їх так багато.

— Багато чого?

— Сліз, — дуже тихо сказав Ніл. Якби він їх не визнавав, вони обидва могли б вдавати, що їх не існує.

— Ніл, — сказав Ендрю.

Ніл зробив ще один ковток кави, щоб уникнути очевидного моменту, коли він мав дивитися очима.

— Подивись на мене.

Кава в кухлі була такою ж темною, як сумління Ніла.

— Якщо ти не подивишся на мене, я особисто візьму з тебе плату за каву.

Ніл вдихнув запах будинку. Як у кафе: освіжувач повітря, тюльпани, земля та, звичайно, кава.  

— Скільки?

— Сорок доларів.

— Як довго я плакав?

Ендрю, ймовірно, був шокований і мовчав протягом цілої хвилини.  

— …близько трьох годин.

Ніл поставив каву й видобув із задньої кишені гаманець.

— …що ти робиш?

Він дістав дві двадцятки і поклав їх на прилавок.  

— Це за каву.

Металеві ніжки стільця шкрябають по твердій кухонній плитці. Двоє важких черевиків пройшли по прилавку й підійшли до Ніла, який стояв біля рогу. Ендрю схопив гроші та взяв його гаманець прямо з рук, запхавши їх всередину, перш ніж покласти назад у кишеню власного светра Ніла.

Його безрукавка звисала низько на грудях, з відкритою шиєю, на якій виднілася лінія засмаги від обтягуючої сорочки.

 — Мої очі, — повільно нагадав Ендрю Нілу. — Ось тут.

Тиха пауза.

— Я стану на коліна. 

Він сказав це як погрозу.

Серце Ніла защеміло. 

— Не треба.

— Тоді можна доторкнутися до тебе?

Ніл закусив губи так сильно, як міг.  Втиснув нігті в долоні. Стиснув серцевину, зігнув пальці на ногах, зжав щелепи, притиснув язик до зубів. Все для того, щоб не відкрити свого забутого богом рота.

— Напружено, — сказав Ендрю. — Я знову відчуваю, як це сковує тебе. Чого ти боїшся?

Ніл міцно заплющив очі. Пальці роздирали його волосся, кричачи: Чи права вона була? Крики про те, що любов — це брехня, яку люди вигадали, щоб почуватися краще, про те, як мало сенсу в людстві.

— Так чи ні, Ніл?

Ніл похитав головою.  

— Я не заслужив цього, — вислизнув. — Я нічого цього не заслужив. Мені взагалі не варто було сюди приходити, я прийшов до чужого будинку. Я взяв твою каву. Я годував твого кота. Я спав у твоєму ліжку. Я не можу… Я не можу цього зробити .

Підборіддя Ендрю відхилилося у бік.  

— Скажи мені, чого ти не можеш робити.

— Заселяти… Залишатися… Затримуватися. Кожне слово, щоб описати ту дурницю, яку я натворив відтоді, як увійшов у ваш дім.

Рука Ендрю обережно піднялася біля хворих очей Ніла.  

— Я не збираюся змушувати тебе залишатися або… годувати свого кота. Або очікувати, що ти зробиш щось із цього. Ти мені нічого не винен. Але ти… Я не хочу, щоб ти в кінцевому підсумку дійшов до зриву. Отже, так чи ні?

Шия Ніла фізично здригнулася від спроби придушити спогади про руки Ендрю на своїй шкірі. Його тіло було настільки фізично недостатнім, що здавалося, ніби у нього лихоманка. Це, або він був просто дуже, дуже зневоднений.

— Так, — відповів Ніл, здаючись самому собі.

Один маленький дотик йому не зашкодить.

Ендрю обвів лінію щелепи Ніла, бічною частиною долоні обережно нахилив його голову вгору, поки він не поглянув йому в очі. Чого ще Ніл очікував? Відсутність осуду, або ненависть, або поспіх впилися в нього, як ікла, прямо в серце. Ендрю провів рукою за його вухом. Не замислюючись, Ніл відчув, як притискається до дотику, як кіт, що потирає руку. Він заплющив очі, і його плече опустилося трохи далі.

Важка вага руки зупинилася на шиї Ніла, тримаючи його з постійним тиском, нагадуючи йому видихнути.

Ніл видихнув.  

— Що ми робимо?  — прошепотів він.

— Знаєш, зазвичай це було б сказано в контексті когось, хто мав жахливий сексуальний скандал, — сказав Ендрю.

Ніл захрипів. 

— А твоя думка?

— Зазвичай… люди цього не роблять. Ендрю запустив пальці у волосся Ніла. — Знаєш, що вони роблять? Вони займаються сексом з незнайомцями. Вони виходять у будь-якому мотелі, на стоянці, у будь-якій машині, яка працює найшвидше. Цього ніхто не робить, — великий палець Ендрю погладив шию Ніла збоку. — Це занадто інтимно для людей.

— Але секс ні?

— Так, я теж не можу цього зрозуміти.

Ніл відчув, як посмішка розтягнулася на його губах. 

— Добре, тоді ми зробили все, крім сексуальної частини, ось тут ти скажеш мені вийти з дому.

— Тобі, вочевидь, це потрібно більше, ніж будь-кому, хто просто хоче розслабитися.

— А тобі?

Ендрю пробарабанив пальцями по шиї Ніла.  

— Іноді я ненавиджу культуру спілкування. Якщо люди можуть запланувати анонімний секс, ми можемо запланувати анонімний інтим.

Ніл спробував придумати кілька речей, які міг би сказати, щоб сперечатися, та, незважаючи на те, що знаходив усі мільйони виправдань, він не зміг змусити себе сказати жодного. Ендрю мав рацію. Це видно з того, як їхні тіла підходять один одному. Ніщо не завадило йому зараз жадати спокою, викликаного контактом. Ніл опустив голову, доки не впав чолом на плече Ендрю.

— Ти не сказав, чи тобі це подобається, — сказав Ніл.

Ендрю поклав руку на шию Ніла.  

— Гадаєш, я терпів би тебе, якби ні?

— Відповідай на питання.

— Твоя кава охолоне.

Ніл зрозумів, що він робить, і відірвався.  Він відступив і схопив каву. Зробив кілька ковтків. Тепло, що лишилося на його шкірі, нагрівалося сонячним світлом, що пробивалося крізь вікно.

 — Отже, — сказав Ніл. — На кшталт… Грінду (примітка: додаток на кшталт тіндера але для лґбт+), але для дотиків.

Ендрю знизав плечима й відкинувся на прилавок. Він сьорбнув кави.  

— Це було б не найдивніше, що я коли-небудь робив.

 Ніл схилив голову.  

— Що?

— Ти перший.

Ніл шукав щось не надто помітне.  

— Одного разу я приготував рамен з консервованими помідорами та нарізаними хот-догами.

— Що зробила з тобою упаковка приправи рамен?

— Дала мені гіпертонію.

Ендрю дивився з-під сонячних вій.  

— Я підвів очі своєму братові, коли той був з похмілля, щоб помститися йому за те, що він з’їв дещо моє.

— Він з’їв твій рамен?

— Я б заплатив йому, щоб позбутися такого чудовиська.

— Це не так вже й дивно.

— Моє ні. Твоє ж межує зі злочинністю.

О, якби він тільки знав.

Ендрю примружився.  

— Від чого ця зрадлива посмішка?

Ніл приховав обличчя кавою. Довгим ковтком решти кави він змусив тепло розпливатися в грудях.  

— Я впевнений, що тобі хотілося б знати, але мені повідомили, що ми не дружки, без жодних умов. Тож я не питатиму про твого брата, а ти не шукатимеш особистих даних, які я тобі не надам. Це мої межі, добре?

— Домовилися.

— Я напишу тобі… е-е…, — Ніл безцільно жестикулював телефоном. — Ти знаєш.

Ендрю подивився на нього киплячим медовим поглядом.  

— Я знаю.

Ніл узяв чашку з кавою й подивився між раковиною та Ендрю. Він вже ввімкнув воду, тому просто промив чашку з кавою, не спитавши, та поставив її на рушник на прилавку.  Це точно був не його дім, і все ж він був тут і ставився до нього так.

Кішка з’явився з-за прилавка.

— Її ім’я Кінг, — сказав Ендрю. — Це остання деталь, яку ти отримаєш.

— Кінг, — сказав Ніл. Він став навколішки, щоб погладити її, а потім поспішив униз сходами. Чи повинен він попрощатися? Сказати доброго ранку? Дякую тобі? Мені шкода, що твоє ліжко приправлене моїми сльозами?

— До зустрічі, — сказав Ніл перед тим, як зник унизу. Він негайно почав вередувати, як тільки його не було видно. Ніл протистояв бажанню зачесати волосся за вуха, тому що все ще відчував як були розташовані руки Ендрю. Немовби лежав у полі високої трави та залишив відбиток долоні.

Чесно кажучи, якби Нілу запропонували, він попросив би це знову, саме тоді.

Він ненавидів себе за знання, що якби Ендрю запитав його того самого ранку, то сказав би «так». Ніл би встав і ліг на нього на дивані в повній тиші та теплому задоволенні.

Він відкрив свій телефон, щойно вийшов з дверей, і подивився на чат з Ендрю. Він все ще був там. Фото та все інше також. Ніл не міг дивитися на це так само, знаючи, як добре його голова лежить на цих плечах. Перш ніж він міг надіслати повідомлення, вирішив написати іншому другові.

Ніл: привіт, Мет, хочеш пообідати?

 

——————

 

— Гаразд, — сказав Мет. — Це дивно. Ти ведеш себе дивно.

— Що? — запитав Ніл. — Чувак, я просто встав не з тієї ноги.

— Ні. Ти ведеш себе дивно.

Ніл поставив напій на стіл і сів навпроти Мета. 

— У тебе немає доказів.

Мет показав на автомат із газованою водою.  

Ти не взяв кави — це твоє улюблене кафе, а ти завжди обираєш каву. Замість цього ти обрав два напої, лавандовий чай і вишневу колу… Ніле, ти ненавидиш газовані напої та непотрібні витрати.  

Мет поспіхом глибоко вдихнув і продовжив свої швидкісні спостереження.  

— Тоді ти відходиш і дивишся на цього білявого касира — я визнаю, що він був симпатичним, — але ти гіперактивний гоблін із РДУ, і я ніколи, ніколи не бачив, щоб ти так довго тримав зоровий контакт з незнайомцем. На довершення всього я бачив, як ти сьогодні п’ять разів посміхався, що на чотири рази більше, ніж зазвичай, і на джинсах у тебе котяча шерсть.  

Мет ткнув виделкою дно перевернутої пластикової чашки й нахилився над столом, примруживши очі.  

— Я думав, що в тебе алергія на котів?

— Що… —  Мет засміявся, коли посмішка охопила його обличчя. — Не смійся.

Ніл закрив руками рот і ніс, намагаючись не дати вишневій содовій вийти з його ніздрів. Він перехилився, спершись рукою на стіл, і, напів задихавшись, напів захекавшись, з нього поринув безпорадний регіт (разом із, можливо, трохи газованою водою).

 Мет схопив стіл і нахилився під ним, щоб подивитися на Ніла. Його очі були широко розширені й щиро збентежені так, як міг лише Мет.  

— Це… це також приклад.

Ніл підвівся, і Мет піднявся з ним над столом.  

— Вибач, це було просто… неочікувано, коли ти накинувся на мене як «Бойд-дедукціоніст».

 Мет гепнувся.  

— Тихо.

Ніл виявив, що його посмішка залишилася довшою, ніж зазвичай. Він зробив ще один приголомшливо солодкий ковток кока-коли. Смак був таким же солодким, як пахла кава Ендрю. Але вишневий запах не збігався, Ендрю налив у каву щось більш горіхове. Ймовірно, це було захованим у шафі.

— Це погано?  — запитав Ніл.

Він бачив момент, коли серце Мета розтануло.  

— Ні… ні, абсолютно ні.  Мені подобається бачити, як ти посміхаєшся. Продовжуй це робити.

Весь день після Ендрю Ніл почувався розкутим і розслабленим, наче кілька вузлів, зав’язаних на його тілі, розв’язалися після багатьох років зв’язаного життя.

— Мені добре, — сказав Ніл.

— Що сталося? — з посмішкою запитав Мет.

Ніл знизав плечима й зробив ковток чаю з лавандою. У поєднанні з надто солодким присмаком газованої води це була гарна комбінація. Він ніколи раніше цього не пробував, хоча завжди хотів.

 — Давай… — Мет упав головою на стіл. — Скажи менііі.

Ніл упав головою на стіл і втупився на Мета по діагоналі. 

— Ніііі, — сказав він.

— Ти скажеш мені, якщо я обміняюся послугами?  — запитав Мет.

— Ооо… це велика справа, Бойд.  Неможливо просто обмінятися послугами з Нілом Джостеном, якщо вони не є неймовірно важливими.

— Минулого разу я просто пішов на той з’їзд, щоб взяти усі твої автографи Ексі, коли ти був зайнятий, — сказав Метт. — Ти агорафобний маленький криптид.

Ніл випростався, щоб пожувати пластикову соломинку газованої води. Його посмішка зникла, коли він змінив тон.

— Тато хоче, щоб я допоміг йому організувати та зробити фотографії для друзів друга…

Мет виправився й насупився.  

— О ні.

— …на весіллі.

Мет розширив очі.  

— О, ніі.

— Гетеро весіллі.

— О ні.

— І вони мають чимале розташування. Напевно, це буде велика подія… — Ніл прибрав волосся з чола. — Зазвичай він просто йде і розмовляє з людьми, а мене залишає самого в оточенні незнайомців. Я знаю, що добре вмію посміхатися людям, але, Боже, я справді не хочу йти.

— Якщо ти не хочеш йти, не йди, — сказав Мет.

— Він сказав, що це справді багато означатиме для мене.

Мет здригнувся.  

— Блядь. Гаразд. Це нормально. Ем… що тобі потрібно, щоб я зробив? Усе, що ти попросиш, я зможу зробити.

Ніл розглядав Мета.  

— Він сказав, що я можу принести плюс один? Це якась дурість, але ти просто… станеш біля мене? Розмовлятимеш зі мною більшу частину часу? Якщо ти з цим згоден.

— Безкоштовна їжа буде? — запитав Мет.

— Звичайно.

— Привід шикарно одягнутися з моїм найкращим другом?

Ніл відчув, як усмішка розтягнулася на його обличчі.  

— Так.

— Авжеж я можу піти, чоловіче. Звучить як частування.