Ліхтарі блідо підсвічували лискучий від талого снігу асфальт. Січень видався ще тим березнем. По зморшках-тріщинах тротуару вода струмками стікалася до бордюра, щоб невеличким водоспадом попрямувати вниз проспектом, до найближчих каналізаційних гратів. Петро в’яло слідував за потоком. Крутий схил змушував його швидше перебирати ногами, але натомість вони плуталися і не ступали туди, куди планував Петро, ризикуючи вилетіти на бруківку проспекту - прямо під колеса якогось спізнілого багатія на незграбному бобіку. Але хлопець вперто тримався осторонь дороги. Нехай організм у такому стані і працює проти нього, Петра, але залишки вестибулярного апарату ще підкорювалися господарю.
До Барикадної лишилося два квартали. Прийти, проблюватися і під ковдру… Ні, спочатку в душ. Не хотілося прокидатися у смердучому рвотою ліжку. Ранок і без того не буде свіжим і ясним, Петро це відчував. Попередня новорічна ніч його навчила. Особливо ранок після неї. Але за рік досвід забувся, та і проти такого приводу він безсилий. Привід мав темне волосся, що так приємно було накручувати на палець, болотяні зелено-карі очі і довгі-довгі ноги, а між ними… А між ними був не Петро. Між ними був якийсь білобрисий, чиє ім’я Петро не запам’ятав. Зате запам’ятав його неприродньо вивернутий ніс і тупий біль у кулаці. У Петрі прокинувся перфекціоніст і йому здалося, що один тільки зламаний ніс не виглядатиме гармонійно на обличчі, де все інше ціле. Він вже заніс руку для удару по щелепі, але на ньому повисла вона.
- Петрику…
- Труси вдягни, потім поговоримо.
Сука. Сплюнув їй під ноги і пішов. Не поговорять. Принаймні, він їй вже й слова не скаже.
Боліла голова. Чи то від прокручування однієї і тієї самої сцени подумки увесь вечір, чи то від кількості випитого. Годі. Треба подумати про щось інше. Як там казав модний психолог з Ютюба? Переключитися на те, що бачиш і відчуваєш тут і зараз. Тут і зараз у Петра змокли кеди після дощу і його нудило. Ні, на цьому краще не концентруватися - інакше він все ж наздожене той поодинокий бобік і таки під нього кинеться. Дурна смерть через журбу за невірною бабою.
Петро відірвав очі від кедів і глянув перед собою. Зараз він поверне і зайде в під’їзд, а там душ і ліжко. Душ і ліжко, ось заради чого ще варто жити. Принаймні, сьогодні. Завтра він знайде собі ще якийсь сенс життя - премімум підписка на PornHub, крильця в KFC - чим там ще мілленіали заповнюють порожнечу у своїх ліжках і шлунках?
Ось і вхідні двері, оббиті шкурою молодого дермантина. Знайти ключі і не розбудити Палича. Він дядько суворий, не любить коли він гупає коридором о третій ночі. Петро йому більше квартирант, ніж родич.
З другого разу влучив у замкову щілину. Повільно повернув ключ. Клацнуло. Навалився на двері, щоб швидше відчинилися і не рипіли. Прослизнув і обережно замкнув замок.
- Пєть, дє ти загулял так? - Палич стояв на виході з темної кухні, підсвічений блакитним світлом телевізора. З-за його спини долітав голос попсової співачки з «Блакитного вогника».
- Валентине Паличу, я там з дівчиною…- сказав і затнувся. Ще секунда, і його знудить прямо тут. Затуливши рота рукою, він понісся у ванну.
- Ладно, можеш не расказивать. Мамка твоя за тєбя пєрєживаєт, отбрєхіваться за тєбя прішлось. Ти єй ето, позвоні завтра, чтоб мозгі мнє нє виносіла больше, - прилетіло йому в спину. Після цього він ще щось казав, але Петро вже не слухав.