Синці

Раптом чути дзвінок в двері. Іно не зрозумів чи він прокинувся чи ні, але потім ще й настирливий стукіт привернув до себе увагу. Тому Іно підійшов до дверей. І почув з-за них голос Нанамі.

— Он як, то ти прокинувся.

Іно відчинив двері.

—Пане Нанамі? А чому ви не подзвонили? А якби мене не було вдома?

— Зараз ще ранок, то ти б ще дрімав, — Нанамі зайшов в квартиру тож Іно замкнув двері. Нанамі сів на канапу та поклав на столик файл з кількома паперами. Які Іно впізнав.

— Я маю зауваження щодо твого звіту.

Іно широко розплющив очі, однак таки наважився підійти та вислухати всі зауваження, аби наступного разу написати краще. Хоча, Нанамі міг би просто написати те саме в повідомленнях.

 

— І ще, ти пам’ятаєш, що я казав тобі вчора після бійки з проклятими духами?

— Звичайно! — Іно випрямився і повторив все, що казав тоді Нанамі, досить чітко.

 

— Добре. Однак, мені хотілося б закріпити цей результат.

Іно здивовано мугикнув, спостерігаючи, як Нанамі встає та розкриває пасок, після чого витягує його з штанів і складає його навпіл. А також послабив вузол краватки, опускаючи її трохи нижче.

 

— Е… Ви хочете, яби я показав рухи, тому витягли ремінь, аби він не заважав? Може краще це робити в іншому міс..

— Не зовсім, — перебив Нанамі, після чого почистив горло із відповідним крехтінням, — нахились будь ласка над диваном та зіпрись руками об нього.

 

Іно витріщився на Нанамі, наче навіжений. Неочікувано для самого Іно з його губ почувся приглушений сміх.

— Іно, я не жартую. Чим швидше ми закінчимо — тим краще буде нам обом.

 

Тут вже стало не смішно. Іно швидко закліпав. Він хотів запитати, але не знав як сформулювати запитання. І не розумів якої відповіді він хоче почути. Але, Нанамі ж вважає, що це потрібно? Іно повільно почимчикував до дивану і поклав руки на сидіння. Тим самим він демонстрував свій м’язистий зад в домашніх шортах. Іно не бачив, як Нанамі кивнув, але чув, як він схвально мугикнув.

 

Іно відчув тремтіння по всьому тілу. «Він що? Дійсно збирається мене відшмагати?». Тут до шкіри стегна Нанамі, ніби попереджаючи, притулив ремінь.

— Отож. За помилки в формулюванні звіту ти отримаєш три удари. За невідповідну лексику в написанні — п’ять. А от за помилки при виконанні завдання — дванадцять, оскільки ти повинен краще запам’ятати це. Іноді помилки в бійках можуть коштувати життя напарників. Чи тобі це зрозуміло?

— Так. Пане Нанамі, — Іно трохи змінив позицію, аби почуватися більш стійким, але візуально та функціонально вона майже не змінилась.

— Чи ти вважаєш, що це покарання справедливе і допоможе тобі запам’ятати твої помилки, зробити висновки та надалі працювати краще?

— З-звичайно! І я вам дуже вдячний, що ви турбуєтесь, аби я про це не забув.

— Добре.

Іно почав важко дихати. Той аж почервонів, розуміючи що саме він сказав. Та отямитись не було часу — почувся трохи приглушений «гуп». А також був відчутний поштовх вперед. А після того на сідницях ще з’явилось відчуття пощипування.

 

— Який це був удар?

— Не дуже болючий, — Іно трохи розгубився від запитання і подивився в бік Нанамі. А потім, коли побачив, що Нанамі ще чекає відповіді зрозумів.

— Тобто перший!

 

Нанамі кивнув і вдарив знову трохи сильніше.

— А! Це був другий.

— Я хочу, аби ти рахував. І кожен удар буде сильнішим за попередній. Я ж не якийсь монстр, аби одразу тебе періщити, — наступний удар змусив Іно смикнутися сильніше.

— Три. Д-дякую за ваш підхід….

— Що ще ти маєш сказати? — Нанамі не квапився ляснути Іно знову.

— Точно! Я запам’ятав, які помилки я зробив у звіті та наступного разу це не повториться.

— Молодець, — не встиг Іно заперечити похвалу, як Нанамі вгрів того знову. А потім знову.

— Ай! Ч-чотири. Ав! П’ять.. — Іно знову трохи посовав руками, аби надійніше стояти. А Нанамі потім ще тричі влупив його. Тут вже зойки були гучніші, порівняно зі словами.

— Ой! Шість. Мнга!..С-сім… Вісім.. Я… Вибачте, пане Нанамі, що я використав побутову лексику в документі. Я знову про це забув…

— Наступного разу будь уважнішим, — ласкаво промовив Нанамі, доки Іно намагався відновити дихання. І було неймовірно соромно зізнатися, що він очікує, що Нанамі оголить йому зад та продовжуватиме бити рукою. Своєю міцною, широкою, цупкою долонею торкатиметься сідниць… Тут Іно розуміє, що в нього встав член. Тут і так було соромно а ще й це. «Добре, що я спиною до Нанамі і не на його колінах…» фантазія вже почала малювати непристойні картини, як на стегнах з’явилось пекуче відчуття.

—Аай! Д-дев’ять… Вибачте, що відволкся… — Іно не знав, як виправдатися, але Нанамі й не збирався чекати, а вгилив ще чотири рази.

— Авх! Десять..М! Одинадцять.. Тцк.. Дванадцять.. Нгх! Т-тринадцять…

— Ти сам розумієш, що воно тебе не мине, — Іно хотів відповісти, що не в цьому справа, однак його перебили ще трьома вже досить сильними ударами.

— Мх.. Чотирнадцять. Нф! П’ятнадцять. Тц.. Ш-шістнадцять.. — Іно намагався зціпити зуби, аби не голосити, доки його луплять.

— Якби ти справді соромився своїх криків, то ти б не створював потребу в покарані, — Нанамі ще продовжує товкмачити цей «урок».

—Вибачте… Ай! Сімнадцять..Я не хотів вас підводити… Ав! Вісімнадцять, — Іно ще більше відчував сорому. Сльози текли по його щоках.

— Сподіваюсь, що ти кажеш правду, — Нанамі ляснув Іно ще двічі.

— Нгй! Д-дев’ятнадцять.. Ай! Д-двадцять…

— Достатньо.

Іно прибрав руки з канапи та став лише трохи згорбивши спину, перехрестивши руки спереду, боячись, що Нанамі побачить ерекцію.

— Тепер лягай на живіт.

— Що? — Іно повернув голову в бік Нанамі.

— Я хочу оцінити синці на твоїх сідницях. Тож ляж на диван.

Іно ковтнув слину, але вирішив, що так навіть краще і ліг животом вниз. Боковим зором той побачив, як Нанамі тягнеться рукою до резинки шортів і…

 

Іно підсмикується з дивана. Нанамі поруч немає. Як і листів зі звітом. Іно підійшов до дзеркала й повернувся боком. Підійняв футболку та опустив шорти зі спіднім. На Іно були синці і подряпини, але не було слідів від ременя на дупі та стегнах. Аж самому дивно те, наскільки Іно це розчарувало.