Про один нудний вечір після пар

Першою відгукнулася Емма: “Таке питаєш! Звісно ж, я буду ;p”. Джейкоб відповів одразу за нею, ніби відчув: “Йо, Діл, ти думав, я відмовлюся? Я завжди в темі! А Емма буде?” Кейтлін підтягнулася слідом. Ебі довго бурмотіла, та коридором линула голосна група першокурсників, тож Нік відповів за неї.

Так один нудний вечір після пар мав перетворитися на посиденьки з пивом, грою в “Крокодила” і караоке. Чи з “Біт Сейбер”. Чи з якоюсь частиною “Асасина”. Чи Ділан поняття не мав, як воно там піде. Він просто хотів відволіктися від сесії і побачитися з друзями. І з Райаном, звісно ж, тому що друзями їх важко було назвати. Ділан відніс би їх до окремої касти відносин. Це коли ви, бува, перекидаєтеся цими дурними “Йо”, а в наступну хвилину мовчите, мов риби, в свої бургери за чотири бакси і сімдесят п’ять центів посеред повної їдальні студентів. І всі ніби дивляться на вас, але ви одне на одного — ні.

Ділан хоча б міг дивитися на своє відображення. Довго. Дуже. Він переодягнув кілька футболок, майок і сорочок, а потім Бліц, його сусід; цей клятий німець — чи швед, хто він там взагалі, сказав: “Що, на показ мод збираєшся?” І Ділан психонув. Він сів в авто Кейтлін, і вони рушили в найближчий супермаркет.

Напиватися в скіпки ніхто не збирався, але від зайвої пляшки пива відмовлятися було гріх. Ділан і Кейтлін часто згадували Бога, тож нагребли ледь не цілу корзину. А зверху кинули кілька пачок чипсів — щоб життя медом не здавалося. Все одно знали, що Ебі притягне з собою крекери або шоколад, а Джейкоб притягне будь-що — для Емми, звісно ж. Але їсти будуть всі.

Дорогою до “Куоррі” Емма написала Ділану, що батьки затягли її на сімейну вечерю, Джейкоб — що в них з Еммою побачення (на що Кейтлін розреготалася); у Ебі отруївся пес, а Нік просто в біса заснув і не написав нічого. Ділан показав чат з ним Кейтлін, коли вони зупинилися на перехресті. Останній раз заходив о п’ятій.

— Сесія нікого не щадить. — Кейтлін рушила на зелене.

— Містер Ейч нікого не щадить, а от сесія ще нічого. Ми ж з тобою вільні.

— Я вільна тільки тому, що Лора сьогодні погодилася вийти замість мене, — підняла брови Кейтлін.

— А я тому, що мене забезпечують батьки, — гмикнув Ділан.

— Ще одне слово — і підеш пішки.

Доїхали мовчки, під один з численних Діланових плейлистів. Біля клубу вже чекав Райан. Кейтлін хотіла було відчинити дверцята, однак погляд Ділана забігав по панелі авто, а кадик здригнувся. Вона обережно стисла його коліно, і вони вийшли. Ближче до вечора стало холодніше. Ділан прокляв кляту футболку і завзято прийняв пропозицію нарешті зайти всередину.

В клубі виявилося мало народу. Райан помітив якогось свого знайомого за грою в “Монополію”, махнув йому рукою, а коли розвернувся, Ділана вже не було. Кейтлін оплачувала години; місце поряд з нею пахло Ділановими парфумами. Та за кілька годин і ті зникли.

Адже за кілька годин Ділан пахнув як дуже складна і незрозуміла задача з квантової фізики. Райан описав би її так: дано п’ять пляшок Бада, два, ні, три виграшних заходи в “Крокодила”, один викричаний в мікрофон альбом Адама Ламберта і сім фраз, які Райан впевнено (в голові) відніс би до флірта. Що потрібно знайти? Для початку, гетеросексуальність Райана, а там вже як піде. Хоча… Стривайте. Здається, Райан знає, де його гетеросексуальність. Тож варто змінити умови задачі: скільки ще потрібно Діланів, щоб утворилася чорна діра, в яку Райана могло б засмоктати?

Райан припав до пляшки з пивом, коли Кейтлін вкотре сказала: “Кіт”. Ділан швидко захитав головою, і Кейтлін зробила ще один ковток разом з Райаном. Звісно ж, що на облизування рук і крутіння уявним хвостом всі скажуть «кіт”. Навіть Райан спочатку подумав, що то клятий кіт, але Ділан ніколи не грав подібним чином. Ділан ніколи не робив і не казав нічого просто тому що. Майже кожне його слово, рух і погляд мали своє особливе значення. Райан нахилився вперед, готовий сказати свій варіант. Майже кожне.

— То це… лісовий кіт?

Ділан сплеснув руками, і час закінчився. Кейтлін обурено крикнула, на що Ділан лиш розреготався і впав на канапу. До “дано” Райан додав би ще піт. Літр точно. Він подав Ділану його пляшку, до якої той одразу ж припав. Його кадик поскакав кудись уперед, і Райан поспішив піднятися, однак Ділан вхопив його за рукав сорочки.

— Я ще навіть не віддихався. Посиди поки.

І Райан послухав. Він сів; Ділан знову почав пити, а Райан знову почав дивитися. Рука Ділана так і лишилася на Райановій долоні. Вона була теплою, вологою і напрочуд м’якою як на того, хто ледь не кожен вечір вовтузився з якимись там дротиками і постійно мав справу з електрикою. Коли Ділан поставив пляшку на столик і облизав губи, Райан обережно забрав руку.

За хвилину брелок від авто Кейтлін запищав, що ненормальний. Ще за одну Кейтлін зникла, аби впевнитись, що ніхто не намагається те її авто викрасти. Через півгодини, коли про Кейтлін вже забули, а Ділан намагався показати містера Ейча, вона зателефонувала і сказала, що застрягла в клятому участку з клятим крадієм і не знає, коли повернеться.

— Охрініти… То, може, нам приїхати? — Ділан стис собі волосся на потилиці. — Чи ти як?

Райан почув, як Кейтлін почала огинатися, і навіть зітхнув, але швидко прокашлявся. Ділан сів поряд з ним на канапу; його рука знову опинилися на Райановій долоні. Це вже було схоже на жарт. Ділан поклав слухавку, однак збентежений вигляд все ніяк не йшов з його миловидого личка.

— Це ж їй тепер до самого ранку в поліції стирчати. А хто мене додому відвезе?

Райан посміхнувся.

— Ти тільки про це і хвилюєшся?

— Що? Ні! — Ділан скочив з канапи. — Звісно ж, ні. Кейт моя… Наша подруга, і я хвилююся за неї, і я хвилююся за її авто, і… Мене нікому відвезти додому, так.

Райан відверто розсміявся.

— Ти до біса кумедний, знаєш?

Ділан глянув на нього і повернувся до великої плазми на стіні. Він взяв з полички окуляри віртуальної реальності.

— Якщо хочеш знати, я не тільки до біса кумедний, а ще й до біса розумний, до біса гарний, до біса крутий і взагалі — чому я все ще самотній?

— Бо немає людини, яка змогла б витримати твою до біса високу самооцінку?

Ділан натягнув окуляри на лоб і підморгнув Райану.

— І яка б змогла обіграти мене в “Біт Сейбер”.

Плазма засвітилася стартовим екраном гри, де можна було обрати пісню. Ділан більше не повертався до Райана. Він клацнув на безкінечний плейлист з популярними піснями і почав гортати. На очі Райану трапилося знайоме ім’я.

— О ні, тільки не Ламберт, — завив він. — Я більше не витримаю. Благаю!

Ділан цокнув язиком.

— Він відмовився від квір-ікони, все ясно.

Райан нервово посміхнувся. На щастя, Ділан його не бачив. Тієї миті Райан хотів сказати: “Я маю свою”, або “Ти моя особиста ікона”, або “Адам Ламберт ніщо у порівнянні з тобою”… Але він не сказав нічого.

— Що ж, як щодо “Раш Е”?

— Заїжджено.

— Біллі Айліш?

— У нас тут що, побачення?

Райан не почув, як Ділан ковтнув.

— Гаразд, тоді… Чарльз Менсон?

— О Господи.

Настала черга Ділана нервово всміхнутися.

— Роберт Давні-молодший?

Райан ледь не вдавився пивом.

— Та ну нахрін! У нього є пісні?

— Цілий альбом.

Райан піднявся і підійшов до плазми з-за спини Ділана, аби краще роздивитися. І дійсно — цілий альбом. Він відчув, як Ділан зовсім трішки нахилився назад, і його спина торкнулася Райанових грудей. Цілісінький альбом. Райан повів носом в сантиметрі від Діланової потилиці. Аж десять пісень. Ділан повернувся туди, де мав би бути Райан. Все ще в окулярах, все ще до біса кумедний. Але його там вже не було. Райан відізвався з боку канапи, ніби весь час там стояв:

— “Найменша в світі скрипонька”.

Ділан посміхнувся ширше.

— У нас точно побачення.

Райан тихо засміявся. Він хотів би. Хотів би назвати це побаченням; хотів би не думати, що це лише дружні посиденьки з пивом і сирними чипсами; що з ними мала бути вся компанія. Що Кейтлін повинна була лишитися, а Райан мав би піти, як йшов завжди. Райан хотів би не думати, що мав відмовитися від зустрічі, адже сесія. Він хотів би не думати, що мав вступати в інший університет, що повинен був перейти в іншу групу, що не мав бажання йти на ту пару потоком, в якому був Ділан. Адже це була заміна. Лише на один раз.

З динаміків лунала гучна музика, яку Ділану магічним образом вдавалося переспівувати. Він крутився з боку в бік, що мала дитина з новими іграшками, а на плазмі від кубів Райан помічав лиш осколки. Вони розліталися, немов справжні овочі від справжніх ножів. Райан не міг відірвати очей. Куби з’являлися нізвідки і падали в нікуди. Рахунок ріс в геометричній прогресії, але Райан вже й забув, як та прогресія працювала.

Ділан різав його так само. З того першого одного разу — і так завжди, щойно їх погляди зустрічалися знову. Ділан різав Райана, а Райан знав, що відповідь до задачі з квантової фізики от-от мала його дійти.

Пісня скінчилася, і Райан полишив пляшку в спокої. Ділан зняв окуляри, голосно дихаючи; він посміхнувся і блиснув своїми цуценячими очима. Повернув все на місце як законослухняний клієнт розважального клубу “Куоррі”, підійшов до Райана і схрестив руки на грудях, що сам Райан.

— Ну, як я тобі?

— Непогано.

Ділан підняв брови і махнув руками.

— “Непогано”? Та я був неперевершеним! Ніхто б так не зіграв, ясно?

Райан посміхнувся і кивнув.

— Ти був неперевершеним.

— Що?

Вони подивилися один на одного, але Ділан не глянув прямо — на одне його око впало мокре пасмо волосся. Райан прибрав його. Він знав, що піде слідом: Ділан зашаріється, або кашляне, або опустить погляд, або мовчки вийде “купити мінералки, бо Бад вже в печінках сидить”. Райан знав, але провидцем його назвати було важко. Тому що Ділан підняв спітнілу долоню, мазнув нею з шиї Райана до щоки і потягнув його на себе.

В житті всяке буває. Ви можете прокинутися після гучної п’янки голим поряд з найкращим другом, а на підлозі буде лежати використаний презерватив. Можете на спір образити подругу і потім довго перед нею вибачатися. Можете поєднати. В житті Райана теж було всяке. Проте він ще ніколи не цілувався з тим, хто йому подобався. Дійсно подобався — до сидіння в печінках.

Ділан цілував необережно і вимогливо, і Райан знав, що не відповідав цим його вимогам на всі сто. Він намагався, справді намагався; Райан притягнув Ділана ближче, повернув голову, стис його під лопатками. Він спробував віддати всього себе в надії, що Ділан прийме і поцілує глибше. Але повітря скінчилося, і Ділан зробив крок назад.

Він витер губи зворотною стороною долоні, надув щоки і підняв брови.

— Фу-ух, я щось… Цього разу я добряче напився, це ж треба таке…

Райан ковтнув. Цуценячі очі Ділана знову блистіли.

— Ти ж так завжди.

— Так, — протягнув Ділан, — але ж цілуємося ми не завжди.

— Хочеш, щоб так було завжди?

— А можна?

Райан засміявся — вкотре за вечір. Він потягнув Ділана на себе, поклав руку йому на потилицю і легенько стиснув волосся.

— Я все одно ніколи не зможу обіграти тебе в “Біт Сейбер”.

Ділан торкнувся носом його щоки і стис Райана до тріску в ребрах. Щастя, що Райан того тріску не почув.

— Ти не намагався.

Райан накрив його губи своїми.

 

Дано: п’ять (з половиною) пляшок Бада, три виграшних заходи в “Крокодила”, один викричаний в мікрофон альбом Адама Ламберта, літр поту і нескінченну кількість фраз, які Райан впевнено відніс би до флірта. Тож скільки ще потрібно Діланів, щоб утворилася чорна діра, в яку Райана могло б засмоктати?

Райан сказав би: одного достатньо.