Під чужими вітрилами

Вілл прокинувся із почуттям тривоги. Слуги та охорона клятвено обіцяли, що до їхнього маєтку у цих невисоких горах на віддалі від міста не дістануться пірати, це підтверджувало те, що він прокинувся у ліжку, а не без голови, однак Ґрем переймався не за себе.

Піратський корабель відпливав від берега, залишаючи позаду місто, що палало. Ганнібал стояв на кормі, даремно намагаючись розгледіти масштаби пожежі за стовпами густого диму.

Корабель британського королівського флоту підкидало на хвилях. Для капітана, бувалого в бувальцях, такий шторм був не те що б викликом, радше приємною прогулянкою.

— Ну і що я зараз куштуватиму?

— Бачу, Джек мав рацію — хоч як би ви цуралися піратського походження, пане Тернер, та володієте двома характерними рисами, що дозволили б легко затесатися до їхніх рядів, — Вільям завмер на порозі каюти, адже на нього направили дуло пістоля.

З приглушених та незадоволених голосів команди випливав найбільш очевидний висновок — на Ісла-де-Муерте щось пішло геть не так, як Барбоса очікував.

Ганнібал стояв на палубі на носі корабля, вдихаючи пряно-солоне морське повітря, що теплим вітром обвівало його обличчя.

Холодний та темний трюм піратського корабля просякнув ароматом водоростей та морської солі.

Повернення до Порт-Роялю тривало менше, ніж того можна було б очікувати. Звісно, кожен із учасників погоні за піратами хотів якнайшвидше повернутися додому, тим більше, що поверталися вони із перемогою.