Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Джаз сиділа й смоктала свій чорничний смузі, і виглядала найщасливішою і найбезтурботнішою людиною на землі.
– Тобі доведеться перенестися у минуле і прожити деякі моменти знову, повністю, тому що вони були стерті з реальності й з пам’яті світу зокрема.
– В сенсі – перенестися?!
Від почутого Джест ледь не вдавився своєю їжею.
Вони сиділи літнім днем в альтанці, посеред лісистої місцевості і їли свіжо замовлені чизкейк і ягідний коктейль, куплені у найближчому кіоску того ж парку, який Джес пам’ятав ще осіннім дощовим тужливим парком. Той самий ідіотський день, з якого почалася уся та чортівня…
– Що ти маєш на увазі?
– Це просто означає, що ми повернемо тебе у той день, коли ти сидів у парку і читав. Ти проживеш їх, відновиш своєю присутністю пам’ять світу і підеш по іншій часовій лінії. Зрозумів?
Серце тьохнуло.
«Я не хочу її втрачати.» – промайнула думка.
Так, вона прийшла так раптово, без запрошення… але якимось чином розрадила його… Підтримала своєю появою його крихке життя на плаву.
– Ми зустрінемося знову?
– Звичайно. – легковажно і спокійно відповіла Джаз, наче річ йшла про простеньке побачення двох потьмарених любов’ю молодих сердець.
«Але хіба подорожі у часі – це не складне і важливе завдання? Можливо, він навіть змінить чиюсь долю. Можливо, його подруга така спокійна і впевнена у своїх словах, тому що робила це не один раз(страшно тільки задуматися над цим), але він новачок…
– …що мені робити?
– Нічого надприродного. Просто триматися так, як ти поводишся завжди. Надмірної героїчності або мужності від тебе не потребується. – В її очах відобразився сталевий блиск. – І ти можеш не укривати того, що ти вже знаєш майбутнє і навіть побував в ньому.
– Це заспокоює.
– Усе. Час повертатися. – За мить звичайна Джаз стала надзвичайно серйозною.
Вона витягнула з-за поясу якийсь предмет, схожий на злиток обсидіану. На ньому були вирізьблені геометричні малюнки у вигляді фракталів і витягнутих трикутників.
– Ти зустрінеш мене знову і я буду пам’ятати про усе, як і ти.
Усе почало танути та плавитися. Рука Джаз потекла і втратила форму. Порожні лілові очі дивилися на джерело свого неминучого стирання. Зі злитка вивільнялася невимовно масивна порожнеча…
Справжня Пустка. Це те, що можна нею окреслити. Ніщо. Масивне і безмасове одночасно. Але таке потужне. Під її впливом усе всмоктувалося і ставало частиною пустки.
В останню секунду її голос стерся і наче розмазався по площині часу.
Джест відчув найсильніше відчуття дереалізації й деперсоналізації, яке коли-небудь існувало. Не було Джеста. Не було його одного – його форма була скопійована і перетворена на тисячі, мільйони інших форм – мільйони Джестів з різних митей часу.
Здається, він безслідно зникне…
Міні-глава з переломним моментом сюжету, наступна буде нормального розміру.