— Так і кого ми зможемо пограбувати на Місяці? Там же самі бідняки, — зітхнув Люці, коли автоматичний занотовувач закінчив останнє речення.
— А ще там відпочивають парочки, — нагадав Френчі й трагічно бренькнув на новенькій куєбрині — гітарі нового покоління, де струн можна було торкнутися силою думки.
— Тільки не це, благаю… — єдина дівчина на ескейпі «Демн», яка точно ненавиділа всілякі рожеві шмарклі й такі ж шмаркотливі коктейлі.
А Місяць славився коктейлями. І був дешевим місцем для відпочинку, саме тому там і відпочивали здебільшого не найбагатші земляни-алкоголіки. Все, що виросло на сріблясто-попелястому місячному ґрунті, здавалось міцнішім. Як казали науковці: «Місяць просто створений для вирощування буряків, кактусів, тростин та інших трав, з яких потім виготовляли пійло. О, а як тут бродило пиво! А яким виходив квас! Щось в повітрі, щось точно в повітрі літало. Так казали сентиментальні земляни, хильнувши стакан-два відбірної місячної горілки.
— Облиште, — плюнув Малий Джон, та й так, що ледве не вбив кілька особливо корисних бактерій, які саме очищували ілюмінатори корабля.
— Я дуже радий, що ми вирішили все одноголосно! Наш курс: Море Криз!
— Море Криз? Але ж… Капітане, там зараз Чорна Діра!
— Гей, — штовхнув Малого Джона Чорний Піт, — так він і мріє про зустріч з Чорною Дірою. Відтоді, як…
Але закінчити йому не дозволив капітан Боннет на прізвисько Квазар. Метеоритним дощем посипались на нього болісні спогади останнього побачення з Чорною Дірою на Меркурії. Тоді вони відвідали давніх знайомих Стіда — представників земної робо-інтелігенції, і все. Чорна Діра так обурився через їхні дурнуваті жарти, бо ті кляті роботи зовсім не контролювали свого залізного язика, що у розпачі втік на Місяць. А в море Криз просто так не втікають. Не даремно ж у нього така назва.
«Демн» здійняв шалену куряву. Хоч табличка, яка висіла прямо в повітрі, суворо забороняла стрімкі примісячнення. Але Стід Квазар — космічний пірат, а космічні пірати пісяли з марсового Олімпу на всі правила. Втім, штраф у сонячно-системних дукатах — таки солідний. Інфляція. Але… Пірати не сплачують штрафів. Пірати… відпочивають у пісочних водах моря Криз.
— О!
Стід спустися по сходинках, й пустився пішли уперед. Кілька летючих рятувальних жилетів намагались підхопити його, та він відмахнувся. Команда залишилась на кораблі. Вирішили замовити кілька ящиків місячного пійла, бо на тверезу дивитися на ігрища Квазара з Чорною Дірою ніхто вже не міг. Навіть Люці, який на цьому х… тобто собаку з’їв.
— Едварде, ось ти де! Ми тебе так довго шукали! — захекано гукнув Стід, зігнувшись і тримаючись за коліна.
— Га?
Чорна Діра валявся на шезлонгу, який одночасно був масажним кріслом, холодильником для коктейлів й прекрасною схованкою для зброї. Відкинувши назад довге волосся, Чорна Діра пригледівся до нещасного Квазара. Той сяяв не гірше самого сонця. А тут, на Місяці, сонце творило таке, що Земля відпочивала!
— Радий тебе бачити. Як поживають твої іржаві друзяки? — відсьорбнув крізь невидиму соломинку трохи коктейлю.
— О, не починай. Я б і не подумав, що ти так зреагуєш.
— Як це «так»? — виплюнув соломинку Чорна Діра, готуючись до словесного поєдинку.
— Що аж в море Криз потрапиш, — Стід відібрав у нього стакан і випив усе одним величезним ковтком. Всередині все запалало, наче дупа під прямими сонячними променями.
— Що таке, любий?
— Кхе-хе, пхе-хе! Що вони туди понапхали?!
— Не знаю, може там чиїсь пальці плавали чи носи… Мені здалось, що це екзотично.
Квазар зовсім не по-джентельменськи (яке старезне слово!) виблював усе, що встигнув з’їсти сьогодні. Тим часом Чорна Діра, зітхнувши, підійнявся й допоміг Стіду втриматися на ногах. Паралельно натиснув на клавішу подачі прохолодної чистої води з Іо. І, коли Стід вмився й розвалився на шезлонгу, Чорна Діра нарешті заспокоївся.
— А ти щось запізнився. Я ставив на те, що ти з’явишся о чотирнадцятій сорок шість.
— А зараз скільки?
— Ти з’явився о п’ятнадцятій рівно, — Чорна Діра куснув трохи м’яса, яке насправді було соєю, але смакувало дійсно як м’ясо, а не як… соя.
— Так я не сильно запізнився, — посміхнувся Стід, з інтересом споглядаючи за тим, як смачно плямкав Чорна Діра.
Ніяких манер. Жодних взагалі. У деяких жителів мегаполіса «Око Юпітера» і то краще з етикетом. Але нехай, нехай, білий карлик його роздери! Зате який чоловік!
— Але я програв Руці двадцятку! — він жбурнув кістку від соєвого м’яса бродячому місячному псу.
— Місячні пси не їдять сою, — зауважив Стід, але під пильним поглядом Чорної Діри, вимушений був замовчати.
Минуло кілька хвилин. Пес давився кісткою, намагаючись вирішити, з чим важливіше боротися: з голодом чи природною відразою до сої. Стід дивився на поліціянтів, яких весело лупцювали члени його команди. Чорна Діра сьорбав сок екзотичного дерева з Венери. Подейкували, всі дерева з Венери діяли на деякі чутливі органи.
— Яка краса тут все-таки!
Тільки що Тарган прибив поліціянта величезною мухобійкою, а Люці відкусив одному середнього пальця. Тепер він тицяв його усім іншим поліцейським. Дійсно — неймовірний захід сонця, кроваво-червоний, яких на Місяці не буває. Звісно, якщо не вживати пійла з пальців та носів.
— Слухай, — прошепотів Чорна Діра, смикнувши Стіда за лікоть. — Я, здається, переборщив з венеріанськими коктейлями… Потрібна допомога. І терміново!
Стід картав себе, що весь цей час насолоджувався бійкою й заходом сонця, а не видом на Чорну Діру. Збудженого й гарячого Чорну Діру, який посміхався одночасно сором’язливо і хтиво. Венеріанське пійло прискорило процес. Але Чорна Діра й без того планував вечірні забави зі Стідом. Тепер вони просто перетворяться на денні.
— Ходімо, — підморгнув Чорній Дірі Стід Квазар.
— Тільки прошу, не жартуй про спагетіфікацію! — згадав про одну недавню пригоду у ліжку Едвард.
— Пхех, не буду. Обіцяю! Слово пірата-джентельмена!
— Еге, джентльмена.
Коли Стід пообіцяв таким чином мовчати, Едвард зрозумів: жарти обов’язково будуть. Ну і добре. Космічні пірати навіть у ліжку не забувають космічну термінологію.
