.

Олекса увійшов до покоїв виділених капітанові наче злодій заходить до будинку. Тихо й непомітно, навіть двері не рипнули, коли він їх штовхнув. Лише постукав перед цим, щоб попередити про свій прихід - так злодії не роблять. Певно те, що він робив і було злодійством. Щонайменше - гріхом, бо взнай хоч хтось у селі, як іноді проводив свої ночі Олекса, поганим кийком би гнали позаочі та ще й батьки б від нього відреклися. 

І Марічка… про неї Олекса спогади ховає, ніби зачиняє цінність якусь у скрині з важким замком та закопує десь серед лісу. Не дізнається вона про то ніколи. До того ж…

- Jutro ważna noc1 , - каже йому капітан Пшелуський і наближається ніби пливе - повільно й гордовито. - Jeśli dobrze się pokażesz, dam ci wolność2 .

Олекса знав, що як капітан виконає свою обіцянку - вже надвечір після їхньої вилазки зможе Олекса вже про службу спогади сховати подалі, відхреститися від них, ніби від гарячкового марення. Сьогодні ж Пшелуський зустрів його у своїх покоях, із медом у руках, розслаблено спершись спиною в стіну. Він дивився на Олексу завжди так, що ноги до землі приростали, а пальці ніби корінням оберталися та не давали з місця ступити.

Пшелуський дивився на нього гордовито, з легкою усмішкою, що ховалася у вусах, та лише такими ночами було в його погляді ще щось. Олекса не знав, як найкраще те описати - ніби в ньому щось особливе було, ніби шляхтич йому відкривав себе більше ніж іншим. Це підкупало. Завжди підкупало, і навіть на мить серце занило від того, що більше Пшелуський на нього так не подивиться.

- Wejdź, Olekso³ , - говорив він так само - зверхньо і впевнено, та Олекса вже чув пʼянкі нотки в його голосі. Від початку самолюбство Пшелуського дратувало, та коли хоч трохи він ділився цією любовʼю, то і пʼянила вона не згірш за вино.

- Пане…

- Napij się ze mną4 , - перебив Пшелуський, ніби знав, про що Олекса спитає. - Jutro wieczorem musimy być trzeźwi i gotowi do bitwy. Potem pójdę do hetmana, a ty…5 - він протягнув келих, - będziesz mógł wrócić do domu6 .

Він завжди любив бути в усьому першим, і навіть на питання відповідав перш ніж Олекса їх поставить. 

- Chcę spędzić z tobą czas ten ostatni raz7 .

Від цих слів ніби сам мед загустішав. 

- Na pożegnanie8 .

Він говорив тихо і вкрадливо, ніби вони місцями помінялися, ніби це він аже злодій, а зовсім не Олекса. Говорив так, що шкіра сиротами вкрилася. Це лише хіть, лише мить слабості, але Олекса дозволив собі їй піддатися. Він відставив келих на стіл, ледве надпивши, і поклав долоню на шию Пшелуського, великим пальцем пройшовшись крізь довгі пасма волосся, зібраного стрічкою. Схилився, та не торкався губ шляхтича, а той не спішив, трохи голову назустріч пальцям Олекси схилив назад, і зробив ще ковток меду. 

- Nie spiesz się. Musisz pamiętać swoją ostatnią noc9 , - тягнув він, і відблиск вогню з комину в його очах нагадував іскру від кресала - невідомо було, запалить вона ватру чи порох, і що буде, як вивільниться.

 

Олекса вичекав ще два довгих ковтка, поки Пшелуський глядів йому прямо в очі. Краєм ока він помітив як смикається кадик, і чомусь ця проста деталь роздмухувала бажання торкнутися його губами, відчути цей різкий рух, насолодитися тим, як від цього жесту Пшелуський гаряче видихне і буде щось шепотіти-шипіти польською.

- Co hochesz?10 - ніби в насмішку лилося у вуха медом питання. - Widzę, że nie możesz się doczekać11 .

Олекса затремтів від його слів, бо шляхтич його бачив наскрізь, бачив усі думки і бажання, і навіть іноді поглядом суворим міг подивитися, як Олекса на нього зиркав. Ніхто би цього не помітив, та певно чи Олекса простий такий, чи капітан його такий проникливий був. 

Олекса відняв свою долонь від чужої шиї, такої блідої, ніби вона ніколи сонця не бачила, такої ніжної, що здавалося, його грубі пальці могли б її подряпати. Він обережно потягнув за стрічку, що за день послабла, розпускаючи волосся Пшелуського та споглядаючи як воно розсипалося по плечах, вкритих лиш накидкою із дорогої тканини. 

Олекса любив це мʼяке шовкове волосся крізь пальці пропускати та ловити на ньому запах якогось нестерпно дорогого мила, яким користувався шляхтич. А ще любив стискати легко і чути як Пшелуський зітхав від цього, голову назустріч нахиляв, ніби наказував ще раз повторити. От і зараз пропустив пальці крізь легкі пасма, від чого Пшелуський голову назад закинув, а рука його сіпнулася, мало не розливши залишки меду на тіло та на ту накидку дорогу. 

- Jaki jesteś niecierpliwy12 , - засміявся той, і у відповідь Олекса промовчав, лиш таки схилився до шиї Пшелуського та накрив її гарячими губами. Нетерплячий, так, бо хіба можна так безсовісно дивитися та ігнорувати? Олекса сам мало не застогнав, коли врешті відчув запах тих дорогих масел, коли почув зітхання, коли в власне волосся стиснула чужа рука.

Стисла сильніше, ніж дозволив собі Олекса, бо на початку він завжди був обережним, допоки очі не застилало сліпим бажанням та пристрастю. Хоч у перший раз навіть торкнутися шляхтича соромився, бо шкіра його здавалася надто тендітною для грубих Олексиних рук, а по волоссю проводив рукою невагомо, бо боявся зробити щось не так. Лиш згодом зрозумів, що тут вони більш рівні, що і він має якусь перевагу, хоч би й фізичну. От і зараз цілував вже не так боязко, як колись, жадібно вдихав запах що від волосся і шиї Пшелуського йшли, і руками під поли невагомої накидки пробирався долонею. 

- Pocałuj mnie, Olekso13 , - навіть на межі стогону Пшелуський його не просив, його слова здавалися мʼякими, проте все ще наказами. Та Олекса не опирався, лиш дозволив собі сильніше волосся панове стиснути, зриваючи з мʼяких вуст стогін, перш ніж їх торкнутися. 

Бо знав, що губи буде цілувати вже не так обережно, не буде вже себе так стримувати, бо ж на шиї сліди лишати йому не дозволено було - ніхто не мав знати, що Пшелуський до нього ставиться хоча би якось інакше, нікому не треба було знати, що сам Олекса на це погодився та до нього ходив. 

- Пан дозволить?.. - прошепотів Олекса, завмерши так близько до гарячих, жаданих, вологих від меду губ.

- Proszę14 , - його опалило цим словом, і воно нарешті дало відпустити усі почуття, що не стосувалися Пшелуського.

Губи в того досі були солодкі від меду, пʼянкі настільки, що у Олекси в голові запаморочилося. Настільки, що хотілося його одразу до ліжка повести, до нього притиснути і цілувати жадібно, допоки пан не почне під ним стогнати, сам його руки нижче не опустить, не дасть відчути жар його члена долонею. Олекса від одної думки про це застогнав, відпустив довге волосся, що за його пальцями тягнулося, ніби просило його знову стиснути, намотати, потягнути. Та Олекса лишить це на потім, коли Пшелуський на ньому буде солодко стогнати і мучити його своїми повільними рухами. 

Натомість він однією рукою пана за талію обійняв, притис до себе ближче, і той навіть не звернув уваги на те, що його ніжної шкіри торкнулася груба тканина сорочки, віддався чужим рукам і задоволено щось прошипів, нерозбірливо, але Олекса розумів, що робить усе так як потрібно. Як від нього чекали, і як він хотів сам.

Другою рукою він скинув із плечей Пшелуського ту кляту накидку, врешті оголив його плечі, спину, потягнувся до сідниць, щоб стиснути їх і почути черговий важкий видих. 

- Rozbierz się15 .

Він граціозно виплутався з рук Олекси, відійшов на кілька кроків, ніскільки не соромлячись своєї оголеності, ніц взагалі не соромлячись. Олекса ж не міг від нього погляду відвести, коли Пшелуський сперся о стіл, одну ногу зігнув, спину вигнув, сів так витончено, ніби з нього картину малювати будуть, а не в мʼякі подушки втискати.

- Rozbierz się, Olekso16 , - повторив він, відкинув волосся з лиця, і воно сплутаними хвилями впало на плечі та спину.

В Олекси руки зачесалися від бажання ту бездоганність порушити хоча б одним яскравим слідом на шкірі. Він був певен, що на ній синці лишалися легко, так само і губами міг він лишити слід, відмітити Пшелуського своїм. Та не можна було, як би не хотілося, це було сказано ще у їхню першу ніч, коли Олекса і подумати про таке не смів би. А тепер, коли вже наважувався на такі думки, їх доводилося подавлювати.

- Так, пане, - проговорив Олекса, вкотре вже зачарований побаченим. 

Пальці тремтіли, особливо коли він скинув із себе сорочку і помітив погляд - жадібний і палкий, від якого ставало спекотно навіть коли нічне повітря торкалося шкіри. Взуття і штани Олекса знімав довше, бо кляті ґудзики та шнурки все з пальців вислизали, і кожен раз як це траплялося, він чув тихий смішок - бо Пшелуський чудово знав, через кого зазвичай вправні руки раптом ослабли та стали ніби чужими.

- Nie spiesz się17 .

Але він не міг не поспішати, бо навіть дихання збивалося під чужим уважним поглядом. 

- Не можу не спішити, - пробурмотів Олекса, піднявши погляд. Пшелуський задоволено розглядав його, жестом вказав випрямитися. Олекса такі його накази не любив - в такі моменти він втрачав почуття власної переваги, бо ж слухався, ніколи опору не чинив, дозволяв собою командувати. Проте перший доторк пальців Пшелуського до його тіла нагадав, що його смиренність із цими наказами завжди винагороджувалося. І якщо спочатку Олекса насолоджувався більше такими приємними дрібницями як можливість помитися у теплій воді, то тепер він кожну мить проведену наодинці сприймав винагородою. Палкою, солодкою, болісно короткою. Особливо коли Пшелуський, ставши поряд із ним, мав припіднятися навшпиньки, щоб поцілувати його. Коли його руки торкалися Олекси, коли він опинявся зверху, схилявся, і кінчики волосся лоскотали оголену шкіру. 

І зараз так само. Пшелуський провів рукою по його груди вгору, обвів пальцями шию, припіднявся навшпиньки. Олекса його одразу рукою охопив, підтягнув до себе, відчув як у низ животу вперся гарячий член, як Пшелуський безсоромно, непристойно потерся об його шкіру, та дивився при цьому так, ніби нічого особливого не робив. І від цього на мить перехопило дух, і Олекса жадібно припав до губ пана, рукою знову піднявся по його спині, владно стиснув його волосся в долоні.

Потім потягнув його на себе, повільно ступаючи в сторону мʼякого ліжка, бо від відчуттів коліна починали тремтіти, грозилися підкоситися. А ще тому що він сам ледве стримував захват, коли бачив Пшелуського на собі. І найбільше зараз жадав цього видовища, яке, здається, викарбується під повіками на довгі роки і не дозволить про нього забути.

Та навіть на ліжко першим опустився не Олекса. Знову Пшелуський, ніби насміхаючись, граючись, розвернув їх легким рухом, що нагадував танцювальний. Тепер вже він Олексу тягнув на себе, він був тим, хто все контролював і задавав напрям. Олексу це дратувало десь на краю свідомості. Бо вони рівними зараз були, бо він сильніший і за бажанням міг би тому пану шию звернути як курчаті.

Особливо дратувало те, що він навіть не задумувався про те, щоб порушити гру Пшелуського - може бо розумів, що може так свободу втратити, та тоді їхня рівність ставала більш ілюзорною. І від цього аж в голові на мить запаморочилося - так хотілося хоча би якось собі самому довести, що має він такі самі права на пана, що той на нього заявляє. Тим більше якщо це останній раз, то може і він владу свою довести.

Пальці сильніше стисли мʼяке волосся, і Олекса почув повний здивування зойк - не бувало ще такого, ніколи він не дозволяв собі бути грубим, хіба що від недосвідченості. 

- To boli, Olekso18 , - прошепотів йому Пшелуський, і скривився, від чого Олекса відчув укол провини.

- Пробачте, - прошепотів він, ослабив хватку, і обережно поцілував край губ пана, не дозволяючи собі більшого. І сказав те, що б найпростіше його несподівані дії пояснило. - Не вірю, що це востаннє. Складно стриматися.

- Postaraj się tak zrobić, żebym nie zapomniała19 , - всміхнувся Пшелуський, судячи з усього задоволений зізнанням. Олекса збрехав - от тільки собі чи панові, не міг точно сказати.

І щоб не задумуватися про це більше, мʼяко підштовхнув того на ліжко, на мить залюбувався тим, як розкинувся Пшелуський на ліжку. Як припіднявся на лікті, як схилив голову і дивився, дивився так, що ноги підкошувалися. Олекса крок уперед зробив, поставив коліно на ліжко, трохи провалившись у мʼяку перину. Руки по обидві сторони від панової голови поставив, схилився нижче, відчув на собі знов дихання медово-пʼянке, і схилився вкотре до цих губ. Скільки б він Пшелуського не цілував, завжди здавалося, що цього мало. І як би не старався Олекса обманювати навіть себе, коли він чув тихі стогони крізь цілунок, коли тонкі пальці впиватися в його плечі або тягнули за волосся, або ж навпаки, ближче притискали, він не міг думати ні про що ще. Кожен звук, що злітав із вуст Пшелуського ніби батогом його тіло обпікав. Кожен його легкий укус змушував тремтіти, а секундний доторк язика легко міг Олексу змусити застогнати.

А коли губи вже мало не пекли від поцілунків, Олекса нижче схилився, почав ніжно виціловувати шию, плечі, ключиці, усе до чого міг дотягнутися. Кожен раз йому кортіло прикусити сильніше, поцілувати так, щоб лишити яскравий слід. Але доводилося себе зупиняти, і невтілене бажання присвоїти собі пана, до себе прирівняти, відгукувался болюче у паху. І так само болюче відгукувалися нестримні стогони, що Пшелуський намагався в собі задушити, аби не бути надто голосним і не привернути уваги. Він хаотично стискав в пальцях то дорогі простирадла, то плечі Олекси, і шепотів:

- Więcej, więcej, Olekso20 .

Олекса опустив руку, торкаючись гарячого члена Пшелуського, і відчув як в його плечі впилися доглянуті тонкі нігти.

- Więcej, Olekso21 , - знову прошепотів Пшелуський і застогнав, коли Олекса охопив його член долонею і почав повільно рухати рукою. Під пальцями було волого - не він один потерпав від бажання, не йому одному нило те, як же сильно хотілося більшого. І так приємно було чути, як від його простих рухів пан стогнав від задоволення. Шепотів знову і знову, рухався назустріч, і хто тепер вже з них був нетерплячим? 

- Olej22 … - видихнув Пшелуський, коли рука Олекси спустилася нижче і великий палець ковзнув між його сідниць. - Nie zapomnij o oleju23 .

Він ще навіть не збирався переходити до цього, але здається, пану вже терпець уривався. Він поки не казав прямо, та вже бажав відчути в собі пальці Олекси. Хоча коли він казав це прямо, коли муркотів на вухо як же хоче відчути Олексу в собі… Часто він казав це в якості запрошення, щоб подражнити Олексу і змусити думати про це весь залишок дня. Спочатку це не діяло і скоріш дратувало, та варто було розпробувати, варто було відчути як Пшелуський яскраво реагує на кожен рух, Олексі було вже складно не піддаватися.

- Olekso, - нетерпляче застогнав Пшелуський і легко посунувся назустріч, щоб відчути, як тиск пальця посилиться. Він здавався таким вразливим зараз, Олекса навіть у напівтемряві покоїв бачив як яскраво почервоніли його щоки, як довге волосся розхристалося і темніло на білім простирадлі, і як окремі пасма прилипали до тіла та обличчя. І йому хотілося… йому хотілося побачити більше. Він обережно надавив пальцем ще раз, почув короткий схлип і вже не збирався чекати поки зможе почути більше. Якщо це востаннє, то він хотів почути все, отримати все. Узяти те, що йому й так належить, але він занадто довго боявся наважитися на це.

Він знав, де знаходиться потрібна олія. Вона завжди була в одному й тому ж місці, і він би знайшов її навіть у повній темряві. І коли знов розвернувся, то Пшелуський вже чекав його, безсоромно розсунувши ноги в сторони, зігнувши одну так, щоби мати опору. І Олекса не знав, яким святим чи сліпим потрібно бути, щоб не зажадати цього чоловіка.

Він не уявляв собі, що під обладунками могло ховатися щось настільки прекрасне, що від одного погляду переховлювало дихання. І якби Олекса вмів малювати, то по памʼяті спробував би відтворити цю картину, настільки чаруючою вона була. І настільки спокусливою, що він навіть не спамʼятався як опинився між ніг Пшелуського, наливаючи олію собі на пальці, роняючи краплі панові на живіт. 

- Raczej24 , - майже вимагав від нього Пшелуський, вигибаючись на постілі, ніби окрім пальців Олекси він нічого у житті не хотів. - Olekso!

Він сильніше відсунув ногу в сторону, розкриваючи себе настільки довірливо, що якби спогади були такими ж фізичними як речі, Олекса би повісив цей на шию прямо поруч із хрестом. Аби він груди зігрівав і всередині щоразу розпалював полумʼя. 

Олекса схилив голову, торкнувся губами зігнутої ноги Пшелуського, ніжно цілуючи чутливу шкіру на внутрішній частині стегна. Пальцями він вже провів униз, і від найменшого тиску Пшелуський давив у собі звуки, що не мали нічого спільного з притаманними йому гордістю і гідністю. Він безмовно просив, і Олекса найбільш шкодував, що пан надто гордовитий, щоб проговорити це вголос. Зате найбільшою нагородою йому був короткий схлип, коли два пальці просковзнули всередину. 

- Chcę więcej25 , - вибагливо прошепотів Пшелуський, закинув голову і очі прикрив, ніби повністю розчинився у почуттях.

- Пан говорив мені не спішити, щоб запамʼятати усе, - насмілився заперечити йому Олекса, обережно проштовхуючи пальці глибше, жадібно виловлюючи кожне зітхання. Вії Пшелуського тремтіли, і сам він - тремтів як той лист на гілці. 

- Przebiegły jak lis26 , - прошепотів він, та не заперечував, не наказував, тож Олекса зробив висновок, що він не був проти такої вольності. 

Він повільно, плавно рухав рукою, передчуваючи як буде приємно нарешті штовхнутися всередину, притиснути Пшелуського до ліжка і брати його так, як певно ніколи не було. Присвоїти собі хоча би таким чином. Хоч зараз пан і так був в його владі. Олекса не міг того сказати вголос, але в голові його стучала набатом одна думка: що Пшелуський зараз належить йому. Його тіло, його думки, його бажання зараз належать тільки Олексі, і від того звуки, що злітали з мʼяких губ здавалися солодшими за мед. Олекса чув, як Пшелуський шепотів його імʼя, все підгоняв польською, та з кожною секундою його голос втрачав впевненість. Коли Олекса вже трьома пальцями був всередині, схлипи стали частішими. Більш чутними, ніби Пшелуський вже не мав сил їх у собі тримати. Все більше назустріч рухатися намагався, але Олекса бачив як тремтять його ноги, як він втрачає контроль крапля за краплею.

- Nie mogę już tego znieść27 , - прошепотів Пшелуський, коли Олекса вчергове пальці до упора в нього штовхнув різкіше ніж до того. - Nie mogę, Olekso28 …

Це звучало скоріше схоже на благання, на те, чого раніше Олекса ніколи не чув. На мить здалося, що на довгих віях Пшелуського тремтіли сльози, і Олекса відчув нестерпне, нестримне бажання його поцілувати. Бо яким же відкритим і щирим у цей момент був цей пихатий пан. Олекса дозволив собі ще декілька рухів рукою, щоб тільки почути ці схлипи-благання, вслухатися у те, як Пшелуський вимовляв його імʼя, шипів, і лише власна гордість не дозволила йому сказати «proschę29 «, хоча Олекса зміг считати це слово по губах.

І це було вже занадто навіть для нього, він не міг більше терпіти. Він притис Пшелуського до ліжка своїм тілом, припав до його губ, вільною рукою обережно торкнувся почервонілої щоки, відчув на ній залишки вологи, та казати про це не став. Він не хотів, щоб Пшелуський вирішив, що Олекса над ним сміється. 

- Пане, - пробурмотів Олекса, намотуючи на долоню довге мʼяке волосся.

- Teraz nazywaj mi Kazimierz30 , - дозволив йому Пшелуський. Таке нечасто траплялося, та Олекса любив язиком прокочувати незвичний наголос та шипляче закінчення. Так йому дозволялося робити лише коли Пшелуський був на піку насолоди, коли він дозволяв останньому барʼєру між ними розбитися. 

І варто було за ним повторити імʼя, незграбно, не по-польськи, а більш українською, Пшелуський його боки колінами стис, долонями охопив його лице і потягнув у поцілунок. Він вже навіть не намагався триматися так, ніби він був головним, вищим, ніби він був при владі. 

І мить між тим, як Олекса був критично близько, і першим поштовхом здалася занадто довгою. А потім вже складно було запамʼятати хоч щось, бо тіло саме рухалося, штовхалося назустріч іншому, гарячому, розпаленому, що слухняно приймало все що він робив.

- Kazimierz… - видихнув Олекса, вкотре втискаючи Пшелуського в ліжко, одною рукою притримував його стегна і штовхав на себе. І коли вони обидва вже були на межі, Пшелуський, здається, з останніх сил, вивернувся, щоб  опинитися зверху. 

Олекса, ледве помітивши його рух, його бажання так переміститися, мав сповільнитися, допомогти. Він того не хотів, він хотів довести Пшелуського до межі і разом із ним пройти крізь неї. 

Але варто було їм знов опинитися обличчями один до одного, Олекса стис сідниці Пшелуського, опустив його на себе. На чисту від олії долоню намотав його мʼяке довге волосся, потягнув, і почув стогін повний задоволення. І вже за кілька поштовхів Пшелуський завмер, вчепився в плечі Олекси, лице сховав в згині його шиї, ледве стримуючи себе. І його останні рухи, те як він стискав всередині себе Олексин член, було останньою краплею. Олекса притиснув до себе пана, з грудей вирвався мало не звірячий рик, і лише промайнула думка аби не лишити на цій блідій шкірі синців від власних пальців. 

- Pomóż mi umyć włosy, Olekso31 , - проговорив Пшелуський, коли дихання його відновилося. - Zrób to jako ostatnie32 .

Олекса зміг лише кивнути, сліпо потягнувшись до мʼяких губ. І цього разу, на відміну від попередніх ночей, Пшелуський не уникнув цілунку, а поцілував у відповідь, та цього разу ліниво, втомлено. 

Олекса сховався, поки панові набирали гарячу ванну. А потім, пінячи йому мило на волоссі, думав про те, що завтра його чекає остання вилазка. І чомусь від думки, що після неї він врешті потрапить додому, вперше за ці роки вколола його в серце. Бо ж він більше не зможе так ніжно перебирати вологі пасма, не зможе побачити, як цей колючий погляд помʼякшується і наповнюється вогнем.

Та він повинен був не схибити. Повинен повернутися до сімʼї, до села. До Марічки. 

І повинен був уникати думки про те, що певно, не зможе більше відчути нічого подібного тому, що відчував в ці заборонені ночі, про які й не скажеш, щоб не накликати на себе осуд.

• 1Завтра важлива ніч
• 2Якщо добре проявиш себе, я тебе відпущу
• 3Заходь, Олексо
• 4Випий зі мною
• 5Завтра ввечері ми повинні бути тверезими й готовими до бою. Тоді я піду до гетьмана, а ти…
• 6можеш іти додому
• 7Я хочу провести час з тобою в останній раз
• 8На прощання
• 9Не спіши. Ти мусиш запамʼятати свою останню ніч.
• 10Чого ти хочеш?
• 11Бачу, що не можеш дочекатися.
• 12Який ти нетерплячий.
• 13Поцілуй мене, Олексо.
• 14Прошу.
• 15Роздягнися.
• 16Роздягнися, Олексо.
• 17Не спіши
• 18Боляче, Олексо
• 19Спробуй зробити так, щоб я це не забув
• 20Ще, ще, Олексо
• 21Ще, Олексо
• 22Олія
• 23Не забудь про олію
• 24Швидше
• 25Хочу більшого
• 26Хитрий як лис
• 27Я більше не витримаю
• 28Не можу, Олексо
• 29будь ласка
• 30Називай мене зараз Казімєж
• 31Допоможи мені вимити волосся
• 32Зроби це востаннє