– Арміне, візьми монополію, – сказала вже майже зібрана Мікаса.
– Ага, а то знудимся і почнемо в телефонах сидіти, – Ерен шукав свої сонячні окуляри, які недавно залишив у Арміна в кімнаті.
Вони вже майже спакувались на прогулянку. Залишилась тільки їжа, яку вони куплять перед зустріччю. Саме тому їм треба вийти трохи раніше, і вони вже запороли цей пункт плану. Взявши торби, наші цигани пішли обносити продуктові магазини, в пріоритеті як завжди: чипси, грінки, солодка вода і тому подібні товари саме для таких гулянок. Армін взяв собі невеличку пляшку звичайної води, бо солодка вода спрагу не тамувала. Підтюпцем вони намагались добігти до магазинчика із сяючою вивіскою.
На жаль вони все-таки спізнились. Три постаті, нудьгуючи, сиділи на лавці. Жан невдоволено зиркнув на Ерена.
– Спізнились на п’ятнадцять хвилин
– А ти у нас пунктуальний дуже, молодець, але черга в магазині сама не зникне, – Ерен огризнувся у відповідь.
– Привіт усім, – зніяковіло всміхнувся Армін, Мікаса ж просто кивнула іншим.
– Привіт, Арміне, – увага Жана миттєво перемістилася на Арміна.
– Ходімо в парк і почнемо їсти, – Саша потягнула Конні за рукав.
– Угу, пішли, до речі, ми взяли монополію, – трохи в’яло промовив Ерен.
Вони групкою йшли тротуаром до парку, розбившись на пари. Першими йшли Конні й Саша, яка просто хотіла їсти. Потім йшли Мікаса й Ерен, а вже за ними, переговорюючись, йшли Армін і Жан. Вони досить швидко дістались до парку.
– Сашо, прошу, заспокойся, допоможи мені з покривалом, – Конні намагався попросити допомоги в дівчини, але та вже не могла стримуватись і рвалась до пакетів з їжею. Зрозумівши що користі з неї не буде, їй дали пачку чипсів, які вона почала несамовито жувати.
– Давай я допоможу, – до Конні підійшов Ерен і вони вдвох рівно розстелили покривало на м’яку травичку під деревом.
– О, а шо це? – Жан вирішив перебрати пакети з їжею і побачив коробку з монополією.
– Це моя монополія, вчора приїхала, Мікаса запропонувала її взяти пограти, – відповів Армін який теж вирішив перебрати пакети. Десь позаду один невдоволений Ерен глянув на Жана.
– Круть, але у монополії ж наче тільки чотири гравці, будемо грати в командах чи як? – Жан з якоюсь хитрою посмішкою поглянув на блондина.
– А… Ага, так, – Армін трохи зніяковів, і десь ззаду усміхнулись спостерігачі цього дійства.
– Жане, ви взяли посуд? – спитав Ерен.
– А ви? – Жан примружив очі.
– А ми не взяли.
– Я думав що ти його візьмеш, – насупився Жан.
Ерен уже думав підійти й тріснути Жана, але Мікаса наступила йому на ногу й перебила
– Досить. Хтось із нас піде купувати одноразовий посуд, – Мікаса невдоволено глянула на Єгера, всім своїм виглядом натякаючи що починати конфлікт зовсім небажано.
– Я піду, – Армін вирішив втрутитись.
– А я піду з ним, ти ж не проти? – Жан був вищий, тому він поглянув вниз на Арміна.
– Тоді пішли разом, – сонячно посміхнувся він.
Вони вже відійшли достатньо далеко від компанії, і були майже біля виходу з парку.
– Жане, як ти думаєш, нам треба ще пачка чипсів?
– А, що? – Жан подумки літав у хмарах.
– Нам треба ще чипсів? Бо Саша ну дуже активно до них приклалась.
– Ха, мабуть, треба. Як вона не товстіє? Бо дивлячись на ту кількість їжі, на яку ми вже не подивимось, бо вона її з’їла, цю панянку можна назвати чаклункою, – Жан побачив що Армін почав сміятись. За рогом уже було видно жовту крамничку.
– Точно! Це й справді загадка. Ходім сюди, тут одноразовий посуд продається, – Армін пришвидшив крок. Хлопці зайшли в магазин і перед тим як підійти до полиць, де лежить одноразовий посуд, передивились всю канцелярію, взяли чипсів і вже тоді взяли те, що треба і пішли на касу.
– Я не розумію, хто купить ручку на якій зверху мініатюрний унітаз, – Жан тримав в руках легку сумку-шопер яку завжди носив із собою.
– Ну, я? – Армін знову засміявся.
– Для чого тобі ручка з унітазом?
– Не знаю, просто, – Армін подивився прямо в очі Жану. Вони вийшли з магазину. Армін скрикнув і смикнув Жана за рукав, він побачив білку. Двоє, як малі діти, перебігли дорогу аби роздивитись тваринку. Армін підняв із землі невеличкий горішок і простягнув його їй. Недалеко від них почались вражені вигуки – білочка спустилась по горішок. Він навіть не помітив як Жан витяг телефон і сфотографував його. Вони відійшли від дерева з білкою тільки тоді, коли набігло багато дітей аби подивитись на тваринку.
Хлопці вже майже дійшли до своїх друзів. Саша, як і очікувалось, доїдала ще одну пачку чипсів.
– Ми повернулись, – жвавий Жан витягнув з торби пачку чипсів і пластиковий посуд які поклав на покривало
– Що ж, тоді запрошуємо до «столу», – Мікаса, поки хлопців не було, спеціально наказала всім сісти так, щоб Армін і Жан сіли разом. Вони виклали на принесені тарілки їжу.
Сонце за хмаркою не так сильно припікало, тому було просто тепло. Було чути сміх і вигуки від шумної компанії.
– Хто приніс чебуреки? Де ця ідеальна людина яка їх взяла? – Жан задоволено жував чебурек.
– Це Армін, він любить чебуреки, – відповів Ерен який накладав собі в тарілку принесений кимось ледь теплий шашлик. Вуха Жана трохи почервоніли.
– Приходь до нього в гості, в Арміна їх завжди багато, – Мікаса ніяк не відреагувала на панічний погляд друга. Жан і Армін стали червоні як помідори.
– А чебуреки дуже смачні, я теж прийду до Арміна, – сказала Саша, яку одразу ж пхнув у бік Конні.
Саша відібрала в Ерена пачку печива, але той не збирався так швидко віддавати смаколик, майже почалась бійка, але Мікаса віддала Ерену іншу пачку. Конні дістав телефон і зайшов у тікток, мабуть, трохи знудився. Перше відео, яке він побачив, чомусь було про Дісней принцесу. Дівчина була одягнена як емо, але своїм співом приманила пташку. Конні побачив що його подруга зайнята відбиранням їжі в Ерена і показав мем Арміну. Вони вдвох сміялись, що зацікавило Жана.
– Що це тут у вас? – хлопець повернув телефон до нього. Переглянувши відео він пирхнув
– Хах, а я знаю таку принцесу, – розблокував свою мобілку і повернув телефон до них, там було фото Арміна із білочкою.
– Ей! – Армін зніяковіло скрикнув. Конні засміявся ще дужче.
– Хвилиночку уваги! – всі, і навіть Саша яка дожовувала чипси із жовтої пачки повернули голови до нього, – хочу відрекомендувати вам чаклуна-заклинателя звірів!
Він попросив Жана показати фото всім, а сам підняв Арміна як Сімбу у мультику. Фото звісно зацікавило всіх, але Жан налякався. Конні вистачило дурості підняти хлопця, але чи вистачить її аби втримати його? Коли він вже почав хилитись назад, Жан впіймав Арміна, який вчепився в нього як кошеня за руку.
– Конні! Що ти собі думав?! – Армін перелякано тримався руками за шию, а ногами за талію Жана, змушуючи того злегка почервоніти. Компанія тільки хихикала.
Блондин був спиною до Конні, тому не побачив як той підмигнув абсолютно спантеличеному Жану. Ерен агресивно вкусив своє останнє печиво яке зміг відібрати в Саші. Мікаса тільки тихенько хихикнула і полегшено зітхнула.
Нарешті вони вирішили дістати монополію. Розподіл на команди був дуже очевидним: Жан та Армін, Конні й Саша, Ерен і Мікаса. Поки розклали поле, фішки й гроші встигли пояснити тим, хто ще не грав правила.
– Ерен, а ти точно порахував всім порівно грошей? – Жану не сподобалось що Ерен вирішив допомогти Мікасі. Армін легенько стукнув його долонькою по голові (bonk).
– Ну що, шановні готуйтесь програти, і тоді я відберу ваші смаколики
– Сашо, заспокойся, із чотирьох разів коли ми востаннє грали ти перемогла лише раз, – Конні невдоволено намагався втихомирити подругу.
– Мама Міа, ти часом не моя родичка? – спитав Ерен. – Можна потиснути тобі руку, у мене теж з цією грою біда.
Саша хоч і не сильно зрозуміла проблему, але дозволила потиснути руку та одним вухом слухала подальший сльозливий монолог Ерена. Вона завжди вигравала, до моменту поки не почалась чорна смужка програшів у цій грі.
Гра тривала майже годину. Невдачу Ерена компенсувала Мікаса, Саша й Конні ніби стали однією особою, майже без обговорення вони розділили обов’язки й досить успішно скуповували ділянки. Армін і Жан трохи відставали, посиділи у в’язниці вже двічі. Гра трохи набридла тому вирішили призупинитись.
– Ну шо ж, як я і казала смаколики мої, – Саша потішалась, адже у неї було найбільше активів у грі
– Я не здамся без бою! – Ерен не хотів прощатись з усім їстівним тут. Конні підмигнув Саші і вона з легкістю вихватила улюблену пачку печива хлопця і побігла. Ерен побіг за нею
– Йой, Сашу, мабуть треба заспокоїти, я, мабуть допоможу, і Мікасі теж, – Конні поганий актор йому важко удати що до чогось не причетний.
– Ей, ви спеціально нас вдвох залишити хочете?! – Жан скрикнув і побачив як на нього хитро дивиться Конні, якось пасивно-агресивно з-під лоба дивиться Мікаса та червоний Армін десь збоку. Всі побігли, тепер вони справді тільки вдвох.
– Кхм, це трошки ніяково, – Армін поглянув Жану в очі.
– Є таке, знаєш, а я вдячний їм що вони трошки звалили звідси, тепер я можу сказати тобі те про що написав ввечері.
– Ти щось мені писав ввечері? – Армін був вкрай спантеличений
– То ти не прочитав, йой, якось ніяково, – Жан почервонів
– Вибач, я був із Мікасою та Ереном ввесь вечір, я і забув про телефон. То… Що ти хочеш сказати?
– Ем, я хочу сказати… Що ти милий і ти мені подобаєшся.
Армін здогадувався що до цього може дійти враховуючи як почався діалог, але все одно був шокований. Зіниці Жана розширились, дихати стало якось не так. Він був в ахуї. Армін підповз і обійняв його. Вони довгенько так просиділи поки не заспокоїлись і остаточно не впевнились що це не сон.
– Арміне, – Жан відвів погляд, – чи можна тебе поцілувати? – Він знову запанікував і подумав що це занадто. – Ну той, ну якщо ти не хочеш, то я розумію, це, мабуть було не для зізнання це, ну зарано..
– Можна, – Армін тихенько перебив його і глянув у очі. Жан ще декілька хвилин дивився на нього. Армін знову обійняв і притягнув Жана ближче до себе, мить – і вони зробили це, поцілувались
***
— О, диви, – Ханджі ткнула пальцем у бік Жана і Арміна. Вони всі теж захотіли в цей день прогулятись парком
– Розвертаємся, – Леві нахмурив брови та вже почав йти.
– Та стій ти, Ервіне, дай телефон.
– Для чого він тобі? – спитав Ервін який уже діставав телефон.
– Дзвякнути Мобліту, я свій вдома залишила.
Ханджі швидко набрала номер і зачекала коли абонент підніме слухавку.
– Мобліт, ти просрав сотку, – мабуть, з телефону почулося багато питаннь, – вони цілуються, дак шо давай, що? Ти не віриш? Зі мною Леві й Ервін і вони це бачили! А ну скажіть йому! – Ханджі навмисне підсунула телефон до лиця Леві, але той культурно (звісно ні) сказав їй відступити від нього. Тоді вона підсунула телефон до Ервіна і він спокійно підтвердив побачене.
– Ну от і все, він програв, – Ханджі була аж надто задоволена власною перемогою.
– Вона ненормальна, – тихо сказав Леві Ервіну.