Як тільки робочий день розпочався, Макс одразу ж поїхав до офісу неподалік від сервісного центру,неподалік від сервіс, де він працював. Зазвичай, на виклики туди їздив його друг і напарник Костя. Але, цього разу, в нього було багато роботи, а справа термінова. В секретарки зламався комп`ютер. Припаркувавши свою стареньку чорну Део біля офісного центру, чоловік взяв сумку з інструментами і зайшов всередину. Піднявся ліфтом на потрібний поверх. Знайшов кабінет директора компанії. Стіл секретаря біля нього виявився порожнім. Макс вирішив зачекати. Мав же хтось з`явитись.
- Доброго дня, - почув він за спиною бархатистий чоловічий голос. - Ви, мабуть, із сервісу?
Повернувшись, Максим побачив молодого чоловіка свого віку, одягнутого у строгий чорний костюм. На брюках були ідеально рівні стрілки, а лаковані туфлі блищали, мов дзеркало. Та й сам власник одягу справляв враження педантичної людини: старанно укладене гелем чорне коротке волосся, гладко виголене обличчя, доглянуті руки з акуратно підстриженими нігтями…
- А ви… - розгубився майстер з ремонту комп`ютерів.
- Це я вас викликав, - швидко перехопив ініціативу симпатичний брюнет. - Комп`ютер чомусь не вмикається, а в мене купа роботи.
Макс аж ніяк не очікував, що «секретарка» виявиться чоловіком. Ця професія асоціювалася в нього виключно з жіночою статтю. Їдучи сюди, він думав побачити безпомічну гарненьку кралечку в короткій спідниці і тепер почувався збентежено.
- Зараз подивимось, що з ним не так, - чоловік поставив сумку поруч зі столом і натиснув кнопку вмикання на системному блоці. Але монітор не загорівся, а на самому системнику переривчасто миготів синій світлодіод та чулося тихе потріскування.
- Ну що там? - нетерпляче поцікавився клієнт, стоячи в майстра за спиною.
- Скоріше за все, згорів блок живлення, - констатував зі знанням справи Максим. - Треба забирати.
- І довго ви будете його ремонтувати? - непокоївся брюнет.
Його карі очі уважно дивилися на робітника сервісу, наче вивчали.
Макс аж знітився від цього погляду:
- Доведеться зачекати два-три дні. Я вам подзвоню, як закінчу. Ось, моя візитівка. Дзвоніть, якщо треба буде щось полагодити.
- Дякую, - чоловік у костюмі обережно взяв її і сховав до внутрішньої кишені піджака. - Вибачте, я не відрекомендувався. Я - Олександр. Можно просто Алекс.
- А я - Макс. Макс Решетняк, - по-простому відповів майстер.
На губах Алекса промайнула ледь помітна посмішка:
- Радий знайомству.
- Я теж, - вони потисли один одному руки.
Максим піймав себе на тому, що дивиться на його губи. Вони, до речі, були дуже красиві і трохи повнуваті. Такі думки неабияк налякали Решетняка. Він же не гей. Принаймні, не був ним до цього часу. І, взагалі, ніколи не заглядався на інших чоловіків. Що за день сьогодні? Відігнавши від себе «незручні» думки, майстер забрав системний блок і повернувся назад до сервісного центру.
- Ну, що, обслужив секретарочку? - поцікавився Костя, погладжуючи свою «козлячу» борідку.
Він виглядав, як типовий рокер-металіст, постійно ходив в потертих джинсах і футболках з принтами різних рок-груп. А коли вмикав свій улюблений метал, навіть мухи здихали. Тому, на роботі вони ніколи не користувалися влітку дихлофосом. Вочевидь, йому було весело. А от Максу не дуже.
- Гадаєш, це смішно?! - ображено сказав він, ставлячи на свій робочий стіл чергового «пацієнта». - Та ні хріна!
- Чого ти такий злий? - здивувався напарник. - Що ятакого зробив?
- Він ще питає! Ти знов познущався наді мною! - сварився обурений Решетняк. - Сказав, що там «секретарочка». Я приїхав, а там… Знаєш, жарти - це не твоє.
- А я й не жартував, - друг дійсно говорив серйозним тоном. - Ти того «кольорового» бачив? Він же як баба.
Костя вирізнявся своїми насмішками і зневагою в адресу чоловіків нетрадиційної орієнтації скільки Максим його знав. Він не пропускав жодної можливості відпустити на адресу «блакитних» якийсь колючий жартик. Самому Максу було байдуже на представників секс-меншин. Він бачив їх хіба що по телевізору й навіть уявити собі не міг, що стикнеться з кимось із них в реальному житті.
- Та ну тебе! Робити мені більше нічого, як усіляких геїв роздивлятися, - махнувши рукою, чоловік сів за стіл та взявся за роботу.
- Ну, вибач, - буркнув напарник і собі схилившись над платою, біля якої димів паяльник. - Не думав, що ти так злякаєшся його…
У Решетняка всередині все закипіло:
- Я не злякався! Просто, ненавиджу твої дурні жарти.
Окрім своїх колючих насмішок, Костя ще полюбляв усілякі пранки. Але, цього разу, Максим розумів, що друг був правий. Він злякався. Злякався того, як відреагувало його тіло на іншого чоловіка. Та це ще був далеко не кінець цієї абсурдної історії. Вона тільки починалася.