Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Розділ 1.2 - Витонченість душі й тіла
— Знову!
Пекельне проміння сонця вдаряє в голову, але накази Учіхи Саске змушують почуватися в реальному пеклі.
Сакура відчуває, як все її тіло проймає літня спека й несхвалення Учіхи, яке пронизує тіло аж до кісток. Як один загін, усі проходять однакові вправи незнайомого ката. Завдання навіть близько не схожі на ті, що змушував їх виконувати капітан Хатаке – вони набагато складніші. Кожен рух вимагає точности, карности й швидкости, що виходить за межі можливостей простого ґеніна.
Із кінчика її носа стікає піт. Зелені очі слідкують за краплиною, і коли вона падає на землю, Сакуру осяює.
— Він готує нас до провалу, — бурчить дівчина, коли Учіха вигукує наступне завдання. Сакура стежить за тим, щоб дуга, від замаху рукою, була достатньо широкою, а присідання достатньо глибоким, ідеально збалансованим на п’яті, із випрямленою ногою. – Він і не сподівається, що хтось із нас переживе це.
Праворуч від неї стоїть Наруто й сміється, блимаючи блакитними очима.
— Ми йому покажемо, так, Сейко? Для того, щоб нас зламати, кількох вправ вочевидь недостатньо.
Сакура усміхається. Чорт візьми .
— Сім!
Вона опирається на ліву ногу, піднімаючи праву та випрямляючи її, щоб встояти нерухомо на одній нозі. Її дратує похитування її тіла.
— Вісім!
На щастя, дівчина відводить підняту ногу назад, знаходячи землю, та опускає її, доторкаючись лишень кінчиками пальців до низу.
— Дев’ять!
Вона робить крок назад, змахуючи руками, щоб захистити своє тіло.
— Десять!
Сакура обертається ліворуч, усе її тіло повертається вбік.
— Одинадцять!
Ще один поворот ліворуч, завершуючи півоберт, передня нога впирається в землю.
— Знову!
Зелені очі заплющуються, коли Сакура відганяє втому й приймає початкову позицію.
***
— У тебе є бажання померти? Ти втрачаєш свою пильність, — заявляє хлопець, спрямовуючи погляд у місце, куди його рука готується встромити кунай в її тіло.
Сакура хмуриться, занурюючись у свої невтішні думки. Він кращий боєць, ніж вона, але чи варто цьому дивуватися, враховуючи його статус? Молода дівчина розізлилася ще більше, міцніше стискаючи його захоплене зап’ястя, перш ніж відступити.
— У Вас більше не вийде це зробити, — попереджає вона, стаючи натомість у захисну позицію.
Він оглядає її з голови до п’ят, залишаючи свої темні очі стоїчними.
Минуло три дні з тих пір, як Учіха Саске галопом вскочив у їхній табір. Це були три дні спарингів і тренувань, вправа за вправою, і тепер, на четвертий день, він нарешті вирішив сам взяти в цьому участь.
Він мав перевагу, оскільки декілька днів спостерігав за кожним із ґенінів, виявляв їхні сильні й слабкі сторони, аби використати ці знання під час спарингів. Сам Учіха стверджує, що братиме участь у поєдинках для того, щоб шінобі покращували свої особисті стилі бою й навчилися захищати слабкі місця, але Сакура вважає, що він просто хоче надерти їм усім дупи й продовжити знущатися з них.
Він атакує першим — завжди так робить — Сакура також стежила за його стилем боротьби.
Її спостереження:
Учіха Саске не надає перевагу якійсь одній стороні, але має тенденцію тягнутися до своєї катани правою рукою, ймовірно, тому, що зброя прив’язана під кутом, щоб легше її дістати саме правою рукою. Обидві його руки вправні в наступальних і захисних рухах, але, здається, що для відштовхування від землі, він використовує саме ліву ногу. Вона сильніша? Можливо, у нього травма правої? І жодного разу він не активував свій Шярінґан.
Незважаючи на все це, хлопець, здається, не має слабких місць, і сам по собі цей факт викликає божевілля.
Сакура передбачає його рух і ловить ліве зап’ястя Учіхи. Замість того, щоб відійти назад, щоб ухилитися, вона присідає, знаючи, що він зараз замахнеться лівим кулаком. Її нога піднімається, ступня впирається в згин його вільного ліктя, і, не гаючи жодної миті, її вільна нога піднімається до його потилиці, ніби вона піднімається сходами. Вона відштовхується в повітрі, щосили штовхаючи Учіху вниз. В ідеалі він би впав на спину — звичайно, цього не стається, — але вона отримує величезне задоволення, бачачи, як він перечіпається.
Ще ніхто не бачив Учіху Саске в нестійкій позиції, але ось він ледь не впав.
Він обертається, щоб знайти її, але Сакура стоїть проти сонця, тому він мружиться. Дівчина кидає свій шюрікен, хмурячись, коли стає зрозуміло, що, незважаючи на сліпуче сонце, він бачить, куди летить її зброя. Саске з легкістю ухиляється, коли дівина знову стає на ноги, відходячи недалеко від нього.
— Чудернацькі рухи ногами тебе не врятують, — кепкує він.
— Звичайно, краще перечіпатися, — відповідає Сакура.
Похмурий погляд на його обличчі тихий, але шалений, і Сакура не може стримати усмішки.
Він зникає з її поля зору, і вона миттєво оглядає територію та вже готова рухатися в будь-якому напрямку. Секундний гуркіт під її ногами – єдине попередження. Вона відскакує, коли його бліда рука проривається крізь землю, торкаючись підошви її сандалі.
Сакура бачила цю техніку раніше (завдяки крикуну-блондину, який вимагав спарінгу від срібноволосого джьоніна, а в результаті був по шию в землі), і це єдина причина, чому їй вдалося цього уникнути.
— Я думав, що ми не використовуємо чакру для цих спарингів.
Учіха нахиляє голову, ніби відчуваючи сонце на своєму обличчі.
— Хіба я таке казав?
— Так! — Сакура гарчить. — Ви говорили!
— Я так не думаю. Ти лише припустив, що оскільки мої попередні спарінги були без використання чакри, то це було стандартом для всіх инших боїв, — холодно відповідає Саске. — Ти повинен пишатися. З тобою треба було повозитися.
І він знову зникає.
Сакура не встигає відреагувати на його слова, вирішуючи зосередитися на битві, і швидко стає в захист. Вона без вагань зустрічає його атаку, перетворившись в мішок з піском.
Учіха стоїть у центрі, а його гострі темні очі оглядають увесь майданчик. У застійній напрузі чутно два вдихи.
— Тс, я думаю, він утік!
Очі Саске зупиняються на своєму співвітчизнику з чорним волоссям, що стоїть серед натовпу глядачів.
— Не втручайся в це, Суіґецу.
Його підлеглий знизує плечима, ступаючи вперед.
— Чи можеш ти звинувачувати його? Ти щойно сказав йому, що твоє джюцу — це чесна гра. Послав його бігти, почепивши хвіст, — зуби-ікла розкриваються у хитрій посмішці. — Я ж казав, що ця партія — не що інше, як наживка для акул, — продовжує Суіґецу.
Учіха все ще напоготові, навіть коли Суіґецу наближається ззаду.
— Чи можемо ми скасувати цей спаринг? Обери когось іншого, вже пізно, і ми всі голодні.
Рука Саске дістає кунай.
— Замовкни, Суіґецу.
— Гей! Саске! Я що, рубана печінка?
А потім очі Учіхи розширюються, коли два пальці торкаються його потилиці. Він хмуриться, глянувши через плече на свого бридкого лакея.
— Що ти робиш?
На обличчі Суіґецу з’являється смертельна посмішка.
— Боже, цей бій досі триває?
Усі погляди зосереджуються на шінобі з мокрим волоссям, який виходить із сусіднього намету, чухаючи потилицю.
Одна секунда. Дві.
Потім усі озираються на Суіґецу, який стоїть біля Саске. За винятком того, що зараз це рожевий ґенін, два пальці якого спрямовані в генерала.
Сакура посміхається, наче в неї повний рот ікл:
— Бах!
***
— Це було так крутезно, Сейко! — захопливо сказав Наруто.
Вони сидять навколо багаття після довгого дня тренувань, усі побиті й чекають, коли звільниться медикиня.
Сакура планувала запропонувати свої послуги, але це б передбачало пояснення, де вона навчилася медичним технікам, а вона зовсім не має бажання розкривати забагато про себе. Якщо пошириться інформація про те, що вона вчилася під керівництвом Цунаде, то не довго протримається її образ “чоловіка”. Жінкам заборонено йти на передову — архаїчний закон, але все ж закон.
Тож вона сидить на колоді, використовуючи її як лавку, і їсть рис.
Комплімент Наруто викликає криву усмішку на її розпухлих губах.
— Він все одно вдарив мене по обличчю, — бурмоче вона.
— Тільки тому, що він розлютився, що ти його дістав, — відповідає білявий між ковтками. — Це був дешевий трюк. Він навіть не був радий цьому, він був дуже суворий зі мною після цього.
Вона здригається, згадавши про бій Наруто — це був найжорстокіший з усіх, залишивши обох супротивників в нікчемному вигляді до кінця спарингу, якщо його можна так назвати. Він тривав майже годину, і обидва чоловіки в кінці впали на землю. Це не означає, що бій був абсолютно рівним — Учіха Саске, безсумнівно, випереджав і перевершував блондина в усьому, але Наруто просто відмовився залишатися позаду. Його витривалість надзвичайна, а відчайдушність дає йому змогу рухатися далі. У всякому разі, він виснажив Учіху завдяки своїй мужності.
Сакура усміхнулась у свою миску.
Удзумакі Наруто справді особливий, і вона більше не єдина, хто це помічає.
— Харуно.
Вона дивиться вгору, зустрічаючи темні очі через вогонь. На мить їй здається, що вона бачить полум’я в його погляді, але ця ілюзія швидко розвіялась.
— Ти не звернувся до медиків.
— Не маю потреби, — іронізує вона.
— Це наказ.
Чоловік нічого не пояснює і просто йде геть, а вона закочує очі, перш ніж вибачитися перед Наруто й попрямувати до однієї з медичних палаток. У всьому таборі їх дві, і наразі лише дві вільні медикині, які до того вечора мали досить легке навантаження. Коли Сакура заходить, її зустрічає вочевидь втомлена, усміхнена блондинка.
— Сейко! Я ніколи тебе тут не бачила.
Сакура весело хмикає й сідає на ліжечко.
— Мені наказали прийти.
Медикиня сміється, перекидаючи через плече свій довгий білявий хвіст.
— Цей Саске точно не легенькі вам дні влаштовує, хлопці, правда?
Вираз обличчя Сакури нейтральний, коли вона запитує:
— Це так знайомо, Іно. Шікамару має щось знати?
Іно одразу червоніє та б’є Сакуру по плечу.
— Ш-ш-ш! Ти казав, що нічого не скажеш! — шипить вона, переводячи погляд своїх великих блакитних очей на вхід до намету.
Сакура регоче, а потім, зрозумівши, кашляє, прикриваючи рот рукою.
Але, звісно, Іно цього не пропускає.
— Твій сміх… такий милий, Сейко, — зауважує вона, тягнучись до руки Сакури й починаючи прибирати бруд.
Пастельний ґенін помітно надувається.
— Іно, це останнє, що мені потрібно, щоб инші хлопці почули.
Іно сміється. Якщо в цьому таборі Сакура й може комусь розкрити свою таємницю, то тільки цій блондинці-медикині. Вона досить мила, з чарівним шармом, який змушує чоловіків ставати жертвою її хитрощів. Сакура позаздрила б тому факту, що Іно, очевидно, впав у око лише один Нару Шікамару (що неможливо зрозуміти, оскільки Шікамару, можливо, єдиний молодий чоловік, який незацікавлений нею).
— Тобі пощастило. Здається, Саске не завдав тобі особливої шкоди.
— Я покінчив з боєм раніше, ніж він встиг щось зробити, — іронізує Сакура.
Руки Іно завмирають:
— Ти завершив бій?
Зелені очі блищать.
Із уст медикині злітає вереск:
— Ти повинен розповісти мені, як це було!
Сакура так і робить.
***
Учіху Саске неможливо застати зненацька. Тож як це вдалося простому ґеніну? Він пильно дивиться на Харуно через вогнище (сидить там після того, як побачив медика, безтурботно літає у своєму довбаному світі), бажаючи отримати відповіді від його худорлявого тіла. Можливо, Шярінґан може просто забрати їх силою із дурного усміхненого рота Харуно?
Рожевоволосий шінобі зміг зімітувати його підлеглого до такої міри, що Саске не помітив різниці. Какаші лише сказав, що Учіха був просто занадто зосереджений на своєму противникові, але це було не так. Саске знає чакру Суіґецу, а Харуно вдалося… її зімітувати?
Та ще й так вдало, що ніхто не помітив?
Харуно дивиться вгору, широко розплющені зелені очі знову зустрічають його погляд через вогонь, а потім хмуриться, повертаючи увагу до свого білявого товариша-ідіота.
Саске відвертається. А взагалі, що це з тим хлопцем?
Очевидно, він має иншу підготовку, але Саске — за роки битв і спарингів із людьми свого батька — ніколи не стикався з цим. Харуно рухається так, ніби він ті кроки запам’ятав і вдосконалив. Харуно рухається…
Як танцівниця.
Темний погляд Саске повертається до пастельного ґеніна.
Танцюрист-воїн? Є таке?
— Якщо ти продовжиш так дивитися, то інші чоловіки можуть почати ревнувати.
Генерал зупиняє свій задумливий погляд на срібноволосому джьоніні, який займає місце поруч з ним.
— Він ніби танцює, — зауважив Саске так, наче вони весь цей час вели розмову.
Какаші одразу розуміє:
— М-м. Ніби він робив усі ці кроки раніше і точно знає, що робити далі. Не лише в спарингах, — додає капітан. — Ти бачив, як він взяв твою катану? Я не бачив, щоб хлопець навіть спіткнувся.
— І справа в тому, як він ходить, — починає Саске, пригадуючи легку ходу ґеніна, перш ніж напружитися та відкинути своє спостереження.
Але капітан сміється.
— Твій інтерес до Сейко виключно для цілей взводу?
Саске дивиться на нього поглядом, який палає люттю самої Огеньщини.
— Буде добре, якщо ти пам’ятатимеш своє місце, капітане Хатаке, — промовив він перед тим, як піти до свого намету.
Звичайно, він не відразу йде спати. Учіха дивиться на діри в стелі свого, перш ніж заплющити очі й пообіцяти самому собі зрозуміти, ким є Харуно Сейко.