1. Спочатку тренування

ПРОЛОГ 

---

– Скільки тобі років?

– Вісімнадцять.

Самотнє темне око позирало на неї без усякого інтересу, але от Сакурі здалося, що сам копіювальний нінджя ніяк не може бути в списку людей, які не привертають увагу.

– Як тебе звати? – маска зробила його голос тихіше. Дівчина ледь зрозуміла, що він сказав.

– Харуно Са-, – дідько, ні. Ні, дурепо! , – ко.

– Харуно Сако, – повторив чоловік зі сріблястим волоссям. Його голос недовірливий і холодний.

– Сейко, – поправила його Сакура, нервово усміхаючись. – Вибачте, Ви трохи лякаєте, капітане Хатаке.

На наступні півсекунди Сакура затамувала подих, стурбована тим, як копіювальному нінджя вдається випромінювати водночас жахливу осудливість і відсторонену безтурботність. Тоді його єдине видиме око заплющилося, як вона може припустити, в усмішці, коли він відповів:

– Добре! – чоловік перейшов до наступного новобранця.

Сакура не могла видихнути з полегшенням, доки він не опустив голову.

---

Розділ 1.1 - Спочатку тренування

---

Огеньщина — це простір густих лісів і розлогих долин. Кажуть, що всередині кожного громадянина вирує внутрішній вогонь. Люди з Огеньщини пристрасні, темпераментні та сильні.

Тепло розтікається вздовж її плеча, коли лезо розриває шкіру. Вона скрегоче зубами, намагаючись позбутися болю.

Харуно Сакура – огенянка; її кров кипить і вирує рішучістю. Вона - огенянка, і вона палає .

– Швидше, Сейко! – кричить її капітан з бічної лінії, спіймавши похмурий погляд молодої дівчини посеред її поєдинку. 

Навіть крізь маску, що закриває половину його обличчя, наказ різкий і невблаганний. Ходять чутки про те, чому він її носить: починаючи від вроджених рубців на обличчі, та закінчуючи нерівними зубами. Але Сакура думає, що він її носить здебільшого заради привабливости. 

Зелені очі примружуються, коли вона дивиться, як підходить її суперник. Його ступня в сандалях ковзає по дузі, і вона розпізнає його атаку ще до того, як він її здійснює. Вона ухиляється від його передбачуваного замаху, і в одну лишень секунду, коли він стає вразливим, щоб оговтатись від попередньої своєї атаки та нанести одразу іншу, дівчина робить удар йому в живіт, відштовхуючи того на кілька метрів. Здіймається курява, вона посміхається й випростовується.

Коли дівчина запевнилася, що її товариш вже не зможе атакувати, вона вигинає брову, дивлячись на сивого наставника. 

– Достатньо швидко, капітане Хатаке?

Чоловік приглушено сміється крізь свою маску. 

– Гарна робота.

Вона сяє після його похвали, перш ніж підійти до свого пригніченого товариша й подати тому руку. Суперник пильно дивиться на неї, ніби ця рука його зараз вкусить, а Сакура, не втрачаючи моменту, глузує: 

– Бій скінчився, Кібо. Можеш розслабитися.

Досі хмурий погляд Кіби не зникає навіть після того, як хлопець дозволяє їй допомогти собі встати. 

– Це був вдалий удар, – бурчить він.

Навколо них у самому розпалі навчальні двобої инших, що ще не встигли закінчитися. Дзвін металу лунає в усій долині.

Їхній табір оточений похилими пагорбами й складається з вогнища та ряду одиночних наметів. Велика хатина для засідань ради знаходиться біля самого центру табора. На вході зображене віяло клану Учіха.

Це 47-й дивізіон ґенінів — шинобі, які навчаються, — і легендарний Хатаке Какаші – їхній джонін-командир. Сакура, як і всі, чула історії про неперевершені рекорди великого копіювального нінджя з вбивств і перемог. Він єдиний не-Учіха, якому вдалося присвоїти собі вищий чин і отримати звання капітана. Також вона чула історії й про його постійну лінь, але після двох місяців тренувань, жодна з них не підтвердилася.

Незважаючи на свою репутацію (або, можливо, завдячуючи їй), Хатаке Какаші виявився нещадним вчителем: його вправи й тести настільки незбагненні й безжалісні, що Сакура сумнівається, що вся та пролита кров певною мірою не вплинула на його ментальний стан. Останні 7 тижнів під його опікою були жорстокими й невблаганними — так спланованими для того, щоб відсіяти слабких.

Було багато випадків, коли Сакурі доводилося боротися, щоб зберегти своє місце; але вона подолала всі труднощі, і їй вдалося вижити, незважаючи на протилежну думку її товаришів. За це вона завжди буде вдячна молодому чоловіку, який допоміг їй…

– Жуй сраку, довбню!

…білявий і харизматичний крикун: Удзумакі Наруто.

Сакура посміхається, споглядаючи на його перемогу. Вона не в силах втриматися. Радість хлопця заразлива, а дух незламний. 

– Хороша робота, Наруто! — кричить вона, намагаючись перекричати галас, а він кліпає очима, повертається й із великим ентузіазмом махає їй рукою.

– Дякую, Сейко! Отже, ти змусив Кібу задуматись над тим, що він патякав, га?

Чорнявий юнак, що стояв біля неї, нахмурився. 

– Це всього навсього був щасливий удар! – каже він, а вона відповідає: 

– Ти це знаєш!

Потім Кіба дивиться на дівчину, потріскуючи кісточками пальців. 

– Не хочеш повторити, красунчику?

Красунчик . Це не вперше її так називають. Сакура насупила брови від глузування. Вона нижча за більшість, має струнку та гнучку статуру, яка оманливо міцна. Будучи молодою жінкою, її м’язи виглядають інакше, тому вона носить більш вільний одяг, щоб приховати це. Її груди зв’язані, але вона нічого не може вдіяти зі своєю тонкою талією та широкими стегнами. Вона усвідомлює, що її обличчя тендітне за своєю природою, а її пастельно-рожеве волосся ніяк не додая грубіших рис, як у більшості чоловіків у таборі. Все, що вона може зробити, це, заради Цунаде, стверджувати, що вона хлопець, і сподіватися, що ніхто ніколи не дізнається правди.

Вона дозволяє насмішці вислизнути, натомість витираючи трохи бруду з перенісся. 

– Що ж, я думаю, я маю час ще раз надерти тобі зад.

Перш ніж вони встигають почати, лунає дзвінок, і всі поєдинки зупиняються. Погляди спрямовуються на капітана. Він зітхає, відходячи від дерева, на яке він спирався цілий день, і ховає до передньої кишені маленьку помаранчеву книжку, яку часто читає.

– Шикуйсь! — наказує він тоном, що натякає на те, що він волів би робити щось инше. – Генерал іде.

Із вуст новобранців лине благоговійний гомін. Генерал повинен був приїхати наступного тижня — чому він так рано приїжджає? Сакура знаходить своє місце між Наруто та брюнетом, який не може стримати свою цікавість.

Учіхи відомі своїм інтелектом і майстерністю в бою, тому немає нічого, що б могло стримати хвилювання новобранців. Сакура бідкається, позираючи на пагорби в пошуках будь-яких ознак наближення посланця. 

Те, що вона бачить, — це лише один молодий чоловік, здається, не старший за неї, і двоє невисоких супроводжуючих.

Він в’їжджає на темному коні, настільки непомітному, що вона задається питанням, чи він взагалі той, кого вони чекають. Він зупиняє свого коня перед сивим командиром і зістрибує на землю. Віяло клану Учіха, зображене на його спині, є єдиним доказом його особистості.

Коли він говорить, його голос лунає до кінця шеренги, незважаючи на шум.

– Капітане Хатаке, — вітається він, дивлячись на джоніна владним поглядом.

Какаші киває, неофіційно й навіть трохи нудно.

– Генерале Учіхо, Ви рано.

Молодий чоловік відводить погляд, темні очі оглядають ряд облич, яких він, мабуть, не впізнає. 

— Отже, ти підготував цих чоловіків, — продовжує генерал, не звертаючи уваги на вітання підлеглого. — Мабуть, доведеться повірити на слово.

Насмішка привертає увагу Сакури до чоловіка з чорним волоссям, який приїхав із генералом. Все в нього бліде: волосся, шкіра, очі й навіть кінь. Він легко злізає з коня, рухаючись плавно, як вода, що тече по гладкому каменю. 

– Ця купка дівчиськ — наш взвод? — глузує він, блиснувши своїми іклами. – Мені вони схожі на їжу для акул.

Генерал ніби його не чує, а якщо і чує, то йому байдуже. Він марширує лінією, і хоча далеко не такий високий, як срібноволосий капітан, він носить своє ім’я та статус так, ніби три метри на зріст: плечі відведені назад, підборіддя високо підняте, з аристократичним виразом обличчя.

– Я Учіха Саске. Син Учіхи Фуґаку…

Шепіт проноситься серед чоловіків, як очерет, що шелестить від раптового вітру. Син славнозвісного генерала Учіхи Фуґаку! Якщо їх приймуть до його взводу, вони з часом зможуть стати головною ескадрильєю Прихованого Листвою Селища.

— І я буду старшим цього взводу. Мій батько очікує найкращого. Я очікую найкращого і не потерплю нічого меншого.

Коли він йде, Сакура оглядає його від сандалів і до протектора на лобі. Вона звертає увагу на штани, вільні на талії та вільно заправлену сорочку, яка нагадує кімоно. Усе, крім герба Учіха, чорне. Його груди оголені, вона не збагне, чи це від спеки, чи просто від його власного еґо. Який шинобі не носить сітчасту броню? Той, хто може похвалитися Шарінґаном. Маючи доуджюцу, небагато супротивників можуть навіть наблизитися, не те що торкнутися Учіхи, їхня швидкість майже незрівнянна. Ззаду у нього прив’язана елегантна катана, а на чолі — протектор з символікою Листви.

Перш ніж він пройде повз неї, вона має достатньо часу подумати, який він прекрасний — з вигадливого різьбленого мармуру.

– Ось чому ми проведемо турнір, — продовжує генерал Учіха. – Через три дні ви вступите в бій, і гідні, приєднаються до мого взводу.

Сакура напружується.

– Гей, я думав, оскільки ми тренуємося по програмі цього старого, ми автоматично приєднаємося до взводу! – крикнув біля неї Наруто. Вона, широко розплющивши очі, обертається до нього, благаючи замовкнути, але він, здається, не розуміє. Насправді, здається, він навіть не усвідомлює, що вона пильно на нього дивиться. – Для чого цей турнір? Какаші вже нас відсіяв!

Саске знаходиться в самому кінці шеренги, і навіть звідти Сакура відчуває напругу в його очах, коли вони зупиняються на блондину поруч із нею. Розміреними кроками він підходить до них. Він на кілька сантиметрів вищий за Наруто, але його присутність є такою владною, що змушує тих, хто був перед ним, почуватися дуже принижено.

– Назви своє ім’я, — вимагає він, дивлячись уздовж носа на блондина.

Наруто сміється.

– Удзумакі Наруто! — каже він, вітаючись, явно глузливо.

– Удзумакі Наруто, — повторює генерал, смакуючи ім’я на своєму язиці. Сакура дивиться, як його губи утворюють склади, ніби він жує іриску. – Какаші обрав найкращих з групи, — пояснює Саске. – Я обираю найкращих з найкращих.

— Ти що, не віриш старому на слово? – він дивиться на раптово наляканого нінджя, махаючи рукою. – Гей! Какаші! Ви чули цього хлопця? Він каже, що ви лайно в…

Саске підходить так близько, що їхні носи майже стикаються. Коли він говорить, його голос звучить як небезпечне бурчання в горлі.

– Стули пельку, або я особисто відріжу твого довгого язика.

Сакура спостерігає за розмовою. Вона майже впевнена, що вони попрощаються з буйним блондином.

І тоді Наруто сердито дивиться… сердито дивиться на свого генерала.

Наступні події настільки смішні, що Сакура досі не впевнена, що саме сталося. Спочатку вони дивляться один на одного, а потім — їх губи торкаються. Ніби то вони ненавмисно нахилилися вперед. Це сталося так швидко. З такою ж швидкістю вони відштовхнули один одного, розмахуючись кулаками та обмінюючись лайкою. Вона відступає, зіштовхуючись з Шікамару (“Гей, Сейко, дивись”), і в таборі тиша.

Наруто знудило.

Саске миттєво плюється, вимагаючи пляшку води у найближчого шинобі, щоб прополоскати рот.

Тиша.

– Навіщо ти мене поцілував, виродку? Це частина вашого навчання?! – Наруто реве, потискаючи кулаком їхнього генерала.

Великий та спокійний Учіха Саске, щойно призначений генерал, тисне кулак у відповідь.

– Ти божевільний? Я тебе не цілував!

З иншого боку від Наруто Сакура бачить, як Кіба ледь стримує свій сміх. Він зустрічається з нею поглядом і посміхається, імітуючи поштовх рукою. Вона не може стримати усмішку й кусає кулак, відвертаючись від всього цього.

Шікамару кліпає. 

– Це наш лідер? Жахіття, – через мить він піднімає руку. – Вибачте, пане Учіха. 

Звертання привертає увагу Саске, і він ще раз похмуро дивиться на блондина, перш ніж звернути увагу на брюнета. Шікамару зітхає. 

– Після цього турніру ми підемо на передову?

– Ні. Після того, як я зрозумію, що ви гідні мого часу, я буду навчати вас сам.

Більше тренувань?

– Поки що продовжуйте свої двобої. Я поговорю з капітаном про твою… — він з огидою дивиться на блондина, — …гідність бути тут. 

Він повертається і йде геть, ніби за ним волочиться плащ. Сакура не може не думати, що це покривало пилу. 

– Вільно.

Вона розслабляється після того, як він і срібноволосий джонін зникають у головному наметі для підведення підсумків, а потім негайно штовхає свого білявого товариша. 

– Ти що, ідіот, з нашим генералом так говорити?! Він вас вижене, а що я тоді робитиму?

Наруто лише закочує очі, закидуючи руки за голову. 

– Тц, я б з ним справився. Він вважає себе занадто прекрасним.

Сакура хитає головою, щипаючи перенісся. Ідіот.

***

– У тебе є список?

Какаші дістає сувій зі свого бронежилета та котить його на иншу сторону стола.

Саске бере його, переглядаючи вміст. Удар. Два. Потім: 

– Знущаєшся? — скрипить він, сердито дивлячись на імена. – Удзумакі Наруто? Це жарт?

До його честі, срібноволосий капітан навіть не здригається. Він сидить у своєму кріслі, безтурботно, як завжди, його видиме око закривається, наче він посміхається.

– Я розумію, що він може бути некерованим…

– Некерованим?

– …але він має неперевершений… як це сказати… дух.

– Мені наплювати на його дух, — різко сказав Саске, кидаючи сувій, перебільшивши з силою. - Мене цікавлять здатність слідувати та виконувати накази.

– Можливо, “дух” — не те слово, — міркує Хатаке, постукуючи по підборіддю.

– Він тепер не в списку, — каже генерал без жодних суперечок.

Какаші скривив брову. 

– Ти навіть не бачив його в бою.

– ВІН ТЕПЕР НЕ В СПИСКУ

Суйгецу хрипить у своєму кріслі. 

– Це дуже веселе дитя. Я б заплатив, щоб він був у твоєму взводі.

Саске дивиться на нього загрозливим поглядом.

– Ой, розвеселитися? Навіть якщо він переповнений духом, — лавандові очі переходять до копіювального нінджя, перш ніж знову на Учіху, — можеш сам тренуватися з ним в клятих спарінгах.

– Змусили б їх поважати Вас, — додає супровід Учіхи. Він сидить у кріслі біля Какаші, притулившись колінами до краю столу, щоб його сидіння було збалансовано на двох задніх ніжках. Сенбон неквапливо лежить між його губами, підстрибуючи, коли він говорить. – Не зашкодить.

Саске не відповідає, залишаючи справу на деякий час, поки він продовжує читати список.

– Тут небагато людей, — каже він нарешті.

Какаші знизує плечима. 

– І все ж ти хочеш викреслити одного.

– Ми побачимо, як ті дівчиська впораються, – глузує Учіха. 

Через кілька хвилин Саске блукає тренувальними майданчиками, вивчаючи новобранців. Жоден не є особливо вражаючим, і він проходить повз незліченних ґенінів, ненадовго зупиняючись, щоб запам’ятати кожну проблему, яку він має з їхніми наборами навичок. Частина його розчарована в тому, що Какаші дозволив такій кількості не приголомшливих ґенінів залишитися на тренуваннях досі, хоч він розуміє, що це було найкраще, що Листва могла йому запропонувати. Оскільки насувається війна проти Звуку, вони справді не можуть бути такими проникливими, як йому хочеться.

Конкретна битва привертає його увагу, і він спостерігає, як менший шинобі з рожевим волоссям (Абсурд, як він думає) протистоїть вдвічі більшому за нього, втримуючись. Його суперник сильний, але нижчий хлопець розраховує свої контратаки.

– Як його звуть? — запитує Саске, дивлячись на світловолосого ґеніна.

– Харуно Сейко, — відповідає Какаші.

Саске не впевнений в чому справа. Харуно — це прізвище, яке він не впізнає. Це не є демонстрацією якихось особливих талантів хлопця, але Учіха Саске важко відірвати від нього очі.

Дивлячись здалеку, він розуміє в чому справа.

Це те, як Харуно рухається.

Його кроки впевнені, відпрацьовані та витончені. Подібна техніка бою - рідкісна, не та, якої навчав копіювальний нінджя, який є ефективним і поверхневим у своїх рухах. Рожевоволосий новобранець демонструє гнучкість, яка багато в чому говорить про инший вид підготовки… але який саме?

– Що ти про нього знаєш?

– Його село було знищено Звуком. Осиротівши під час нападу, він з тих пір блукає Огеньщиною. Захотів отримати шанс помститися, — розповідає Какаші. — Але ж ти теж це бачиш, чи не так? — додає він, дивлячись самотнім оком на ґеніна з рожевим волоссям. - Його техніка.

– Техніка? – повторює Саске, глянувши на свого заступника.

Какаші киває, нахиляючи голову, наче в подиву.

– Мм. Немає жодного шансу, щоб він підібрав такі рухи самостійно.

– Хм, – Саске вирішує особливо стежити за Харуно Сейко.

***

Якщо його вразив її спаринг, вона не може сказати. Сакура витирає кров з губи тильною стороною долоні й кидає генералу косу посмішку. Його обличчя залишається незмінним, перш ніж він переходить до наступного бою. Її посмішка тьмяніє, брови стають все більш насупленими . Вона ловить погляд Какаші, і він закривається в мовчазному схваленні. Віддалено вона усвідомлює, що її суперник кличе її допомогти підвестися, але вона надто втомлена, щоб належним чином це почути.

Дзвенить дзвінок, сигналізуючи про зміну партнерів, і Сакура підстрибує на носки, щоб підготуватися до наступного бою.

Повертаючись в ночі, вона хоче відпочити. Її тіло кричить, упираючись кожному кроку. Діставшись ліжка, вона просто впала на нього.

Сакура має декілька порізів і синців на своїй шкірі. Вона шипить, повертаючись, щоб лягти на неушкоджений бік. Того дня вона провела загалом шість ударів, щоб славетний генерал навіть не звернув на неї уваги. Від цих думок вона лише починає злитися. Нащо вона доклала стільки зусиль і витратила майже всю свою чакру? Щоб вразити Учіху Саске своєю претензійною ходою та самодержавним поглядом?

“Це для пані Цунаде,” — нагадує вона собі, згорнувши пальці. Її розслабляє думка про свою біляву наставницю. “Все, що я роблю - це для неї,” - і якщо Сакура не потрапить до батальйону, вони будуть набагато більше відставати від допомоги жінці, яка взяла її під своє крило багато років тому.

Сакура нарешті заплющує свої очі…

“Почекай ще трохи, наставнице.”