Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
– Що ж, це літо буде цікавим.
У той час, як інші хвалилися поїздками за кордон чи зустрічами з рідними, обговорюючи свої літні канікули, Пасифіка та Ґідеон могли лише розповісти про те, як провели цей час, працюючи в напівзруйнованій туристичній пастці.
Нортвест, наповнена ентузіазмом, стояла на вході Хижки Чудес. Дівчині було шістнадцять, і зовсім не хвилювало, що хтось побачить її, вбрану в одяг, що був куплений у дитячому магазині.
Золотаве волосся зібране у високий хвіст і зав’язане яскравою стрічкою. Її шкіра була ледь засмаглою. Блакитні очі виблискували життям, і усмішка, яка не сходила з її обличчя, ідеально пасувала. Неоново-рожева куртка, одягнута на футболку, виблискувала різнокольоровими принтами. На ногах були звичайнісінькі джинси й фіолетові кеди.
Її супутник, Ґідеон Пайнс, виглядав менш обнадійливо.
Хоч йому також шістнадцять, але юнак не виглядав на свій вік. Він був напрочуд маленьким, пухкі червоні щічки тільки підкреслювали це. Через генну мутацію мав розпатлане білосніжне волосся. Шкіра бліда, з ледь помітним ластовинням.
Світло-блакитні очі завжди виказували занепокоєння. Біло-синій картуз із зображенням сосни захищав голову від сонця, проста темно-синя сорочка була одягнена на жилет помаранчевого кольору. Сірі шорти й пара потертих кросівок також були складовою його повсякденного вбрання.
— Не сумуй, Ґідеоне! Я впевнена, що це місце чарівне, — сказала Пасифіка, не вірячи у власні слова.
Будинок був старий і розхитаний. Ззовні стіни й дах були вкриті мохом, фарба майже повністю злізла. На будинку висіла величезна табличка з написом “Хижка Чудес”.
Велика дерев’яна буква «Х» на табличці “Хижка Чудес” зненацька впала.
— Так, — пробурмотів парубок, прямуючи до вхідних дверей. — Будемо сподіватися, що всередині привабливіше.
Нортвест підійшла до дверей і зупинилась поруч.
— Не можу повірити, що ти тут вперше. Дядько Бад ніколи не брав тебе сюди?
— Ні, — відповів Ґідеон.
— Мій тато завжди казав, що його робота не для міських людей, але вона приносила хороший дохід, тому й змусив нас залишатися в Каліфорнії, поки сам працював більшу частину року. Дивлячись на це місце, я починаю розуміти його.
Пасифіка була надто зайнята боротьбою з комарами, щоб далі обговорювати це.
— Так, так, просто відчини двері!
Ґідеон повільно відчинив старовинні двері веранди, які від дотику мало не зірвалися з петель. Раптом хтось з іншого боку відчинив двері до кінця.
Повний чоловік у запліснявілому костюмі з пов’язкою на оці зустрів їх, помахавши тростиною.
— Слухай, якщо хочеш повернути кошти, тобі слід було звернути більше уваги на дрібний шрифт! — гукнув він із рум’яними від злості щоками.
Дядько нетерпляче постукав тростиною.
— Тату, це я. Ну, знаєш, твій син?
Чоловік швидко відклав палицю й прокашлявся.
— Мої вибачення, синку. Сьогодні я мав справу з кількома складними клієнтами. Заходь, заходь! Ти теж, Aтлантико.
— Я Пасифіка, — пробурмотіла дівчина. На захист дядька Бада можна сказати, що вони зустрічалися лише декілька разів, та й то на кілька хвилин. Однак він справді мав запам’ятати її ім’я з листів Ґідеона, якщо їх читав.
— Ласкаво просимо в “Хижку Чудес”, вашого нового дому на наступні три місяці! — дядько Бад показав на сувенірну крамницю, що була очевидною пасткою для туристів, заповнену пластиком і розмальованими “атракціонами”.
— Ваша кімната буде на горищі, тож я допоможу тобі занести речі. РОББІ! ПІДНІМИ СВОЮ ЛЕДАЧУ СРАКУ Й МЕРЩІЙ ДОПОМОЖИ ЦИМ ДВОМ ІЗ ВАЛІЗАМИ!
Високий юнак, читаючи журнал біля каси, показав великий палець, але не зрушив із місця, коли Бад пішов.
Роббі був блідий, на лобі почали з’являтися прищі, але його темне волосся зуміло приховати більшу частину висипань. На ньому була зелена фланелева сорочка, рвані джинси й пара туристичних черевиків.
Пасифіка й Ґідеон удвох обережно тягнули свій багаж, щоб не зруйнувати надто скрипучі сходи. Коли їм нарешті вдалося зробити це, вони почали розкладати речі у своїй новій кімнаті.
Пайнс, який вибрав праве ліжко, почав розвішувати на стіні свої мапи.
— Якщо чесно… Якби не сімейна схожість, він би забув, що я його син.
— Дядько Бад справді піклується про тебе, Ґідеоне. Він просто… Захоплюється менш важливими речами, — стверджувала Нортвест, знімаючи плакати бойз-бенду зі свого боку кімнати.
Хлопець пирхнув.
— У всякому разі, Хижка Чудес для нього по-справжньому рідна. На відміну від власного сина.
Пасифіка кинула на нього несхвальний погляд.
— Але, — швидко виправився він, — я запам’ятаю твої слова, щодо дядька, добре?
Вона всміхнулася йому у відповідь.
— Я знаю, це здається кошмаром, але, думаю, це гарна нагода для тебе й твого батька нарешті поладнати.
Дядько Бад раптом відчинив двері, здійнявши хмару пилу.
— Вибачте, діти, але я поставлю вам кілька запитань. Ґідеоне, ти навчаєшся на першому курсі середньої школи, правильно?
— Мені шістнадцять, тату. Я вже в старшій, — безтурботно сказав юнак.
— Ах, так. Звичайно. Скільки тобі років, Атлантіко?
— Я Пасифіка, дядьку Баде. Мені теж шістнадцять, і я впевнена, що мій тато, твій брат, казав про це, — різко відповіла дівчина.
— Приємно знати, — відповів чоловік, абсолютно не звертаючи уваги на її тон. — Вам більше тринадцяти, тому я вважаю, що це законно, аби ви працювали в реєстрі без оплати, так?
— О, так, — зітхнув Ґідеон.