Життя відступника

Різкий поштовх в живіт заставив прокинутися не з в найкращому гуморі. Біловолосий джашиніст з розбігу цибнув на постіль з намірами прикрасити ранкову рутину. Очі відкривалися важко під вагою десятків шотів випитих в той вечір. Святкували ніщо інше як досконало виконану місію. Ну, а що? Коли ти ніндзя кожен день стає останнім навіть коли команда складається з безсмертних. Слідом двері кімнати відчинилися впускаючи Какудзу. Він ще не встиг напялити свій страшний капюшон тому нам виднілася вся палітра його незадоволення ситуацією.

- Чому досі не зібрана? Пейн видав наказ для пошуку Чоумей та її джінчурікі та відправитися ми мали ще 2 хвилини тому.- Нукенін презирливо проговорював це дивлячись на весь безлад навколо добавляючи щось про неохайність та вітряність.

Мене мало що хвилювало з його слів і думки все дужче поринали у згадки про сон. Знову війна, кров та смерть перед очима. Все це нагадувало страшний період мого життя. Хоча теперішній  теж не можна назвати квітучим. Цієї ночі місяць був майже повний, а отже зовсім скоро мої очі будуть кровити. Сабзірус знаменувався повним місяцем та болями як душевними, так і фізичними. Дуже не приємно вирушати на місію саме у цей проміжок часу.

Ковдра злітає з ліжка, а разом з нею Хідан. Какудзу вирішив не давати часу на роздуми та вчепившись у руку різко приводить в стрій. Сарада збрехала б якби сказала що ранкові підйоми на такий лад не були звичкою. Розуміючи що часу на збори ніхто не дасть вона схопила підготовлену сумку та вибігла у коридор наздоганяючи напарників.

На виході зі сховку їх зустрічав легенький дощик який трохи підняв настрій. Сезон посухи закінчився, отже бажання померти десь під деревом теж. Мене все хвилювала наша місія. Збір хвостатих? Полювання на джинчурікі? Така сила як ці демони могла знищити все живе і їх пошук знаменував щось серйозне.  Дорога очікувалася довга, а мовчати не моя прерогатива особливо в такій компанії. Хоча з першого погляду не скажеш, але Хідан та Какудзу стали для мене чимось рідним. От вже дев’ять років я перебуваю в Акацукі й за цей час встигла сильно прив’язатися до них. Я вирішила не починати діалог з буденних розмов, а перейти до суті.

- Навіщо Пейну хвостаті? Ця організація переростає у щось більше ніж кубло найманців для вбивств. 

-Цей чорт завжди здавався мені дивним. Ти взагалі бачила ці штуки на його лиці? Цікаво вони йому мозок також проштрикнули?- Сміючись сам зі своїх слів зауважує білявий поправляючи косу що маталяється за спиною.

- Справи лідера мене не обходять. Головне те що нам заплатять добре та й по дорозі можна зустріти підробіток. - Він говорив це без будь-якого інтересу до розмови

Такого Какудзу хотілося вдарити. Схибленість на грошах переслідувало його протягом всього життя і напевне мені як людині що завжди жила в достатку був не зрозумілий цей потяг до заробітку. Загалом він був не дуже балакучим та тільки іноді відповідав на ідіотські закиди Хідана. 

-Як можна бути таким байдужим? А що якщо він збирає їх для повного знищення світу? Я почала помічати його замашки бога ще на початку. 

- Єдиний бог це Джашин і він буде гніватися якщо я не піднесу йому жертву. І взагалі вам нагадати як ви…….

Ось і почався монолог про його вигаданого Бога. Хідан мені подобався з ним можна було посміятися та випити саке в забігайлівці перед місією, але чим більше він вип’є, тим агресивніше почне скаржитися на свої ритуальні дилеми. Він не так давно з нами, але я вже не можу представити команди без нього. НІ, це зовсім не через його техніки чи ритуали просто після стількох років переважної мовчанки з Какудзу починаєш цінити хоч когось хто вимовляє більше ніж десять слів в годину.

***

Пошуки продовжувалися досить довго враховуючи клімат Суни та вічне прирікання Хідана. Цього року екзамен на чуніна проводився саме тут і наша джинчурікі була його учасницею. Не буду приховувати, що мені самій було цікаво зиркнути, як тепер перевіряють силу обраних та Какудзу не давав і на мить відвернутися. Дівчину шукали по особливим прикметам і коли нарешті зустріли її я видихнула з полегшенням що скоро ми заберемося з цієї пісочниці. Я ненавиділа пісок, ненавиділа жару та менталітет здешних жителів. На наш подив Фуу впізнала нас одразу. 

- Гей ти з прихованого Водоспаду? Я знаю що після того, як тобі не вдалася спроба вбивства Хокаге ти вбив старійшин та втік. Ти Какудзу семпай!

Від таких обізнаностей та звернення «семпай» я всміхнулася переводячи погляд на нього. Поки Фуу була у захваті від зустрічі її компаньйони з жахом перешіптувались про вік відступника та план втечі.

- Я завжди думала, що коли зустріну тебе ми обов’язково станемо друзями Какудзу- семпай!- Дівчина все не могла вгамуватися після зустрічі з «кумиром».

Хідан теж довго не міг дивитися цю сцену дитячих мрій.

-Какудзу, вона блять тупа чи що? Лице джашиніста зберігало напустну серйозність від якого уся ця сцена здавалася мені ще більш смішною.

- Не знаю, я давним-давно покинув селище.

Було приємно що мене ніхто не впізнав. Зазвичай я ходжу без маски та відправляючись у гущу екзамену боялася зустріти когось з Конохи. Весь цей час я стояла позаду від хлопців очікуючи свою чергу у битві - взяття хвостатого під контроль. Вирішивши пришвидшити й так затягнутий процес я мала намір убити тих двох ідіотів що стоять позаду та наша джинчурікі виявилася надто приязною. Рушив з місця вона без зайвих думок підбігла до нукенинів залишаючи позаду свій супровід. 

- Що скажеш про розмову за чашечкою чаю та данго? Фуу протягнула руку трохи нахилившись показуючи повагу до семпая. 

- Я прийшов не для того, щоб дружити з тобою. Витримка Какудзу була на межі та я вже готувалася вступити в бій.

- Дуже шкода.. - Дівчина єхидно посміхнулася та різко цибнула назад.

Було зрозуміло, що бій починається. Вона не збиралася тікати, а навпаки одразу почала синергію з Чоумей. Та й нам не потрібне було запрошення і по команді ми стали в коло передбачаючи хід бою. Супровід дівчини помер швидко даючи нам шанс намилуватися видовищем. Ідеальна співпраця джинчурікі та хвостатого була справжньою рідкістю і талантом тому поки Хідан виконував свій ритуал над тілами вбитих ми намагалися приручити Фуу та вберегти лежачого джашиніста від прямої атаки. З допомогою мангеко це сталося досить швидко. Ми гарно працювали в команді з Какузду після дев’яти років разом тому бій з ним здавався мені грою. Втративши сили Чоумей дівчина почала складати дзютсу осліпляючого лускатого порошку. Я неодноразово чула про нього, хоча техніка була заборонена вона не відрізнялася серйозністю коли знаєш, як парувати від атаки. 

***

Тіло джинчурікі ніс Хідан. Звичайно потрібно було багато прирікань від нього вислухати та він відплачував за своє бездіяння в битві. Все-таки він вирішив помститися нам тому всю дорогу вів дурнуватий монолог іноді закликаючи нас приєднатися. 

- Слухай но Какудзу, а тобі не шкода її? Вона була напевне єдиною кого б тобі світило в постіль заволокти. Можливо ще не пізно її оклімати? Хідан був у своєму репертуарі проговорюючи всяку нісенітницю з розумним лицем.

- Ідіот закрий пельку та йди собі.

 

-