...легко у бою?

***

Самотня постать кралася коридором нижнього поверху, спритно уникаючи камер. Максимум, що можна було побачити — це лише тіні. Так, безперечно працював аматор.

Томіла звірялася із планом на планшеті. До потрібних дверей залишалося зовсім нічого. Мета дівчини була за цими замкненими на замок дверима. Зараз слід було просто розвернутися й опинитись якомога далі від гріха, але Томіла лише посміхнулася і продовжила робити свою справу. Декілька маніпуляцій на планшеті, і кодова панель на стіні, видавши трель, відчинила двері.

Тут же засвітилося світло у величезному приміщенні. Довгі лампи прорізали простір холодним блакитним світлом, даючи можливість розглянути все навколо. Дівчину зустріла величезна колекція техніки, здатної не лише їздити дорогою, а й ширяти над землею. Дівчина озирнулася. Чорний, блискучий обтічний корпус вигідно виділявся на тлі прилеглих засобів пересування. Томіла повільно підійшла до механічного звіра і рукою провела по гладкій поверхні, передчуваючи подальші веселощі.

Томіла знову звірилася з даними та поглянула на об’єкт своїх грандіозних планів. Хоча, хіба можна вважати чимось грандіозним звичайну поїздку до міста після довгих місяців безвилазного перебування в будівлі дзайбацу «Місіма», а зокрема додзьо? Дівчина неодноразово підіймалася на дах і вивчала чудове техногенне місто, наповнене вогнями, людьми та пригодами. Їй здавалося, що за стінами, якими Дзін оточив дівчину з метою таємності, вирувало світле життя. Хоча дівчина чудово знала, що далеко за обрієм проходили кровопролитні бої. У них іноді брав участь сам Дзін.

— Можна мені до міста? — з надією запитала дівчина.
— Ні.
— Але…
— Я сказав, ні, — твердо заявив Дзін крізь зуби, даючи зрозуміти, що злити його не варто.

Томіла хотіла хоча б на мить побачити недоступний новий світ, відчути ейфорію швидкої поїздки, вивчити щось нове у житті та викупатися у променях нічного мегаполіса.

— Я не можу тебе відпустити. Там може бути надто небезпечно. Хіба що з охороною.
— Я не хочу няньок. Я сама можу про себе подбати, — заперечила Томіла.
— Тоді моя відповідь залишається без змін, — втомлено заявив Дзін, чекаючи на істерику або порив гніву.
— Добре, — спокійно відповіла дівчина, чим змусила юнака підняти брову й обернутися.

Як і очікувала Томіла, мотоцикл просто взяти б не вдалося. Панель, що ожила, безапеляційно заявила, що їй потрібен відбиток пальця. І не чийсь, а самого Дзіна. Що ж, Томіла до цього теж підготувалася. Довелося днями крадькома стежити за вчителем, щоб таки дістати злощасну склянку з його відбитками. Декілька маніпуляцій зі спеціальним гелем, схожим на силікон і в дівчини вже було щось на кшталт копії великого пальця власника дзайбацу «Місіма».
Панель засвітилася зеленим, сповіщаючи, що металевий звір впізнав свого господаря. Сівши на сидіння, дівчина на мить прикрила очі, згадуючи відеоуроки з водіння мотоцикла. Як їй пощастило, що мотоцикл не був обладнаний механічною коробкою передач, адже рушити практично неможливо без належної підготовки. Кнопкою запуску на ручці Томіла змусила двигун загуркотіти.
У цей момент світло заблимало і пролунала сирена. Діяти потрібно було швидко, і дівчина направила коня, що брикнув, до виїзду з гаража.
Треба сказати, що Томіла дивом утрималася на мотоциклі. Від ривка, здавалося, знесе голову. Попереду стояв шикарний автомобіль Lamborghini Murciélago, що було дивно, адже марка була італійською. Томілі потрібно було залучити всю свою реакцію та інтуїцію, щоб зреагувати. Вона переплутала гальма, і єдиною опорою виявилося переднє колесо, на якому дівчина провернулася навколо осі та змогла поміняти напрямок, щоб об’їхати перешкоду. Цей трюк новачкам був не під силу. Томіла чудово це розуміла і лише посміхнулася. Кілька місяців тому вона навіть не ризикнула б сісти навіть на пасажирське сидіння байка, а керувати ним — і поготів. Але все змінилося. Раптом і, здавалося, безповоротно. Пара кнопок на планшеті, що влаштувався у спеціальному кріпленні, активували протокол відкриття дверей гаража.
«Ох, Дзін оскаженіє», — промайнуло в голові у Томіли, але викликало лише чергову задоволену посмішку. Очікування веселощів коштували будь-якого покарання. Охорона в особі загону Теккен Форс буквально виросла на шляху. Дівчина лише покрутила регулятор на ручці, додаючи швидкості. Зіткнення з тілом людини могло вбити, але Томіла знала, що його захистить броня. Люди не стріляли, мабуть, через наказ.

Десь на периферії зору замаячила чорна пляма. Дзін, що з’явився, зміг лише спостерігати тил дівчини, котра віддалялася й махала йому рукою.
Його, могутньої надлюдини, власника впливового Дзайбацу, переможця турніру «Король Залізного Кулака», не просто розлютила витівка Томіли. Вона зробила замах на його особистий транспорт! Очі Дзіна запалилися яскравим полум’ям, погасити яке, можливо, могла лише розплата. Кадзама з насолодою уявив, що зробить з дівчиною, коли наздожене її. Диявол шепотів і шепотів… Дзін на мить надихнувся представленою картинкою, а куточки його губ поповзли вгору, оголюючи справжню натуру Диявола. Чорний візерунок заграв на лобі. Диявол із насолодою вдихнув повітря і, змахнувши крилами, полетів за своєю жертвою.

Раптом Дзін зрозумів, що не контролює своє тіло. Цей спалах гніву дав Дияволу достатньо сил, щоб узяти вгору. Лише маленька слабкість, і він виявився похований усередині тіла, одержимого злою, руйнівною, могутньою силою. Ці моменти пробивали наскрізь і змушували тремтіти ніби від холоду, важко дихати та битися в конвульсіях. Але чи можна це все зробити, перебуваючи лише в ілюзорному світі підсвідомості? Звичайно можна. Реально те, що усвідомлюєш, навіть якщо не замислюєшся про це. Ми здатні уявити та створити світи всередині нас, наділити їх законами або обділити зовсім. Дзін намагався згадати, як виглядав ліс, де вони жили з матір’ю.
Ось їх невеликий будиночок, а ось галявина. А ось і з’явилося дерево, на якому Дзін любив сидіти та милуватись заходом сонця. Погляд упав на руки, що стискали гілку, і побачив долоні чотирирічної дитини, що красувалися парою свіжих подряпин.
— Ах ось ти де, маленький пустун! — пролунав дзвінкий голос Дзюн. — Як ти туди заліз? — трохи стурбовано питала мати. — Іди їсти, малюче, — вона ніжно покликала махнувши рукою.
Дзін зістрибнув з висоти кількох метрів і витончено приземлився, ледве торкнувшись коліном землі. Було незрозуміло, коли долоні змінилися. Тепер хлопчик знову бачив звичні руки у червоних рукавичках.
— Мамо… — тихо сказав він собі під ніс і відчув різкий порив вітру, який змусив примружитися.

Розплющивши очі Дзін побачив автостраду під собою. Вітер тріпав чолку і чорне пір’я крил, які спритно розтинали повітря. Внизу мчала постать на байку. Його байку. Він зробив ривок аби спікірувати на жертву, склавши крила, як це роблять всі пернаті хижаки. Асфальт та вогні стрімко наближалися. «Вгамуйся!» — подумки закричав хлопець і, зробивши зусилля, розправив крила. Потік підхопив його і підняв угору. Ця затримка дозволила жертві, що нічого не підозрювала, збільшити розрив з переслідувачем.

Але ненадовго. Пролунала сирена і спалахнули мигалки. Поліціянт на своєму мотоциклі вже гнався за дівчиною. Дзін усміхнувся уявляючи, як Томіла зараз буде тікати від представника правопорядку, але на його подив вона зупинилася і, витончено виставивши ніжку вбік, чекала, коли цей поліціянт під’їде. Суть розмови була зрозумілою. Але ще дивніше було спостерігати, як дівчина про щось емоційно говорить, жестикулюючи руками. Завершальним штрихом програми виявилося рукостискання. Дзін з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається. Що задумала його злощасна учениця? І як їй вдалося розв’язати проблему так швидко? Чи означало це, що вона справді здатна виконати завдання, до якого готує її Кадзама?
На цьому дивні речі не закінчилися. Томіла, спершись руками в кермо, драматично перекинула другу ногу через сидіння. Опинившись на землі, дівчина прийняла бойову стійку: тулуб спрямований уперед, руки зігнуті під прямими кутами, ліві нога і рука попереду. До бою так само приготувався і поліціянт. Картина справді набирала дивовижних обертів.

Очевидно, як справжній джентльмен, чоловік дав право дівчині напасти першою, поманивши лише рукою. Томила виконала джеб («раптовий удар; тичок», прямий удар рукою) і тут же аперкот. Противник відхилився назад, уникаючи обох ударів дивним круговим рухом тулуба. Але на цьому справа не скінчилася, і в дівчину врізалася голова поліціянта у шоломі. В результаті Томіла зігнулася і відійшла на крок за інерцією.

Звичайно, Дзін не міг знати, про що думала зараз дівчина, а її уривчасті думки звучали якось так: «О мій бог… Cannonbal… Як можна було так легко попастись?!»

Після цього Томіла, зробивши ривок, швидко вдарила супротивника основою лівої долоні. Навіть з урахуванням шолома він все одно закинув голову, а сам шолом злетів. Чорне довге волосся, пов’язане у хвіст, розкинулось по плечах. Томіла не стала зволікати й відразу завдала ще одного удару правою, та так, що в останній момент схопила поліціянта за одяг і ривком повалила його на землю. Противник тут же виконав підйом розгином через місток. Томила, присівши та закрутившись навколо своєї осі, зробила підсічку. Поліціянт уникнув атаки за допомогою сальто. Далі його руки виконали кілька кругових рухів і чоловік, розвівши їх убік, став на одну ногу.

«Стійка журавля» — подумав Дзін, — «Це дуже цікаво».

Далі була складна швидка, але дуже витончена, комбінація ударів. Поліціянт прогнувся назад, випроставши руки, а ногою вдарив свою супротивницю. Після цього він перестрибнув на атакуючу ногу, попутно розвертаючись спиною до дівчини, при цьому завдаючи удару правою назад в область гомілки. Права рука боляче запечаталась в живіт. Сильний мах лівою ногою поліціянта вертикально вгору відправив дівчину в невеликий політ.

Дзін розчаровано пирхнув і стиснув кулаки. Невже він даремно вчив Томілу?

Дівчина пішла перекидом від прийому «падаюче дерево», назва якого чудово описувала те, що відбувається. Вставши, Томіла відразу кинулася в атаку, явно не бажаючи здаватися. Два прямі удари кожною рукою завершилися бездоганним акс-кіком (удар зверху донизу п’ятою). Цей удар не мав нокаутуючої сили, але вивів противника з рівноваги, оскільки той опинився землі. Але поліціянт у боргу не залишився, спираючись на руки, він по черзі кожною ногою атакував противницю знизу, а потім спритно вставши на руки, витягнутою назад ногою спробував відправити дівчину в політ, але задумане не вийшло, оскільки вона спритно ухилилася від атаки. Поліціянт швидко підвівся, а в нього одразу ж полетіла комбінація ударів: лівий джеб і два удари по ногах. Великий досвід дозволив йому встояти. Нова комбінація дівчини з прямого лівого удару рукою, високого удару лівою ногою, пари ударів руками, нижнього удару ногою в область гомілки, зовсім не принесли результату.

Дзін зазначив, що Томіла справді постаралася все виконати чітко та витончено, але це їй не допомогло.

Поліціянт, бачачи, як розійшлася його опонентка, увімкнув зовсім інший підхід. Він став навшпиньки, і далі збоку могло здатися, ніби його ноги зараз заплутаються, а дивні нахили тулуба призведуть до мимовільного падіння. Кожен удар, що наноситься дівчиною, припав у порожнечу. І технічний «ліфт-кік», і витончені комбінації ударів ногами по різних рівнях — все було безглуздо.

Навіть з великої відстані Дзін помітив, що дівчина починає злитися. Його це дуже потішило. Кадзама, все ще перебуваючи у вигляді Диявола, замислився на мить і відразу згадав, де він бачив цей стиль «п’яного майстра». «Точно! Це Лей Улун нещодавно приїхав до міста». Але що поліціянт Інтерполу робить на патрулюванні, Кадзама зовсім не розумів.

Зрозумівши свою помилку, дівчина почала вичікувати дій противника. Дивом ухиляючись від його хитромудрих атак, вона таки дочекалася зручного моменту, коли противник відкрився на мить, і одним несильним, але точним ударом вивела його з гри, зарядивши точно в пах.

Лей Улун відреагував досить адекватно, зігнувшись і скорчившись від болю. Він щось пробурмотів, але Дзін не чув. А Томіла, повернувшись спиною, вже прямувала до байка. Козирнувши поліціянту рукою, вона змусила мотоцикл встати дибки та стрімко покинула місце пригоди.

Томіла явно не погидувала брудним прийомом. З одного боку Дзін відчув гордість, що до цього вона дуже непогано постаралася, але кульмінація вийшла за ефектом протилежною. Дзін задумався, а чи варто було звинувачувати дівчину? Адже вона досягла мети, хоч і не зовсім чесно, а це саме те, чого від неї хотів би сам Дзін, якщо вона зустрінеться з Кадзуєю. Але всередині дивним хробаком звивалася інша думка. Думка про честь.
«Що ж… Ми це ще обговоримо», — подумав Дзін і в зовнішності Диявола продовжив спостереження з повітря.

Дівчина наближалася до набережної. Зелена алея зі стриженими газонами обрамляла край річки. Невелика пристань перпендикулярно йшла вперед. Людей у такий час не було, але ліхтарі продовжували виконувати свій обов’язок, освітлюючи берег. Самотні дерева кидали дивні тіні на траву, покриваючи аурою таємничості це місце. Темна вода, що відбивала на хвилях вогні міста, здавалася якимось дивним спотвореним екраном, що викривляє реальність.

Томіла виїхала на байку на пристань, яка перпендикулярно розрізала лінію берега і, здавалося, прямолінійним шрамом заходила у воду. Дошки почергово хрускотіли під вагою мотоцикла. Доїхавши до краю, Томіла зупинилася і злізла з нього. Вона завмерла, дивлячись як колихання хвиль. Її погляд ковзав далі, охоплюючи невеликі кораблики, що курсували річкою, а потім досяг іншого берега. Різнокольорові вогні змусили дівчину затримати подих від захоплення. Ні, вона просто відчула незвичайну легкість та свободу у цей момент. Здавалося, що все перестало існувати: біль зник, борг став неважливий, у голові не було думок. Дівчина дозволила собі розслабитись.
Саме це послужило їй не найкращим чином, оскільки вона не відразу помітила, як за нею хтось опинився. Лише в останній момент дивний шум змусив її обернутися, але зробити щось вона вже не встигла. Чужа рука міцно обхопила її шию і підняла вгору. З-під ніг опора пішла настільки стрімко, що Томіла повисла, як безвольна лялька, дивлячись перед собою.

— Що мені з тобою зробити? Може, переламати всі кістки, одна за одною, починаючи з витончених пальчиків, які повинні чудово хрумтіти при цьому? — смакуючи кожне слово озвучив Дзін. Йому сподобалося, як це жахливо звучало. На його жах Диявол дійсно був винахідливий у тортурах і вбивстві.
— Ой, благаю, — скривилася Томіла. Її гримаса виражала не страх, а, швидше, зневагу до нападника. — Можна подумати, що тобі це на руку… — прохрипіла вона через міцну хватку, інстинктивно тримаючись за руку Диявола Дзіна.
Кадзама притягнув дівчину до себе, і їхні обличчя були дуже близько. Томіла змогла чітко розглянути чорні «татуювання» на обличчі та «третє око» Диявола, що світився пекельним вогнем. Вона чудово знала, що цей кристал може випускати лазерний промінь, здатний на жахливі руйнування. Пульсуючи світлом, він, здавалося, був готовий випустити всю накопичену енергію, але Дзін стримував його. Далі дівчина перевела погляд на очі хлопця. Вони цікаво вивчали її примружившись.
У цей момент у дівчини все перевернулося і вибухнуло. Тепло розлилося тілом і потім хвилями сконцентрувалося внизу живота. Очі розширилися від подиву. Їй шалено подобався Дзін, але і його диявольська форма здавалася не менш привабливою. Невже це те саме справжнє кохання, яким закони та умовності не писані, чи дівчина просто збожеволіла?
— Ти маєш рацію, — прошепотів Дзін і притягнув Томілу ще ближче.
Мить розтяглася, кинувши дівчину в неймовірну дівочу фантазію, яка раптово перервалася зустріччю з водою і дзвінким сміхом Диявола.

Дівчина змахнула руками, щоб на секунду спливти та побачити задоволене обличчя Дзіна, який прийняв свій справжній (чи справжній?) образ. Вона непомітно набрала повітря в легені, трохи безладно побовталася на поверхні та пішла під воду. Їй захотілося розіграти, що вона тоне.
Тим часом дівчина пропливла під пристанню і, висунувши обличчя з води лише для нового вдиху, попливла далі, обережно обпливаючи опори. Діставшись до берега, Томіла таки вилізла з води та озирнулася. Дзін стурбовано дивився у воду, нахилившись уперед, принагідно знімаючи свій зіпсований плащ.
«О! Вирішив пірнути за мною», — подумала Томіла й уявила, що було б дуже круто, якби він зробив їй штучне дихання. Такий собі непрямий поцілунок… життя. «Може, варто було там залишитися?» — Розчаровано продовжувала думати дівчина. — «Але я в боргу не залишуся!» — підібгавши губи від образи, Томіла розбіглася і плечем врізалася в Дзіна. Той чув хлюпання за спиною, але не встиг, на свій подив, відреагувати. Мабуть, у цей момент він справді переживав, чи не потонула Томіла. Він же не знав, чи вміє вона плавати. Бульбашок повітря не спостерігалося. То був тривожний знак.
— Тримай! — досить задоволено прокричала дівчина, чекаючи, що залишиться на пристані. Але в момент зіткнення її кисть обхопила міцна долоня і потягла за собою, змушуючи скупатися в річці ще раз.
Зате тепер це відбувалося набагато приємніше — в обіймах Дзіна. Але насолоджуватися довелося недовго. Хлопець відпустив дівчину, пірнув і виринув трохи далі. Відстань дозволила йому потужним махом руки підняти достатньо води, щоб облити нею дівчину. Вона відповіла йому тим же.

У цей момент Дзін згадав безтурботне дитинство, коли ніякі Дияволи, кровні пута, Азазелі не псували життя. Коли світ здавався світлішим і приязнішим. Він дозволив собі насолодитися цим, дуріючи з Томілою у воді. Здавалося, що немає війни навколо, немає протистояння з Кадзуєю, немає цієї проклятої крові Місіма, а є лише чудова мить, яка дозволяє бути просто людиною. Усвідомлення того, наскільки він зараз уразливий, різонуло Дзіна болючіше за будь-яку зброю. Адже вся його влада тримається завдяки силі Диявола. А якщо не буде її, то що лишиться? Дзін не дав своїм похмурим думкам вирватися назовні. Він не дозволить здатися слабким їй чи комусь ще.

Томіла захихотіла. Потім почала закривати руками рота і давитися сміхом, ніби намагаючись запхати його назад. А ще за мить вона вже голосно сміялася.
— Що таке? — з обуренням спитав Дзін.
— У мене ще з першої зустрічі було одне важливе питання до тебе, — пролепетала дівчина, підпливаючи трохи ближче.
— Ну і яке?
— Скажи, а скільки гелю для волосся і часу йде на твою зачіску? — Томіла підняла руку, показуючи на лоб Дзіна, до якого чорними доріжками прилипло волосся. Решта шевелюри теж втратила форму.
Той, перетравивши із затримкою почуте, засміявся, але так і не дав відповіді на запитання. А потім йому в обличчя прилетіла вода. Пристань знову наповнилася сміхом і плеском.

Подурівши хлопець з дівчиною вилізли з води та лягли прямо на пристань. Томила лягла на бік і окинула поглядом Дзіна.
— Щось не так? — з тінню байдужості спитав Кадзама.
— Знаєш, у Москві я колись була на виставці «Самураї», — дівчина заплющила очі та глибоко вдихнула повітря, згадуючи свої враження. — Дивовижні мечі та обладунки, інсталяція битви п’ятнадцятого століття… Але дивлюся на тебе і думаю… — дівчина примружилася і зробила драматичну паузу. — Якими ж гормонами годували твоїх предків, що з таких ось, дівчина підняла руку вгору зображуючи невисокий зріст, ви всі так вимахали?
— Не зовсім зрозумів питання, — чесно зізнався Дзін.
— Зброя, манекени… були набагато нижчими. Трохи більше півтора метра.
— Я не займаюсь антропологією.
— Я теж. Адже так часом цікаво дізнатися якими ми були, щоб зрозуміти наскільки ми стали кращими.
— Наприклад? — голос Дзіна досі звучав майже незацікавлено та дещо відсторонено.
Томіла лягла на спину і подивилась у небо.
— Заздрю ​​тобі…
— Чому це? — спитав Дзін, сідаючи поряд.
— Ти сильний, могутній, надлюдина.
— Я одержимий диявольським геном. Це не найкраще, чого можна побажати,— заперечив хлопець.
— Ти не розумієш. Диявол — це не прокляття. Це те, що дає тобі перевагу. Ця сутність не менш гарна.
— Скажеш це, коли він розірве тебе на частини, — усміхнувся Дзін.
— А він може?
— Може. І хоче. Ось чому він небезпечний.
— Ось чому ти ще особливіший. Диявол не може взяти гору над тобою. Це означає, що ти не настільки звичайний, як тобі здається чи хочеться, — відказала дівчина.
— Ти не розумієш, — Дзін потер пальцями перенісся заплющивши очі.
— Ні, — Томіла підвелася на лікті. — Це ти не розумієш, що вся міць істоти під твоїм контролем. Я бачила як ти з ним справляєшся. Від цього ти ще прекрасніша, — натхненно промовила вона, змусивши Дзіна вкотре здивовано дивитись на неї. А та, зрозумівши, що бовкнула зайве, залилася рум’янцем і знову лягла на спину, щоб розірвати зоровий контакт.

Мовчання затяглося, але зовсім не тиснуло на кожного співрозмовника. Чи це ознака високих почуттів? Добре, коли ти знаходиш з коханою людиною спільні теми для розмови, але особливою ознакою любові та розуміння стають моменти тиші, коли обидва мовчать, занурившись у роздуми, але при цьому не відчувають збентеження або незручності. Уразливість тоді збільшується у рази, але винагороджується наприкінці полегшенням. Хіба не чудово те, що твій співрозмовник чекає, доки ти сам захочеш поговорити? При цьому він не відчуває образи чи нетерпіння, лише… відданість та впевненість у тобі…

— Як ти змогла вкрасти байк? — спитав Дзін, розірвавши своїм голосом тишу.
— Ти й сам знаєш, — усміхнулася дівчина, — Я ж не відключила камери та сигналізацію.
— Чому?
— А хіба це було б цікаво? — з задиркою запитала Томіла, — А тут тобі і фанфари, і натовп тих, хто проводжав…

Дзін лише посміхнувся. Яким цікавим іноді йому здавалося мислення Томіли. Вона дивилася на світ, як на щось казкове, і жадала пригод. Чи варто було обривати її життя, зіштовхуючи з Кадзуєю? Але це саме те, чого вони обидва хотіли та безповоротно йшли до цього. У глибині душі Дзін сподівався, що Томілі вдасться вижити.

Сама Томіла була рада всьому, що сталося. Вона й не чекала, що все обернеться так. Що вдасться неформально поспілкуватися з Дзіном та відволікти його від похмурих думок. Його правління дзайбацу “Місіма” накладало відбиток. Томіла знала з ігор, а тепер могла побачити сама. Очі, що світяться ентузіазмом, і м’яка посмішка змінилися постійним задумливим обличчям, підпертим кулаком і поглядом, спрямованим в далечінь. Вона була певна, що він був колись іншим. Життєрадісним та щасливим. Адже зараз за напівфальшивими посмішками ховається якась туга та нудьга. Іноді Томілі здавалося, що Дзіну набридло жити. А з іншого боку, вона впізнавала в ньому себе. Їй теж колись докучала нестерпність повсякденного життя.
Те, що сталося, пробудило надію у Томіли на те, що ентузіазм і інтерес Дзіна, поховані під тоннами смутку, заборон, гніву та ненависті, все ще жевріють десь усередині. І, можливо, колись вони вийдуть назовні… Навіть якщо самої Томіли вже не буде поряд.

— Чому не заводиться? — спитав Дзін, коли панель запалилася червоним.
— О, тепер я господиня цього прекрасного звіра, — посміхнулася дівчина, перебуваючи на сидінні за спиною Кадзами. Далі вона підринула під плече Дзіна і потяглася рукою вперед. — Я змінила протоколи, — від дотику її пальця з панеллю двигун заробив.
— Коли приїдемо, одразу все виправиш, — награно крізь зуби процідив Дзін.

Хлопець і дівчина мчали по шосе назад до величезної будівлі дзайбацу «Місіма». Томіла міцно обхопила руками Дзіна, сидячи за ним. Притискаючись до нього всім тілом, навіть крізь одяг вона відчувала тепло. Це зігрівало краще, ніж плащ, позичений Кадзамою і майорів позаду. Внутрішню частину стегон, щільно притиснутих до стегон Дзіна, поколювало так, ніби між тілами проскакували іскри. Щока лежала на спині хлопця, а перед заплющеними очима пролітали острівці світла. Чи не це справжня насолода від спілкування між двома небайдужими людьми?
Хоча Томіла дійсно не була впевнена у взаємності почуттів. Вона не сміла посягати на надлюдину. Занадто звичайна і надто пересічна.
Дзін, якщо мав якісь почуття, то чудово приховував їх. Легка напівусмішка з трохи піднятими куточками губ, яку Томіла не могла бачити, не покидала обличчя всю дорогу.

***

— Де ви були? — спитала Ніна, коли байк в’їхав у гараж. Найманка мала честь спостерігати, як Томіла обхопивши руками Дзіна ззаду всім тілом притискалася до спини її друга. Від запитання Томіла стрепенулась.
— Купалися! Вода просто чудова, — з’язвила дівчина. Вільямс, яка до цього свердлила її поглядом, лише похитала головою і подивилася на Дзіна. Той кивнув не промовивши жодного слова.
Ніна навмисне голосно і з роздратуванням зітхнула.
— Поки ви розважалися, дещо сталося…

Томіла лише миттю бачила фотографію на планшеті, коли Ніна передавала його Дзіну.
— О, та це ж Ларс! — скрикнула дівчина, помітивши незвичайну зачіску з пучками волосся, що стирчали вгору. — Він точно укладає волосся довше за тебе, — засміялася дівчина, але помітивши серйозні обличчя перед собою, відразу запнулася.
— Ти знаєш його?
— Він новий… персонаж… — прошепотіла останнє слово дівчина, — серії. Але оскільки я так і не пройшла основну кампанію, то нічого не знаю. Він знайшов Алісу Босконович на початку і це все, що я знаю, — майстерно збрехала дівчина. Чи варто їй спойлерити раніше часу про все, що вона знала зі статей та форумних посиденьок? Напевно, поки що не варто було розкривати головний секрет Ларса, поки Томіла не обдумає, які це може мати наслідки.

***

— Тепер ти, Томіло, вже хоч не так безпорадна, як у день нашої зустрічі, — підсумував Дзін, блокуючи атаку дівчини. Сьогодні він був одягнений лише у штани, без куртки, — Але тобі доведеться продовжувати вчитися.
— Я знаю цю філософію, не марнуй наш час, — забурчала Томіла і, зробивши величезний мах ногою вперед, спробувала дістати супротивника. Але той ухилився.

Перед Томілою стояло складне завдання. Потрібно було перемогти Кадзую. А хто підійде краще для прокачування, ніж його син, який має таку саму, якщо не більшу силу. Після довгих годин одноманітних вправ, безлічі травм, розбитого носа, купи синців, Томіла засвоїла урок — лише силою Кадзую і Дзіна не перемогти. Так, її комплекція разом з інтенсивними тренуваннями цілком дозволяла виконувати досить сильні удари, але власників диявольського гена навіть неможливо виснажити. Тому тактика відходів теж не спрацює — сам знесилієш швидше. Весь акцент можна було робити лише на точність рухів.

Томіла захотіла атакувати Дзіна ногою з розвороту, але той ухилився і відразу дезорієнтував дівчину аперкотом. Потужний низхідний удар правою рукою буквально прибив Томілу до підлоги. Дівчина перекотилася дуже вчасно, тому що за міліметри від її обличчя пролетіла стопа Дзіна, що виконує лоу-кік. Томіла почала робити перекид, щоб не тільки встати, а й збільшити відстань між нею та Дзіном. Хтось міг очікувати, що їй у п’яту точку прилетить чудовий фронт-кік?
— Гей! — обурено вигукнула Томіла, трохи надувши губи. — Так не чесно!
— Бити в пах теж не чесно, — сказав Дзін, пригинаючись і роблячи кілька прямих ударів руками. Томіла, розуміючи, що від цієї атаки не зможе ні захиститися, ні ухилитись, буквально впала на підлогу на спину.
— Ти хочеш мені про якусь честь прочитати лекцію? — процідила вона, перекочуючись від потужного удару кулаком у підлогу. — Мені треба було перемогти Лея за всяку ціну, щоб піти.

Цікавим у бою з Дзіном був той факт, що дуже сильні удари можна було явно передбачати по дрібних іскорках, що проходять його тілом і руками. Ця сила дісталася йому від діда Хейхаті та прадіда Дзімпаті. А в момент, коли атакуюча кінцівка наближалася до супротивника, то блискавки ставали більшими і яскравішими, видавали характерний тріск. Такі атаки здебільшого виводили звичайних опонентів із гри, а досвідченіші виявлялися дезорієнтованими.
У цій силі було щось страшне, але гіпнотичне. Енергія переливалася і приковувала погляд.

Томила з радістю помилувалася б обличчям з дивовижними бровами і губами, якби не була зайнята.

Звичайно, Томіла не могла повторити багатьох прийомів, які Дзін вивчав багато років, тренуючись із самого дитинства. Але все ж таки він постарався, щоб вона могла чимось відповісти будь-якому противнику.

Томіла вдарила Дзіна по гомілці з положення лежачи і, перевівши вагу на руки, стала за допомогою колеса. А щоб не отримати у процесі виконання стусанів, вона спробувала вдарити Кадзаму ногами.

— Молодець! Навіть вставати з підлоги треба правильно, не даючи супротивникові дістати тебе.
— Знаю я! — роздратовано гукнула Томіла і кинулася в атаку. Вона виконала удар ногою з розвороту, але на цьому не зупинилася. Нахилившись, вона за інерцією продовжила хід тіла у круговому русі, додавши при цьому почергові удари ногами. І так кілька разів поспіль. Перший удар Дзін пропустив, а решта припала на руку, яка чудово захистила голову.

Томила ж, не встигнувши повернути собі рівновагу, одержала аперкотом у ніс. Схопившись за нього, вона відразу зрозуміла по волозі, що нізвідки взялася, що їй знову його розбили. Можна було оголосити тайм-аут і продовжити трохи пізніше, але… Дзін не хотів робити потурань, а Томіла хотіла нарешті зрозуміти скільки витримає, якщо ніхто її не шкодуватиме. Адже Кадзуя не чекатиме, поки вона приведе себе до ладу.
Дві тоненькі цівки крові утворилися під носом, а краплинки дуже спокусливо почали окреслювати лінію губ. На рішучий погляд Томіли, яка втирала кулаком ніс, Дзін усе зрозумів і просто почав свою атаку. Удар ногою з розвороту пролетів повітрям і не знайшов цілі, тому що дівчина ухилилась від нього, просто пригнувшись. Після цього вона виконала бездоганний ліфт-кік. Обидва висхідні стусани правою і лівою ногою підкинули супротивника. Вона спробувала вдарити п’ятою в обличчя Дзіна, але нога була зупинена блоком.
Дзін подав руки на себе і зробив сильний поштовх. Від нього дівчина втратила рівновагу. Супротивники піднялися майже одночасно. У той час, коли дівчина виконала прямий удар рукою, Дзін перехопив її і потяг на себе. Томіла чудово пам’ятала цей захат, і їй зовсім не хотілося отримати по голові ногою і потім по обличчю, коли та повертатиметься у вихідне положення. Вона нахилилася сильніше і другою рукою відштовхнула супротивника. Дзін за інерцією зробив два кроки, опинившись спиною і лівим боком до противниці. Не довго думаючи, Томіла зробила ривок, повертаючись спиною, і хапаючи руки Дзіна заломила їх назад. Після цього був кидок через спину з характерним хрускотом одного з плечових суглобів.

Дзін різко підвівся, ігноруючи біль. На обличчі жодний м’яз не здригнулася, коли він управив собі суглоб. При цьому йому довелося ще й відхилитися від кількох ударів ногами, виконаних у сальто Томілою. Спритності та точності Дзіна можна було позаздрити. Його рухи віддавали грацією, яку недосвідчений боєць навіть не бачив. Адже в першу чергу в очі впадали статура і накачане тіло.

Томіла не раз зазначала, що їй дуже подобається спостерігати, як на великих м’язах Дзіна проступає малюнок з жилок при сильній напрузі. У цьому було щось… хвилююче та красиве. Якби раптом вони стали парою, то вона відчула б у ньому міцну опору та непорушну стіну. Але це було з області казки, в яку могла вірити колишня Томіла, наївна та слабка. Нині вона відчувала, що змінюється. Стає іншою. Такою самою вразливою та незахищеною всередині, але поростаючи панциром із сарказму та фізичної сили ззовні. Якщо порівняти якою вона була і якою стала, то зміни були разючі. Навіть якщо розглянути лише аспект зовнішності. Живіт зник і почав поступатися місцем рельєфу преса. Не було вже безмірної розслабленості та «пухкості» сідниць та м’язів ніг. Виразно проступили біцепси на руках. І це за вельми короткий період часу.
Якось Дзін сказав, що у Томіли вроджена схильність до бойових мистецтв, гімнастики чи каскадерства. Завдяки тому, що Томіла не відволікалася на навчання в універі чи роботу, вона мала можливість присвятити всю себе бойовим мистецтвам.
Кадзама навчив дівчину не лише традиційному стилю карате, яке знав, а й стилю його мами Дзюн. Дивно, але ця суміш дуже пасувала Томілі. З одного боку можна було використовувати потужність і точність традиційного стилю, з другого акробатику і граційність стилю Кадзама.

Дзін хижо посміхнувся і кинувся до супротивниці, схопив за руку і притяг до себе. На мить їхні погляди зустрілися. Томілі довелося зусиллям волі відкинути будь-яке бажання, що підкочувало до горла. А Дзін лише посміхнувся куточком губ. Було зовсім незрозуміло, чи зрозумів він, що відбувається і чи це було його глузуванням над Томілою, чи він просто смакував те, що зараз мало статися.
Він нахилив Томілу назад через коліно, заламуючи при цьому ліву руку. Це чудово допомогло дівчині абстрагуватися від відволікаючих думок. Вона знала, що далі станеться і морально підготувалася до цього. Світ довкола сповільнився, і їй довелося лише безпорадно спостерігати, як Дзін перекидає її через себе, а потім у стрибку впечатує обличчям у підлогу.

Біль був пекельний. Дзін не пошкодував дівчину, але й вклався у прийом не повністю. Томіла залишилася лежати на підлозі.
— Вставай, — скомандував Кадзама.
— Ні, я тут… полежу, — простогнала дівчина, підкладаючи під щоку здорову руку. З носа кров уже лилася на татамі, а плече боліло нестерпно. — Тут м’яко і добре.

«Здається вона ще не готова до зустрічі з Кадзуєю», — подумав Дзін, прямуючи до невеликої шафки за рушником та аптечкою. Він повернувся, кинув їх поряд з дівчиною і стрімко пішов геть.

Томілі довелося сісти. Потикаючи ніздрі ватками, скривившись від болю і закусивши до крові губу, вона таки витерла кров з татамі, як і належить за правилами поведінки в додзьо. Далі, вправити собі руку об одвірок дверей не склало труднощів. Оскільки Дзіна не було поблизу, то акомпанементом до хрускоту прийшли тихий скрик і стогін.

***

Дзін люто вдарив по столу, коли опинився у своїх апартаментах і буквально впав у крісло. Він з досадою дивився у вікно.

До цього спаринги були менш жорстокими, ніж сьогодні. Раніше Дзін не використав своєї сили на повну. То хіба можна було дивуватися на те, що відбулося, і сподіватися, що перший справжній бій Томіла зможе виграти?
Дзін потай був дуже радий, що йому попалася дуже здібна людина в учні, але їй не вистачало досвіду. Тренування й так тривали майже пів року. Для середньостатистичного дорослої людини успіхи Томили були просто фантастичними.
Роздумуючи про все це, Дзін зауважив, що практично заспокоївся. Адже справді не сталося нічого непередбачуваного. Він і раніше моделював такий бій. І з прихованою гордістю Кадзама зізнався собі, що Томілі все ж таки вдалося його здивувати. Вона спробувала і їй практично вдалося імпровізувати.

— Що трапилося? — пролунав голос за спиною.
— Нічого, — тихо процідив Дзін, одягаючи на себе маску байдужості.
— Ти впевнений?
— Абсолютно.
— Вона не виправдала твоїх очікувань? — з натиском запитала білявка.
— Вільямс, їй просто потрібна практика. Що в тебе? — спитав Кадзама, даючи зрозуміти, що обговорювати з Ніною нічого не хоче. Він завжди називав її на прізвище в такі моменти.
— Є успіхи у твоєму проєкті. А ще є новини про Ларса.

______________________________

Для таких, як я, котрі отримують задоволення від бойовки, даю посилання на Move List’и:
– Лея Улуна
– Дзіна Кадзами, Аски Кадзами (стиль Аски схожий до стилю Дзюн), Дзюн Кадзами