Триває четвертий по рахунку урок. Вчителька математики Дауль, похилого віку, пояснює нову тему уроку закутуючись у свій кардиган який віддалено пахне духами. Вона періодично записує на дошці нові формули і закликає учнів обов’язково переписати їх у довідник з формулами.
– Дітки, дуже вас прошу запам‘ятати ці формули як отче наш! – наполегливо, але м‘яко каже жінка, – вони обов‘язково будуть на екзаменах, які вже не за горами!
Чімінові симпатизує ця вчителька. А це рідко відбувається, коли це вчитель з математики, загалом вони ж бувають доволі лякаючі, чи не так? Ніби демони, які вилізли з Пекла та хочуть з’їсти ваші душі. Наприклад, як їхній вчитель з хімії. А тут ось така несподіванка. Пак теж так думав, коли вперше її побачив. Проте сама вчителька наділена великою емпатією та змогла відшукати підхід до проблематичних учнів їхнього класу, яким важко даються точні науки. Таким як Чімін.
– Так… ну давайте будемо підходити до дошки та вирішувати вправи, – вчителька гортає книгу з математики і, закріпивши потрібну сторінку, оглядає клас, – є охочі?
У класі повна тиша. Жінка усміхається про себе, дивлячись як більшість учнів дивляться на неї як щенята, а деякі відводять погляди або у вікно або в стелю.
– Ну що ж ви боїтеся? Вам потрібно усвідомити, що роблячи помилки – ми на крок вперед до своєї цілі! – Дауль намагається підбадьорити учнів, тому що вона впевнена, що всі все прекрасно можуть і знають тільки бояться. Робота вчителя – наштовхнути і надати впевненості у свої сили. Це вчителька і намагається зробити, – нумо, сміливіше.
Деякий час всі мовчать. Проте, в тиші класу, лунає скрип стільця об підлогу. Ніжний голос невпевнено каже:
– Можна мені, будь ласка? – говорить дівчина.
Це його однокласниця, її звати Кім Йон Ду. У класі її називають Йон-Йон. Яка присутня у групі дівчат під назвою “красуні”. Вона доволі непримітна, тиха, можна сказати, що вона та сама «мишка», проте це зовсім не так. Через один випадок Чімін так перестав думати. Одного разу вона поставила на місце їхнього старого однокласника, який був доволі дивним і гидотним типом.
– Так, звісно, люба! – вчителька їй приємно усміхається, радіючи, що хтось відізвався.
Підвівши погляд з підручника, він проводжає спину однокласниці поглядом. Кажучи по секрету, вона йому колись подобалась у середній школі. Вона справді чарівна дівчина, має красиву вроду, розумна та спокійна, має густе чорне волосся, яке каскадом вкриває її спину немов ковдра, так ще й доволі чудово пахне. Рівну поставу, її рухи плавні та елегантні. Можна почути приємний запах квіткових духів. Це напевно одне з кращих, що може бути, коли людина має чудові духи.
Вертаючись в нас час, він не може сказати, що має симпатію до неї, вона не сильно його зараз цікавить. Все-таки є зараз інші речі, з якими Чімін хотів би розібратись. Наприклад математика. Як згадувалось зверху, Чімін не володіє сильними математичними здібностями, тому зараз він уважно дивиться як Йон-Йон разом із вчителькою розв‘язують на дошці вправи середнього рівня, з яким він трішки заплутався.
– У тебе все гарно виходить Йон Ду! Не треба переживати, – тепло каже вчителька, коли вона трішки запнулась в одному завданні. Йон-Йон слухає жінку і трішки розслабляється. Її ж ніхто насправді не з‘їсть.
Чімін зосереджено дивиться у свій зошит на те що вийшло, обводить маркером жовтого кольору формулу, яка підставляється під цю похідну. Не так вже і складно, думає Чімін, коли підставивши, виходить той самий результат, про який говорила вчителька. Все доволі плавно йде. Ця тема доволі проста на початку, але складнішою стає під кінець.
– Ну добре сідай Йон Ду, гарно попрацювала.
Дівчина поклала крейду та мовчки сіла за своє робоче місце.
– До кінця залишилось 13 хвилин… думаю, ще декілька людей встигне вийти до дошки, – монотонно каже Дауль, перебираючи якісь папери на столі, але тут вона неочікувано підіймає погляд і шукає когось очима, – у вас з‘явився ж новенький! А ну відізвись, щось я тебе не бачу… – вона оглядає клас в його пошуках. Декілька секунд було тихо, вчителька вже подумала, що помилилась, пам’ять все-таки час від часу може підводити, проте новий однокласник все-таки підводиться.
– Це я, Кім Техьон, – тихим голосом відзивається він.
Вчителька здивовано на нього витріщилась.
– А я тебе і не помітила за нашим високим Сон Дже Хо! – Жартівливо каже вона, дивлячись на їхнього «велетня». Дже Хо ніяк на це не реагує і пофігістично мовчить. Вчителька переводить погляд на новенького. – Ну що ж, не проти нам сьогодні показати свої математичні здібності біля дошки? Чула від класного керівника, що ти гарно розумієшся в точних науках!
Техьон сконфужено посміхається та підходить до дошки. Бере крейду та записує похідну, почавши її розписувати. Інколи він завмирає, щоб стерти помилку і замінити її на правильну відповідь, та продовжує. Жінка спостерігає за ним та періодично мугикає, бурмоче: «Так правильно, молодець» тихо собі під ніс. Закінчивши, хлопець дивиться на результат і, не знайшовши нічого підозрілого, обертається до вчительки, тим самим чином очікує на вердикт жінки.
– Чудово! Все правильно! Не проти вирішити ще два?
І починається. Схоже вчителька знайшла собі нову жертву. Чімін за ними спостерігає і про себе усміхається. У них з‘явився новий математик. Непогано. Тепер ще один буде їздити на олімпіади з групою інших математиків у їхній школі.
– Ну що сказати, молодець! Сідай і працюй у тому ж дусі!
Подякувавши, він чимчикує до свого місця.
– Отож давайте хтось інший піде… – вона примружує очі та вдивляється в усі голови класу.
Чімін намагається бути непомітним. Не сильно він фанатіє від того, щоб бути посеред класу і відчувати погляди на собі, навіть усвідомлюючи, що в більшості всім байдуже. У нього завжди з цим проблеми були, навіть знаючи матеріал добре і прорепетирувавши, він все одно буде хвилюватись, боячись висрати якесь лайно. Чанмі навіть неодноразово помічала руки, які тремтять під час того, як він відповідає на уроці. Почувши це спершу від неї, він був чесно кажучи здивований, через те, що насправді цього не сильно помічає і звалював це на періодичне вживання цигарок. Але Чанмі на це відповідає, що найчастіше вона це помічає тільки тоді, коли він відповідає посеред класу. Він зробив остаточно висновки, зрозумівши, що ігнорував стан тривоги і великого стресу, перед тим як він був впевнений, що його спитають або мали спитати б на попередньому уроці. Чімін це відчуття описує так: згусток чогось липкого, змішаний з усіма неприємними для нього кольорами і спогадами, оселяється у нього всередині і перебуває під час виступу або очікуючи.
Зараз, спостерігавши за тим як вчителька дивиться в журнал, він стає помічати як знову цей згусток тривоги оселяється у нього в голові і в грудях, відчуваючи що діло тхне жареним тому, що його доволі довго не викликали. Тому він намагається дихати глибоко і спокійно, нав‘язуючи собі думки на кшталт: «все буде добре», «в цьому нічого немає страшного навіть якщо тебе спитають», «заспо…».
– Чімін! А ну давай ходи до мене,
О ну все, аут. Хлопець спокійно підводиться та чимчикує до дошки. Виглядає зі сторони ніби він спокійний, але в грудях у нього все більше і більше розростається тривога. Хлопчина намагається себе заспокоїти.
– Добре, тепер починай розв‘язувати передостанню похідну.
Ось тут починається мозковий штурм. Він себе почуває трохи краще, коли дивиться на похідну та розуміє як її розв‘язувати. Тому, беручи крейду, він виводить лінії, бувши впевненим, що в нього правильно. А якщо ні, вбийте його, будь ласка, його мама за що репетитора оплачує. Він чує на задньому фоні як вчителька час від часу мугикає. Говорить щось до класу, проте він не сильно це чує, концентруючись над розв‘язком.
Закінчуючи, Чімін продивляється результат ще раз на наявність помилок. Пак, кладучи крейду, обертається та дивиться на вчительку з питанням в очах чи все правильно. Вона уважно дивиться на дошку, примружує очі, що трохи кумедно виглядає. Пауза трохи затягується, Чімін уже нервово перебирає пальцями поділ жилета. Він переводить погляд на свою подругу, яка пише щось у своєму зошиті, а згодом на новенького, який… чомусь дивиться на його руку. Техьон зрозумівши що його помітили, на диво не удає, що насправді дивиться в стелю або ще кудись, а просто споглядає на нього у відповідь. Чімін дивиться з питанням, а Техьон з нахмуреними бровами, ніби йому не сподобалось те, що він побачив, але що може бути не так з його руками? Паку на хвилинку задумався, що він дуже йому нагадує персонажа Red з мультфільму «Angry Birds», який вони нещодавно дивились зі його молодшою сестрою. Від його думок його перебиває вчителька.
– Все правильно Чімін, молодець! Я пам‘ятаю як ти зовсім погано знав математику, але ти так підтягнувся!
Чіміну справді приємно це чути, тому він підтискає губи, стримуючи усмішку на обличчі, та каже тихе «дякую». Все-таки приємно, коли інколи безсонні ночі зі сльозами дають свої плоди, а старання оцінюються.
– Ну що ж виріши мені ще один, і я буду повністю тобою задоволена, – каже вона з посмішкою.
Проходять хвилини. Чімін успішно вирішує наступну похідну. Одночасно з цим вчителька або з ним, або з класом перемовляється, пояснює ті, чи інші незрозумілі речі. Закінчивши, він сідає за своє робоче місце і починає поступово збирати свою канцелярію в пенал через те, що до кінця уроку лишилось дві хвилини. Клас також почав поступово збиратись, по кімнаті чуються брязкання ручок, стукіт підручників і зошитів об парту.
– Ще хотіла сказати вам, дітки.
Чімін підіймає погляд відриваючи очі від своїх речей. Деякі продовжують збиратись, а інші як він, зацікавлені у тому, що скаже вчителька.
– Останнім часом мене турбує стан мого здоров‘я, тому з наступного тижня я буду виходити на лікарняне, – каже Дауль, сумно посміхаючись, – тому вас деякий час буде заміняти студент, який проходить стажування у нашій школі. Насправді він непоганий, я з ним говорила, він виглядає порядною та доброю людиною, думаю вам він сподобається.
Чесно кажучи, Чімін не сильно в захваті. Навіть, можна сказати, розчарований. Він немає сильно бажання адаптовуватись до нового вчителя, навіть якщо він тимчасовий. Але він себе буде заспокоювати тим, що це не назавжди. Вона ж не на пенсію виходить? Да і рано як для неї. Також він буде вірити словам вчительки і сподіватиметься, що заміна виявиться справді хорошим.
– Ми будемо з нетерпінням чекати вашого повернення! – відзивається один з учнів.
Деякі учні галасливо з ним погоджуються, викрикуючи: «Так!», «Ми будемо вас чекати!». Дауль на це тепло усміхається, відповідаючи:
– Ну-ну, що ви! Все буде добре, не переймайтеся так! – з теплотою каже вона, усміхаючись. Ще трохи, перекинувшись словами з учнями, вчителька покидає клас.
Оскільки почалась велика перерва, всі учні пішли в їдальню. Чімін підводиться та спостерігає за Чанмі яка щось муркотить собі під носом риючись у рюкзаку. Вона підводиться, схоже не знайшовши те що потрібно, якщо судити з її виразу обличчя.
– Я хотіла знайти гроші на булочку з заварним кремом, але схоже я їх забула дома.
Схоже його подруга забула про інцидент з англійської, він не мав сильного бажання витрачати гроші на ту булочку, але він вже сказав, що купить, отже купить. Тому він їй нагадує про це.
– А точно! – засяяла вона. – Ну тоді ходімо нарешті поїмо, ато я дуже зголодніла на цій математиці, в мене так бурчав живіт… цього не було чути?
– Та ні я не чув, – сміється на це Чімін, – ну добре ходімо вже, в мене скоро теж бурчати почне.
***
Їдальня переповнена учнями. Чімін з подругою ледве протискуються скрізь цю купу зголоднілих звірів. Вони нарешті сідають за свій звиклий насиджений стіл у кутку їдальні, де практично ніхто не сідає через розфарбовану поверхню і поруч розташованого сміттєвого бака, з якого вивалюється купка сміття. Виглядає ніби вони на лузерському місці. Проте вони не мають бажання сидіти на підлозі як більшість роблять, краще так чим ніяк. А було б ще краще, якби їхня клята школа просто попіклувалась про те, щоб докупити навіть найдешевші столи, а не щоб діти сиділи на підлогах.
– Фух… якесь безглуздя тут відбувається, – каже Чанмі, поставивши тацю на поверхню стола.
– Погоджуюсь, – також ставлячи свою тацю з їжею, буркоче Чімін.
Сідаючи, він уже хоче почати їсти, проте помічає дивний примружений погляд подруги на собі, яка увімкнула режим «здогадайся по моєму виразу обличчя». Дідько він вже забув за ту булочку з кремом.
– Добре, добре я зараз прийду, – відповідає він підіймаючись, а він тільки розслабився…
Чанмі сидячи з задоволеною мордою кидає у слід «Я тебе почекаю перш ніж їсти!». Чімін на це закочує очі. Неодмінно зачекає. Стоячи в черзі, яка триває по відчуттях сто років, він отримує булочку від такого ж невдоволеного як він дядька Ву, який продає всіляку смачну їжу. Повертаючись, він уже віддалено чує сміх Чанмі, яка щось комусь емоційно розповідає. Стоп, що? Якого дідька? Перед його очима така картина: біля Чанмі сидить новенький який поїдає свій обід та вислуховує потік якоїсь інформації, який ллється з рота його подруги. Також Чімін забув, що за людина насправді Чанмі, вона не є прям таким екстравертом і не знайомиться зі всіма. Сама по собі його подруга являється доволі емпатичною, він це зрозумів згодом, згадуючи деякі ситуації, тому в неї є типу невеличка чуйка на людей, розприділяє людей на лайно і нормальних, а в деяких випадках просто чудові.
Він вже не так впевнено підходить тому що не звик бачити нові лиця у їхній компанії. Ну ладно, періодично у їхній компанії з‘являється з паралельного класу веселий хлопець, на ім’я Хосок. З яким вони познайомились випадково, коли чіпляли на новий рік прикраси на шкільну ялинку. Чесно його щось це все турбує, він планував поговорити з Чанмі на якісь віддалені теми або про те, щоб вони затусили у нього на хаті та зробили, наприклад, браслети або просто гарно провели час, як завжди це робили. Чімін тихенько до них підходить. Вона припинила на мить говорити, побачивши в руках булочку та простягує одразу руку. Хлопець дає їй у руки булочку та сідає біля неї.
– О моя смакотулька під‘їхала! Дуже вдячна, – розгортаючи обгортку, каже Чанмі.
Чімін мугикає їй і кидає Техьону тихе «привіт», сідаючи.
– Привіт, – глибоким і трохи охриплим голосом відповідає Техьон.
Тільки зараз Чімін помітив, що по голосу Техьону можна дати 30.
– Техьон тут трохи загубився серед цунамі цих кровожерливих монстрів, тому я забрала його до нас, – з посмішкою каже вона.
– Дякую, в моїй старій школі було набагато менше народу, – хмикає він.
– Да? А в нас тут завжди так, але сьогодні це просто жах! А до речі я ж хотіла запитати, але Чімін збив з думки, чому ти до нас все-таки перейшов? – зацікавлено питає дівчина.
– Я переїхав до своєї бабусі сюди, – не багатослівно відповідає він.
– А зрозуміло… – пережовуючи їжу, киває та обертається до Чіміна. – А ти чому ніби рот води набрав?
Хлопець підіймає на неї погляд зі своєї тарілки.
– Не заважаю вам просто.
– О, ти що ревнуєш вже? – жартуючи, відповідає й закидує руку на його плече.
– Звісно ревную, палаю від ревнощів, по мені не видно? – спокійно відповідає він, дивлячись на неї нахмурено.
На це Чанмі починає весело сміятись, відповівши, яка в них «палка» любов. Такі жарти у них давно є буденними і не сприймаються чимось не тим. Техьон все ж запитує:
– А ви не зустрічаєтесь? – здивовано питає він.
– Ні, ми просто гарно ладнаємо, – каже Чімін, набираючи на ложку рис.
– Всі думають, що ми зустрічаємось, але він просто спіймав мою хвилю, чи не так Чімін?
Чімін мугикає.Неочікувано до їхнього столика підходить Чон Хосок.
– Привіт усім! Вибачте, що я вас перебиваю від трапези, – ніяково каже Хосок, на що Чанмі з Чіміном відповідають, що все нормально, хлопець помічає мовчазного Техьона, – бачу у вас нові лиця в компанії, мене звати Чон Хосок, я з паралельного класу, приємно познайомитись, – простягаючи руку, каже Хосок новенькому.
– Кім Техьон, взаємно, – тиснувши у відповідь руку, мовляє хлопець.
А ось і до вашої уваги Чон Хосок. Доволі відома особистість у стінах цієї школи. З ніг до голови витончений, на лиці постійно грає посмішка. Видатний своєю чуйністю та відкритістю до оточуючих. Він той самий хлопець якого можна постійно бачити на виступах у якихось шкільних заходах. День святого Валентина, Новий Рік, дискотека і так далі. Там можна побачити його у ролі ведучого. Ну це доволі зрозуміло, бо він є замісником організатора їхньої школи Хан Бок Джу. Але ще через те тому що… ну розумієте це як сказати один раз класу, що ти доволі непогано малюєш, і це неодмінно долетить до вчителів, які б хотіли скористатись твоїм вмінням. Так само з Хосоком. Як він їм тоді розповідав, у середній школі його один раз попросили виступити на якомусь концерті ведучим, а він хлопець у нас добрий, не міг відмовити. Ось його так і почали брати то туди, то сюди. Навіть став старостою свого класу. От як сталось.
– Хосок, що тебе привело до нас? – з цікавістю питає Чімін через те, що знає: просто так Хосок ніколи не приходить.
– Мені треба на хвилинку вкрасти Чанмі, – одразу ж перейшовши до діла, каже Хосок.
– Якщо якомога далі від школи, то я погоджуюсь.
– О ні, всього лиш щодо змагань, – трохи нетерпляче каже Хосок.
– От чорт, ну добре ходімо, – вже здогадуючись що буде, каже Чанмі та підводиться.
Їхні спини поступово віддаляються з поля зору Чіміна, а згодом взагалі зникають. І тут хлопець усвідомлює, що вони лишились з Техьоном наодинці. Він боковим зором дивиться що він робить. Новенький просто тихо їсть і все. Нічого такого. Проте Чімін задумується чи не варто якось знайти тему для розмови, щось спитати чи таке інше. В нього немає проблем зі знайомствами і він усвідомлює, що не зобов‘язаний підтримувати розмову. Проте жаба давить. Пак імітує кашель, таким чином привернувши до себе увагу. Техьон відволікається від трапези і дивиться на нього.
– Як тобі… наша школа? – ніяково питає Чімін підвівши на нього погляд.
Новенький швидко пережовує їжу, щоб відповісти.
– Ну в мене ще поки не сильно склалось враження щодо цієї школи… але початок непоганий.
– А ну логічно, що це я, – ніяково чухає потилицю Чімін, – Якщо що звертайся до нас за допомогою… ми зможемо тобі допомогти адаптуватись до нового колективу.
– Да не сильно треба я сам з цим впораюсь, але дякую, – нейтрально мовляє Техьон поїдаючи їжу.
– А окей як скажеш.
А може ще поставити якесь питання? Чи цього достатньо? А що далі. Чому так важко? Може це через те Чімін, що твій круг комунікацій обмежується сім‘єю, подругою та періодично Хосоком? Останній раз він намагався завести нові знайомства, які продовжились від сили 3 дні… Ладно, можливо, в нього є деякі нюанси.
– А ти…
– Слухай, – починає він, – я бачу для тебе це не сильно комфортно, ми можемо посидіти в тиші, – Техьон спокійно дивиться на нього, чекаючи відповідь. Чімін на нього дивиться у відповідь трохи невпевнено, але водночас здивовано.
– Дякую, що зрозумів, – все ж таки відповідає хлопець.
Техьон з секунди ще дивиться на нього, кинувши тихе “будь ласка”, а згодом знову повертається до обіду.
Він не сильно ображається. Чесно кажучи, він і радий, що Техьон так вдало підмітив його і зрозумів. Чімін більше слухач по природі. Чанмі він слухає постійно або маму чи сестру і йому подобається. Ну а якщо він все-таки балакучий, то це відбувається тільки тоді, коли він у дуже веселому гуморі. Якщо він просто в дефолтному настрої, то він автоматично стає слухачем який вставляє періодично свої коментарі. А загалом… важко себе зрозуміти чи ти такий, чи сякий. Ми якісь різні буваємо, самі себе не розуміємо. Тому Чімін часто відганяє від себе ці роздуми, щоб голова не боліла.
Між ними панує тиша. Кожен дивитись у свій підніс та накопичує енергію на останні уроки. Через пів години має продзвеніти дзвінок. Зараз Чімін відчуває себе на диво комфортно, коли вони мовчать. Тому він заглиблюється у свої думки, плануючи, що буде робити сьогодні ввечері.
Занурившись, він одразу не помічає як до них вже нарешті підходить Чанмі, сівши на своє місце. Вона тяжко видихає та підпирає голову рукою.
– Так що тобі сказав Хосок? – цікавиться у неї Пак.
– Да нічого такого, за змагання говорили, спортивні клуби обов‘язково мають брати участь.
Змагання у них час від часу відбуваються серед спортивних клубів. Він не сильно любить бути в цьому всьому брати участь, проте вибору в нього не сильно немає через те, що вони з Чанмі і ще з декількома учнями з паралелі єдині атлети. Спершу Чімін думав, що буде просто ходити для себе і все, а згодом його стали брати на змагання з іншими через обмежену кількість вибору. Ну і він доволі набрався хорошого досвіду з часом, виграючи навіть деколи перші місця
– Не можливо, а точно, – виправляє її Чімін.
Чанмі на це починає нити. Через те, що вона являється президентом спортивного клубу з атлетики.
– А з чого змагання? – неочікувано у розмову втрутився Техьон.
– З атлетики, – одразу ж відповідає дівчина, – так не хочеться в такий холод туди їздити… ще весною чи на початку осені нормально, а зараз? Я невдоволена.
Техьон декілька секунд мовчить, а згодом відповідає:
– А є місця в клубі? – цікавиться Техьон невпевнено.
Чанмі з Чіміном одразу ж втуплюють в нього погляд, а згодом переглядаються. Техьон дивиться на них як на бовдурів.
– Ти хочеш вступити в спортивний клуб атлетики? – питає Чімін, трохи дивуючись.
– Я був би не проти насправді, – тихо відповідає він, – я займався трохи бігом колись.
– Тоді підемо до нашого невеличкого клубного кабінету, і я тобі дам заяву, яку ти маєш заповнити ну і даси родичу підписати, – говорить Чанмі, а потім додає: – я за це відповідаю, бо є президенткою.
– Я приголомшений, що за декілька років у нашому клубі будуть нові лиця, – ніби в трансі каже Чімін.
Техьон на це хмикає і дивиться на годинник.
– Нам варто збиратись, час підганяє.
Чанмі знову невдоволено стогне.
– Давай, давай лінивець, ще трішки лишилось і ми зможемо зробити одну річ, – натякаючи на їхню домовленість, підбадьорює її хлопець.
Вона трохи оживилась.
– Ну якщо так, то я трохи зарядилась, – відповідає вона.
Техьон на них косо дивиться з цікавістю, але з питаннями не лізе.
***
Всі уроки проходять нудно та нецікаво. За цей час нічого не трапляється. Чанмі з Чіміном переговорюються нудними репліками між уроками і все. Настрій впав у обох. Погода за вікном тільки погіршується і схоже насувається на вечір буревій, про який не попереджали у прогноз погоді. На хімії Чімін, дивлячись у вікно, при собі думав чи вийде все-таки у них здійснити те, що вони замислили. Але все ж він не втрачає надії. Після їдальні, йшовши по коридору, Чімін з Чанмі обговорювали, що планують пограти відеоігри у вихідні, Техьон йшов поруч мовчазним і ніяк не підтримував розмову, хоча Чанмі намагалась у нього розпитати чи є комп‘ютер у нього і, чи не хотів би він приєднатись до них. Техьон пробубнів щось на кшталт «Ага, є» і «Може бути». Чімін в цей час просто мовчав, уявляючи цю всю картину, як вони всі троє проводять час. А далі вони просто пішли на інші уроки.
***
15:45
Уроки вже скінчились. Чімін з Чанмі двоє плентаються сходами вниз, ледве перебираючи ногами. День видався не таким важким, яким собі уявляв Чімін, проте він все одно виснажився і хоче скоріше додому, але згадує, що його чекає не мала кількість домашнього завдання, ще сестру потрібно забрати з дитячого садочку.
В далині видніється місце, де школярі перевзуваються та переодягаються. Вже наближаючись, він помічає Техьона, який вже одягнений стоїть і щось шукає в телефоні, на вухах гарно вмостились його навушники Marshall. Чанмі, також помітивши його, починає кликати. Почувши її, Техьон знімає навушники киває їм. Чімін з Чанмі починають перевзуватись, ведучи непримітну розмову.
– Техьон, у тебе після школи ніяких важливих справ немає?
Новенький дивиться на неї насуплено, перш ніж щось сказати Чімін перебиває її тим, що щипає легенько Чанмі в передпліччя, здогадуючись, яка пропозиція дійде до Техьона.
– Ай трясця, за що?!
Техьон дивиться на них як на клоунів.
Чімін своєю чергою витріщився на неї, намагаючись очима показати, що йому ця ідея не подобається, він не певен, що потрібно довіряти Техьону у перший день, його задниця йому дорожча. Хоч він виглядає пофігістично, хлопець ще у ньому не впевнений і знає його поверхнево.
– Йому можна довіряти!
– Довіряти? Про що ви говорите? – трохи починає дратуватись Техьон.
Чімін відвертається, не маючи бажання втручатись у розмову.
– Ну ми хочемо дещо зробити, – вона складає вказівний та середній палець імітуючи сигарету та підносить до губ, – зрозумів?
– А, – просто відповідає він, – окей, я не проти.
Пак обертається до нього показуючи на губах “замок” і кидає “ключ” геть.
– Зрозумів, – відповідає він зітхаючи, – давайте скоріше.
Зібравшись, вони нарешті втрьох виходять на вулицю, стаючи біля дверей школи. На дворі більшість учнів кидають в один одного сніжки, деякі ліплять сніговика, а хтось просто скочується з горба зробленого власноруч.
– Бляха як же холодно, я зараз помру, – відповідає Чімін, дивлячись на цих двох. Чанмі схоже була з ним солідарна, а Техьону взагалі напевно начхати, стоїть собі ніби на дворі літо.
– Погоджуюсь, я б кинула у твою мордяку сніг, якби мені не було б так холодно, – ледве не цокаючи зубами, каже дівчина.
– Яка ти добра.
– Ходімо вже, – закликає їх Техьон, спускаючись бетонними сходами.
Вже пройшовши шкільні ворота і прощаючись з охоронцем, який стояв поряд, вони троє вирушили направо у бік спального району Сеула. Втрьох вони оминають супермаркет, у який діти зі школи по тихому, поки не бачить охоронець, шкандибали по смачнішу їжу. Миле кафе, в якому часто групками після школи заходять школярі поїсти чогось солоденького. Недалечко від них також йдуть деякі діти з паралелі, Чімін при собі припускає, що вони йдуть туди само куди й вони, тому що те місце куди вони йдуть не є таким маловідомим вже.
Якось він з Чанмі зустрів там дівчину з паралельного класу, на рік старшу за них, з волейбольного клубу, він з нею пару разів перекидався фразами щодо спортивного клубу, але сильно не товаришував, він її вважав дуже милою, і коли побачивши її біля перекуру сигаретами Ротманс, то дуже здивувався і згодом почав бачити її там періодично. Отаке буває. Не можна сказати точно яка людина, глянувши на неї вперше.
До нього, до речі, теж підходили, питавши чи то він, а не хто інший, деякі пам‘ятали його з садочку і не очікували, що він почне курити цигарки. “А з вигляду ти такий тихенький Чімін! Ха-ха-ха”. Сказав одного разу його давній друг з садочку, якого він, до речі, не сильно пам‘ятав, а згадав тільки, коли цей хлопець показав фото з дитячого садочку.
Підходячи вже до тієї місцини, вони входять в невеличкий “лабіринт” з гаражів і нарешті потрапляють у заповітне місце. На щастя тут нікого немає. Чімін помічає як Техьон скептично оглядає їхню місцину для перекуру.
– Це місце схоже на притон, – усе-таки каже він.
– В яблучко, – підтакує Чанмі сміючись.
Він і справді правий. Коли вперше він сюди прийшов, у нього були такі ж думки як у Техьона, не вистачає тільки алкашів і наркоманів, але на диво тут вони трапляються не так часто, як і власники самих гаражів. Літом тут ще не так все погано, бо між гаражами натикані дерева які хоч якось прикрашають картину, але зимою і осінню це місце виглядає максимально депресивно і меланхолійно. Картину ще доповнюють бляшанки з-під пива, бички від цигарок, і навіть потрапляють інколи старі чиїсь використані поди та ельф бари. Також тут є ще старі викинуті меблі, які підлітки використовують для посиденьок, зараз вони холодні і вкриті снігом, тому вони не ризикують.
– Тут до речі котики інколи є, – неочікувано говорить Чанмі, – розводять, а потім викидають сюди, ми одного разу знайшли одного в сміттєвому пакеті.
Чімін пам‘ятає цю історію. Уже починались літні канікули і воно наостанок вирішили провідати це місце. Тоді Чанмі запропонувала йому піти іншою дорогою, перевірити чи можна дійти до їхнього місця ще одним шляхом (спойлер: ні), але вони найшли такий сюрприз. Закінчилось все добре. Кошеня виявилось ще живим, але з ранами. Вони його віднесли до місцевого волонтера який з радістю їм допоміг і заніс до своєї дружини яка є ветеринаром. Прийшовши якось ще раз, щоб поцікавитись як склалась доля чотирилапого, він показав фото пухкенького котика.
– З ним усе добре? – питає Техьон.
– Так, він у добрих руках, жирненьким став, – сміючись, відповідає Чімін.
– А взагалі ми відбились від плану, – каже Чанмі, скидаючи з одного плеча свій рюкзак, та риється в ньому, – насправді Техьон, тут не так погано.
– Я бачу.
– Ні я серйозно, тут такі цікаві історії відбувались, не сильно звісно веселі, але ми ставали свідками всяких справ тут, правда Чімін? – каже до нього Чанмі.
– Наприклад? – говорить Техьон.
– Ну… самий піздєц був коли ми з Чанмі побачили як проводили який окультицький обряд, – каже Чімін, згадуючи цю наркоманську картину перед очима.
– Серйозно? – здивовано каже Техьон.
– Ага! Вони були одягнуті у чорну одежу, свічки розставлені по колу пентаграми, та ще й траву курили, – додає Чанмі та лається собі під ніс, бо не може знайти цигарки. – Невже я їх забула?!
– Чанмі ти…
– А ні знайшла! – радісно каже вона, махаючи перед чіміновим лицем пачкою, – діставай запальничку.
Була у них домовленість: хтось носить запальничку, а хтось цигарки. Домовлялись вони про це заздалегідь. Чімін риється у себе в кишенях, не находить. Перевіряє внутрішні. Не находить. Він роздратовано видихає. Стукає себе по кишенях шкільних штанів. І тут нічого. Лається та знімає з плеча рюкзак, починаючи у ньому ритись. Техьон з Чанмі дивляться на нього. Новенький з байдужістю, а подруга з кожним разом все злішою гримасою.
– Мій любий Чімін…
– Та почекай! Я їх сто відсотків клав, – роздратовано перебиває її він.
Вона складає руки та терпляче чекає.
Проходить хвилина, а він вже починає ритись в пеналі, бо може якимось магічним способом вони не опинились там. Чанмі, вже зрозумівши, що він просто їх забув каже:
– Ну, забув то забув, буває, не кип’ятись, – каже вона, бачачи як його рухи стали дуже різкими.
– Трясця пробач… напевно я забув їх на шафі, – розчаровано каже він, опустивши голову.
– Боже та не переживай, це ж дрібниця, – стукаючи його по плечу, говорить вона втішаючи.
– Вам пощастило зі мною, – неочікувано втручається в їхні телячі ніжності Техьон. Він пару секунд риється у внутрішній кишені зимового пальта, а потім дістає коробочку з сірниками, простягаючи їм.
Вони дивляться на нього з очима п’ять копійок.
– Охуїти, – все ж таки відповідає Чанмі, беручи їх, – вони такі старі! Ця марка давно не випускається, ого!
– Де ти їх взяв? – питає в нього Чімін.
– Перший шанувальник моєї бабусі володів заводом, але потім він помер, він їй у спадок залишив купу цих сірників, щоб вона їх продала, але вона їх просто залишила без діла на горищі.
– Нічого собі, а ти їх для чого таскаєш? – питає в нього Чанмі, запалюючи сигарету.
– Балуюсь періодично, як ви, – каже він, трішки підіймаючи кутик рота.
– А ти не хочеш? – запалюючи цигарку, говорить Чімін.
– Та ні, дякую.
– А ти їх носи, будь ласка! Бо Чімін у нас забудькуватий, – сміється вона.
– Ей, – штурхає він її.
– Та я пожартувала, – каже вона по доброму.
– В сраку йди, – усміхається він, затягуючись.
Вони починають розмовляти про закінчений шкільний день. Чанмі розпитує Техьона як його перший день. Новенький відповів що йому тут непогано. Також вони говорять про однокласників, хто як і де, з якими небажано товаришувати, Чімін з Чанмі також розповідають про всіх вчителів, як з ким треба поводитись, щоб заробити хорошому оцінку і в кого можна списати, а в кого навіть не намагатись. Розповідають усілякі історії їхнього класу, і те, що їхній класний керівник думає відправити їх весною в ліс на три дні. Ще вони розпитують Техьона про школу, в якій він вчився і питають, що цікаво відбувалось у його школі.
– В нас дивний фізик був, – згадує Техьон, а потім додає: – він ловив якось паличками для суш муху, але сам він був непоганий як вчитель.
Чанмі з Чіміном сміються і питають чи він зловив муху.
– Авжеж, і випустив його на волю.
Пройшло десять хвилин, вони все ще стояли, ведучи непримітний діалог. Проте їхню ідилію псують раптові чорні хмари та дзвінок його мами, яка закликала його їхати і забирати сестру з садочку додому, бо насувається штормове попередження.
– Мені вже теж час йти, – говорить Чанмі стомлено, скидаючи попіл з сигарети. Вони вже, до речі, скурили вдвох ще дві.
Техьон також погоджується, бо не любить мерзнути. Вони вирушають назад крізь лабіринт. Він з Чанмі обіймається на прощання, а обертаючись до Техьона, не знає як правильно зробити, але той сам просто кивнув, попрощався, розвернувся і почимчикував, надівши навушники. Чанмі пішла в іншу сторону. А він попрямував на зупинку. Вже потім, сидячи в автобусі, він згадав що по логіці Техьон мав піти з ним, але потім зрозумів, що не тільки ця існує зупинка, хоча вона найближча до школи. Забувши про це, він дістає навушники “Bluedio” та надягає їх на голову. Слухаючи свій власний грайлист, він розглядає сніжні пейзажі за вікном та думає що б йому зробити перекусити собі та сестрі. Він прикриває очі, занурюючись у легку дрімоту.