Повернутись до головної сторінки фанфіку: Зупинка

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

У тихій кімнаті тишу розбавляє в котрий раз настирлива мелодія айфонівського радару. Він точно хоче вбитись. З напіввідкритого вікна лунають машини що проїжджають повз, вітерець з вікна потрапляє у відкриті щілини ковдри. Невдоволений стогін нашого героя, долонею шукає джерело звуку по ліжку та нарешті вимкнувши знову занурюється в заспокійливу тишу.

Проте тиша не триває довго. Через декілька хвилин, в кімнату уривається жіноча статура.

– Чімін!

Жінка одягнута в робочу одежу: сорочка поверх якої вдягнутий піджак синього кольору, спідниця-олівець такого ж самого, відчувається запах дорогих духів та лак, який використовувався для укладання зачіски. Її губи були підібгані в незадоволеній гримасі. Побачивши сина ще не зібраним, жінка зле каже:

– Скільки раз проси, лягай раніше, ні, він і далі буде пів ночі сидіти у своєму гаджеті! – невдоволено каже мати.

Помітивши ще відчинене на вентиляцію вікно, вона ще більш невдоволено мовляє:

– Та ще й вікно відчинене, ну що за дитя!

А далі хлопець й не хотів слухати, його бажання було лише одне, зі всією повагою до мами, стулити їй рота. Ні, він маму дуже любить, проте бажання опинитись знову у приємному сні було більшим. Відкривши очі, погляд вдаряється в стелю. Він несвідомо розглядає візерунки на дерев’яній стелі з надією уповільнити час. Чімін пускає стогін невдоволення.

– Через десять хвилин, чекаю тебе зібраним за столом і поквапся.

За закритими дверима чується метушня та стукіт ніг вниз по сходах. Чімін зітхає… це вже є звичним, він і забув коли останній раз в нього був нормальним режим сну. Але зараз це його не хвилює тому він ніби лінивець підіймається з ліжка і чимчикує по холодній підлозі в бік ванни.

 

***

 

Зійшовши на кухню та зробивши всі справи в ніс вдаряє приємний запах сніданку, проте їсти зовсім не хочеться. За столом сидить його батько, читаючи з телефону новини та водночас попиваючи з горнятка ароматну каву. Мама щось клопочеться біля плити, а його менша сестра Сойон вже сидить за столом, підперши тяжку голову, яка бореться зі сном та ось-ось неначе впаде.

– О, вже зібрався, – обертаючись каже вона, – сідай за стіл і снідай.

Мама не часто робить сніданки чесно кажучи. Загалом, вона просто дає гроші, щоб щось купити у школі (які він насправді відкладає) або робить ланчі з собою. Це залежить від її настрою або інколи готує тато, що теж буває рідко.

Тарілка накладена підсмаженими грінками з яйцем, а біля неї стояла чашка гарячого зеленого чаю. Виглядало це апетитно, проте він не сильно хоче їсти, особливо вранці.

– Я не хочу їсти, я одразу в школу піду.

– Чімін! Сніданок це дуже важливо! – обурившись, говорить мати.

– Чімін-ні, – ніжно говорить до нього батько, – поїж, тебе ж буде смоктати в школі.

Змирившись, він все-таки сідає біля членів сім’ї. Перевівши погляд на свою молодшу сестру, він копіює її позу та підпирає щоку рукою. Дивлячись на цю картину, батько сміється та каже:

– Боже ну такі вже сови!

– Сонечко, ти так хочеш спати? – підходячи до доньки, каже мати та гладить її ніжно по голові. Сестра на це сонно ніби кошеня муркоче від пестощів. Чімін починає неохоче колупати їжу в тарілці, намагаючись змусити себе засунути шматок їжі до рота.

– Синку, а як там твоя вчителька з математики? – починає розмову мама, сідаючи біля них за стіл.

Чімін випливає зі своїх думок і переводить погляд на маму. Перед тим як піти на канікули, він шукав репетитора з математики. За допомогою сайтів, через знайомих, його спіткнули багато невдач, не підходив час чи не було вільних місць для Чімін. Або ж ціна була зависокою для хлопця. Тому він попросив у мами допомогти, а та погодилася. Через декілька днів, у один із вечорів мама, з позитивом забігає до нього в кімнату і говорить гарну новину. Вона знайшла репетитора у їхній місцевості перед цим, звісно, переговоривши з нею, щоб бути впевненою у тому, кому довіряєш свою дитину. Жінка у віці виявилась терплячою, доброю, чуйною та спокійною. Ціна була розумною, працювали вони півтори години два рази на тиждень, приходячи до репетиторки додому. Чіміна усе задовольняло.

– А, так вона чудовий репетитор, – говорить Чімін.

– Не свариться не дай Боже? Ти тільки кажи! Не є допустимим, щоб чужа людина кричала на чужих дітей! – на підвищеному тоні говорить батько втручаючись у їхню розмову.

– Та що ти таке кажеш Джисон! Не мели дурниць, я з нею особисто говорила! Гарна жіночка, дуже розумна, – сердито мовляє мати, – мене вона до речі запрошувала до себе в гості, ну так вже в неї в хаті гарно! І багато фіалок, вона мені одну подарувала.

Ну якщо вже фіалки є, то діло серйозне. Приходивши до неї вже вкотре, хлопець справді помітив, що фіалок в його вчительки доволі багато. Самих різних. Чімін припускає, що вони цілу розмову витратили на обговорення фіалок. Про догляд, ґрунт, полив, добриво.

Чоловік скептично слухає свою дружину, а згодом говорить до сина:

– Чімін ну ти кажи якщо що, зрозумів?

– Звісно тату, – говорить він позіхаючи, а потім дивиться на годинник і підводиться, так і залишивши тарілку повну. – Мені потрібно вже йти.

Він тріпоче сонну шевелюру своєї сестри, дякує за сніданок і виходить у коридор, прощаючись зі всіма.

– Надворі так холодно Чімін, може тато тебе підвезе? – підходячи до нього, каже його мама.

– Та ні дякую, я якраз встигаю на автобус.

– Ну дивись мені, – поправляє його шарф тим самим струшує невидимий пил з куртки, мовляє вона, – гарну ми тобі куртку купили, скажи?

– Ага мам, – каже він трохи втомлено, – ну все я пішов, бувайте!

***

З чим у вас асоціюється школа? Напевно у більшості це щось негативне, те, що забирає багато часу та енергії. Чи не так? Учителі, які теж не сильно мають бажання приходити, без ентузіазму намагаються щось навчити. І учні, які як живі мерці приходять туди, тому що так вимагають, так потрібно, без цього ніяк. Школа змушує  зазубрювати по декілька параграфів для контрольної, терпіти один одного, можливо навіть булінг зі сторони однокласників. Для Чіміна це місце також було суцільним пеклом. Ні, його не б’ють та не знущаються, він мав нормальні відносини з однокласниками. Не найвищі, проте не погані оцінки, з вчителями він теж у нормальних стосунках (окрім хіміка). Питаючи маму, яка приходила з батьківських зборів, що про нього кажуть і чи він нікого не розчаровує.

» – Чімін ти у мене старанний і тихий хлопчик, всі тобою задоволені, не переживай.» Говорила йому мама.

Також у кожному класі в більшості, усім дають ярлики. Хтось є «відмінником», «красунею», «задротом» і т.д. Як щодо Чіміна? Він був нічим не примітним. Пак був простим хлопцем, який мав одну хорошу подругу з якою давно дружить. Декількох знайомих з паралельних класів і з легкої атлетики.

Годинник показує 7:50. Кепсько.

«Аби не спізнитись…»

У навушниках грає «Vultures» Asking Alexandria. Він придивляється в темну дорогу серед клаптиків снігу, який повільно падав, з надією побачити світло фарів сільської торахтійки. Його сім’я живе у невеличкій сільській місцевості за Сеулом. І добиратись доволі проблематично, наприклад до школи. Особливо вранці, де автобус сто відсотків забитий бабусями, понурими лицями дорослих, які їдуть на роботу, та такими ж як він школярами, яким теж не пощастило жити у такому забутому для всіх селищі. На відміну від нього, його молодшій сестрі Сойон, пощастило більше ніж йому, через те, що її садочок знаходиться у їхньому селищі. До речі також тут є школа, проте вона не сильно славиться хорошою репутацією та ефективністю навчання, тому батьки очевидно вирішили його відправити у школу, яка знаходиться недалеко від центру Сеула.

Пройшовшись поглядом по всій зупинці, в око одразу кидаються три постаті. Бабуся яка риється у своїй сумочці, намагаючись щось знайти, чоловік, який теж придивляється в пітьму дороги, щоб побачити чи не їде маршрутка. Також нова постать у вигляді хлопця, приблизно його віку, якого він вперше бачить. І який, до речі, одягнений у шкільну форму його школи. Перше, що впадає в очі, це сумка на плечі (які стали доволі популярні зараз у підлітків) пришита різними нашивками, значками та підвісками якихось персонажів. Виглядає креативно, нічого не скажеш. А сам хлопець має навушники Marshall… про які Чімін мріє напевно саме з того моменту, коли народився.

Думки про хлопця одразу ж відкидаються, коли вухо починає різати гучний звук мотора, а фари засліплюють очі.

 

***

 

Школа зустрічає його тісною юрбою. На диво, він якраз встигає на перший урок, маючи при запасі ще 10 хвилин. У цей час він перевзувається у шкільні кросівки їхньої школи та вже збирається підійматись, проте боковий зір ловить знайому фігуру того хлопця з зупинки. Він ненадовго затримує на ньому погляд та одразу ж відводить, тому що на його плече кладеться рука.

– Невже наш любий Чімін став пунктуальним? – каже дівочий голос біля нього.

Він підіймає погляд і бачить перед собою Чанмі, яка йому привітно усміхається.

Ця дівчина його однокласниця, краща подруга, і єдина особа з якою він найшов спільну хвилю. Перший раз вони заговорили у середній школі, коли почали ходити на легку атлетику у їхній школі. Пробігши перший раз п’ять кругів стадіону, Чімін скрутився і вивалював сніданок у кущі, а Чанмі вирішила йому допомогти, поклавши холодну ганчірку на задню частину шиї. Так і почалась дружба, яка триває дотепер. Вони двоє мають багато спільних інтересів, на кшталт атлетики та відеоігор, їхні погляди часто збігались на рахунок тих чи інших соціальних тем, чи обставин. Чанмі не є відмінницею і не є в списках найкращих учнів їхнього класу. Проте вона сама по собі розумна людина, проста та відверта. Вона розбирається у конкретних речах чи предметах, наприклад англійська та математика. Ну, а інші предмети готує, але виходить щось типу цього ”як буде, так і буде, головне здоров’я”. У Чіміна багато разів прокрадалася думка чому вони раніше не почали товаришувати. Сам Чімін був відносно у компанії спортсменів їхнього класу, але йому завжди не було комфортно в тій спільноті через погляди та взагалі через усе. Щодо Чанмі вона розказувала, що хотіла вклинитись у компанію «красунь», тому що товаришувала з дівчиною однією ще з садочка. Але так склалося що їм двом було не місце у жодній компанії і та ситуація надала їм шанс на зближення. Їм було добре двоє. Однозначно ходять чутки, що вони типу ”зустрічаються”. Проте вони тільки з цього сміються і забувають.

Було таке коли він поцікавився у неї, що вона думала про нього, до того як стати друзями. Чанмі на це відповіла, що приписувала його до тихого, непримітного хлопця.

» – А ти що думав про мене? – з відвертою цікавістю питала вона.

З секунду подумавши, він відповів:

– Що тобі не місце серед красунь, – каже він стримуючи сміх.

Чанмі через сміх почала його легенько бити і лоскотати, а він намагався від неї втекти».

Перш ніж заговорити, він знову кидає погляд на спину хлопця, який вже чимчикує геть.

– Я завжди пунктуальний, – з сарказмом каже він підіймаючись.

– Помічаю кожний день, до речі, хлопець який пішов щойно, наш новий однокласник, Кім Техьон, – проводжаючи новенького поглядом, каже вона.

– А ти я бачу все взнаєш перша, – каже він незацікавлено та позіхає, не втримавшись, – ходімо до класу.

– У сенсі? Його просто в шкільну групу додали, це всі знають, і всі привітали його вже, – хмикає вона, – окрім тебе, якби хтось хоч раз глянув, то був би теж в курсі.

– Та навіщо воно мені… – втомлено видихає Чімін. Він справді не бачить сенсу туди заходити, окрім того, щоб подивитись чи не буде там випадково карантин на тиждень через різку захворюваність яка відбувається кожної зими. Ну і спитати, що задано з того чи іншого предмету. Єдине бажання хлопця зараз, це закутатись в улюблену ковдру з ноутбуком на колінах, дивлячись якесь аніме та гладити гладку шерсть свого кота.

Вони проходять коридорами школи. Вітаються з учителями, які йдуть повз. Чімін, щоб чимось себе зайняти, роздивляється стіни навчального закладу, які вже за десять років встигли йому осточортіти. Настрою немає зовсім, як і бажання заходити у свій клас. Він переводить погляд на подругу, Чанмі теж з нудьги на ходу гортає щось телефоні, не цікавивлячись нічим, що знаходиться навколо неї.

Схоже вони разом сьогодні розтечуться калюжею під назвою ”нудьга”.

Поклавши в кишеню худі свій телефон, дівчина обертається до нього і дивиться нечитабельним поглядом. Викидає такі слова:

– Мені настільки нудно, що гортаючи соціальні мережі я з них виходила, тому що там теж нудно. Навіть вийшла з Тік Току.

О. А це вже серйозно. У неї бувають три стани: слухати музику, говорити з ним на теми: про серійного вбивцю гомосексуаліста Джеффрі Дамера до того, щоб було непогано; завести пацюка та навчити його всіляким командам (хоча, знаючи сім’ю Чанмі, вони навіть не погодяться на рибу з річки); та дивитись едіти в Тік Ток з Цукішимой з ”Волейболу”.

Він на неї дивиться секунд десять. Згодом обертається, не знайшовши відповіді, тому що по Чіміну видно як він повністю з нею солідарний. Хлопець навіть на мить захотів запропонувати кудись піти в туман, поки їх не побачила їхня класна керівничка, проте згадав, що надворі не літо і вони швидше перетворяться на бурульки, розіб’ються і помруть. Хоча якби він сказав би це вголос, Чанмі з радістю погодилась і сама б в спину його пхала кажучи йому який він геній.

– У тебе екзистенціальна криза? – все ж виривається з нього, тому що кидавши погляди на її лице, в нього саме це перше проходить в голову.

– Все можливо, – все-таки каже вона. Вона обертається, оглядаючись чи немає ненароком вчителів неподалік, і пропонує те, що він, якщо чесно, і очікував, – підемо покуримо після школи за гаражами? В діда Марвел з вишнею з’явився.

Чесно кажучи, вони не часто курять. Загалом це відбувається після канікул. Так скажемо, траур за вільним часом, сном до обіду і далі по списку. Ця ситуація вийняток, тому що їм просто нудно, таке теж трапляється. Тому він мугикнув у відповідь, таким чином погоджуючись. Чи не гріх скористатись дідом який продає цигарки неповнолітнім та безтурботною подругою, якій не кріпово купувати у нього цигарки. Чімін визнає, що не був би таким впевненим якби не Чанмі. Їм тоді було по 14 років. Він неподалік стояв і спостерігав здалеку за цим всім. А під час цього всього з нього капав піт, руки тряслись ніби він стояв в планці хвилину. А все почалось просто з випадково кинутої фрази. Йому треба було навчитись не слухати свою подругу після того, як вона з ніхуя починає фразу ”А давай…”. І все. На цьому кінець. You Died. Хоча вона із вигляду виглядає доволі непримітно, проте її легковажність інколи лякає.

Чанмі тримала на той момент запальничку біля кінчика цигарки, намагаючись зробити затяжку. Але у неї не виходило і вона постійно кашляла стукаючи себе по грудях і невдоволено лаялась собі під ніс. Чімін дивився на цю всю картину, ніздрями нюхаючи цей їдкий дим з відтінком гарбуза, думаючи, що все. Докотився. Сором сім’ї. Дитячий будинок. Але водночас був і легкий адреналін від всієї ситуації. Серце билось. Очі часто бігають по місцевості де практично немає людей, і кожен шелест чи стукіт змушував нервуватись і втискатись в заіржавілу стіну гаража.

– А раптом наша математичка пройде… – ковтнувши слину, виговорив він, – вона тут здається неподалік живе..

На секунду відволікшись від свого діла вона подивилась на нього, а в очах читається ”Ти серйозно?”. І згодом мовила обурено, практично крикнувши:

– Га? Ця карга стара одного разу проігнорувала мене, хоча я їй сказала голосно ”Добрий день” та навіть помахала! – обурено каже вона.

Хлопець вже хотів заперечити і захищати їхню вчительку, бо вона була насправді чудовою людиною хоч з поганим зором, але відволікся на вуличну собаку, яка вибігла з кущів. Дівчині набридло спостерігати за цим усім тому вона йому запропонувала зробити затяг, розділивши одну сигарету на двох. Проте у нього також нічого не виходило і щоразу він починав бухикати. З секунду подумавши, Чанмі дістає телефон зі своєї вітрівки та, зайшовши в Ютуб, почала щось набирати в пошуку.

– У мене з’явилась ідея.

Хлопець якийсь час спостерігає за її пошуками потім відводить погляд, роздивляючись краєвиди їхнього ”сховища”. Надворі тоді була осінь і дощовий період. Повсюди то тут, то там були калюжі, болото та пляшки з-під пива, недокурені бички та ще якесь сміття. Розписані графіті стіни. Якісь викинуті старі меблі. Два прищавих школярики пішли за гаражі курить одну цигарку на двох. І те, Чанмі цю цигарку вночі вкрала з куртки свого батька. Естетикою аж перло. До вуха долинає лаяння його супияки.

– Що ти шукаєш? – не витримавши, все-таки каже він.

– Да одного чувака позитивного, який зробить нам майстер-клас, як в майбутньому померти від раку легень, – деякий час ще щось шукаючи, вона нарешті говорить ”Єс” і вмикає відео, – слухай уважно, – з посмішкою каже.

О так. Він буде уважно слухати.

Дослухавши хлопця з відео, вони нарешті стали практикуватись, намагаючись скопіювати те як правильно вдихати, для цього треба ніби ”виділити свої вилиці” та вдихнути. В них не виходило, тому вони лаялись, але сміялись через те що хлопець вкінці відео сказав. ”Куріть з любов’ю, куріть на здоров’я”. На це Чанмі через сміх вимовила:

– Коли хтось захоче стрельнути в мене сігу то після ”дякую”, скажу ”на здоров’я”.

Після ще декількох намагань, вони все-таки змогли це зробити. Нарешті. Алілуя. В той момент були відчуття ніби навколо нього все крутилось. Ще ефект робився гострішим через те що вміст нікотину зіставляв 0,9%. А це ну, м’яко кажучи, дуже багато для 14-річних геніїв. Ті хвилини були найкращими. Вони сміялись і говорили про непотрібні речі, що треба обов’язково повторити. Чанмі хиталась та інколи на мить мало не падала на сиру землю. Хлопець спостерігав та сміявся з подруги, яка намагалась втримувати рівновагу. Слава богу поряд були ті самі старі нікому не потрібні меблі, тому вони гарно згодом вмостились, відкинувши голову на спинки і просто мовчали, чекаючи, коли ефект зійде на ні.

У вуха вдаряється ненависна всім мелодія, яка закликає поквапитись на початок уроку. Проте вони не спішать. Вони ніколи не спішили. Йдучи вони перемовляються за буденні речі, щось на кшталт:

”– Ти зробив дз з англ?
– Ага.
– Даси списати?
– Без проблем”.

От і все.

В далині видніється їхній клас. З нього лунають голоси їхніх однокласників. Отже, вчитель з англійської ще не прийшов. От і добре.

 

***

 

До кінця першого уроку лишилось п’ятнадцять хвилин. Вчитель англійської мови ходить між рядами слідкуючи, щоб учні не махлювали. По класу чутно шурхотіння олівців об папір з самостійною роботою. Деякі учні здаючись лежать і дрімають, поклавши голову на складені руки, деякі старанно пишуть виводячи кожну літеру, а такі як Чімін намагаються хоч щось згадати.

Вчитель Хан дав їм тест спонтанно. Це він просто ненавидить. Для чого це взагалі роблять, щоб для себе виділити хто може, а хто ні?

Чоловік проходить повз нього, а він уважно вдивляється в його спину, чекаючи поки він всядеться на учительське місце. Він переводить погляд на Чанмі, яка чиркає у своєму листку. Чімін вже наперед відчуває, що напише цей тест, м’яко кажучи, хуйово, бо він не готувався до нього. Він у кепському становищі.

Вчитель знову обертається для ще одного кола і неочікувано вони зустрічаються поглядом. Чоловік дивиться з питанням, бо думає що його учень хоче щось запитати, але Чімін різко розвертається і намагається удати, що щось пише у листку, він проходить повз, хлопець видихає з полегшенням.

Він зробив лише писемну частину самостійної роботи, проте тести ще ні, бо там граматика, а таке він не любить. Чанмі сидить перед ним і розминає голову, поки вчителя немає він нахиляється і тикає в її спину олівець, вона напів обертає голову таким чином кажучи що слухає його.

– Ти зробила тестові, – шепоче він до неї.

– Та, – відповідає вона.

– Даси списати, будь ласка? З мене булочка з кремом.

– Окей.

– Пак Чімін і Со Чанмі! Що ви обговорюєте?

Вони двоє здригаються і одразу ж випростовуються. Чімін уже відкриває рота, щоб почати виправдовуватись, але Чанмі його перешкоджає:

– Вчитель Хан! Чімін мені пообіцяв булочку з кремом, – обертаючись каже вона.

Він думає блять. От чому йому дісталась така відверта подруга, яка ніколи нічого не соромиться. У нього зараз стан не померти з сорому і стан, щоб не накинутись на свою подругу та не зав’язати їй пику, але водночас йому і смішно.

Вчитель скептично дивиться на неї. Цей чоловік не розуміє гумору, на відміну від їхнього вчителя фізкультури, який половину уроку може розповідати смішні ситуації з його молодих років та армії, показувати фото та відео його маленької внучки.

– Будь ласка обговорюйте такі речі на перерві, зрозуміли?

Вони двоє перепросили і всі знову продовжили писати тест. Пак помічає як подруга вириває листок з чернетки та починає маленьким почерком писати відповіді. Він видихає з полегшенням, як добре що його подруга хоче стати перекладачем і клято гризе цю англійську. Булочки з кремом йому аніскільки не шкода.

Через хвилину його подруга перед тим як кинути листок випростовується і підіймає руки угору, удаючи, що підтягується. На його парту падає папірець. Він їй тихенько каже дякую, а та відвертається. Розгортаючи папірець, він якомога швидше намагається переписати.

Згодом у по кабінету лунає стукіт у двері, а згодом у дверному отворі з’являється жіноча постать.

– Заходьте, заходьте, – каже вчитель.

Учні одразу ж підводяться зі своїх місць, побачивши у дверях завуча. Вона їм махає рукою, кажучи таким чином, щоб вони сідали.

– Добрий день вчителю Хан і діти, – всі з нею вітаються, а вона продовжує:

– Вибачте що перериваю вам урок, але є невеличка новина для вас.

Стаючи по середині класу, вона оглядає всіх учнів, які дивляться на неї у відповідь і зупиняє погляд на Чімінові. А вона його запам’ятала після того випадку…

– Пак Чімін, сонечко моє, ти так любиш англійську?

Хлопець підіймає очі і зустрічається з нею поглядом. До нього трішки обертається Чанмі і намагається стримати сміх. Спокуса послати її якомога далі зростає швидко.

Одного разу вони з Чанмі ганяли по школі. Вона вкрала у нього телефона, а він як дебіл почав за нею ганятись. Забігши на четвертий поверх, вона залітає в жіночий туалет закривається та рже як кінь за дверима кажучи: «Зараз зайдемо в галерею..»

Він тоді верещав як різаний, покривав її лайкою та бив двері, кажучи, щоб вона нікуди не заходила. Тоді Чімін не помітив стукіт каблуків по підлозі, які до нього наближались, а розвернувся тільки тоді, коли завуч один раз кашлянув. Обертаючись, він тоді молився, щоб не викликали батьків, подумки готував заповіт та обирав цвинтар.

Чанмі схоже зрозуміла що щось пішло не по плану і повільно відчинила двері. Побачивши завуча, яка також почала на неї дивитись. Вона непомітно віддала Чіміну телефон. Опустивши голову, вони з провиною у голосі перепросили. Видихнувши, завуч відвела їх обох до кабінету та почала читати нотації.

Відтоді вони двоє завжди з нею вітались у коридорах школи, але при цьому завжди дивилась на Чіміна ніби вчителька з корейської літератури, якій він вчасно не здає вірші.

Він підіймається і тихо просить вибачення, вона киває та продовжує:

– До вашого класу переходить новий учень який –

В цей момент її перебиває їхній класний керівник, який заходить до класу, перепрошуючи, легенько підпихає хлопця.

– Добрий день, перепрошую, привела нового члена нашої сім’ї, – посміхаючись каже вона.

Завуч зітхає і звертається до новенького:

– Що ж, тоді, будь ласка, привітайся, представся і скажи звідки ти перевівся.

У класі усі уважно дивляться на нове лице у їхньому колективі. Чімін, підперши щоку рукою, спостерігає і намагається не позіхнути. Його подруга трохи обертаючись до нього каже, що він нічого такий. Пак знизує плечима нічого не відповідаючи, хто ж знав що хлопець з зупинки виявиться його новим однокласником. Але навушники в нього все-таки круті.

– Привіт, мене звати Кім Техьон, я перевівся зі школи Тегу, приємно познайомитись, – спокійно відізвався він.

З секунди у класі запанувала незручна тиша, але класний керівник каже:

– Отже, Техьон, куди б нам тебе посадити, – каже вона, оглядаючи клас. Її погляд зупинився на останній парті другого ряду. Чімін сидить на четвертій парті першого ряду, а Чанмі перед ним.

– Техьон як у тебе з зором?

– Не такий поганий, але користуюсь лінзами, – відповідає він.

– Тоді сідай на місце від вікна, біля Чіміна.

Поправивши свою сумку, він йде до своєї нової парти та сідає.

– Будь ласка, будьте хороші до Техьона, допоможіть йому освоїтись, ви ж в мене хороші дітки, – посміхається вона.

Всі хором з нею погодились.

Чімін повертається до Техьона, оглядаючи його при хорошому світлі. Чорне волосся, яке трохи закручується, лице на якому інколи зустрічається акне ну і все. Простий хлопець, вродливий для дівчат сто відсотків.

Техьон помітив як його оглядають і почав дивитись у відповідь з питанням. Чімін, не розгубившись, просто махає рукою таким чином вітаючись. Йому у відповідь кивають.

Завуч і класний керівник, трохи переговоривши з вчителем англійської, виходять з класу.

– Ну що ж Техьон, сподіваюсь ти товаришуєш з англійською, – трохи посміхаючись каже він. Техьон на це легенько усміхається, але нічого не каже, – так ну все, час вичерпано, здаємо роботи.

Блять. Через завуча він не дописав роботу. Він швиденько починає переписувати і останнім здає листок.

Лунає дзвінок, оголосивши, що перший урок закінчився. Чімін видихає з полегшенням. До Техьона по класиці жанру починають підходити деякі учні, розпитуючи про все на світі. Шкода його. Бо по його лицю видно, що він не сильно радіє від такої уваги, але відповідає терпляче і спокійно. А деякі, заливши речі на столах, йдуть до коридору на перерву. Чімін з полегшенням видихає та складає канцелярію у пенал, паралельно готуючись до корейської мови. Після неї буде математика і його улюблена вчителька Дауль.

Чанмі риючись у своєму шкільному рюкзаку дістає середнього розміру термос рожевого кольору, який обклеєний наліпками персонажів з аніме «Наруто» та сендвіч для перекусу загорнутий у фольгу.

– А ти так і не купиш новий, – каже Чімін усміхаючись пам’ятаючи ще цей термос з часів молодших класів.

– Ні, ти що, цей термос пережив зі мною вогонь і воду! – каже вона, обіймаючи свій термос.

– Переживаю за ваші стосунки більше чим за свої, – усміхається він.

На це Чанмі сміється та пропонує вийти у коридор до вікна, щоб перекусити, бо вона дуже зголодніла. Йдучи повз він кидає мимоволі погляд на вже самого Техьона, який сидить у навушниках, слухає музику та малює олівцем щось у альбомі. О, він вміє малювати? Круто.

– Чімін ну ходімо, я так вже хочу скуштувати сендвіч! – ниє до нього подруга.

Він поспішає до неї в коридор.

 

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: Oasis , дата: сб, 07/22/2023 - 15:40