Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Місяць Землі у цьому році був, на диво сухим та теплим. Хмари розійшлися, пускаючи до міста сонячне світло.
Башта Дануоллу при такій погоді здавалася великою перлиною на гострій скалі темного берега. Суха у цю пору природа показувала поблискуючі в променях стіни, від яких аж у очах мушки. З самого ранку у гнізді працювали трутні: сторожі зміняли вахту, прислужниці бігали туди-сюди, виконуючи перші ритуали.
У садку, у величавій ротонді, стояла імператриця – Джессаміна Колдуін. Статна жінка з вороновим волоссям у елегантному брючному костюмі.
Корво добре знав її зовнішність, нехай й не часто бачив на живо. Це все дякуючи великому горельєфу на будівлі Торгової палати, що достатньо достовірно передавав пропорції імператорською особи.
Джессамина спостерігала за містом та кораблями, що повільно пливли Ренхевеном, лишень інколи відволікаючись на голову Таємної служби, що стояв трішки у боці. З водонапірної станції група вбивць не чула розмови, да їм й не треба. Завдання – вбити, а не хвалити за солодку надиктовану мову.
Невеличка група асасинів прийшла на водонапірну станцію через чорний вхід ще декілька хвилин тому й чикала слушної миті заздалегідь обговореного уходу Хайрема, аж раптом до них підстрибнула дівчина у чорному одязі. У променях сонця форма майстрів відливалася синім та сірим. Й пахла гумою. Маска та уніформа вже давно не заважала їм розпізнавати один-одного.
- Майстре, у нас проблема, - Ворон неохоче відірвав погляд від цілі та подивився на Біллі. Він не любить проблеми.
- Лорд-захисник тут.
Китобої разом подивилися один на одного, а потім на Корво, чекаючи його реакції.
«Крамер. Ось як» - подумав той. Це дійсно було проблемою. Ворон задумливо хмикнув у дзьоб маски та знову подивився на ротонду. Берроуз покидав сцену, ненадовго зупинившись поряд з Даудом, що означало початок їхнього зоряного часу.
Корво міг би легко, нехай не охайно, виконати це завдання сам, але знову ж таки взяв підмогу. Берроуз попросив доставити Емілі обережно.
- Біллі – без змін. Мон, Андрій – відволікайте охоронця. Не намагайтеся його вбити, відволікайте та стримуйте. Тинан – дівчинка. Раф – підтримка. Ви будете зі мною. Перша пара по команді, - Корво виставив вперед руку, змикнувши вказівний та середній пальці.
Почувши свої завдання, Біллі тихо відійшла від групи, повернувшись на спостережний пункт. Монгломері та Андрій приготували клинки й зайняли позиції для ривку. Зараз Крамер стояв поряд з імператрицею та мовчав, судячи з усього, слухаючи. Джессаміна повернулася до них спиною, підставляючи лист сонцю.
З легким змахом руки перша група зірвалася на біг. Магія кісткових амулетів, повішених на ременях каскадом, робила їх кроки тихішими за шелест трави й дозволяла перемахнути людські здібності у швидкості. Якби не амулети він би ніколи не пустив людей на вбивства. Вони б не змогли.
Лорд-захисник, неначе побачивши їх скронею, у момент дістав пістолет та меч. Постріл громовим відлунням пройшов у на пів порожньому просторі Вежі. Корво кинув погляд на Берроуза, що був разом з Верховним наглядачем спостерігав як Біллі акуратно клала безпритомне тіло Антона Соколова до долу. Він гвардії, що повинна була бути тут на кожному кроці – ні слуху, ні духу.
Добре, все йде майже за планом. Навіть охоронець не буде для них проблемою.
З поля битви донісся ще один постріл, привертаючи увагу другої групи. Лорд швидким рухом пробиваю вбивцю під ребрами й китобій, здається Андрій, падає на мармур, весь у крові. Монгломері відразу мстить за товариша.
Корво схопився, кинувши через плечі:
- Вперед! – він до болі стискує кулак, намагаючись прискорити дійство магії й вмить білою блискавкою з’являється у центрі подій. Як раз за спиною хлопця, що відбив атаку противника. Китобій відразу йде йому за спину, й Корво поривом вітру відправляє лорда-захисника у політ. В очах Крамера на мить спалахує страх, аж поки він не зустрічається з колонною та не падає безтямним мішком.
А Ворон сподівався на більше від такої людини.
Корво впевненим кроком йде до імператриці, підставляючи лезо сонцю, поки за спиною відступає перша пара. Вбивця хватає дівчинку та з силою відриває від матері. Дитина впирається ногами, противно пищить від болю, але цього не достатньо. Корво товкає її за спину, неначе огидну собаку. Дитину забирають чіпкі руки.
- Мамо! – кричить та.
Джессаміна хапає дзьоба маски й смикає у бік, поки рветься за спину. Це було настільки слабо, що Корво міг порівняти тільки з ревнивою підщепною. Серконець легко піддався імпульсу удару через несподіваність. Він вхопив її за кість, не даючи втекти далеко, та притискає до себе, наче ляльку, змушуючи переломитися від болю та несвідомо притиснутися.
- Мамо! – знову крикнули за спиною.
Джессаміна впиралася та намагалася вирватися, дістатися доньки.
- Емілі! – видохнула імператриця, неначе просячи її - дев’ятирічне дитя! – допомогти. Як самовіддано. Невже не страшно? Ні? Він бачить лице. Жінка дивилися у відповідь з огидою та злобою, з підтятими губами, що ховали за собою крик. Серце так швидко билося. Вона знову намагалася вирватися.
Дивний шурхіт за спиною запустив хвилю тривоги по шкірі. Ворон повернувся, виставивши меч як раз вчасно, щоб піймати удар стоячого на ноги лорда-захисника. Крамер отримав такого удару по голові – Корво сам бачив, - і все ще на ногах? Більшість охоронців після такого вже помирають або не приходять до тями по декілька годин, а цей стоїть та навіть нападає? Від сили, що лорд вкладав у удар, зціплені леза скрипіли та тряслися, що вже казати про руки. Корво кидає імператрицю до землі та притримує зброю, щоб вона не зламалася.
- Мамо! Ой! – в останній раз подає голос дівчинка.
Корво помічає як захисник, через зуби набравши повітря, шипить наче кобра й широкі зіниці зменшуюся, концентруючись на противнику перш, ніж той його відкида.
- Дауде! – кличе імператриця.
Лорд-захисник знову атакує. Корво відступає, намагаючись не попасти під удар, поки із-за його спини китобій не прима атаку – це Рафа що на підтримці.
Залишивши бій на хлопцю, Аттано знову піднімає Джессаміну. Та припала до колони, ну зумівши стати рівно. Він піднімає її руку сильно віще голови, змушуючи піднятися напівбоком та піднести лице до маски. Пора закінчувати.
Джессаміна намагається захиститися, виставляючи вільну руку вперед, але його клинок швидший. Корво легким рухом пронизав плоть мечем, встромляючи по саму гарду. Жахливий біль від блиснув у сіро-голубих очах, що дивилися через скло у саму чорну душу. Корво ковтнув дивний ком у горлі.
Різкий біль та вага виштовхнули його з трансу, прибиваючи до землі. Голову наповнює писк. Вбивця підіймає голову помітивши велику фігуру Дауда прямісінько над собою. Суперник різким рухом виймає дискомфорт з плеча та заносить клинок для нового удару – на цей раз останнього. Відразу у голову.
Ворон інстинктивно стискує кулак та блимає на центр ротонди. Біль все ще кидає на очі іскри, не дає сконцентруватися, але він швидко піднімається на ноги й забирає свою зброю зі все ще живої імператриці.
- Майстре! – чується голос Тинана поряд.
Лишень зараз Корво помічає, що усі інші вже зникли. Вбивця зупиняє погляд тільки на присмертній жінці та здивованому Крамері, що тільки но повернув голову та показав повний ненависті погляд.
- Облиш його. Ходімо!
Ворон ричить від болю, тримаючи у цілій руці меч. Останній китобій швидко біжить геть, а Корво використовує Ривок.
«Джесі! Ні! Лікар! Хто-небудь! Лікар!!!» - переляканий крик б’є у спину, коли всі зібралися йти.
Їх робота закінчена.
***
Переживши екстрене штопання та лікувальні танці навколо рани від Кента, першим ділом Корво сховався в улюбленому закутку на території Затопленого кварталу – давно покинутій секції розвантаження шароварні Грівза. Там, де будівля тримається на останній волосині й звідки видно Ренхевен.
Корво палить, збираючи роздрібнені думки та намагаючись не звертати уваги на жахливу біль у плечі. На рукавичках все ще є кров, вся форма здається до смерті тяжкою. На душі приємно порожньо. Вони довго готувалися до цієї місії й тепер вона, нарешті, не лежить на плечах. Зовсім скоро він отримає нагороду та зможе забути про бізнес, пограбування та вбивства, зникнувши кудись. Наприклад, на Серконос. Корво давно не був на батьківщині, йому дуже хочеться наверстати минуле. Бажано, на одинці.
Тихе скрипіння старого металу випередило неспішний голос. Чіткий, ріжучий, скептичний:
- Вітаю з вдало виконаним завданням, - Томас говорить спокійно, але Корво все одно чув отруту у кожному звуці.
Він повільно обернувся, подивившись на помічника. Хлопець стоїть і тіні шароварні, наче пацюк, боязливий до світла. Хоча ні. Томас не пацюк. Він аристократична морська свинка, рахуючи себе за казна-що. Він потирає руки за спиною, намагаючись стримати свербіж свіжих укусів. Напевно йому мало.
- Імператриця померла, так само як й Андрій та Рафа. Її донька викрадена та перебуває у «Золотій кицьці», а повинний у всьому лорд-захисник. Доволі оригінально. Ваша думка, майстре?
Зазвичай Корво цінує холоднокровність та стриманість, повагу до себе. Зараз Томас не демонструє нічого з цього.
- Закінчив? – рикає на нього мічений, повернувшись повністю та викинувши недопалок. – Чого хотів?
- Люди Берроуза, сер. Вони чекають нас, майстре .
- То й… - Корво раптом зупинився, поправивши поранене плече. Хотілося сказати «то йди і забери її», так як Томас не перший раз це робить, але його поведінка останнім часом… краще не ризикувати. Можливо, його треба було б давно вбити, а не наказувати, але Корво, на жаль, погано відпускає минуле.
- То йдемо, - у в кінці-кінців виплюнув той, встаючи та обходячи помічника.
- Біллі чекає вас при виході з каналізації.
***
Корво добре знає цю прохолоду.
Відкривши оці, він бачить Безодню. Сіро-голубе небо від краю до краю. Ланцюги, закинуті у далечінь, розбиті дороги на залишках землі, поодинокі дерева та фонтани вирвані з корінням Ворон відразу розуміє, куди його закинули. Сіра покрівля під тяжкими кроками летить у різні сторони.
Ротонда зі знайомим трупом у крові.
Імператриця.
Потойбічний не часто ділиться думками прямо й зрозуміло. Зазвичай, це тільки шлях, що обіцяє «піднесену розмову», наповнену загадок та перекручених думок. Але зараз зрозуміти мету зустрічі на диво легко.
«О ні, - Корво про так озирається. – Невже ще й він буде впевнювати мене у неправильності мого рішення?» - вбивця роздратовано розрізає холодне та мертво-спокійне лице Джессаміни поглядом. Потім помічає листок під носком чобота.
«Ви подивіться хто тут у нас майстер тонких натяків» - насмішка викликає посмішку. Вбивця проходить повз, відкинувши послання ногою. Він легко проходить повислу у повітрі карету, залишки водонапірної станції та повз легко танцюючого від вітру гобелену Колдуїнів, прибитого до колоди клинком, поки не опинився біля дверей у Башню. Він бачив цю позицію зі свого пункту на даху.
Великі тяжкі двері змінилися білим світлом. Ворон на нього майже й не дивився. Занадто боляче.
- Корво, мій старий друг, - бездушний голос бога пролунав зі сторони. Корво повернувся на нього, все ще осліплений білим.
- Давно ми не бачилися, - легка нота емоції прорвалася у монотонних речах Потойбічного. Невже насправді радий? Асасин вперся стегном поряд з ним. Блідий широкоплечий юнак, що на декілька сантиметрів левітував над землею, не зводив з нього глибоко посаджених, чорних очей. У кольорі з ними могло позмагатися тільки волосся.
- Ти знову заволодів моєю увагою. Як швидко плине час, як швидко падають тіла.
За звичкою Корво тільки слухав та дивися.
- Ти знаєш, що у світі є лише восьмеро таких же як ти – людей з моєю міткою? Деяких з них ти все добре знаєш, а деяких – скоро пізнаєш. – Потойбічний повільно провів рукою. – Я тут, щоб сказати – ти не правий. Імператриця була особливою жертвою. Пізнай це сам, отримавши мій дар, - Потойбічний ледь-ледь підняв руки, й між них з’явилося серце. Велике та сильне. У його середині було кругле віконце, навколо якого сілі шестерні. Бог, не торкаючись підштовхнув повислий у повітрі подарунок до рук Корво. Не прийняти щоб це не було насправді, він не міг.
Впавши в руки, серце почали повільно битися, швидко увійшовши у ритм з його. Воно неначе ще було живим.
- Твої руки знову торкаються мене, - пошепки застогнав подарунок, від чого Корво стиснув його сильніше, думаючи, що зараз вислизне. – Знову я відчуваю Імператриця відчувала перед ними великий страх.
Сильно нахмурившись, Корво подивився на бога з під лобу. А той, тільки цього й чекав:
- Твоя історія підходить до кінця. І ти не можеш цього уникнути. Але якій фінал ти обереш?
Вбивця промовчав.
- Я буду з захватом спостерігати, - світ вже почав тонути у пітьмі, - мій старий друг.
Коли темнота стала тяжкою, Корво відкрив очі та з хвилину дивився на протилежну від ліжка стіну з тумбою. Слова Потойбічного луною повторилися у голові, змушуючи мозок відразу включитися.
Кінець близько? Цікаво наскільки та хто його принесе? Скоріш за все, звісно, не «хто», а «що». Бо Корво добре знав істину – міченого може побороти тільки або інший мічений, або він сам. У тому, що Делайла знову спробує йому якось нашкодити, Корво вірив слабко. Голова ковену – не дурепа. Їй же не хочеться повторення попереднього випадку, чи не так? Бо зараз вона так просто від нього не відкупиться.
Зі Старою Плюшою справи дещо складніші. Вона – поїхавши з глузду мічена, чиї сили прийшли багато десятиліть тому. Її дії тяжко вгадати, якщо у цьому взагалі є хоча б якийсь сенс. І нехай Корво не міг сказати, коли він з «любого» перейде у «погане хлопчисько», але був впевнений, що сила та кар’єра вбивці допоможуть йому справитися зі сильною магією, слабкої тілом Старої Праші.
Корво видохнув та знову прикрив віки: «Тепер я учасник натурфілосовсьоко питання».
У голові миттю виплинув приблизний зміст старенькою книги, прочитаною від нудьги: «Що краще: не знати нічого про свою смерть, чи знати хоча б одну її обставину?» Вбивця чесно думав над цим найближчі декілька хвилин.
Не знаючи нічого ти можеш боятися усього, лишень би ніколи її не побачити. Але це не можливо. Хто як не вбився це знає? Як часто він виступав намісником смерті.
А знаючи хоча б одну обставину, ти, несвідомо, починаєш боятися та уникали цього. Але, якщо ти точно знаєш, що помреш саме так, як можеш уникнути?
До цього моменту Корво ніколи не думав, нібито: «Ну от, я зараз помру». Завжди тримався до останнього та переживав те, що інші б не змогли. І тепер йому боятися того-не-знаю-чого? Ха!
Корво видохнув та сів на постіль. Він потягнувся, напружуючи все тіло й лишень зараз помітив Серце, що лежало біля подушки. Ворон свердлив його поглядом декілька секунд, після чого взяв у руки, щоб запхнути у шухляду.
- Твоє серце… стукає одиноко, - замітив тихий жіночий голос. – Твої руки робили так багато зла…
Корво встав та поклав його на тумбу. Цікаво, навіщо Потойбічний дав йому цю балакливу живу іграшку? Хоче викликати провину?
Думка викликала посмішку. Ворон мотнув головую, вдягнувся, взяв маску та пішов донизу.
На столі його вже чикали записки. Кинувши облік Ворона на стіл, Корво всівся у крісло, читаючи що від нього хочуть ті бовдури. Увагу привернули тільки записки Елиоса. Через місяць після смерті імператриці Берроуз знову хоче з ним зустрітися.
Що ж, схоже, повернення на Серконос трохи відкладається. Отримає ще ну от трохи грошей, й зможе трохи краще жити. Розклавши завдання по складності, він провів очами по столу, зупинившись на самому важливому – старій записці. Її зміст, виведений у поспіху акуратним почерком, Корво знав досконально:
«Пішла у квартал Особняків. Скоро повернуся.
Б.»
Біатрічі…. Дорога й неповторна сестра… Корво завжди її беріг, завжди був її тіню. Навіть зараз чує, як б’ється її серце: сильно та сміливо.
У двері постукали.
Корво підняв погляд, помітивши фігуру китобія через старі вікна дверей. Він поклав долоню на стіл, збираючись підвестися, аж раптом наткнувся на артефакт. Безтілесне Серце, тільки но відчуло дотик, заговорило:
- Правду не можна скрити.
- Да іди ти нахер! – Корво різко встав й відкинув орган у куток, під ящики. Здешні щури зацікавилися новим об’єктом.
- Майстер, - з випадкового дозволу у кімнату заходить Томас. Ворон роздратовано цокає язиком.
- Чого тобі?
- Кент просив нагадати, що вам треба заглянути до нього.
- І?
- І, здається декілька останніх амулетів були прокляті.
- Що?
- Ми дали їх малим, а вони почали ловити побочні.
- Дідько… - Корво зшкріб записки у руки та незадоволено подивився на Серце, що знову лежало на столі. Здається, цей день буде тяжким. Хтось точно отримає по хребту. Ворон узяв подарунок до рук.
- Він мене неможливо здихатися, - шепнуло серце раніше, ніж полетіти через фіртку до води.
Томас здивовано та роздратовано дивився на це.
- Де Биллі? – запитав Корво, підходячи до Томаса.
- На завданні, здається, - помічник відразу зрозумів свою помилку й спробував уникнути гніву, зробивши ввічливий крок назад, але Ворон встиг схопити його за комір.
— «здається»? – рикнув той.
- Ви ж її знаєте… вона не любить обговорювати таке. Хто б їй що не казав.
Вбивця відпустив китобія і той першим ділом набрав повні легені повітря. Корво прибив до його грудей лист.
- Торгівельний квартал. Геть, - низко проговорив він, дивлячись як Томас хапає завдання, кидаючи злий погляд. На мить між ними повисло мовчання.
Корво добре знав цей погляд. Його школа.
Шкода, що замість страху чи неприязні, Корво відчував лишень печаль по минулому. Коли ці ж очі дивилися з дитячим азартом замість смертельної злоби. Хто повинен у цьому: Томас, Корво, чи може, Біатрічі, що покинула їх всіх?