У тіні

Каз не любив осінь. Він не знав чому, але відчуття, яке в нього викликала ця пора, було не з найкращих. Можливо це через те, що Джорді помер саме восени, коли ніби літо позаду, а за ним і промінь надії, а потім хмари, хмари й хмари… Каз не хотів думати про померлого брата, адже крім злості та відчуття несправедливості й бажання помсти, він відчував покинутість всередині душі.

Каз Бреккер ніколи б нікому не зізнався у тому, що інколи, особливо з настанням осені, йому сняться кошмари, де до нього приходить Джорді й кричить, бʼє, плаче, тоне. Кожного разу це інший образ, і якщо вперше Каз прокинувся весь спітнілий та до біса наляканий, то вже вдруге він кричав у відповідь. 

«Це ти мене покинув у цьому місті виживати!» 

Ось що він крикнув, а після цього брат щез, а замість нього зʼявився Пекка Роллінз. Вся образа і злість в одну мить вщухли. Каз ніби бачив себе з боку, тому він не міг не помітити як очі напились кровʼю та бажанням убити Пекку, що стояв навпроти нього. Чоловік усміхається своєю кривою усмішкою переможця, і це бентежить Каза. Він вже хоче щось крикнути, але тільки починає говорити, то різко обривається. А через мить його поглинає холодна вода. Каз розплющує очі та старається випливти на поверхню, а потім відчуває, як щось торкається його ноги, руки, і вже виринувши з води, розуміє, що оточений трупами, які плавають у воді. І немає вже ніякого Пекки Роллінза чи привиду Джорді. Ні, є тільки він та його власні кошмари.

— Босе! — хтось кричить, але він не чує, — Босе!

Ще раз, але він й надалі мовчить. Образи в голові з кошмару переслідують його цілий день. 

Джорді.

— Босе — і хтось підходить ближче до нього.

Пекка.

— Бреккере! 

Я.

— Каз! — замах, але він ухиляється і ціпок відштовхує противника в бік.

— Не смій! — він бере ціпок та перекидає одним махом кухоль якоїсь червоної рідини на землю.

Всі три пари очей витріщаються на Нечисторукого з легким подивом, а потім Аніка киває на Джаспера. 

— Я знав що це спрацює.

Вона щось бурмотить собі ніс, але Каз вже не чує. Якусь мить всі вони мовчать, а потім Нечисторукий дивиться спершу на Джаспера і його заплямований світлий піджак, переводить погляд на Аніку, яка зберегла сталевий погляд боса і на хлопця в помʼятому старому одязі. Він нервово прокашлявся, струсів невидимий пил з плечей та повернув свою увагу до трьох Покидьків і цього разу помітив в руках хлопчини якусь записку.

— Звідки це? 

Киває Бреккер, а через хвилину сталевої тиші Джаспер легенько штовхає незнайомця з клаптиком паперу у руках; той розуміє натяк й обережно простягає йому руку.

— Це записка від генерала Чорних Вістер до якогось чоловіка. Самі прочитайте і все зрозумієте. — каже Джаспер, не відриваючи погляду від Каза. 

Той розгортає помʼятий клаптик паперу та уважно вдивляється в слова, написані явно з поспіхом. Про це говорить одна помилка в першому слові та ледь зрозумілий почерк. Каз знає, що у Бочці головорізи не вміють писати, про те цей трохи відрізнився від інших тим, що хоча б з великої букви почав своє послання.

На клаптику паперу було написано слова:

«Тікау поки не пізно»

Каз підіймає погляд на Джаспера, чекаючи поки той дасть відповідь, але він мовчить. Аніка теж нічого не каже, лишень у відповідь киває на блідого від страху хлопчину.

— Він нічого не хотів нам говорити. Пручався та відбивався, і лишень коли ми йому почали погрожувати, він зголосився на те, що покаже зміст записки, тільки при умові, що побачиться з нашим босом.

— Звідки інформація про Чорних Вістер?

— Я ненароком побачила, як генерал Чорних Вістер передає йому записку і щось шепоче на вухо, а Джаспер був поряд, тому ми вирішили що це важливо, якщо про нього ніхто нічого не знає. 

— Хороша робота, — кивнув Каз, явно задоволений ними обома, а потім звернувся до хлопчиська: — В кабінет.

Звук ціпка та важке дихання. Нога вкотре за день боліла через велику кількість кроків та переміщення, але Каз тримався, адже розумів, що будь-який прояв слабості означає кінець його карʼєрі. Навіть якщо за ним йде Джаспер і незнайомець. 

Хоч і Джаспер найкраще з усіх знає Каза, а вірогідність того, що хлопчина вийде живим з кабінету нижче середньої, це все одно не дає йому права показувати слабкість чи біль.

Вікно відчинене, проте погода за ним не найкраща. Казу все одно на погоду: хоч сонце раз в місяць вийде, чи знову місто обгорне хмарами, чи хоч люта гроза почнеться — у нього є невідкладна робота.

— Ви збираєтесь мене вбити? — нарешті заговорив хлопчина, сідаючи на стілець перед Казом.

Джаспер усміхнувся, і для кращого ефекту хотів витягнути свої револьвери, проте суворий погляд Нечисторукого його зупинив. «Ще не час» — ось що це означало. 

— Хто ти? — спитав Каз, не відриваючи погляду від нього.

— Мене звати Торі, я з одного селища, проте тут опинився випадково…

— Ти знаєш щось про Кеттердам?

— Ну, крім того, що це столиця Керчі, то майже нічого.

— А про банди?

— Звісно що ні, я…

— Тоді навіщо ти взяв записку?

— Мені запропонували…

— Хто, коли, де, кому?

— Я імен не знаю. Я кажу ж, що опинився тут випадково.

— Випадково — це як?

— Я-я-я шукав свою матір, присягаюсь! — він різко встав та приклав руку до серця, — Проте вона помилилася адресами та мені сказали, що потрібно в Новий Зем їхати.

Весь час Торі тремтів від страху, озираючись назад на Джаспера, готового в будь-яку мить його застрелити. Проте остання фраза взагалі не сподобалась Казу, тому він вирішив змінити тон.

— Торі, чому ти зв’язався з Чорними Вістрями? 

Ефект від зміни тону одразу помітив Каз: хлопець на мить замовк, обдумуючи сказане. Зараз або ніколи Бреккер дізнається, чи справді такий вже невинний цей Торі, чи він вміло бреше, аби вижити.

— Я навіть не знав, хто це такі. — вже без хвилювання у голосі почав Торі.

— І чому ж ти тоді погодився на роботу, навіть не знаючи людей, які тобі її пропонують?

— Все просто: мені запропонували швидкі гроші, адже з собою я майже нічого не брав.

Каз кивнув та відкинувся на спинку крісла. Тривало мовчання, а потім почався несподіваний дощ. Торі нервово теребив пальцями, очікуючи найгіршого. Тим часом Бреккер обдумував слова Аніки та Джаспера, і картина в його голові ніяк не складалася.

— Ти знаєш кому потрібно передати записку?

— Точно ні, сказали тільки, що біля Пʼятої гавані буде очікувати чоловік у чорному і йому її потрібно дати.

— Добре, ти вільний. 

І через мить Торі вискочив з кабінету, як навіжений. Джаспер хотів побігти за ним, але Каз ціпком його зупинив.

— Ні, не треба.

— Ти справді йому довіряєш? 

— Ні.

— Тоді чому відпустив?

— Тому що від нього більше користі, поки він живий. Поклич сюди Роедера та йди на свій пост. — і Каз зник, залишаючи Джасперу доручення.

***

Каз Бреккер не був наївним ідіотом. Кожна його дія була прорахована на два кроки вперед, а рішення він завжди приймав в спокійному стані та довго обдумуючи його. Він не любив ризиків, але сьогодні вирішив зробити виняток. 

Лише один виняток.

Було близько трьох дзвонів, як у кабінет Каза постукали. Хоч була й ніч, він не спав, а сидів за паперами. Він ненавидів цю роботу, яку взагалі-то повинен був робити Пер Гаскель. Бреккер певною мірою ненавидів старого, особливо зараз, коли той пʼє безупинну та кожному в Бочці розповідає, який він геній, що так добре керує своєю бандою. І байдуже, що майже всю роботу виконує його заступник. Каз ще готовий потерпіти.

Стук у двері перериває його думки й він сухо каже, аби заходили, адже знає, що Роедер вже приніс свіжу інформацію.

— Можеш стягнути маску.

Покидьок підходить ближче та сідає на стілець, що стоїть навпроти Каза.

— Ну що там?

— Все як він сказав: прийшов, чекав хвилинок 20, а потім побачив чоловіка у чорному та віддав. Ніякого підступу, ніби.

— Що за особа то була «у чорному»?

— Я не зміг роздивитися лице, тому що, по-перше, він був далеко і майже коло самого берега, а по-друге, я повинен був простежити за хлопчиськом і у разі чого — убити.

— Ти вчинив розумно, хоча непогано було б мати інформацію і про чоловіка. За тобою не було хвоста?

— Інші павуки не настільки вправні як я, до того ж маска не дає нікому змоги мене впізнати.

— Тебе може видати голос.

— Я знаю, тому у сутичках зберігаю мовчання. 

— А інші павуки?

— Багато хто нехтує маскую, а декого впізнаю за голосом. Таким чином вже трьох убив. 

— Близнюки Подді?

— Так, — він усміхнувся, — завтра оголосять про їх зникнення, офіційно. Але через тиждень вже про смерть.

— Нехай так і буде, то що з хлопчиськом?

Він видихнув.

— Той ніби Святий, чесно. З того що я дізнався, Торі й справді шукав матір. У мене немає сумнівів, що цей шмаркач невинний і просто потрапив не у ту банду. Зараз, аби вижити, працює на заводі за копійки та живе в старому пансіоні. Але я думаю, що його вбʼють, тому що він провалив місію.

Каз різко підняв погляд. 

— Він же віддав записку, у чому підступ?

— Точно не можу сказати, це лише здогадка. Я підслухав їхню розмову, де один з членів банди йому погрожував розправою, адже щось пішло не так. Хлопця не відпустив назад, а закрив в якомусь приміщенні, а сам завалився спати.

Хвилинна тиша. Видих.

— Він був до біса наляканий та кричав, що не розуміє, що сталося. Так його і повʼязали. Я не зміг би проникнути в середину.

І на цьому Роедер зупинився. Каз мовчав і ніяк це не коментував. Його погляд бігав по цифрах; різко вдарив грім, що трохи відвернуло увагу, але напевно тоді його осяяла якась думка, і він без жодних сумнівів вимовив:

— Отже, це була пастка.