1 глава

Спітнілі долоні, та тяжке дихання, пильний погляд в темну верхівку голови, та шалене серцебиття.

- Слухай, ти напевно мені подобаєшся. - молодший не наважився б підняти погляд в цей момент, його ноги косилися, серце билось настільки, що напевно було чутно навіть хлопцю навпроти. 

- Хахахаха, ти мені теж. - старший посміхнувся квадротною посмішкою, трішки посміюючись, дивлячись досі на темну верхівку голови яка так і не хотіла підніматися на нього, йому було трішки сумно із-за цього. 

- Ні.. ти не зрозумів, я кохаю тебе як хлопця. - Сказав він на одному диханні, вони мовчали хвилину, в один момент Чонгуку дійшло, що йому не відповідають, хлопець навпроти просто мовчав, як це сприймати? Що говорити? його відшили? Чи ні? Він підняв погляд щоб нарешті побачити Кіма який здивовано дивився на нього, це провал. - вибач.. я піду. - Чон розвернувся та в буквальному сенсі почав бігти, старший не вспів слова сказати та взагалі подумати про щось, більше він йому напевно і не скаже. 

  Чонгук на цьому тижні нікуди не виходив, ходити в школу теж було не обов’язково, завтра вони з своєю старшою сестрою їдуть до пусана жити та він переводиться, що логічно. Техьон з того часу не дзвонив та не писав, Чонгук чекав цього вічність в нього була надія, що він подобається старшому хоча б трішки, але все було марно. 

  День переїзду виявився дуже складним фізично та морально, він думав постійно про старшого, що дуже заважало збиратися, всі його думки були в тому погляді, він не впевнений, що за погляд це був але навдря чи закоханий. 

- Чонгук досить втикати у стіну, допоможи. 

Сестра переймалася через молодшого, він ходив сумний та напружений весь день, їй здавалося це із-за переїзда, зазвичай він відкритий та розповідає про все.

- малий, щось сталось? ти якийсь напружений, не думаєш? - вона сіла біля нього томно зітхнувши та перевівши погляд на обличчя малого який перебирав навушники у себе в руках. 

- ні.. нічого просто заморився останніми часом, давай збиратися. - Чон встав та взяв свій шопер, треба було вже заспокоїтись скоро їхати та він не хотів засмучвати сестру яка і так переймалась цей тиждень із-за нього. Коли він нарешті прийшов додому після того як розповів про свої почуття, його обличчя виглядало як пельмень, очі були червоні, руки трусилися, тому що було холодно як ніяк кінець осені. Чон Ханиль (сестра) тоді не знала, що робити хлопець закрився у кімнаті та не хотів говорити, та розповісти хоча би,що сталось. 

   Ханиль так і не взнала, що сталось, брат став трохи веселіше з того часу та був все ж таким закритим. Плюси були в тому, що у Ханиль була машина та їхали вони з комфортом дві з половиною години, їх речі везли в грузовой машині. В Пусан вони переїжджають тому що, батьки хочуть, щоб діти були ближче, та й робота у Ханиль там буде не погана. 

Ханиль була не рідної сестрою Чона, коли їй було 5 її забрали з дитячого будинку сім’я Чон, вони були дуже добрі по відношенню до маленької Ханиль, а потім на родився Чонгук, Ханиль його дуже любила, він був милою дитиною, вони постійно грались, а коли підросли переїхали до Сеулу разом, тому що хороша робота, та брат хотів в сеул вчитися, але Ханиль заморилась від такого життя за кілька років, її було 22 роки, та це було не її. 

Ось і дім, вони не були тут два роки, відчуття дивні, але такі приємні, батьки зустріли з накритим столом, що не могло не радувати. Мама розпитувала про все, таке враження, що це не вона дзвонила кожен день та запитувала як справи, чи все добре, як пройшов день.. 

Бам(пес) теж зустрів їх дуже радісно, він стрибав та гавкав, що б Чонгук з ним по грався. 

- бамі ти вже такий великий. - хлопець радісно посміхався та гладив пса.

- так приємно бачити як він посміхається. - Ханиль сиділа з мамою та татом та дивилися на молодшого. 

- хм? чому? 

- останнім часом він якийсь сумний, рідко посміхається. - вона зітхнула та скрестила руки обіймаючи себе. Батьки не стали запитувати тому що, бачили яка Ханиль напружена та засмучена, так було завжди, коли вони були малі та навіть зараз, в них постійно однаковий настрій - що там зі школою для Чонгука? залишився рік і він вже випускник.. 

- піде в ту, що і ти колись, думаю йому сподобається. 

  Ханиль переймалась за малого, а якщо він не знайде друзів, хоча це було не так лячно як те, що він стане центром насмішок. 

Чонгук зайшов в свою стару кімнату та посміхнувся спогадам з неї, їх було багато, як і хороші так і погані, все залишилося як і тоді, приємно та атмосферно.

Ще один тиждень пройшов для хлопця непомітно, той день коли треба йти в школу видався напружений, Чон не любив щось типу переводів, нові люди, вчителя, треба знаходити нове спілкування, намагатися подобатися вчителю, в корейских школа по іншому ніяк.

Цей кожен клятий день не проходив без думок про Кіма, він не може забути його, він засів в його голові з коренями, приклеївся як кліщ, він не знає як описати це, але забути.. ні, напевно ні.

  Велика будівля, багато людей, трясучи ноги та руки. Перший день в школі.

 Чонгук пройшов в школу, одразу крики, розмови та все інше, йому треба взнати де його клас, а запитати в когось.. А в кого ж.

 - А.. привіт, можеш сказати будь ласка де клас 3-а ? я трохи заблукав - він покликав хлопця який був нижче ніж він сам, той з кимось говорив по телефону.

 - ой, Юнгі-я я тобі передзвоню, ага, та так всьо па-па - хлопець відклав телефон в кишеню, та посміхнувся. - так кролику, йди за мною.

 Чон подякував, та пішов за малим знайомим.

 - я до речі Пак Чімін, тобі скільки? а звуть як? 

 - Чон Чонгук, мені сімнадцять, приємно познайомитись. 

 - хе-хе я старше, називай мене Чімін хьон, а ось і клас, ми до речі в одному - Він пройшов до свого місця та похлопав по сусідньому, де не було нікого.

 Чонгук сів поряд та розклав свої речі. 

 Він познайомився з класом вони виявилися хорошими, не так як він уявляв, все виявилося набагато краще, не так як в його колишньому класі, едине, що так було добре - Техьон, але навіть зараз згадувати його було складно. 

За день що він провів з Чіміном він багато що взнав, про нього та про школу, познайомився з Юнгі, Мін хьон був дуже добрим та милим.

Поки він був з ними він відчував себе добре та йому було комфортно, так вони і провили разом весь час до канікул.

На канікулах Чімін запропонував малому поїхати похід з ним та Юнгі, Чон був тільки радий, з’їздити з хьонами разом, це повино бути дуже весело, але йому все ще було якось не по собі тому що, хьони знайомі вже дуже довго, а він від сили кілька місяців, та він багато ще чого не знав. Чон швидко зібрав речі вони їхали на два дні, на вулиці було прохолодно, майже кінець осені, атмосферно, але холодно.

Машина була Юна, зручно коли у друга є машина, вони склали всі речі в багажник та сіли, Чон сів з заду, хотілось спати тому що, вони вирішил їхати з ранку, щоб встигнути до заходу сонця, що в них вийшло.

   Відкривши очі Чонгук побачив ліс, та недалеко річку, він думав, що це був все ще сон тут тихо та спокійно, він піднявся оскільки лежав під ковдрою на задньому сидінні, визирнув у інше вікно та побачив як хьони намагаюся поставити намет, що виходило в них погано, Чон хіхікнув та вийшов з машини солодко потягнувши руки до неба, затикло все просто.

 - Чому ви мене не розбудили ? я б допоміг.. 

 Юнгі і Чімін перекинулися поглядами так сказали, що той так солодко спав, що їй стало його шкода будити, Чон на це просто посміхнувся та все ж вирішив допомогти, тому що у хьонів виходило все ж так погано.

Через деякий час вони все поставили та розвели багаття, Мін встав готувати їм шашлик та сосиски, Чімін вирішив допомогти Юнгі та що вони стояли і готували разом, говорили про різне.

Чон всівся на стілець та став залипати в телефоні, він полазив по різним соц мережам та не побачив нічого цікавого, вирівшиши пройтися біля річки, дуже шкода що холодно та не можна покупатися, на вулиці було плюс два, вітерець дув не сильно, але це так відчувалося на оголеної шкірі, мурахи пробіжали по спині, він пройшов вздовж річки та дійшов до маленького місточка який вів на іншу сторону, схоже він далеко дійшов, дивно, що тут є міст, він вирішив, що треба повертатися пройшло вже не мало часу, та можливо хлопці шукають його.

Він повернувся вчасно, хлопці тільки доробили все, вони про шось говорили.

Час йшов дуже швидно вже була ніч, Чонгук спав біля Чіміна який лежав до того спиною, Чон повільно почав провалюватися у сон.

На дворі була темно, година третя ночі, Чонгук прокинувся із-за шороха з права, Чімін кудись встав, а коли той встав то Чон не побачв Юнгі хьона, це було дивно так що Гук встав подивитися куди хьони пішли, просунувши свою голову в маленьку дирку в наметі він побачив дві темні фігури які стояли біля дерева.

Чонгуку дійшло що він зараз бачить, його два хьони зараз цілуються?! як на це реагувати? ВІн швидко сховався.

- Юнгі-я якщо Чонгук почує..Ти можеш зупинитися, нам не варто - Чімін простонав майже, руки на його талії стиснулися, ще сильніше чим до цього, Мін прислонився до шиї та провів язиком по вилиці, одна з його рук впала тому на ягодицю, він стиснув її все ще цілуючи шию молодшому.

- ще трохи - він прошепотів це на вухо Чіміна, зітхнувши.

Дихати ставало складно, ситуація доводила серце в божевільний ритм, ноги вже не тримали, ну що з ним робить цей хлопець, він говрив так багато милих компліментів, що не могло не подобатися Паку, з вуст Юнгі хьона це звучало по особливому.. приємно, кожне слово доводило до тремтіння ніг та рук, руки лежали на плечах старшого та намагалися втриматися там хоча б трішки довше.

- я доведу тебе до Гонконгу крихітко. - рука Юнгі повільно спустилась на штані Пака та проскользнула в них, він задів головку члена, від чого хлопець навпроти заскулив в прямому сенсі.

- Юнгі.. бляха що ж ти робиш.

Мін усміхнувся одним куточком губ продовжуючи ставити багряні п’ятна на шиї, він дуже повільно почав водити по довжені члену задіваючи великим пальцем таку чутливу головку, Мін підняв кофту та почав ставити засоси вже там, якщо б хтось з боку побачив це то був б в щоці, виглядало це дуже дивно, тому що голова була вкрита кофтою Чіміна одна рука пропала в штанях у нього, а друга намагалась втримати малого, на вулиці було холодно так що займатися такими речями було складно. Юнгі намагався по максимуму зробити приємно Паку, що б той цього ніколи не забув та він все ж боявся, що після цього той його буде уникати, це перша їх така близисть яка взагалі вийшла випадково, Юнгі мріяв про це останній рік це точно, посмішка Пака, його голос, руки, ноги, очі, все в ньому він вважав чимось .. чимось таким! описати не можливо, він просто був закохаий в цього янгола.

Пак був вже на грані, вони вже буквально сиділи на холодній землі,.

- Хьон я зараз.. - не вспів сказати він як біла кінчив, біла житкість вимазала руки на що старший тільки посміхнувся.

- я ж казав - усмішка з обличчя старшого не злазила.

Чімін зі всіх сил намагався встати та відреагувати хоч якось, але сил на це не було.

- поговоримо про це завтра, ти… добре, нічого - Чімін витер себе та руки юнгі який нависав над ним, встав та заставив Міна насти його, тому що доводити до такого стану було ну не законо..

На наступний день вони поговори та вирішили, що наче все взаємо всім все подобається, Члнгук ж був в такому шоці ще тиждень точно, ну не очікував він що його хьони цей во..

 рік з переїзду.

Хвилі билися об каміння, вітер дув так, що ноги тремтіли, волосся було скуйовжене, воно відросло настільки, що майже лежало на плечах, але йому навіть подобалось, подобалося стояти та відчувати страх впасти.

  На телефон прийшло повідомлення, що він запізнюється додому, де його всі чекають, майже кінец зими, починає тепліти, але він замерз до кісток мурахи побігли по шкірі коли він відходив від скелі, хотілось скроше прийняти теплий душ та лягти в ліжко, про ще можна думати коли на вулиці мінус чотири? 

Як завжди в його навушниках грала музика яка перебила всі звуки на вколо та в його голові,в такі моменти музика рятівник. Дійшовши до дому він постояв біля будинку збираючись духом.

Чон забіжав у будинок та видохнув з полегшенням, тут як завжди тепло та спокійно, тихо та темно, напевно сидять по кімнатам всі, на годиннику було пів першої ночі так, що він не здивований, пройшовши в свою кімнату він скинув не потрібний одяг, стояв дивився на себе в одних трусах, в дзеркалі був молодий та гарний хлопец, накачене тіло, гарні ноги та руки, на правій руці були татуювання, що виглядало дуже сексуально на його погляд, за цей рік він змінився це точно, душ не змусив себе чекати той одразу побіжав в нього, щоб трішки відпочити від такого соціального та тяжкого дня.

Чонгук поступив на юридичний, це не було так цікаво, але і не погано, все ж йому більше подобалося танцювати, що він і так робив кожен день. Душ виявився не теплим, а гарячим, він опікав шкіру та приосив якесь задоволення.

 Новий день виявився тяжкий з самого початку, треба було вставати на навчання, це вже тяжко, особливо коли засинаєш в третій ночі.

- Чонгу-а, ти сьогодні будеш? я сам тут помру - швидким голосом сказав Чімін, вони пішли в разом тому що, так легше.

- так, ти з Юнгі хьоном? він терміново мені треба. - він їв яєчню яку йому тільки що зробила мама.

- Коли це я і не був з ним? тобі дати слухавку чи тобі треба що б ми чекали твою дупу тут ще пів години, а потім ти скажеш своє супер важлиае запитання чи що там. - промоніторив той видихаючи дим цигарки яку забрав у Юнгі, який в свою чергу почав лаятися на Пака, тому що як так по перше забрати в нього, по друге це погано впливає на його здоров’я, а він боїться за свого хлопця - Юнгі бляха, те що ти сидиш біля мене палиш краще мені від цього не буде, так що мовчи цьомаю. 

Чонгук посміявся з них, його хьони завжи такі, але вони ну дуже добрі зазвичай.

- Скоро буду. 

Чон скинув слухавку та вже доїв все що було на столі, він подякував мамі та побіжва в коридор взутися. Це не зайняло багато часу та він вибіжва в буквальному сенсі, тому що запізнюється, забіжавши за поворот він врізався в хлопця його зросту вони впалив різні сторони і Чонгук вже лаяв все на цьому світі.

- бляха, ви в порядку ? - Чонгук перший встав та протягнув руку в сторону хлопця, той тримався за голову та коли подав руку ще не піднімав своє обличчя.

- Ну привіт кролику - хлопец який вже не був незнайомцем, а став Кім чорт його бери Техьоном.

Що він тут робить? це точно він? Може тому здалось? Ні.

Це точно був

він, Він був таким як і тоді, ств трішки вище наче, все та ж посмішка.