- Лісбет, - почав він. Її очі миттєво розплющилися, а м’язи знову напружилися.
Він продовжив: - Коли цього року я почав пошуки, я й гадки не мав, що моя робота якимось чином знову зведе нас разом. Вбивства моїх друзів… Були для мене справжнім потрясінням і я був змушений зізнатися собі, як я вже зізнавався тобі, що відчував страшенний біль глибокого всередині себе кожен раз, коли мій розум зраджував мене та наважувася повірити у ті звинувачення проти тебе. Запевняю тебе, такі випадки бували вельми рідко, але все ж бували. І… Це просто вбивало мене.
Вона, нічого не промовляючи, продовжувала слухати його.
- …І лише одного факту, що ти заперечуєш звинувачення мені було цілком достатньо, щоб покласти край усім негативним думкам. Я довіряю тобі.
Він вимовив останні слова та затих, витримуючи довгу паузу, щоб зібратися з думками.
Його руки досі ніжно торкалися її і вона чекала, коли він продовжить свою промову. Їй було цікаво дізнатися, до чого все це призведе.
- …Ти була моїм найдорожчим другом, так само як і була вартою моїх зусиль з розкриття усієї правди.
Він зробив довгий видих.
- …Цього року був просто повний хаос і я ледь не погубив нас з Ерікою.
Саландер ледь помітно здригнулася при згадці імені Еріки Бергер.
Він продовжив: - …Проте я вважаю, що це геть не гірше за те, з чим довелося зіткнутися тобі. І, ясна річ, це навіть і близько не стоїть поряд з тим, через що ти пройшла протягом усього свого життя… Ти особлива, Лісбет. Неймовірна дівчина, що колись перейшла мені дорогу, без всілякої поваги зламала мій комп’ютер, вивчила усе моє життя, а потім перевернула його з ніг на голову, як довбаний ураган… Я довго шукав тебе. Довго та відчайдушно… А потім збагнув, що ти не байдужа мені… Бо саме ти переслідувала мене щоночі уві сні. І не мало значення, був я у ліжку сам чи з кимось. Як я полював на тебе, так само ти переслідувала мене.
Він криво посміхнувся.
- …Я навіть почав думати, що стаю одержимим тобою. Все, що я відчував - більше не було важливим. Мої намагання знайти тебе вже перестали бути раціональними. Ти багато разів чітко давала мені зрозуміти, що не бажаєш моєї компанії, проте я все одно продовжував гнути свою лінію. Однак коли я знайшов тебе в Гетерборзі, усю в крові - відчув себе вщент розбитим. Я тоді ледь дихав, діяв суто інстинктивно, неначе дикий звір, намагаючись врятувати твоє життя. Тоді я вперше по-справжньому зрозумів, як багато ти значиш для мене. Це не була сліпа одержимість. Це було щось більше… Це мало бути щось більше.
Він скуйовджив м’які пасма свого волося, щоб зволожити їх.
- Дружба? Гм… Вдячність? Можливо… Все ж таки ти врятувала мене життя на Гедебю.
Її погляд був прикутий до стіни навпроти них, поки ті події, які він згадував, проносилися в її голові.
- Потім… Минув ще один рік, ти досі сиділа у мене в голові і я почав до цього звикати. Коли мені доводилося працювати вночі без можливості поспати - я сумував… Сумував, що не можу поринути у сон, в якому завжди була ти. Я намагався працювати старанніше. Я небезпечно заглибився у розкриття фактів… Щоб нарешті дати тобі можливість жити так, як тобі заманеться… Я зв’язався із жінкою, секретним агентом з поліції, я якось згадував про неї. Але якщо ти запитаєш, що відбулося між мною та Монікою - я й сам не знаю відповіді на це питання. Мабуть в якійсь мірі я відчув полегшення. Я нарешті зміг окреслити тебе, як «подругу» і все: крапка, кінець історії, більше ніяких ускладнень.
У Саландер перехопило подих.
- …Дні минали, я опублікував усю історію у журналі, з тебе зняли всі обвинувачення й відпустили. Ти зникла.
Він опустив обличчя до її плеча і вдихнув, відчуваючи запах її шкіри.
- … Я відчував цілковиту порожнечу. Хотів почути від тебе хоча б щось. Хотів бути з тобою, говорити віч-на-віч. І найбільше, що мене лякало - я прагнув знову затягнути тебе в свої обійми… А відносини з Монікою, зі зрозумілих причин, закінчилися провалом, не зважаючи на всі мої зусилля якось їх зберегти. Моніка - мила та турботлива жінка і я намагався придушити ту частину себе, яка буквально благала повернути тебе… Хоча яка там частина, це був увесь я. Тож одного дня ми з Монікою перестали існувати, як пара.
Його пальці знову пройшлися по її тату дракона.
- Я чекав слушної нагоди знов зустрітися з тобою. Просто щоб сказати «привіт» або ж випити разом по філіжанці кави. Я ніколи в своєму житті не відчував чогось подібного до жінок. І, звісно ж, я нікому так відкрито та беззахисно не висловлювався. Взагалі-то я навіть не думав промовляти усі ці слова до того, як вони вилетіли з моїх вуст… Коли я сьогодні піднімався сходами, прямуючи до твоєї квартири, то нарешті знайшов необхідний привід: новини про Нідерманна. Я й гадки не мав, якою буде твоя реакція на мій візит. Ти відчинила двері, а я почав розмовляти… І вже десь після третього речення до мене дійшло, що ти взагалі-то вже добре все знаєш.
Її губи трохи скривилися у посмішці. Вона піймала себе на думці, що здивувалася: він зміг її прочитати.
- Але я все одно продовжував розмовляти, немов ідіот, намагаючись подовжити час мого перебування поряд з тобою. Чорт забирай, що ти зі мною зробила, Пеппі… - з посмішкою сказав він, назвавши її ім’ям, яке її неабияк дратувало: Пеппі Довгапанчоха.
Саландер усім тілом розвернулася до нього. Тепер вона сиділа верхи на його колінах.
Він з очікуванням спостерігав за її рухами.
Вона, нарешті, почала говорити: - А потім ти повернувся до свого початкового плану: вторгнутися в мою квартиру та зайнятися зі мною сексом, - її тон був рівним.
- Ні. Секс з тобою - це надзвичайна фантастика. Але, віриш ти чи ні, мій початковий план включав в себе лише булочки та каву. Ти хоч знаєш, що твоя кавоварка - це Jura Impressa X7? Я подумав, що тобі не завадило б навчитися нею користуватися, - пожартував він, після чого знову став серйозним.
- Послухай, Лісбет, я навіть не знав, чи вважаєш ти мене другом, не кажучи вже про щось більше. Але потім… Після того, як ти уникала мене, як чуми, останні кілька років… Ти абсолютно несподівано видаєш мені, що закохана у мене. Ось так просто, - він махнув рукою, криво посміхаючись.
Вона чомусь не змогла витримати його погляду та відвела очі.
Він трохи нахилив голову, намагаючись зловити її погляд: - Те, що ти сказала. Це правда?
Вона кивнула, досі не спроможна поглянути на нього. Це був перший раз, коли вона була закохана. І почувалася вона, немов не в своїй тарілці, повною дурепою.
- Я вірю тобі. З тієїж причини, з якої також знаю, що сам вже деякий час закоханий у тебе по самі вуха, - з його вуст вирвався короткий смішок, який зрештою змусив її поглянути на нього. На її обличчі з’явилася м’яка посмішка.
Його обличчя знову стало серйозним: - Однак наміри мої не змінилися. Я прийшов сюди не заради сексу.
Вона розгублено поглянула на нього. Вона не могла зрозуміти про що він, чорт забирай, говорить, адже добре відчувала його ерекцію, притиснуту до її живота. А по його обличчю без жодних сумнівів було зрозуміло, що він жадає її.
- Я хочу кохатися з тобою, - уточнив він, заправляючи пасмо волосся їй за вухо.
Її очі розширился, а щелепа трішки роззявилася.
- …Сьогодні, завтра, післязавтра і кожного наступного дня з цього моменту, допоки я тобі не набридну і ти не виставиш мене за двері квартири.
Саландер задумливо прикусила нижню губу, роздумуючи над серйозністю його пропозиції. Вона точно була впевнена в тому, що він їй не набридне. Принаймні не так скоро… Може у сорок чи п’ятдесят років… Математика давалася їй добре, порахувати було не важко. Важко було визнати себе безнадійно закоханим, курва, дівчиськом. Мікаель, блядський Калле Блумквіст… З усіх, кого вона знала, він єдиний був здатен зрівнятися з її здібностями. Він ніколи не просив її якось змінитися, рідко вимагав пояснень. До того ж він знав усі її секрети. Він ніколи не засуджував її і, як вона вже зрозуміла з його останньої промови, кохав та жадав її такою, якою вона є.
Саландер не вимовила ані слова. А що вона могла сказати? «О, Мікке, я кохаю тебе та хочу провести з тобою решту свого життя.»? Ні за що, курва!
Їхні погляди зустрілися. Вона злегка піднялася на колінах, поклала одну руку йому на плече, а іншою знайшла його твердий член. Направивши його до свого лона, вона повільно опустила своє тіло, повністю охоплюючи його. Вона повільно та тремтливо видихнула, нарешті насолоджуючись відчуттям заповненної порожнечі. В усіх сенсах.