Це була сьома година вечора, коли Саландер, на своє превелике роздратування, почула дзвінок у двері. Вона була у ванній, над водою здіймалася пара. По той бік дверей могла бути тільки одна людина.
Спочатку вона дійшла до думки, що проігнорує його візит, проте вже після того, як пролунав третій довгий дзвінок вона зітхнула, вилізла з ванної та обгорнула навколо себе рушник. Зціпивши зуби, вона пройшла через вітальню, залишаючи за собою вологу стежку. Вона трохи причинла двері.
- Привіт, - сказав Блумквіст.
Вона не відповіла.
- Ти вже чула вечірні новини?
Вона похитала головою.
Він розповів їй про останні події, пов’язані з Нідерманном. Саландер вже була в курсі всього, що він їй казав, але вирішила вдавати, ніби нічого не знає.
Блумквіст мовчки стояв. Вони дивилися одне на одного крізь щілину в дверях.
- Я не відволік тебе від чогось важливого? - запитав він.
Вона знизила плечима: - Я приймала ванну.
- Так, я бачу. Чи можу я зайти до тебе?
Її погляд був пронизливим до самих кісток.
- Лісбет, послухай. Мені подобається твоя компанія і я поважаю тебе. Гадаю, я зробив більш ніж достатньо, щоб довести тобі це. І я не дозволю тобі викреслити мене зі свого життя лише тому, що… - він замовк та невпевнено почухав потилицю.
- Тому, що? - підхопила вона.
- Тому, що… Я знаю деякі твої особисті секрети, - промовив він зніяковіло.
Саландер примружила очі, подумки вона намагалася зрозуміти справжню причину його візиту: - Вона розповіла тобі, чи не так?
Блумквіст здивовано глянув на неї: - Вона?
- Джанніні, - промовила вона хриплим голосом: - Хоче погратися, мала мила сестричка.
- Моя сестра - професіонал і я можу запевнити тебе, що все сказане тобою тоді - залишиться таємницею і не стане відомим мені без твоєї згоди.
- Сімейка покидьків, - видихнула вона.
- Я й гадки не маю, про що ти говориш, - сказав він, починаючи втрачати самовладання: - Я не дозволю тобі безпідставно звинувачувати Анніку чи мене, - промовив Блумквіст, штовнувши двері ногою, від чого ті різко відчинились.
Саландер відступила назад, але різко зупинилася. Вона стала перед ним, не дозволяючи йому пройти далі в квартиру.
Він зачинив двері і вона помітила у нього в руках пакет з булочками та упаковку кави еспресо.
Блумквіст почав: - Які у нас із тобою проблеми? Я вже давно над цим міркую. Ти не божевільна. Це, я гадаю, ми вже з’ясували. Тож має бути інша причина. Ти продовжуєш пекти залізом та вогнем людей, які про тебе піклуються. Або ж ти просто ігноруєш їх. Арманський, Палмґрен… Це твої проблеми. Але тепер ще й Анніка… Мені довелося докласти чимало зусиль, щоб призначити сестру твоїм адвокатом. Вона є зразковим професіоналом і ніколи не порушить адвокатську таємницю, якщо це не суперечить закону. Отже, можу я тебе запитати, чому ти себе так поводиш?
Обличчя Блумквіста було червоне від гніву, проте він зумів вимовити останні слова більш спокійно та ввічливо.
- Бо я закохалася у тебе, - сказала вона тихим голосом. Її погляд опустився на підлогу на долю секунди, але знову повернувся до нього та став напруженим.
- Що… Що ти сказала? - запитав він, повністю спантеличений.
- Я. Бляха. Закохалася. У тебе. Ось що я сказала, - повторила вона, чітко промовляючи кожне слово.